logo
Аналіз проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі публікацій збірника "Теле- та радіожурналістика"

1.2 Мовна проблематика сучасної тележурналістики

радіожурналістика рекламний вплив телебачення

У збірнику наукових праць «Теле- та радіожурналістика» понад півсотні змістовних напрацювань, у яких розглядається як сучасний стан теле- та радіоконтенту, так і теоретичні засади у соціальних комунікаціях. Зокрема, чимало науковців порушують найпоширеніші мовні проблеми на телебаченні. А саме: правильність чистоти ефірного мовлення, лексичне різноманіття української мови, тематичні передумови мовного стилю, морфологічно-синтаксичний аналіз та телевізійне мовлення в контексті суспільно-філософських питань.

Правильність чистоти ефірного мовлення.

Сьогодні учені все частіше цікавляться проблемами професійно-мовленнєвої діяльності журналіста. Справжній тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання та постійно працювати над збагаченням свого мовлення. Тільки за умови систематичної праці, усвідомлюючи всю її складність і основне - важливість для свого професійного зростання, тележурналіст зможе досягти відчутних результатів [15,7].

Науковець Анатолій Капелюшний у своїх публікаціях «Орфографічні помилки в титрах телевізійних передач наживо», «Граматичні й акцентуаційні росіянізми в мовленні телевізійних журналістів наживо», «Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті», «Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм «Радіо Люкс» порушує наболіле питання грамотності журналістів.

Зокрема, в одній із публікацій автор аналізує мовностилістичні особливості титрів у телевізійних передачах, які йдуть у прямому ефірі. Особливо пильну увагу приділяє орфографічним помилкам у титрах, а також причинам їх виникнення та способам уникнення цих хиб у журналістських мікротекстах. Крім того, автор зясовує найбільш типові порушення правил української орфографії в титрах телевізійних передач наживо та причини, що призвели до цих помилок. На завершення статті, дослідник наголошує на те, що особливо пильну увагу телевізійні журналісти мають звернути на правила відтворення іншомовних власних імен і назв, на вживання у них апострофа і мякого знака, на використання великої літери, на правила написання складних слів.

У вищезгаданих публікаціях автор також акцентує увагу на росіянізмах, які використовують у мовленні телевізійники. Найпомітнішою тенденцією у виникненні граматичних росіянізмів під час мовлення телевізійних журналістів наживо є утворення відмінкових форм іменників та числівників за російськомовними моделями. Тобто українські слова відмінюють за нормами, характерними для російської мови [16,1]. А. Капелюшний наводить чимало прикладів безграмотності журналістів центрального телебачення та пояснює, у чому власне їхні помилки. Загалом найбільше випадків використання російськомовних відмінкових форм іменників у множині зауважуємо в називному, родовому та орудному відмінках: До неділі робити якісь прогнози і для суддей, і для журналістів табу (1+1. - 2009. - 20 листопада); Покращити ситуацію з будівництвом готелей (1+1. - 2009. - 11 грудня);[16,3]

Автор також нагадує, що трапляються великі огріхи щодо акцентуаційних росіянізмів в мовленні телевізійних журналістів. Тому варто зауважити звичайне копіювання особливостей російськомовної акцентуації в наголошуванні дієслівних форм у прямому ефірі українських телеканалів: вернумтся, пройдёмт, отлимли, крадумт, перенямли(сь), заведёмнный, наградямт, внесеным,намжитое, промжитый та ін.[17, с.62].

У статті «Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті» А.Капелюшний розглядає лексичні, граматичні та синтаксичні росіянізми. Коли йдеться про помилкове вживання росіянізмів, то переважно мають на увазі лексичні росіянізми, здебільшого не беручи до уваги граматичних та ін. Проте варто зауважити, що будь-які росіянізми, вжиті без спеціальної стилістичної настанови, є вкрай небажаним явищем у мові мас-медіа, оскільки вони не просто тиражують помилки, а й руйнують саму «структуру української мови»[18, с.6]. Автор наголошує на тому, що найбільше лексичних росіянізмів є на телебаченні, а саме тому, що люди у кадр можуть потрапити випадково. Окрім цього, дослідник наводить безліч прикладів лексичних росіянізмів. А саме: Він те той, за кого себе видає (УТ-1.-1999.-14 вересня), Доля правди в цьому є (СТБ.- 1999.- 18 липня). Велику увагу А.Капелюшний приділяє також граматичним та синтаксичним росіянізмам. Ось деякі приклади, які автор наводить у своїй публікації: граматичні росіянізми - Інститут створений при Національному університеті імені Шевченко(УТ-2.-1999.-27 травня); Ми щойно повернулися з Кривого Рога (СТБ.-1999.-14 жовтня; синтаксичні росіянізми - Це розповідається в фільмі (1+1.- 1999.- 8 квітня), Головне - не зраджувати собі (ICTV.- 1999.- 30 квітня).

