1.2 Принципи створення аналітичних жанрів та роль журналіста

Аналітичні жанри відрізняються глибоким, детальним проробленням причинно-наслідкових звязків, оцінних відносин предмета, ґрунтовністю аргументацій і т.д. Предметною підставою таких жанрів виступають соціальні ситуації, проблеми, конфлікти. У сферу дослідження дійсності залучені методи узагальнення, аналізу, синтезу. Основна вимога до аналітичних жанрів - виваженність фактів, доказовість і чітка авторська позиція [7.130]

Складність структурної організації аналітичних жанрів полягає в тому, що журналіст має справу, як правило, з великою групою фактів, які вже у початковій стадії їхньої обробки вимагають ретельного відбору, систематизації, угруповання та класифікації на різних підставах, знаходження причинно-наслідкових звязків між ними і т.д. Саме на цьому етапі творчого процесу вирішуються основні питання, повязані з єдиною організацією фактів у структурну тканину добутку. Цілісність може бути досягнута при наявності певної концепції, ідеї або думки. Журналістові необхідно насамперед виявити найбільш істотні факти для аналізу, визначити вузлові моменти основної проблеми і виявити метод предявлення фактологічних даних. Після цього стає можливим визначення доцільних пропорцій між різними частинами тексту.

Важливо не просто предявити читачеві факти, а проілюструвати їх у контексті тієї проблеми, що журналіст намагається розглянути. Тому при структурній організації статті головна роль приділяється наступним моментам:

– висуванню основної тези для доказу;

– побудові системи аргументації, що розкриває суть висунутої тези;

– висновкам із системи доказу [3.302]

Дослідник А.Тертичний [5] до аналітичних жанрів відносить:

– аналітичний звіт;

– аналітична кореспонденція;

– аналітичне інтервю;

– аналітичне опитування;

– бесіда;

– коментар;

– лист;

– соціологічне резюме;

– анкета;

– моніторинг;

– рейтинг;

– стовпчик.

«Однією з найбільших примітних рис засобів масової інформації традиційної є націленість їх не стільки на повідомлення новин, скільки на аналіз, дослідження, тлумачення подій, процесів, ситуацій, що відбуваються. У силу цього засоби масової інформації виробили досить ефективну систему аналітичних жанрів. Система ця не є чимось раз і назавжди даним - вона постійно розвивається, адаптуючись до тих завдань, які встають перед аналітичною журналістикою. Особливо помітні зміни відбулися в ній в останні роки: деякі відомі жанри «модифікувалися», а крім того, зявилися нові стійкі типи аналітичних публікацій», - зазначає вчений А.Тертичний [5].

Літературний критик, публіцист В.Здоровега [1], до аналітичних жанрів журналістики відносить:

– коментар;

– кореспонденцію;

– статтю;

– огляд;

– рецензію.

Також він зазначає: «Навіть дуже стислий розгляд жанрової модифікації журналістської аналітики засвідчує великі можливості урізноманітнення змісту і форми спілкування журналіста з аудиторією. Величезний досвід масової інформації переконливо доводить, що вирішальним у творчому процесі є обєктивність, глибина думки, однак немаловажне значення у сфері масового публічного спілкування має різноманітність і адекватність форм вислову, їхня досконалість».

Такі вчені як С. Гуревич [6], С. Корконосенко [14], В. Аграновський [9], С. Михайлин [11], солідарні з думкою Здоровеги, щодо аналітичних жанрів.

Найважливішим виразним засобом, яким користуються журналісти, що звертаються до цих жанрів, є поняття осмислення фактів, що лежать в основі виникнення певної ситуації повязаною з нею проблемою.

Таким чином журналіст при створенні аналітичної інформації повинен не тільки проінформувати читача про подію, а і проаналізувати її виникнення і проблему, зясувати, що треба зробити для того, щоб ця проблема більше не відбувалась, або навпаки. Читач повинен повністю зрозуміти суть події і не тільки її загальні риси, а внутрішню проблему події.

1.3 Особливості подання аналітичних жанрів

Ціль аналітичних жанрів - не тільки повідомити читача, про факт, зацікавити його подією, яка відбулася, але й розкрити «корінь», показати крім явища і його сутність.

