2.1 Аналіз вигоди друкованого видання

Можна виділити три основні причини процвітання джинси в українських ЗМІ. Перша - відсутність будь-якої законодавчо встановленої відповідальності за джинсу. Серед офіційних установ, які повинні відслідковувати та штрафувати за приховану рекламу - Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення і Генеральна прокуратура, яка повинна виявляти прояви джинси. Про ефективність їх роботи в цій сфері говорить зростаючий відсоток "заказухи" у вітчизняних ЗМІ.

"Наші інститути повинні регулювати і відстежувати джинсу, проводити моніторинг і карати її виробників. Проплачені матеріали - це проблема держави, бо там, де немає держави - немає контролю, в ефірі зявляється джинса, а це ознака хаосу", - вважає Кандидат філологічних наук Доцент Могилянської школи журналістики Анатолій Яковець. Джинса в українському контексті привязана до того, що у нас немає законодавства, яке б контролювало її поширення, говорить він.

Друга причина процвітання джинси - аудиторія вже не довіряє політичній інформації, поданій на правах реклами. Кость Бондаренко оцінює рівень довіри людей до рекламних матеріалів у нуль.

Третьою причиною є те, що в поширенні джинси зацікавлений, в першу чергу, топ-менеджмент ЗМІ, який часто сам і встановлює розцінки. "Рядові журналісти дуже ризикують, займаючись джинсою, бо якщо їх викриють, вони миттєво втратять роботу", говорить журналіст служби Бі-Бі-Сі Отар Довженко. Слідкувати за цим повинні самі журналісти, вважає Єгор Соболєв: "Я великий прихильник того, щоб називати речі своїми іменами, коли говорять джинса, мова йде про корупцію, про те, що журналісти продаються, ЗМІ продаються... Вони повинні розуміти - ця діяльність підриває авторитет кожного. Люди перестають вірити журналістам".

Політичні ж сили не бояться, що виборці дізнаються про їхні приховані політтехнології. Тому в цій ситуації переваг більше, ніж недоліків. "Ніхто у нас не боїться викриттів. Бо які вони? Наприклад, напишуть на сайті "Телекритики", журналісти прочитають, але ж більшість людей все одно не дізнаються про це. Якби ж ці звинувачення лунали з каналів конкурентів, які б так контролювали наявність джинси, щоб всі люди чули і знали про те, що на такому-то каналі був такий-то замовний матеріал", - говорить Єгор Соболєв. В той самий час, і ЗМІ, і політичні партії відхрещуються від причетності до замовлених матеріалів. При цьому всі учасники передвиборчих перегонів проплачують необхідні їм матеріали. "Всі без винятку політичні сили користуються таким підходом - від політичних аутсайдерів до політичних сил, представлених сьогодні в парламенті", - підкреслює український політолог та історик Кость Бондаренко. Користуються джинсою, то користуються, але певне вважають цю справу все-таки не гідною себе, бо як ще пояснити той факт, що ніхто ніколи не визнає і не зізнається, що замовляв джинсу чи друкував її. "Цікаво, що на всіх подіях, де обговорюється проблема "джинси", представники політичних партій завжди відзначають, що не платять, а представники медіа також постійно говорять, що неофіційних грошей не беруть. Тобто "джинса" є, але її немає", - говорить виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ) Катерина Мяснікова.