Висновки до розділу
РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
візуалізація текст зображальна журналістика
ВСТУП
Розвиток засобів масової інформації на зламі тисячоліть свідчить про глобалізацію комунікаційних процесів, про прискорене впровадження нових технологій, за допомогою яких однаково легко опрацьовується як текстова, так і зображальна інформація. При цьому насиченість комунікаційних каналів зображальною інформацією зростає.
Виникнення системи засобів масової інформації, у тому числі ілюстрованої преси, невідривне від процесів формування націй, держав і налагодження ринкових відносин. Врахування історичного досвіду становлення зображальних форм журналістики дозволяє аналізувати їх розвиток з урахуванням значної часової перспективи, отже, підносити науковий рівень і ефективність дослідження.
Однією з родових особливостей друкованих засобів масової інформації є те, що й власне вербальна інформація, відтворювана друкованими засобами, тобто поліграфічно, розрахована на візуальне сприймання аудиторією. Отже, обєктивно існує у формах, які графічно і зображально візуалізують певну систему знаків, що складають писемну мову. Окремі знакові системи становлять також засоби верстки і графічного оформлення видань, які візуально сприймаються разом із факторами матеріального уречевлення інформаційного продукту. У цьому дослідженні розглядаються тільки ті зображальні компоненти, для яких вищезгадані системні утворення є лише середовищем функціонування. Важливість візуальних форм сприймання інформації в масово-комунікаційних процесах, синтетичність кінцевого продукту журналістики, яка вільно оперує багатьма засобами створення й оформлення та доставки до споживача результатів творчого процесу, швидко й неминуче сформували феномени зображальної журналістики і зображальної публіцистики.
Зображальною журналістикою називають галузь журналістської дiяльностi, визначальною особливістю якої є iнформацiйне й публіцистичне використання зображення як основного чи допоміжного засобу впливу на масову аудиторiю, підготовка зображальних матерiалiв для використання у виданні. Зображальна журналістика у системі засобів масової iнформацiї, що склалася, постає у рiзноманiтних органiзацiйно-видавничих та жанрових формах - у перiодичнiй пресі, у спецiалiзованому виданні книжкової та аркушевої продукції, у стендовому експонуванні журналістської iнформацiї, у дiяльностi й продукції агентських органiзацiй. Каналами розповсюдження зображальних публiкацiй є також кінематограф i телебачення, а також компютерні мережі та цифрові системи multimedia.
На сьогодні спостерігається достатньо висока видавнича активність у випуску нових жіночих журналів: ця ніша користується великим попитом серед читачів і рекламодавців. Практично щороку виходять усе нові й нові журнали для жінок, і фахівці пророкують подальшу їхню появу. На сучасному етапі вперше до проблем функціонування, архітектоніки журнальних видань для жінок дослідники звернулися в 1990-ті рр.: це, насамперед, серія праць Р. Ямпольської [52], у яких аналізуються типологічні особливості жіночої преси, тенденції її розвитку, основні проблемно-тематичні напрями. Пізніше починають зявлятися публікації, присвячені окремим російським і українським жіночим журналам, деяким аспектам їхнього вивчення (Є. Коломийцева [22], В. Скоробагатько [34], О. Сушкова [35], Р. Фрумкіна [40], С. Черменська [41] та ін.); наукові розвідки, у яких ідеться про діяльність видавничих холдингів «Іndependent Medіa» й «Burda» в Україні, що випускають адаптовані західні видання типу «Elle», «Cosmopolіtan», «Joy» та ін. (С. Альперіна [1], Є. Пльонкіна [28], О. Лукянова [24] та ін.). У працях таких учених, як Т. Дашкова [14], Є. Забадикіна [17], О. Здравомислова [18] та ін., достатньо уваги приділено специфіці жіночих журналів, виокремленню їхніх типологічних властивостей.
Мета дослідження: схарактеризувати засоби візуалізації в сучасних українських журналах для жінок «Elle», «Cosmopolitan», «Joy» за 2013-2014 роки.
Завдання дослідження:
дослідити історіографію питання;
проаналізувати зображальний контент сучасних українських журналів для жінок;
виявити співвідношення текстової і графічної інформації;
класифікувати за типами зображальний контент українських журналів для жінок;
зясувати особливості засобів візуалізації сучасних журналів для жінок.
Обєктом дослідження є сучасні українські журнали для жінок «Elle», «Cosmopolitan», «Joy» за 2013-2014 роки.
Предметом дослідження є особливості візуалізації тексту сучасних журналів для жінок.
Методи дослідження. Методика дослідження підпорядкована основним завданням комплексної праці, яка охоплює теоретичний, практичний та методологічний рівні. На різних етапах роботи буде використаний описовий метод, який передбачає вивчення журнальних матеріалів. Цей метод спрямований на одержання інформації, яка дає повний опис обєкта, усіх його важливих кількісних та якісних характеристик. Також у досліджені використовуватиметься метод типологізації, який потрібен для зясування звязків і закономірностей між елементами предмета дослідження, орієнтований на пошук стійких ознак і властивостей досліджуваних обєктів; контент-аналіз, який в даному досліджені передбачає аналіз зображального наповнення, певних змістових понять, оцінювання співвідношення з іншими одиницями й зі змістом усього твору. Системний підхід наукового пошуку дасть змогу комплексно розглянути феномен зображальної журналістики і його вплив на зображальний контент сучасних журналів для жінок.
Наукова новизна одержаних результатів. У межах бакалаврської роботи виявлено, яке місце займають засоби візуалізації у сучасних українських журналах для жінок.
Наукова новизна полягає перш за все у тому, що в роботі вперше комплексно досліджуються особливості журналів «Elle», «Cosmopolitan», «Joy», роль їх зображального наповнення у формуванні національної свідомості. У дослідженні вп зафіксовано архітектонічну організацію сучасних українських журналів, виділено, систематизовано та узагальнено елементи і засоби оформлення сучасних українських журналів для жінок, розроблено аналітико-концептуальний підхід до основних положень архітектоніки, визначено закономірності застосування архітектонічних елементів.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні висновки і конкретно-історичний матеріал дослідження, одержані під час написання цієї роботи, можуть надалі використовувати у своїй діяльності як журналісти - практики, так і теоретики. Можливе використання отриманих результатів для майбутніх досліджень схожих тем, дослідження контенту сучасних українських журналів для жінок та періодичної преси в цілому. Також дослідження може слугувати довідником для дослідників, що вивчають зображальне наповнення засобів масової інформації.
Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів (з яких перший та другий складається з підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури. Структура праці підпорядкована її меті та завданням. Обсяг роботи становить 77 сторінок. Список літератури включає 64 найменування.
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ. ЗОБРАЖАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ЯК ПРЕДМЕТ І ОБЄКТ ЖУРНАЛІСТИКОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Зображення, зображальна діяльність і зображальна журналістика, як соціокультурні феномени і категорії журналістикознавства
Можна без кінця сперечатися про те, що первісне - зміст чи форма. Дизайн, як елемент форми, робить видання привабливим, від нього залежить перше враження. Але після цього вступає у силу змістове наповнення. Щоб людина залишилася на веб-порталі, захотіла читати газету, журнал, необхідно її увагу привернути якісним змістовним наповненням. Причому не обовязково текстом. Редактори, досвідчені журналісти знають, що єдина фотографія найчастіше варта тисячі слів. Одне зображення може сказати більше, ніж сторінка тексту. Також велике значення має структура, принципи розміщення елементів на сторінці.
Процеси візуальної комунікації відрізняються від процесів текстуальної комунікації, текстовий та зображальний контент мають різну природу і відмінний вплив на читача. Візуалізація - графічне зображення процесу комунікації, змістового повідомлення чи засобу комунікації. У цьому вузькому значенні (унаочнення тексту, дизайнерські прийоми впливу на читача) тривалий час розглядалася зображальна журналістика. Нині ж візуалізація стосується впливу унаочнення на комунікативні процеси, соціальні, економічні і політичні підсистеми. Комунікація на основі тексту дотримується переважно раціональної логіки, а комунікація на основі зображення базується на асоціаціях.
Традиційна журналістика фокусує свою увагу на текстовому повідомленні, а зображення вважається допоміжною, хоча і дієвою емоційною складовою у друкованих ЗМІ. Образотворення семантичних даних є молодим науковим напрямом, більшість досліджень такого роду присвячено композиції тексту та зображення, ролі фотографії, і лише зрідка - сприйняттю зображального матеріалу, його впливу на читача. Зображальний контент останніми роками вийшов на перший план в українських дослідженнях.
Серед вітчизняних дослідників поняття «зображальний контент» представлене в основному працями В. Шевченко [51] та Б. Чернякова [44].
В. Шевченко в монографії «Архітектоніка сучасного українського газетного видання» зазначає, що дієвість візуальної інформації у ЗМІ залежить від виду візуального матеріалу і способу його представлення, адже необхідно розуміти основи людського зорового сприйняття. Візуальні комунікації розрізняють три види зображального контенту: тоновий (фотографії), штриховий (малюнки без півтонів) та інфографіка. Кожен з цих видів зображального контенту виконує свої функції, вони не є взаємозамінними. Різниця між цими видами зображального контенту набагато суттєвіша, ніж здається на перший погляд. Часто, щоб знайти «малюнок в образі» у новинних публікаціях, додають інфографіку тоді, коли необхідності в ній немає. Наприклад, щоб заповнити місце, відведене для фотографії з крупним планом події, додають малюнки великих літаків, поїздів, розміщеними на мапі. Але такий малюнок не додає ні будь-якої інформації, ні емоційного враження (яке дає фотографія) [47, с.14].
У журнальних виданнях велику роль відіграє саме зображальний контент, місце світлини поміж текстового матеріалу. Інколи текст слугує допоміжним елементом, а фотографія становить основу журналістського твору.
Взагалі, поняття зображальний контент, який також можна назвати поняттям «ілюстративність», є багатостороннім: є ілюстративність документальна (репортажна та портретна), декоративно-графічна (оформлювальна гра шрифтами, фігуративними підкладками, мальованими слайдами), художня (репродукції творів мистецтва, художня фотографія), рекламна тощо.
Ілюстрація є декоративним елементом будь-якого періодичного видання. Журнали і газети містять схеми, таблиці, ілюстрації та значну кількість фотографій, які дають пояснення до найважливіших чи незрозумілих місць, організовують ритм читання та процес розгортання повідомлення перед читачем. Найпростіші випадки ілюстрування - кольорові обкладинки в чорно-білому виданні або кольорова вклейка усередині номера. З одного боку, ілюстрація - робоча частина видання, з іншого - вона доповнює подієву інформацію. Ще одна форма подання контенту - добірка. У добірку входять як мінімум дві публікації. На одній шпальті може бути кілька добірок різного масштабу й розміру. Розділи та рубрики номера компонуються найчастіше у формі добірок. Якщо масштаб і розмір добірок виявляються недостатніми для досягнення мети, їх збільшують до цілої сторінки. Як результат - у номері використовують різні форми подання матеріалів, основою якої є спеціальна шпальта - тематична - одна з форм подання матеріалу, метою якої є розкриття актуальної проблеми, висвітлення важливого питання тощо. Подальше збільшення розміру, обєднання спричиняє виникнення розвороту - зєднання двох внутрішніх суміжних частин. Також до однієї з форм подання контенту можна віднести так звані змінні шпальти - додаткові вкладення. Така практика застосовується переважно в журнальних виданнях [30] .
Як пише Б. Черняков, у роботі «Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації: Ілюстрована періодика від виникнення до середини ХІХ ст.», зображення - важливе гносеологічне поняття, що стоїть в одному ряду із такими, як образ, знак, модель та ін. Воно лише порівняно недавно стало предметом аналізу немистецтвознавчих дисциплін і сьогодні активно вивчається філософією, семіотикою, психологією, теорією масової комунікації, журналістикою.» [43, с. 23].
Зображення є первинним матеріалом багатьох видів комунікаційної діяльності.
Предметний світ обєктів, які включають у себе зображення, настільки широкий і різноманітний, що це певною мірою навіть сприяє тому, що зображення часто сприймається як явище буденне, загальновідоме.
Дослідження первісних форм культури переконливо свідчать, що зображення виникає лише на певному етапі розвитку людства і є результатом специфічної діяльності - зображальної. Вона включає в себе найрізноманітніші начала, що йдуть від основних видів людської діяльності - перетворювальні, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та комунікативної .
Зображальна діяльність від її найелементарніших форм, до застосування найсучасніших технічних засобів базується на безпосередньому використанні людиною високорозвиненої властивості відображення у його психічній формі - образу, ізоморфному з оригіналом. Оперування з гносеологічними образами, що виникають у свідомості субєкта відображення з наступною матеріалізацією цих образів у продуктах людської діяльності в предметній формі, ізоморфній обєктові відображення, є процесом створення зображення і змістом зображальної діяльності [16]. Розглянемо ряд гносеологічних функцій, властивих зображенню. Найважливішою є репрезентативна функція, яка дозволяє одержувати наочну інформацію про оригінал. Зображенню, як продуктові людської діяльності, органічно властива також виражальна функція. Наголошено, що вона має внутрішню структурність. Адже крім вже згаданого вираження особистості субєкта зображальної діяльності маємо ще й вираження у ньому властивостей реального світу, тобто наявність якості, що обумовлює репрезентацію
Виражальна функція обєктивно притаманна будь-якому зображенню як результату зображальної діяльності і можна говорити лише про специфіку втілення її в кожному із основних видів (типів, форм) використання зображення в суспільній практиці. Процес створення зображення, втілення його у матеріальній формі є синтетичним, таким, що позначений рисами, властивими всім основним видам людської діяльності - перетворювальної, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та комунікативної, - він немислимий як без перетворення предметів, що служать матеріалом для створення зображення, так і без пізнання обєкта зображення. Репрезентативність зображення по відношенню щодо оригіналу є передумовою для використання його як комунікативного засобу [19].
Таким чином, зображальна діяльність за своєю природою є синкретичною, реальною синтезуючою основою для неї є матеріально-практична, а не художньо-естетична діяльність. На жаль, у більшості з використаних у роботі мистецтвознавчих праць спостерігається якраз переоцінка естетичних факторів людської діяльності, в тому числі й діяльності художньої. Поділяємо позицію дослідників, які вважають, що для одержання нової інформації про зображення, необхідно дивитися на нього ширше, ніж тільки з позицій естетики і мистецтвознавства. I тим більш широко, ніж з позицій естетики і мистецтвознавства того періоду, коли вони перебували під впливом узагальнень, зроблених над функціонуванням словесного мистецтва.
Необхідно виробити нові уявлення, які диктує власна логіка еволюції зображення в засобах масової комунікації.
Ступінь дослідженості феномену зображального контенту обраного нами періоду є ще початковим, що обумовлює звертання до конкретно-історичних та теоретичних результатів, одержаних у споріднених галузях наукового знання, здобутих на аналізі інших галузей масової комунікації за інші хронологічні періоди. Фактичний матеріал чи узагальнювальні спостереження із проблематики зображального контенту, містять окремі журналістикознавчі роботи Б. Валуєнка [8].
Спостережено, що чим більш узагальнювальними стають фундаментальні праці з історії російської журналістики, тим менш вірогідно знайти в них бодай окремі факти чи спостереження, присвячені не тільки слову, а й зображенню. Найвагоміші узагальнювальні праці з історії української журналістики побудовані на методологічних засадах, скалькованих з російськомовних досліджень попереднього періоду суспільного розвитку і мають спільні з ними вади [6] .
Важливою складовою розвитку вітчизняної зображальної журналістики стали в 1966-1980-х роках дисертаційні дослідження генезису і теоретичних засад функціонування фотожурналістики. Проведено періодизацію процесу розвитку цієї галузі пресознавчих досліджень зусиллями, зокрема, таких вчених, як C. Головко [11], С. Горевалов [13] та ін.
Джерелознавчі проблеми, повязані з дослідженням зображальної журналістики, мають специфіку, обумовлену як гносеологічною природою обєктів вивчення, так і станом виявлення ілюстраційних творів друку. Ефективність наукових досліджень у цій сфері значною мірою залежить і від розглянутого стану теорії і практики відповідних галузей джерелознавства як комплексу допоміжних історичних дисциплін [42].
Особливо увага дослідників концентрується на новому напрямі журналістики - інформаційній графіці.
Термін „інформаційна графіка” (infographics) виник у 1980-х роках для позначення інформації, поданої у вигляді графіків і схем. Одним із засновників сучасної графіки новин вважається Пітер Салліван, нині на його честь названа найбільша нагорода конкурсу Malofiej Infographics Awards [2].
Різного роду графіки, що демонстрували новини, публікувалися ще на зорі журналістики кілька століть тому, але інфографіка, якою ми розуміємо її сьогодні, виникла лише тоді, коли для верстки стали застосовуватися компютери та зявилися програми компютерної графіки. Так, у США в 1982 році в газеті Times почали публікувати графіки, які відображували новини. Згодом візуальні проекти стали підсумовувати текстовий матеріал, яскраво та коротко оглядати щоденні новини [50] .
Нині інформаційна графіка є самостійним повідомленням, яке перекладає словесну інформацію у зорову, конкретизує і поглиблює розкриття змісту через передавання інформації в часі і просторі, встановлення візуальних звязків. Вона візуалізує інформацію, яка буде громіздкою у текстовій формі, але ні в якому випадку не спрощує її. Інфографіка вже вийшла на вищій щабель від статичного графічного дизайну (карти, схеми, діаграми, візуальні образи, ілюстровані таблиці). Візуальні інструкції описують дії і чітко пояснюють навіть найскладнішу інформацію. Інтернет надав не тільки нові засоби збору даних, але і відкрив нові можливості для розвитку технології впливу інфографіки - вона стає інтерактивною і динамічною. Технології, що застосовуються для її побудови, можна порівняти з кінематографічними: панорамна зйомка, тривимірні моделі, опрацювання фотографій у спеціальний спосіб, створення текстур. У результаті може вийти інтерактивний документальний фільм [10] .
Видатний дослідник у галузі інформаційного дизайну, визнаний геній, автор десятка книг Едвард Тафти вивів концепції нових видів інформаційної графіки, продемонстрував кілька сотень блискучих прикладів подання складної та багатомірної інформації: карти та схеми, наукові презентації, компютерні інтерфейси, статистичні графіки та таблиці, стереофотографії, докази із залу суду, розклади, розкладні альбоми тощо. У 1983 році він вивів поняття chartjunk: «Внутрішнє оформлення графіки генерує велику кількість фарб, які не говорять глядачеві нічого нового. Мета прикраси змінюється - зробити графічну інформацію більш науковою і точною, щоб оживити сторінку, щоб дати дизайнеру можливість використовувати художні навички». Отже, «графік-сміття» - це такі візуальні елементи зображальної інформації, які не є необхідними для розуміння інформації, або ж просто відволікають глядача від цієї інформації. Прикладами непотрібних елементів, які можна було виключити з видання, є важкі або темні лінії сітки, непотрібний текст або надто декоративний шрифт, орнаментовані вісі діаграми, картинки або ікони в даних графіків, декоративні тіні і надто великі чи малі розміри елементів, різномасштабні елементи на одному зображенні, яскраве тло, навмисне ускладнення малюнка. «Графік-сміття» спотворює інформацію, робить реальні дані зображення важкими для розуміння [50, с.11].
Так, нерідко у журналах вміщують надто великі зображення чи інфографіку. Змістова частина матеріалу при цьому програє, іноді взагалі може залишитися непрочитаною. Такі зображення зупиняють на мить погляд читача, але через свою неінформативність примушують відразу перегорнути сторінку, і читач вже не звертає уваги на всі інші інформативні елементи на сторінці.
У застосуванні інформаційної графіки у ЗМІ існує дві протилежні можливості. Дійсно, продуманий графік може підсумувати величезну кількість цифр і показувати їх упорядковано й осмислено, але зведення тексту до інфографіки неминуче випускає якусь частину контенту, який, на думку дизайнера, не є важливим. Тобто графічне зображення у ЗМІ лише ілюструє частину матеріалу, а повну картину змісту можна зрозуміти лише при читанні всього матеріалу [39]
Думка про те, що інфографіка спрощує подання інформації, також може примусити допустити помилку під час оформлення. Схема не обовязково повинна легко читатися. Іноді реалістичність чи надмірна схематичність розходиться зі стилем тексту і відволікає від нього. Звісно, «спрощення» є істотним виправданням застосування інфографіки. Оскільки основна мета інфографіки є не просто збільшити візуальну привабливість матеріалу, а подати статистичну чи географічну інформацію у такий спосіб, щоб вона краще сприймалася необізнаним читачем, або примушувала задумуватися фахівця, який може зробити власні висновки не з тексту, а саме із зображення [9] .
Зробимо спробу змінити парадигму розуміння візуального відображення новин. На абстрактному рівні інформаційна графіка сприяє мисленню і розумінню. Вона є приладом, який робить хаотичний матеріал зрозумілим, але не просто розділяє матеріал на частини, відкидає недоречні деталі або факти. Інфографіка зробить матеріал конкретнішим, по можливості науковим, викликає довіру у читача завдяки точним цифрам у порівнянні, фактам, конкретизації місця розташування, демонстрації схеми руху, зображенню обєктів у певному стилі, заглибленню у процес оповідання.
Спосіб опрацювання інформації для візуалізації залежить від виду видання, потреб та підготовленості читача. Крім того, враховуються закони когнітивної науки, властивості людського зору, ілюзорність сприйняття.
Яскравість та інформативність візуальних засобів журналістики потребує підвищення вимог до створених візуальних образів. Звичайно, чим швидше читач може зрозуміти інформацію, тим краще - це спонукає застосовувати інфографіку дуже часто. З іншого боку, все, що не додає нічого нового до інформаційного повідомлення, підриває його ефективність - доречність застосування і чіткість відображення події в інфографіці.
Візуальні засоби комунікації необхідні медіасередовищу - на сторінках журналів, сайтів, газет, веб-порталів вони розміщуються не задля привабливості, і не для того, щоб зробити інформацію простішою чи полегшити розуміння. Вони розширюють інформацію, розвивають її сутність, глибину. Дизайнери і візуальні журналісти інтуїтивно знають, що якщо потрібно, щоб читач сконцентрувався на певній області матеріалу, необхідно застосувати визначені прийоми: кадрування, обведення рамкою, контрасний колір, стрілки.
Здатність збирати оперативні дані і динамічно відображати їх в Інтернеті, щоб залучити різноманітні аудиторії, що охоплюють весь світ, призвело до розвитку нових інтерактивних програм, що використовуються для представлення інформації і створило нове середовище для інфодизайна [42].
Отже, різні візуальні засоби виконують важливі функції у ЗМІ. Причому вони не можуть замінювати один одний. Чарльз Блоу, директор The New York Times у 90-х, виступав проти інсценування візуальної реконструкції та підміни фотографій інфографікою та навпаки: «показуйте лише те, що ви знаєте». До цього правила можна додати ще таке: дотримуйтесь фактів.
Прикладом масового ажіотажу навколо події, створеного візуальними журналістами, є висвітлення ЗМІ інформації про смерть Усами бен Ладена 1 травня 2011 р. Журналісти та редактори діяли за принципом шоу-бізнесу. Графіка часто була крикливою, надзвичайно винахідливою. Такого роду речі вже траплялися раніше, тому зловживання інфографікою не було повною несподіванкою. Але історія некоректної роботи не виправдовує помилки в ці дні. Редакторові необхідно керуватися фактами, як в тексті, так і в графіці і відео. Тому 58 креативних візуальних журналістів підписали правила етичних норм журналістики у застосуванні інфографіки:
1. Інфографіка, за визначенням, є візуальним відображенням фактів і даних, вона не може бути зроблена за відсутності достовірної інформації.
2. Інфографіка не повинна включати в себе елементи, які не грунтуються на відомих фактах і наявних доказах.
3. Інфографіка не повинна вводити в оману - необхідно позначати, коли це є фактичні дані, а коли вона є вигаданою чи зробленою на основі неперевірених припущень.
4. Інфографіка не може бути опублікована без посилання на джерело інформації.
5. Професійні дизайнери інфографіки мають відмовитися проводити будь-які візуальні презентації, які містять уявний компонент, тільки для більшої «привабливості» чи ефективності». Редактори не повинні розміщати графіки, які не дотримуються наявних фактичних даних.
6. Інфографіка не є ні ілюстрацією, ні мистецтвом. Інфографіка - це візуальна журналістика, тому має регулюватися тими ж етичними нормами/ які застосовуються в інших галузях журналістики [39] .
Тож, інфографіка виконує абсолютно відмінне від фотографії завдання і її не можна вставляти тоді, коли фотографія відсутня, але потрібна. Вона є візуальним образом, який передає інформацію для ЗМІ.
У вивченні змісту і публіцистичних форм журналістської інформації донині переважає аналіз вербальних компонентів. Але на певному етапі розвитку системи засобів масової комунікації присутність зображень в ній стає настільки інтенсивною, що усвідомлюється субєктами-теоретиками масово-комунікаційного процесу, як переважання зображення над словом.
1.2 Архітектоніка та контент журнального видання в системі наукових знань
Аналіз праць, присвячених вивченню композиції та оформленню друкованих видань, свідчить, що автори користувалися різними термінами для позначення одних і тих самих структурних одиниць видання і самого оформлення. Процес художнього формування зовнішньої форми журналу називається по-різному: техніка оформлення, обличчя, графічна концепція, архітектура, макетування, композиційно-графічне моделювання, контент. Суттєві розходження є і в назвах окремих елементів оформлення - їх термінологія може відображати як змістове, так і графічне призначення.
О. Кисельов поставив за мету прийти до єдності у тлумаченні значень основних понять і термінів журнального оформлення і визначити їх семантичну сутність. Сучасні українські видавничі стандарти уніфікують розходження в тлумаченні термінів, що їх узято за основу в даному дослідженні [21, с.105].
Архітектоніка (від грец. ЬсчйфекфпнйкЮ - будівельне мистецтво) означає науку про «основний принцип побудови, звязок і взаємозумовленість елементів цілого», «будову художнього твору, його композицію», «художнє вираження закономірностей будівлі, відношення навантаження й опори...». Під архітектонікою розуміють співмірність розташування частин, їх логічну взаємозумовленість [21, с. 67].
Термін «архітектоніка» виник в епоху античного мистецтва, а в друковані видання прийшов з архітектури, де означає образну інтерпретацію конструкції. Конструкція, як відомо, походить з логіки створюваного обєкта, з його функції, матеріалу й означає «будову, взаємне розташування частин» [15].
Теоретична формула архітектоніки як взаємозвязку внутрішнього змісту із зовнішнім художнім образом уперше була визначена, по суті, ще у відомій тріаді Вітрувія про необхідність дотримання в архітектурних творах гармонійної єдності корисності, тривкості й краси. Початкове античне розуміння архітектоніки згодом розширилося і значно поглибилося у своєму змісті.
Спорідненість функцій архітектоніки в різних галузях дає змогу користуватися працями вчених з мистецтвознавства, архітектури, історії, формоутворення, дизайну і, зрозуміло, оформлення друкованих видань, зокрема, книг. У видавничій справі термін «архітектоніка» й досі застосовується рідко і здебільшого у значенні образної інтерпретації конструктивного, логічного для оцінки або аналізу оформлення, композиції видання в цілому [25].
Тривалий час в оформленні видань поняття «композиція», «структура» й «архітектура», «оформлення», «архітектоніка» вважалися тотожними. Сталося це тому, що саме так диктувала практика. О. Кисельов вважає, що «немає рації називати оформлення журналу якось інакше. Нові терміни, можливо, і мають краще звучання, проте не змінюють природу речей. Називаючи, скажімо, оформлення архітектурою і співвідносячи деякі подібності у зведенні будівель і журнальної сторінки, ми анітрохи не наближаємо його до власне архітектури» [21, с. 6].
Композиція як організація різнорідних елементів художньої форми, що розташовує і підпорядковує їх, надає виданню єдності й цілісності, організує елементи в такий спосіб, щоб журнал сприймався змістовно та художньо цілісно відповідно до теорії тристороннього аналізу з позицій:
образно-змістової, що визначає сюжет і характер образів (семантичний аналіз);
просторово-пластичної, що визначає тривимірність форм у просторовій і часовій протяжності: стиль, структура, система обсягів, простору, світла, тону, кольору, особливостей форм (синтаксичний аналіз);
декоративно-площинної, що зосереджує увагу на властивостях поверхні білого простору сторінки, на всіх лініях, контурах, силуетах і плямах [6] .
Архітектоніка журналу подає текстовий матеріал просторово - графічними засобами через архітектонічні елементи і засоби оформлення. Ці елементи (шрифти, зображення, проміжки, декоративні елементи, заставки, елементи заголовного комплексу) надають структурним елементам візуальної виразності й функціональності. Іншими словами, композиція набуває свого значення завдяки логічно-змістовій організованості.
Отже, значення термінів «композиція», «структура», «архітектоніка» дуже близькі. І не випадково більшість авторів у своїх працях сплутують ці поняття. Тому необхідно їх диференціювати щодо журнального видання:
Архітектоніка охоплює структуру й композицію, поєднує смисловий, структурний і зображальний аспекти видання через змістові та конструктивні звязки, співвідношення шрифтового та зображального матеріалу, способи їх оформлення, відбиті в макеті журналу. Архітектоніка - це наука про структуру й композицію видання, відображена в системі рубрик, заголовків, пробільних, декоративних, зображальних та шрифтових елементів.
Структура - відображення внутрішньої багаторівневої організації видання, наявність звязків між елементами змісту і форми.
Композиція - це вираження структури, побудова цілого з частин, порядок розміщення елементів змісту й оформлення.
Композиція не відокремлює образно-сюжетного боку видання від структурного, навпаки, вона як художній засіб надає йому чіткіших форм вираження.
Архітектоніка означає всебічну досконалість та організованість, раціональність, логічну стрункість, гармонію внутрішнього й зовнішнього, виступає комплексною характеристикою якості художньо-технічних витворів. В архітектурі, образотворчому мистецтві архітектоніка відображає властивості виробів або предметів, а в публікаціях відбиває призначення, функціональну суть, матеріально-технічну основу видання засобами оформлення. Вияв архітектоніки у журналі неоднозначний, але в будь-якій з цих ролей вона - першорядний за важливістю художньо-конструкторський інформаційний фактор, який визначає загальну естетичну якість видання [47].
Подібність між архітектурою і друкарським мистецтвом відбивається в тому, що й архітектурний памятник, і видання сприймаються в часі. «Книга ... природно розташовує свої елементи в часі, організовує рух, веде нас відповідно до змісту від моменту до моменту... Перед книгою стоїть завдання не лише збудити рух, щоб вона вела вперед і далі, але й організувати цей рух членуваннями за допомогою зупинок» [28, с. 62]. Особливо це важливо у журналі, коли сторінка насичена різноплановими матеріалами різного обсягу.
Композицію видання слід розглядати як виразник змісту журналу, а її характеристики відображаються в макеті журналу. «Якщо визнати, - вважає М. Картнер, - що композиція - сполучення всіх елементів художнього твору, яка дає змогу висловити ідейний задум художника, то із самого цього формулювання напрошується висновок, що ідея є і вихідною посилкою композиційної діяльності, і моментом, що визначає всі етапи роботи від вибору теми та сюжету до тих технічних прийомів, які художник мусить відшукати саме для даного випадку» [20, с. 43].
Д. Прилюк розглядає композицію літературного твору і підкреслює, що хоча всі теоретики літератури тлумачать «композицію» як «складати», «будувати», однак не всі вкладають у неї однаковий зміст [29, с.13] , інші стверджують, що сюжет не може бути підпорядкований композиції, вони з різних точок зору організовують спільний матеріал [37, с.45].
Архітектоніка відіграє роль тоді, коли погляд читача шукає, ковзає вгору-вниз, праворуч-ліворуч по сторінці. Архітектонічна організація допомагає здійснити пошук, тобто зупинити погляд на публікації, яка цікавить читача. Правильно організований (структурно, композиційно, архітектонічно) матеріал немовби сам знаходить читача, впадає йому у вічі.
Композиція створює умови, коли погляд читача вже знайшов потрібне і зупинився; вона допомагає вчитуватися у зміст публікації, змушує концентруватися, аналізувати. Образ, сюжет та їх структура завжди відіграють значну роль безвідносно до того, текстовий чи зображальний матеріал відбиває основний зміст. Просторово-пластичні властивості є у будь-якого елемента журнальної сторінки - від символу до добірки - як такого, що має колір, вагу, обсяг, розміщений на білому просторі сторінки. Декоративно-площинна характеристика композиції знаходить своє відображення у виданні в шрифтових, декоративних, пробільних елементах.
Для всебічного розуміння поняття архітектоніки журналу слід розглядати не лише її конструктивно-організаційний аспект, але й необхідні композиційно-художні засоби. До основних архітектонічних засобів журнального оформлення можна віднести декоративні та пробільні елементи (лінійки, підкладки, проміжки), світлотіні, кольори, що поєднуються за законами композиції (цілісність, типізація, постійність та універсальність), гармонії (симетрія, ритм, пропорційність, співмірність). Закони композиційних побудов виступають виразниками основного закону - гармонізації художньої форми. Якщо гармонія - загальний стан, то композиція - засіб досягти його. У працях про звязок архітектури, конструкції та композиції розкриваються способи отримання гармонійного обєкта [7, с. 88].
Співмірність, пропорційність, співзвуччя, ритмічність - естетичні категорії, що визначають структурні основи видання та відображають види взаємоповязаних частин у ньому. Отже, архітектоніка є виразником структурно-гармонійної цілісності обєктів художньої форми, предметів і явищ навколишнього світу й водночас засобом організації, побудови цієї цілісності через структуру та композицію видання [26] .
Більшість праць з назвами «архітектура», «краса», «стиль» доповідають про архітектоніку технічних і природних обєктів як найважливіший прояв їх раціональності й досконалості, гармонійний взаємозвязок усіх елементів, передусім внутрішньої будови, функціонального змісту, конструкції й форми.
Не випадково архітектурна візуальна організація, метод логічної побудови журналу на основі сучасних поліграфічних засобів називають методом художнього конструювання, або дизайном, видання. Його протиставляють традиційній «книжковій графіці», засобам художнього та технічного оформлення видання. Справді, призначення дизайну - поліпшення споживчих властивостей продукції - у журналі проявляється в систематизації матеріалів для зручності читання, поліпшення орієнтації. Зважаючи на специфіку журналу - оперативно подати велику кількість матеріалів, на важливість змістової частини, можна сказати: оформлення дорівнює за значенням дизайну лише у творчому застосуванні останніх досягнень технічної естетики до специфіки журналу. І якщо дизайн - це творчість художнього редактора, тоді продуктом його діяльності буде сконструйована модель видання - макет, що відповідає змісту, призначенню журналу, її матеріальному забезпеченню, а також сукупність усіх номерів, видрукуваних за таким макетом. Естетика дизайну, по суті, раціональна, конструктивна. Тому розгляд архітектоніки журналу передбачає вивчення не лише основних законів композиції, але й естетики, ергономіки, візуального сприйняття, мистецтва, психології [19].
Архітектоніка журналу охоплює принципи розміщення підготовлених до друку матеріалів та добірок, органічне поєднання шрифтових і зображальних блоків, збалансованість усіх графічних елементів, жанрові, тематичні, розмірні та кількісні пропорції. Власне, композиційно-графічне моделювання практично реалізує архітектонічні закономірності загальної будови журналу. У працях з конструювання, комбінаторики, архітектурного проектування наводяться основні прийоми формоутворення, які застосовуються у будь-якій галузі і є основою композиційно-графічного моделювання журнального видання [4, с.200].
Архітектонічність видання - це його органічна єдність, цілісність, досконалість, гармонія; це - стрункий і чіткий макет, у якому елементи зєднуються за законами співмірності, симетрії та пропорційності. Тому основними законами архітектоніки можна вважати гармонійне:
внутрішньозмістове оформлення відповідно до призначення і засобу функціонування;
зовнішнє художнє відображення загальної просторової організації - структури;
зорове вираження художньо осмисленої конструкції і матеріально-технологічної основи.
Ці взаємозалежні архітектонічні закони проявляються в усіх друкованих виданнях. В одних вони мають наочне, оформлювальне, декоративне відображення й функціональне вираження, в інших зорово домінує конструктивний бік зміст .
Значення архітектоніки журналу полягає в тому, що вона служить засобом, який дає змогу зробити видання візуально більш сприйнятним та інформативним, допомагає швидше орієнтуватися в ньому, виокремлює кожний матеріал і водночас звязує різнорідні елементи в єдину систему зі спільними для всіх рисами і цим вирізняє видання з великої кількості подібних. Архітектоніка журналу має також суттєвим емоційний, естетичний вплив на читача [4] .
Суть структурного завдання архітектоніки полягає в тому, щоб із доцільною і можливою повнотою художньо висловити всі істотні властивості його внутрішнього змісту в зовнішній формі видання, в якому втілюється утилітарно-функціональне призначення. Передумовою оптимального рішення цього завдання є утилітарна й функціональна досконалість видання, а головним засобом і проявом такої досконалості - загальна просторово-матеріальна й естетична композиція .
Як і будь-який предмет масового виробництва, журнал підпорядкований певним технічним нормам і стандартам. У межах цих норм він набуває власного обличчя, що досягається виразними засобами, елементами оформлення, раз прийнятою структурою - через модель. Формати, текстові та зображальні блоки так співвідносяться, щоб з окремих, не повязаних між собою матеріалів утворилося художнє змістове ціле - журнал [8] .
Оформлення журналу як художньої форми, що поєднує зміст, призначення, структуру, дизайн, функції видання, лежить в основі архітектоніки журналу.
Головні параметри архітектоніки спільні для будь-якого друкованого видання: книжкового, журнального, газетного. Щоправда є особливості, зумовлені відмінністю типів видань за характером їх функціонального призначення, розміром, форматом, обсягом, тематикою, наявністю зображального матеріалу, технологією макетування та верстки. Кожний друкований твір має свої відмінності на фоні загальних архітектонічних властивостей, утворених за законами корисності, функціональності, ергономічності, краси.
Основними характеристиками архітектоніки видання є матеріально-просторова структура і зовнішнє оформлення. Тобто архітектоніка видання базується на двох головних параметрах - внутрішньому змістові і формі вираження. Безперечно, матеріально-просторова структура визначає найважливіші риси журналу та її форми - загальний вигляд, формат, основні пропорції і розміри. Тому у формуванні видання функціонально і композиційно-естетично структура є головною, а зовнішнє оформлення - підпорядкованим, але активним і важливим.
Внутрішній зміст друкованого видання є основою журналу як самостійної системи, що являє собою матеріально-просторову структуру і включає елементи, які відображають найважливіші ознаки цієї сутності: призначення видання, обємно-просторову побудову, взаєморозташування і взаємодію елементів (формат, кількість і композиція текстових та зображальних матеріалів, постійні та тимчасові рубрики, добірки), форму подання інформації, конструктивну організацію, вплив окремих частин видання одна на одну.
Зовнішні композиційні звязки поєднують елементи сторінки або розвороту журналу через контраст великого і малого, гармонію шрифтів і спричинення ритму, відображеного у кількості і ширині шпальт, вертикальних і горизонтальних лінійках, композиції заголовків і текстів. У журналах матеріали, як правило, двовимірні, мають ширину і висоту, але зустрічаються умовно багатомірні - такі, що існують у трьох площинах, продовжені із сторінки на сторінку [31].
Форма вираження - друга сутність видання, яка сприймається читачем візуально; «зовнішній», матеріально-просторовий прояв змісту. Тобто зовнішнє оформлення є основою для матеріалізації внутрішнього змісту журналу, її типологічної специфіки й індивідуального образу. Воно відіграє роль символу, через який журнал ідентифікується у сприйнятті читача. На цій властивості форми засновуються обєктивні можливості та значущість художніх засобів і процесу комплексного художньо-технічного конструювання й архітектонічного моделювання видання [40].
Форма має два органічно взаємозалежні компоненти: внутрішню організацію - структуру і зовнішню форму - елементи оформлення, які утворюють пластичну оболонку, що сприймається візуально. Форма видання - це передусім форма просторової організації журнальних матеріалів. Іншими словами, це історично сформована розмірна модель, що забезпечує журналі виконання її соціальних функцій [41].
Внутрішня організація журналу визначається розмірно-просторовими і графічними параметрами, які закладені в архітектонічні елементи та засоби оформлення. Зовнішня форма є сукупністю елементів оформлення: шпальти, формат, членування декоративними елементами та засобами виділення - виворотки, плашки, зображення, виступи, врізи, білий простір, лінійки, фігурні позначки, ініціали, світлотіньові ефекти.
Внутрішня структура формується як складник концепції журналу, сприймається в процесі самого читання. Її елементи повязані зі змістом журналу, її специфікою й індивідуальністю. Тому внутрішня структура визначає застосування архітектонічних елементів і риси зовнішньої структури (обсяг, графічну організацію, періодичність), а елементи зовнішньої структури формують межі, в яких внутрішня структура розміщується й оформлюється (формат сторінки, поля) [32].