У публікації «Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, УТ-2, 1+1, ІНТЕР)» Ольга Штурнак дуже вміло висвітлює проблеми культури українського телемовлення та аналізує найтиповіші процеси розхитування норм української літературної мови. Крім того, дослідниця визначає основні ознаки процесу кодифікації мовних норм на телебаченні та подає цінні поради і рекомендації щодо його вдосконалення. Авторка аналізує телемовлення ведучих українських телеканалів УТ-1, 1+1, Інтер за 2002-2003 роки. Виокремлює такі відхилення від норми: мяка вимова шиплячих приголосних - щось, чітачі, сучасна, щірий; порушення лексичних норм та вживання ненормативних словосполучень - не стидно, винувата, на даний час, судячи по твоєму виду та ін. Ольга Штурнак також зазначає, що процес кодифікації мовних норм обовязково повинен містити такі складові як: професіоналізм, систематичність, різноманітність форм та різноманіття змісту. У своїй публікації авторка робить такий висновок, що запобігти потраплянню мовних покручів на екрани можна лише тоді, коли співпрацюватимуть журналісти та мовознавці. Інакше, як справедливо відзначають дослідники, не уникнути помилок, неточностей, субєктивних оцінок щодо мови та сучасних мовних процесів [19].

У житті люди переважно не замислюються над тим, що інтонацією вкладають у свої слова набагато більше, ніж вони означають. Тому співрозмовник сприймає не тільки сам текст, а й підтекст, що передається через певний тон, інтонацію. Саме в інтонацію можна вкласти таку інформацію, що не завжди легко передати словами. Жартома кажуть: "є люди, яких не можна слухати, і люди, яких не можна не слухати” [21, c. 128]. У статті «Інтонаційна виразність - важливий елемент телевізійного тексту» Ольга Штурнак аналізує поняття інтонації, а також акцентує увагу на важливості доброго інтонування журналістських текстів. Варто також зазначити, що у статті виокремлюється поняття інтонації, яке складає: висоту тону (ступінь висоти звуку), темп мовлення (час звучання), тембр (забарвлення людського голосу), паузи (перерви у мовному потоці), мелодику (послідовні підвищення і пониження голосу), фразовий, логічний, емфатичний і словесний наголос (засоби виділення окремих звуків, слів чи груп слів). Проаналізувавши інтонаційну термінологію можна зробити короткий висновок: інтонація відрізняє усне мовлення від писемного, робить його багатшим, виразнішим, надає йому неповторний, індивідуальний відтінок. Ольга Штурнак у своїй публікації зазначає, що саме індивідуальної інтонації телеведучого бракує українському телеефірі, адже від ведучого глядач прагне почути те, чого він ні від кого більше не почує. І саме це повинно проявлятися не стільки у слові, скільки у реакції на подію - виразі обличчя, жестах, інтонації.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: «Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись» [20,с.26]. Втім, варто зазначити, що 1 випуск збірника «Теле- радіожурналістика» подає статтю О. Балинської, яка дуже вміло розкриває проблему правильності чистоти ефірного мовлення. Дослідниця наголошує на тому, що телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. А саме тому, що телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети. Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, у статті авторка подає певні чинники котрими можна зреалізувати значення слова у телевізійному мовленні. Сьогодні на телебаченні постає нагальна потреба удосконалювати наше мовлення і звертати увагу на те, як говорять телеведучі. Дуже жаль, але на українському телебаченні доволі мало дикторів, які досконало володіють українською мовою. У своїй публікації «Культура телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію» О. Балинська велику увагу привертає і скалькованим фразеологізмам з російської мови, які журналісти зараз все більше застосовують у своєму мовленні. Зокрема, наводить типові приклади. Ось деякі з них: зовсім друга справа (правильно: інша справа), швидкий на язик (правильно: спритний на слові). Отже, залишається лише надіятись, що тележурналісти приділятимуть більше уваги мовній підготовці, навчаться вміло будувати висловлювання і грамотно говорити.

Тематичні передумови мовного стилю.

Кожна телепередача має свій мовний стиль і внутрішнє наповнення ним. Мовний стиль політичних ток-шоу вдало простежує Христина Дацишин у своїй публікації «Пейоративна лексика в політичних ток-шоу». Насамперед, авторка пояснює вагоме значення пейоративної лексики. У її розумінні найчастіше це вульгарна, просторічна, жаргонна лексика. Сферою використання таких слів здебільшого є розмовно-побутова, в художній літературі її вживають для відображення колориту мовлення героїв, для відтворення своєрідного авторського сприйняття дійсності [23]. У статті проаналізовано використання пейоративної лексики в українських політичних ток-шоу. Авторка виявляє найчастотніші групи пейоративів, зосереджує увагу на функціях слів з негативною оцінністю у цьому різновиді телевізійних програм. Дослідниця зазначає, що використання пейоративної лексики, може перетворити дискусію на конфлікт, в інших ситуаціях ймовірний своєрідний комічний ефект. «Сприйняття пейоративної лексики серед аудиторії ток-шоу значною мірою залежить від того, наскільки підтримує конкретний глядач позицію мовця. Пейоративи створюють додатковий емоційний фон, унаслідок чого програма набуває ще більш розважальних рис»[26, с. 228]. Зробивши висновок можна стверджувати, що у політичному ток-шоу пейоративна лексика забезпечує розважальність передачі, обговорюваність, скандальність, резонанс в інших ЗМІ, підвищує рейтинг. Саме за допомогою пейоративної лексики відбувається демонстрація ставлення мовця до співрозмовника, а також виявляються особливості поведінки мовців у конфліктній ситуації, що формує певний імідж учасника програми, ймовірно, вигідний для нього і такий, що позитивно сприймається його симпатиками.

На відміну від Христини Дацишин Уляна Матвійчук виокремлює мовний стиль суспільно-політичних передач, що зумовлений двомовністю на телебаченні. Також наголошує на тому, що особливістю таких передач є те, що вони відображають неопосередкований сигнал політиків, громадських діячів до суспільства загалом. Авторка розмірковує над тим, що маючи нагоду бути почутим та побаченим перед великою аудиторію, людина прагне найбільш точно відобразити власну позицію, власне бачення шляху вирішення певних проблем. Важливо те, якою мовою виражається думка стосовно якогось явища, автоматично вказує на аудиторію (спільноту, громаду, суспільство загалом), до якої спрямоване таке повідомлення. «Суспільно-політичні передачі, окрім своєї прямої (політичної) функції, володіють також прихованим інструментом маніпулювання мовною ситуацією, завдяки якому навязують двомовність як нормальне та загальноприйняте явище»[27, с. 247]. Авторка наголошує на тому, що у масовій свідомості те, що транслюється по телебаченню, зазвичай не сприймається критично. Своє бачення проблеми авторка ілюструє результатами у таблиці. На думку авторки, політики, які легко переходять з української мови на російську, не вважають українську мову одним із найважливіших виразників національності і не вбачають в ній велику роль у консолідації українського суспільства, тому і не відстоюють права української мови на нормальне функціонування в державі. Також часто спостерігається замовчування і невтручання у сферу мовної політики, бо, за їхніми словами, порушення такого питання посилює розєднання держави. Отже, можна зробити такий висновок, що одним з найголовніших завдань нашої держави, є забезпечення належного функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Морфологічно-синтаксичний аналіз мовлення.

Мова телебачення має таку характерну особливість як використання синтаксичних конструкцій, яке сприяє логічній побудові тексту, надає переконливості його звучанню, зумовлює динамічність і експресивність, допомагає уникнути тональності спокійної розповіді, увиразнює фразу. Спостерігається роздрібнення одного висловлювання на два і більше, що виявляє себе в парцеляції [24, с.31-35].

У статті «Особливості парцелювання присудків у мові телебачення» мовознавець Любов Конюхова чітко розглядає використання парцелювання присудків на телебаченні. Авторка зазначає, що вимова таких парцельованих фраз обовязково супроводжується жестами, наприклад: Вони не хочуть / про це / чути // Ні знати // ні чути. Дослідниця детально розповідає про те, що парцелювання також сприяє розмовній жвавості, створює враження необробленості думки та експресивності. На думку авторки, в усному мовленні парцелювання часто зумовлене тим, що мовець, вже завершивши фразу, згадує ще щось, адже має на меті доповнити її. Наприклад: Ми / обовязково повинні узаконити / цю власність /// Ну-у // отримати право / і можливість / ефективно керувати нею. Зробивши висновок можна із впевненістю стверджувати, що стилістичні засоби синтаксису можуть поєднуватися не тільки з вербальними, а й із невербальними засобами увиразнення тексту. Дослідник В.І.Кононенко зазначає, що «стилістичні функції синтаксису проникають в усю стилістичну організацію мови й мовлення, зливаються, перехрещуються з лексичними, фонетичними, морфологічними засобами стилістики і визначають широке коло стилістичних можливостей мови» [25, с.30]. Саме тому в усному мовленні краще використовувати якомога більше парцельованих фраз.