Елементарним, найлаконічнішим аналітичним жанром, прийнято вважати коментар. Коментар найближчий до подієвої інформації. Він супроводжує новини й часто подається з ним в одній звязці. Коментарі в газетах теж супроводжуються з новинами. Дехто схильний відносити коментар до інформаційного крила журналістики. Коментар не просто розширює повідомлення, а все-таки тлумачить подію.

У коментарі журналіст може органічно вводити думки компетентних людей. Нерідко журналіст просить прокоментувати подію чи явище фахівців, політиків, учених. Коментар, звичайно, невеликий по обсягу, діловитий по стилю [1.195].

Кореспонденція - жанр, предметом якого виступає окремо взяте соціально значиме явище, виклад якого дається журналістам деталізовано. Журналіст не обовязково повинен бути безпосереднім свідком того, що відбулося, він може відтворювати картину по розповідях очевидців або документам.

Дослідник А.Тертичний [5.76] виділяє дві групи кореспонденції - інформаційні й аналітичні. Однак навіть в інформаційній допускають присутність «елементів оцінки, приписання, прогнозу» , тобто операцій, властивій аналітиці.

Таким чином, на наш погляд, коректніше відносити кореспонденцію до аналітичних жанрів. В якості жанрообразуючих назвемо наступні:

« - окрема ситуація в її проблемному цілому як предмет дослідження;

– виявлення закономірностей розвитку поточної дійсності на основі аналізу конкретної ситуації;

– факт як основа тексту, як привід для його інтерпретації;

– зєднання особисто спостережуваних журналістом фактів із фактами «вторинного» використання;

– авторське міркування, що випливає з узагальнення описуваних фактів;

– явно або неявно демонструюча ланцюжок: теза - аргументація - демонстрація - висновок»[14].

Стовпчик - жанр, що одержав широке поширення тільки в пострадянський період російської журналістики. У газетно-журнальну практику вона прийшла разом із модою на західні форми подачі аналітики. На смузі колонкові легко розпізнати формально.

У жанровому плані колонка може включати елементи есе (головна жанрова вимога до стовпчика - «містити лише одну точку зору, характеризуватися своїм «голосом» і стилем» [11]; фейлетону (критичний, іронічний тон стовпчика).

Часом стовпчик може виявляти собою добуток , повністю написане в якому-небудь аналітичному (рецензія, огляд, коментар) або художньо-публіцистичному (есе, фейлетон) жанрах, що затруднює жанровий аналіз стовпчика.

Образ автора в колонку може бути цікавий публіці завдяки авторитету колумниста (так на західний манер називають авторів стовпчиків) або завдяки обраній їм «масці», типової або парадоксальної.

Слово «рецензія» латинського походження. У перекладі означає «повідомлення», «перегляд», «оцінка», «відкликання». Рецензія як жанр виділяється по наступних змістовних ознаках: вона має строго заданий предмет дослідження (твір мистецтва, публіцистики, науки) і напрямок його аналізу (ідея добутку, її актуальність і способи вираження)[3.153].

Як буде втілений зміст рецензії, цілком залежить від автора. Звідси й розмаїтість жанрових форм. Виділяють такі види рецензій:

– рецензія-стаття (традиційна форма);

– інтервю (діалог, круглий стіл);

– рецензія-фейлетон (гостро критична);

– рецензія-нарис (обємна рецензія із включенням нарисових елементів - з історії мистецтв, з біографії творчих діячів);

– рецензія-замітка (міні-рецензія, близька до анотації)[9.68].

У завдання автора рецензії входить повідомлення читачеві про новий добуток і оцінка його, тим самим журналіст сприяє вірному (із погляду рецензента) сприйняттю. Підручники й посібники відзначають, що рецензія - жанр не субєктивний, а заснований на аргументованому розборі джерела. У дійсності ситуація складніше. Дуже часто оцінки того самого добутку виявляються діаметрально протилежними - навіть у визнаних , авторитетних критиків. Таким чином, рецензент переслідує дві мети: інформаційно-пізнавальну й дослідницьку, що припускає аналіз добутку.

Головна особливість рецензії полягає в тім, що обєктом дослідження в ній виступає відбита дійсність, інакше кажучи, рецензія є інформацією про інформації. Основу критичного відкликання становлять факти, але беруться вони, на відміну від інших жанрів, не з життя, а з добутків літератури, живопису й т.д. Тобто факт у рецензії піддається вторинній обробці.

Кожний вид критики (літературна, театральна й т.д.) має свої особливості, обумовлені специфікою того виду мистецтва, що перебуває в її компетенції. Вирішальне значення в рецензії має авторська поінформованість у даній темі. Чим фундаментальніше знання критика, тим змістовніша рецензія, переконлива аргументація, авторитетніше оцінка.

Глибина критичного аналізу залежить від передбачуваного місця публікації рецензії. На сторінках спеціалізованого видання рецензія повніше, серйозніше, складніше для розуміння людині «з боку», дилетантові. У рецензіях, призначених для масових газет і журналів, форма викладу й зміст повинні бути простіше, орієнтовані на масового глядача, читача, слухача.

Обсяг критичного добутку також залежить від місця його публікації. Дати вичерпний, повністю аргументований аналіз у рамках невеликої газетної рецензії неможливо. Є два шляхи рішення цієї проблеми. Перший - це обмеження кола розглянутих аспектів (наприклад, у кінорецензії говоримо про сюжет, гру акторів, режисерському задумі, умовчуємо про операторську роботу, монтаж, що виникають при культурних і ідейних асоціаціях). Другий - концентрація змісту, пропуск міркувань рецензента, виклад уже готових оцінок. До речі, основна ознака газетної популярної рецензії - гранична стислість елементів дослідження. Характеристика шляхом коротких висновків - широко розповсюджений у газетній практиці прийом. Аргументоване дослідження, коли читач стикається з розумовим процесом критика, властиво докладним, професійним рецензіям, опублікованим у спеціалізованих виданнях.

Відтворення предмету розбору - важливе завдання, що стоїть перед рецензентом. Від неї в чималому ступені залежить ефективність рецензії. Відтворення конкретизує процес аналізу, надає йому доказовий характер. Однак тільки літературна критика здатна в точності відтворювати обєкт дослідження - цитуючи його фрагменти. В інших областях мистецтва вербальне відтворення предмета рецензії не дає стовідсоткової подібності. У рецензії можна виділити два основних типи відтворення обєкта; описовий, що дає конкретну «картинку», і абстрактну, передавальну емоційну реакцію рецензента й спрямований відразу на оцінку.

Використання в рецензії спеціальної термінології обумовлено призначенням тексту - для фахівців або для масового читача. Перевантажений вузькоспеціальною термінологією або професійним жаргоном текст демонструє поінформованість автора, але не завжди може бути доречний, тому що простий текст демонструє поінформованість автора, але не завжди може бути доречний, тому що простий читач не знає цієї умови. Якщо рецензент уживає подібні слова, він повинен намагатися їх пояснювати.

Стаття

Терміном «стаття» обєднані досить різноманітні газетні тексти, серед яких розрізняють наступні типи: загальнотеоретична стаття; практико-аналітична стаття; науково-популярна стаття; полемічна стаття; передова стаття; тактико-аналітична стаття.

Загальнотеоретична стаття присвячується глобальним питанням суспільного розвитку.

Практико-аналітична стаття призначена для розбору конкретних ситуацій і процесів, які можуть служити позитивним або негативним прикладом як для всього соціуму, так і для окремих його сегментів.

Науково-популярна стаття в доступній формі висвітлює питання й проблеми наукової сфери.

Полемічна стаття являє собою дискусію, що автор розвертає зі своїм опонентом, конкретним або узагальненим. Полеміка може вестися як на глобальному рівні, що стосується питань розвитку суспільства, так і на часті, що зачіпає окрему взяту проблему й погляд на неї.

Майже вимерлий вид - передова стаття - носить яскраво виражений пропагандистський характер, формулює основні завдання, що коштують перед суспільством, і шляхи їхнього дозволу з погляду ідеології, відбиваною редакцією.

Стаття характеризується широтою аналізованого матеріалу, узагальнення якого дає автор. Якщо в кореспонденції журналіст висвітлює конкретне явище, то в статті він досліджує цілу соціальну ситуацію або процес, тобто кілька груп фактів і явищ, тісно взаємозалежних між собою.

При підготовці статті, як і інших аналітичних матеріалів, дуже важливо враховувати вимоги, які предявляються до матеріалів такого хареактеру. Використання аналітичних операцій, логічних методів пізнання дійсності - без цього текст не може претендувати на звання аналітичного.

А. Тертичний [5] у такий спосіб формулює завдання, ознаки й етапи створення статті. Завдання, які стоять перед автором статті:

1. розяснення суті різних суспільних подій, феноменів, демонстрація тенденцій їхнього розвитку, оцінка їхньої значимості;

2. аналіз і поширення передового досвіду рішення соціальних проблем;

3. критика не ефективних або помилкових шляхів розвитку, помилкових установок і шкідливих орієнтирів.

Ознаки статті:

1. виявлення взаємозвязку різних явищ і, як наслідок, сприяння аудиторії в збагненні цих взаємозвязків;

2. використання аналітико-синтетичних операцій: порівняння; оцінки; деталізації; розяснення; пророкування; узагальнення.

3. використання комунікативних операцій: діалогічність; ситуативність.

4. виявлення й виклад звязків, спрямованих у минуле й майбутнє явища;

5. побудова від простого до складного, від видимого до невидимого, від відомого до невідомого, від безперечного до спірного.

Успішність аналітичної публікації визначається наступними параметрами.

По-перше, відбором «нових сторін» дійсності, адекватних завданням аналітичного виступу (крайнім поданням «нових сторін» дійсності є сенсації: реальні, ініційовані пресові, «качки»).

По-друге, вибором предметно-тематичної спрямованості, адекватної інтересом аудиторії (привязкою змісту до конкретного актуального виду діяльності; виявленням функціональної ролі описуваної діяльності; виявленням відповідності описуваного з нормативними вимогами й ідеалами аудиторії).

По-третє, співвіднесеністю аналізу з попередньої інформованості про нього аудиторії.

Предметом відображення в статті може виступати подія, процес, соціальна ситуація.

Перший етап тлумачення обєкта відображення в статті - знайомство з ним. При цьому використовуються методи угрупування даних (упорядкування, систематизація) і типологізація даних (визначення стійких сполучень властивостей предметів).

Другий етап тлумачення - пояснення, тобто встановлення причинно-наслідкових звязків.

Третій етап тлумачення - прогнозування. Тут використовується метод експресивних оцінок; сценаріїв (вивчення публікацій про предмет на основі контент-аналіза, що веде до прогнозування); метод екстраполяції (поширення висновків по одній або декілька частин явища на інші частини або інші явища,віднесені в майбутнє).

Четвертий етап тлумачення - оцінка. Можуть бути застосовані методи виборчого показу (цитування, переказ); прямої авторської оцінки, експертних оцінок. До некоректних, маніпулятивним, методам ставляться метод домислу й «перетримувань» (перекручування явища в надії на непоінформованість публіки); апеляція до «особистості»; апеляція до «публіки»; «навішення ярликів».

Пятий етап тлумачення - програма дій, пропонована журналістом в існуючих умовах. Як досягти мети, маючи певні ресурси потрібно задіяти, щоб досягти потрібної мети.

Композиція статті, як правило, визначається тим, який спосіб дослідження дійсності вибере автор. Чи піде він по шляху дедуктивного умовиводу (від загального до частки) або індуктивного (від часткового до загального). У першому випадку міркування будуть передувати фактам, у другому навпаки.

По стилістичних особливостях статті можна розділити на дві більші групи.

1. Статті, орієнтовані на науковий стиль виклади. Такі тексти характеризуються строгістю мови, достатком термінів, складним синтаксисом, що передає логічний характер міркувань автора й дозволяючи «стискати» інформацію.

2. Статті, орієнтовані на невимушений, «белетризований» виклад. У таких текстах активізується авторське «я», використовуються експресивні прийоми (іронія, гіпербола), розмовна лексика. