Висновки

У даній роботі нами було досліджене явище дискурсу. Ми зясували, що термін “дискурс” досить широко використовується, хоча спільного погляду науковців щодо його визначення не існує. Узагальнюючи усі розглянуті визначення, зазначили дискурс як усне чи письмове, вербальне та не вербальне звязне мовлення повязане з життям (термін не використовується щодо давніх текстів, які не мають неоспосередкованого звязку з життям). Термін “дискурс” почав використовуватися на початку 1970-х рр. у значенні близькому до терміну “функціональний стиль мовлення/мови”. Тендеціями, які спровокували появу поняття “дискурс”, визначають прагнення вивести синтаксис поза кордони речення, розвиток прагматики мовлення, тенденція до інтеграції гуманітарних досліджень, соціолінгвістичний аналіз комунікації, логіко-семіотичний опис різних видів текстів.

Саме в лінгвістиці термін “дискурс” уверше став використовуватися в якості самостійної категорії. Вважається, що ввів його в лінгвістику бельгійський вчений Є. Бюиссанс в своії працї “Мова та дискурс”. Термін “аналіз дискурсу” був введений американськім вченим-структуралістом З. Харрісом, який намагався поширити дистибутивний метод з реченя на зв`язний текст та залучити до його опису соціокультурну ситуацію.

Першим досвідом лінгво-структурного підходу до аналізу дискурсу стали праці французьського дослідження К. Леві-Строса, який дослідив дискурс первісного міфу.

Значний вклад у дослідження лінгво-структурного підходу внесла французьська школа дискурс-аналізу, яка представлена, насамперед, працями М. Пешо “Автоматичний аналіз дискурсу”, “Дискурс - структура чи подія?” та інші.

У роботі ми розглянули основні підходи до класифікації типів дискурсу та запропонували власну, поділивши запропоновані науковцями В. Русоковим та О. Русоковою типи дискурсу на три групи: культурологічний, професійний та індивідуальний дискурси.

Також ми зясували, що поняття тексту та дискурсу досить близькі, через що довгий час їх вживали сінонимічно. Абстрактність термінів та розходження поглядів науковців на обідва поняття становлять перепону для їх чіткого визначення. Однак, ми прийшли до думки, що текст та дискурс - поняття різні; текст - невербальна складова комунікації, що включає в себе логічні умовиводи читача, а дискурс -- звязний текст у сукупності з екстралінгвальними, прагматичнимі, соціокультурними та іншими чинниками.

У Розділі ІІ ми зазначили, що дослідження мас-медійного дискурсу дуже важливе на сучасному етапі розвитку суспільства з огляду на широке розповсюдження та вагомий вплив на судження людей. Також, визначили поняття “засоби масової комунікації” як це засоби донесення інформації (словесної, звукової, візуальної) за принципом “широковещательного” каналу, який забезпечує охоплення великої (масової) аудиторії та діє на постійній основі (надалі -- ЗМІ). До засобів масової комунікації відносяться: друковане видання (преса): газети, журнали; електроне ЗМІ: телебачення, радіо, мережеві видання.

Телевізіи?нии? дискурсивнии? простір все частіше стає обєктом сучасних філологічних досліджень, оскільки телевізіи?на сфера масовоі? інформаціі? потребує міждисциплінарного та багатоаспектного вивчення. Згідно з вченою Н. Мелеховою ми зазначили телевізійний дискурс як звязний, вербальний (на рівні звукового ряду) та невербальний (на рівні відіоряду), усний та письмовий (титри, текстові вставки) текст у поєднанні з лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами; текст у контексті події; мовлення як цілеспрямована соціальна дія. Телевізійний дискурс слід розглядати як особливий вид мас-медійного дискурсу, що являє собою інститут не тільки передачі інформації, але й вливу на людей та формування думок суспільства. Російська дослідниця Н. Мелехова стверджує, що однією з найважливіших характеристик сучасного теледискурсу є домінування особистітного в подачі інформації. Специфіка телевізіи?ного дискурсу значною мірою характеризується інституціональним аспектом, якии? передбачає “спілкування у заданих межах статусно-рольових відносин”. Ми дослідили, що сучасних науковців цікавить, насамперед, дієвість теледискурсу, а також визначили, що такі дослідники як І. Холод та І. Побєдоносцева визначают телебачення, а отже й теледискурс, негативною системою через його комерціалізацію.

