Введення

Головною метою даного дослідження було визначити способи вираження авторського «я», що створює неповторний стиль колумніста. Під колумністика в цьому дослідженні буде матися на увазі сукупність журналістських матеріалів, представлених у вигляді колонок, що зявляються з певним постійністю в тих чи інших ЗМІ. Простіше кажучи, це журналістика в колонках. Журналістів, які мають постійне місце на газетній смузі або в журналі, тепер і по-російськи називають, на англійський манер, колумніст - від англ. column (колонка). «Іменна» місце колумніста зазвичай повязане з певною тематичної областю, рубрикою, наприклад, «економіка», «нові книги», «спорт», «судова хроніка» і т.п.

Завдяки постійному появі, колумністи стають набагато більш знайомими читачеві, ніж епізодичні автори. Особливо, коли ведуть свої рубрики роками. Так, наприклад, колумніст газети «Нью-Йорк Таймс» (загальноприйняте скорочення - NYT) Томас Фрідман (тричі був нагороджений Пуліцеровської премією) добре відомий читачам своєї газети. Його думку поважають. Фрідмана читає не тільки основне коло передплатників NYT, що складається, головним чином, з ліберальної освіченої інтелігенції Америки, значна частина якої - євреї, а й читачі сотень провінційних газет США і закордонних видань. Кажуть (може бути, сам Фрідман говорить), що президент Буш починає знайомитися з пресою з читання його колонки.

Колумністика, будучи яскравим проявом авторської журналістики, являє собою незвичайної спосіб впливу і взаємодії з аудиторією. Авторське «я» в колонці виражається гранично відкрито, створюється ефект авторського монологу в задушевної бесіди з читачем. І, відповідно, у читача виникає довіра до видання. А значить, формується новий напрям, який, можливо, в майбутньому стане одним з головних в журналістиці. Завдяки найменшою мірою «знеособленості», постійної публікації, авторському стилю, вираженого в ній, колонка привертає увагу аудиторії.

Колумністика - це не далеко віддалені від журналістики явище, а безпосередній підвид журналістики.

Сама по собі колумністика, будучи яскравим прикладом авторських стилів, не передбачає певного жанру. Його обирає журналіст, ведучий колонку (в цьому теж проявляється авторський стиль). Власне, вся колонка представляє собою плід авторського праці журналіста: починаючи від теми колонки і закінчуючи знаками пунктуації.

Колумністика - теоретично мало вивчена, тому її дослідження саме по собі нове.

Авторське «я» в колонці виражається гранично відкрито, створюється ефект авторського монологу в задушевної бесіди з читачем. Завдяки найменшою мірою «знеособленості», постійної публікації, авторському стилю, вираженого в ній, колонка привертає увагу і викликає довіру аудиторії. Призначення авторського стилю - показати авторську картину сприйняття дійсності і, тим самим, виховати, вплинути на самого читача. Тому дослідження способів вираження авторського «я» в колонці може допомогти практикуючим і початківцям журналістам пізнавати і застосовувати секрети майстерності провідних колумністів.

Щоб досягти цих цілей, потрібно було вирішити ряд завдань:

1. Вивчити вже наявні теоретичні матеріали, які розробляли різні аспекти, що стосуються прояви авторського «я» журналіста;

2. Вивчити роль кожного інструменту колумніста у створенні авторського стилю;

3. Проаналізувати приклади творчості сучасних колумністів;

4. Виявити проблеми, що впливають на вираз авторського «я» в колонці;

5. Виявити основні прийоми, які використовуються сучасними колумністом для створення авторського стилю.

Обєктом дослідження є авторський стиль журналіста як спосіб вираження авторського «я». Предметом є колумністика, що відображає прояви авторського стилю. В якості матеріалу були використані тексти та передачі сучасних колумністів.

Гіпотезою даного дослідження є думка про те, що авторський стиль колумніста створюється з різного співвідношення та використання одних і тих же інструментів різними журналістами.

По ходу практичного аналізу зявилася ще одна невелика гіпотеза: проаналізувавши обємний текст, можливо виявити не тільки літературні прийоми автора, а й прийоми його мислення. Проте великого розвитку в цій дипломній роботі гіпотеза не отримала.

У теоретичній частині інструментами колумніста мною названі факт, аналіз, узагальнення, емоції та образи. Ці інструменти є загальними для колумністів, що працюють у всіх видах ЗМІ. Особливо для колумністів, що працюють на ТБ, мною були виділені додаткові інструменти такі як імідж, його складові, і мова. Хоча на ТБ контакт максимально наближений, але присутність людини на екрані телевізора не відразу викликає потрібний ефект довіри. Для того, щоб вразити і переконати, журналіст, він же телеведучий, створює собі певний образ за рахунок манери розмови, своєї поведінки перед екраном, супутньої візуальної інформації та її подання, і іншого.

Під телевізійної колумністика в цьому дослідженні буде матися на увазі сукупність авторських невеликих за обсягом продуктів телевізійного творчості, які регулярно зявляються на телебаченні. Чому виділено таку якість як невеликий часовий обсяг?

У більшості випадків, передачі, що тривають більше 5 хвилин припускають не одного автора, а декількох, і являють собою співтворчість кількох людей. В колумністика же першим її ознакою є головна роль журналіста, який завжди виходить на перший план.Зрозуміло, в телевізійній колумністика без допомоги інших людей (оператора, наприклад) не обійтися, але їх роль у випуску та створенні передачі не є головною.

У теоретичній частині позначений важливий аспект діяльності сучасних колумністів. Особливою проблемою, що впливає на прояв авторського «я» і створення власного стилю колумніста, є скутість журналіста між чужими інтересами. У колонці журналіст нерідко висловлює не свою особисту думку, а погляд політичної партії або певної групи, до якої він належить. Чистота авторського «я» розмивається, на нього накладається сторонній відбиток і, виходить, що журналіст і його колонка є лише інструментом чиєїсь впливу. Яскравою ілюстрацією цієї проблеми в дипломній роботі є дослідження творчості Михайла Леонтьєва, який представляє в своїй колонки погляди уряду. Нічого провокаційного проти російської держави Леонтьєв не говорить, підтримуючи імідж каналу і того ж держави.

Навпаки, багато хто з його монологів звучать як апологетика російської зовнішньої політики, виправдання або растолковиваніе «простих істин».Особливо це стосується передач, присвячених проблемі війни з Грузією.

У практичній частині були досліджені прийоми сучасних колумністів, які створили свій стиль. Серед них мною були обрані Максим Соколов, Лев Рубінштейн, Михайло Леонтьєв та Євген Гришковець. У цій частині особливість мого дослідження полягає в тому, що представлені стилі не тільки ділових журналістів (Соколова у пресі, Леонтьєва на ТБ), але й журналістів-письменників (Рубінштейна у пресі, Гришковця на ТБ).

Глава 1.Роль і способи вираження авторського «я» в колумністика