Для визначення розмірно-просторової та візуально-естетичної організації журналу використовується термін «обємно-просторова структура», в якому чітко проявляються матеріальний, функціональний і композиційний аспекти будь-якого художньо-конструкторського й архітектурного твору - обсяг і відкритий простір. Обсяг передається через формат видання, формат набору, кількість і ширину шпальт, шрифти, заголовні компоненти, кількість зображень.
До основних закономірностей архітектоніки, що поєднують архітектонічну чіткість видання з досконалістю форми вираження через взаємозвязки між геометрією (структурою і пластикою), конструктивністю (макетом), розмірами (форматом), емоційно-естетичною виразністю й економічною ефективністю, відносять:
Складність геометрії форми та просторову організацію, конструктивність, декоративність, естетичну виразність видання.
Цілісність матеріально-просторової організації форми вираження, замкненість, взаємозалежність усіх елементів і композиційну цілісність, закінченість видання.
Упорядкованість структури та стабільність використання архітектонічних елементів, єдність, закінченість, виразність оформлення. Досконалість і економічна ефективність, конструктивність і емоційно-естетична гострота та виразність форми видання залежать не тільки від кількості використаних елементів, а й від раціональності його просторової організації.
Зміну розмірів форми при збереженні її геометрії пропорційним збільшенням або зменшенням усіх параметрів [40].
На архітектоніку журналу впливає також особливість сприйняття читачем її структурних одиниць: верхня частина є активнішою порівняно з нижньою, так само як перша та остання сторінки відносно внутрішніх. У цьому проявляється звязок форми та змісту: важливі матеріали виносяться на чільні місця, посилюються декоративними елементами. Тобто оформлення журналу повязане зі змістом як безпосередньо, з урахуванням соціальної, політичної значущості окремих матеріалів, так і опосередковано - через форму просторової організації матеріалів, з урахуванням різноманітних частин цієї форми.
Основні залежності архітектоніки проявляються у функціональній й утилітарній досконалості, гармонійному взаємозвязку форми і змісту, художньому осмисленні, інформативності форми, а також від критерію архітектонічності.
Сучасні українські та зарубіжні дослідники також активно досліджують сутність поняття «контент». Так, на думку В. Різуна, контент у масовій комунікації - особи, групи осіб, суспільство, які використовують засоби комунікації, з метою досягнення одного або кількох спеціальних ефектів [33].
Контент масової комунікації відрізняється від контенту персональної або групової комунікації, бо повідомлення в сфері масової комунікації малоперсонізоване, спеціалізоване, більш швидко поширюється і має зручніші канали проходження. Дослідник також звертає увагу на те, що виокремлюють шість завдань або категорій контенту масової комунікації: розваги, новини, коментарі, виховання, звязки з громадськістю і реклама [30].
З появою так званих «нових медіа» дослідження поняття контенту набуло великого поширення - зявилося чимало версій розуміння контенту. Так, однією з них є така, де під контентом розуміють будь-яке інформаційно значуще наповнення інформаційної системи - тексти, графіка, мультимедіа; частину повідомлення, яка не опрацьовується й не змінюється в процесі передачі; частину даних документа.
Контент є базовою категорію мови сучасних медіа - це техніко-технологічна та гуманітарна медіалінгвістична технологія для створення сучасної мови ЗМІ та високотехнологічних електронних послуг [30].
У «Латинсько-українському словнику» подано слова «contentus», тобто такий, що задовольняється, задоволений, та «contextus» під яким розуміють «сплетіння, звязок, ряд» [23, с. 154].
Проаналізувавши думки дослідників щодо визначення поняття «контент» та переглянувши словниковий фонд, можемо виокремити спільні моменти: по-перше, контент - внутрішня сутність предмета, явища; по-друге, контент - це результат певної діяльності (психолінгвістичної, комунікативної тощо).
Контент у широкому сенсі є комунікативною подією, яка відбувається між спостерігачем та іншою особою чи групою осіб у процесі комунікативної дії у певному тимчасовому, просторовому та іншому контекстах. Ця комунікативна дія може бути усною, письмовою, мати вербальні та невербальні чинники. Виокремлюють вербальний чинник комунікативної дії, говорячи про неї як про «текст» або «розмову». Звідси термін «контент» означає або завершений, або такий, дія якого триває, «продукт» комунікативної діяльності, його письмовий або мовний результат, який інтерпретується аудиторією [30, с. 135].
Отже, на основі вищезгаданих визначень, можна припустити, що контент - зміст, внутрішнє наповнення (текстове, графічне, аудіовізуальне тощо) будь-якого предмета, явища, за допомогою якого можна отримати повну інформацію, детальний опис цього предмета чи явища.
Інтерес дослідження становить контент періодичних видань, а саме форми його подання в журнальних виданнях. Спробуємо визначити та охарактеризувати їх.
Зміни характеристик нашої преси в цілому дозволяють сформулювати деякі загальні положення. Зникла партійна преса, зявилися незалежні комерційні видання, елітарні та масові видання бульварного типу, які часто відносять до «жовтої» журналістики, а також електронні видання та електронні версії видань в інтернеті [36] .
Ці зміни повязані зі змінами соціальної структури нашого суспільства, з переходом преси до горизонтальної структури та розвитком нових інформаційних технологій.
Контент як основа масовокомунікативної реальності здійснюється за допомогою трьох різних селекцій: селекція події, селекція повідомлення про цю подію, селекція реакції аудиторії на це повідомлення [30, с. 98].
Сучасне періодичне видання можна аналізувати також за типами інформації, яка в них міститься. Деякі дослідники за предметом зображення виокремлюють такі види інформації: офіційна, подієва, ділова, довідкова й рекламна, естетична та публіцистична. Виділяють також такі її різновиди: масово розповсюджувана, статистична, довідково-енциклопедична, інформація про особу та правова. Варто взяти до уваги Закон України «Про інформацію», в якому зазначено такі основні види інформації: статистична, масова, адміністративна, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, правова, про особу, довідково-енциклопедичного характеру та соціологічна [30, с. 84] .