лінгвістика дискурс телебачення текст

Cписок використаних джерел

1. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Бенвенист Э. -- М.: Прогресс, 1974. -- 448 c.

2. Бурдье П. Социоанализ: Альманах России?ско-французского центра социологии и философии Института социологии России?скои? академии наук / Бурдье П. - М.: Ин-т эксперим. социологии; СПб.: Алетеи?я, 2001. - 228 с.-- c.128

3. Денискіна Г.О. Телевізійне мовлення в світлі лінгвістики тексту і аналізу [Елетронний ресурс] // Бібліотека українських авторефератів.

4. Дзикович В. О. Інституціальний характер телевізійного дискурсу

5. Дмитровськии? З.Є. Телевізіи?на журналістика: навч. посіб. / З.Є. Дмитровськии?. -- Львів: ПАІС, 2006. -- 2006 с.-- c.3

6. Желтухина М.Р. Тропологическая суггестивность масс-медиального дискурса: о проблеме речевого воздействия тропов в языке СМИ / Жетухина М.Р. -- М.: ИЯ РАН; Волгоград: Изд-во ВФ МУПК, 2003. - 656 с. -- c. 132

7. Зенкин С.Н. Введение в литературоведение: Теория литературы // Зенкин С.Н.-- М.: РГГУ, 2002. -- 86 с.

8. Карасик В.И. О типах дискурса / В.И. Карасик // Языковая личность: институциональныи? и персональныи? дискурс: сб. науч. тр. - Волгоград: Перемена, 2000. -- 228 с. -- с. 5-20.

9. Карасик В.И. Языковои? круг: личность, концепты, дискурс / Карасик В. И. - Волгоград Перемена, 2002. - 331 с. -- с. 195.

10. Кириллова Н.Б. Медиакультура: от модерна к постмодерну / Кириллова Н.Б. -- М.; 2005. -- 448 c. -- c. 22.

11. Климов И.А. Телевидение: модальности существования / И.А. Климов // Социологические исследования: науч. и общест.-полит. журн. РАН СОЦИС. - 2005. - No 10., c. 93-100.

12. Колісник Ю. Текст і дискурс: проблеми дефініцій [Електронний ресурс] // Видавництво Львівської політехніки.

13. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций / Красных В.В. -- М.: ИТДГК «Гнозис», 2001. -- 270 с. -- c. 200-201.

14. Кубрякова Е.С. Виды пространства текста и дискурса // Кубрякова Е.С., Александрова О.В. // Категоризация мира: пространство и время. М.: Диалог-МГУ, 1997. -- c. 15-26.

15. Луман Н. Реальность массмедиа / Луман Н. -- М.: Праксис, 2005. --

16. 256 с. -- c. 9.

17. Мелехова Н. Теоритические подходы к анализу телевизионного дискурса.

18. Николаева Т.М. Краткий словарь терминов лингвистики текста. //Лингвистика текста/ Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. VIII. - Сост., общ. ред. и вступ. ст. Т.М. Николаевой. - М.: Прогресс, 1978. -- с. 467-472.

19. Побєдоносцева І.Є. Телевізійний дискурс у культурному просторі постмодернізму 2005 року: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознав. наук: спец. 17.00.04 - І.Є. Побєдоносцева. -- К., 2005. -- 20 с.

20. Потапенко С.І. Орієнтаційний простір англомовних журнальних текстів: досвід лінгвокогнітивного аналізу // Наукові записки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Серія Філологічні науки. - 2005. - С. 26-30.