а) Щотижневик, його історичний розвиток та поява у ньому політичної спрямованості

Щотижневик у словарі - «періодичне видання, яке виходить один раз на тиждень». З часом та розвитком соціуму тематична направленість та популярність щотижневика змінювалась. Наприклад, на 1913 рік майже третина системи журналістики була саме тонким щомісячником - компромісним типом журнального видання, яке у великій мірі відповідало задачам преси у складний період війн та революцій. Тонкий щотижневик обєднував у собі риси щоденної газети та товстого щомісячника. Щотижневий вихід дозволяв швидше ніж журнал «звичайного типу» відгукуватись на події. В той же час більший ніж у газети обєм, а також можливість довше готувати та продумувати матеріал давала щотижневику саме ту здатність до «узагальнюючого висвітлення», яким так пишались товсті видання. Розвиток технічних можливостей дозволило щотижневому журналу увести до складу номера як обовязків компонент ілюстрації. Щотижневик як тип видання періодики читачі обирали для різноманітних цілей. Для системи нашої преси тип щотижневого видання не був новим. Вони існували ще у 18 ст., розквіт їх прийшовся на 50-60-і роки 19 століття. Але в 1900-1917 роках приблизно третина періодичних видань доводилась на щотижневики. У 19 столітті відділення газети від журналу ще не було, а загальною особливістю щотижневиків була тільки періодичність. Поступово була відпрацьована форма такого видання: тонкий журнал у 50-60 сторінок. Обовязковими були ілюстрації, белетристика, обзори публікацій за тиждень по всім суспільно-політичним питанням. Таким чином від товстого видання залишився відділ белетристики. Обзори подій також не перетворились на газетну інформацію. У щотижневиках також була важливою достатньо невисока ціна, те, що він виходив у певний день тижня, таким чином було створено не перебійний журнальний потік.

Тип щотижневиків, що був популярним у революційні періоди спочатку відрізнявся від класичного. У першу чергу у 1905 році випускалися суспільно-політичні щотижневики, аналогів яким до тих часів не було. Піонером серед таких видань став журнал «Полярная звезла» П.Б.Струве, навколо якого виникла партія кадетів. Його тип був новим для політичного щотижневика, у якому використовувався досвід західноєвропейських політичних видань. Достатню кількість щотижневиків видавали кадети. Вони використовували цей тип періодики для відпрацьовки тактичних, стратегічних і навіть філософських програм. Ці журнали за типом ще не були традиційними щотижневиками: в них не було ілюстрацій, але і час їх існування був стриманий. Під ударами цензури політичні щотижневики швидко зникли. Суспільно-політичні щотижневики знову стали популярними у періоди війн, коли вони мали велике значення, а тираж збільшувався у декілька разів. Визначеність та правдивість направлення, яке залишається важливою характеристикою суспільно-політичного видання починає стиратися лише у 20 столітті: у одному органі періодики можуть не співпадати направленість різних частин, і навіть різних відділів. Крім того, у виданнях , що виходили по 30 і більше років, направлення часто змінювалось у звязку з політичними подіями або з приходом нових працівників.

На сучасному ж етапі розвитку нашого соціуму, суспільно-політичний щотижневик має досить широкий спектр завдань, адже з поширенням демократії збільшується і кількість вимог, що їх ставить читач перед політичним виданням. Саме таке видання повинне мати великий вплив на читача, його думку, а отже надати таку інформацію, що не тільки зацікавить, а й переконає. Вагомість впливу політичних видань залежить від декількох факторів: по-перше, від позиції видання (споживач інформації піддається найбільшому впливу шанованого ним видання), по-друге, від авторитету журналіста, адже він своєю майстерністю, позицією утверджує у реципієнта певні погляди, що стають громадською думкою. Це вимагає від видання забезпечення не просто кваліфікованими кадрами, а журналістами, що мають глибокі знання у сфері політики, а також аналітичний склад розуму. І по-третє, вагомість впливу залежить від тиражу видання (чим він більший, тим на більшу кількість людей поширюється його вплив. Але, щодо останнього, то цей фактор більш важливий в умовах універсального видання, що ж до політики, то вона зацікавить лише певну аудиторію.

Змінилось у політично спрямованих та інших виданнях багато факторів, але далеко не всі вони позитивні. Наприклад, зменшилось або і зовсім зникло залучення до участі у підготовці матеріалу та обговоренні того чи іншого питання позаштатних авторів. Раніше газети регулярно друкували добірки і навіть сторінки листів читачів. При редакціях діяли позаштатні відділи, громадські приймальні, корпункти та інші форми громадських засад. Проводились заняття в школах та університетах робсількорів.

Партійні комітети регулярно слухали звіти редакцій про роботу з листами. Навіть гонорарна політика спрямовувалась на увагу до громадських кореспондентів: 60 відсотків належало віддати їм, 40 - штатним працівникам.

А зараз? Умови, в яких перебувають журналісти -- інші, а, отже, і результати - інші. Немає цілеспрямованого партійного контролю, немає пропорції 60 х 40, і журналісти отримали змогу більше писати і самі отримувати гонорар. І за навчання ніхто не питає. Більш того, відмежовування від авторів з народу здобуло своєрідне обґрунтування, багато газет друкують такі ремарки: "Листування з читачами не ведемо", "Матеріали не повертаємо". Звичайно ж, аж ніяк не слід ідеалізувати масову роботу редакцій в минулому. Багато в ній було показного, заформалізованого, мовляв, ось вона яка - народна преса. Листи перероблялись в угоду комуністичним ідеалам, а то й писались журналістами. Яка вже тут громадська думка?

Мова йде не про механічне відтворення того, що було. Мова йде про потребу на новій основі, враховуючи сучасні реалії, повернутись обличчям до реципієнта інформації і зробити його ключовою фігурою сучасної журналістики. Відрадно, що проявів уваги до думки, до матеріалів позаштатних авторів стає в сучасній українській журналістиці дедалі більше. Адже звернення читачів до газет - свідчення їх довіри до вагомого слова преси, яка нерідко стає більш впливовою силою, ніж офіційні органи влади.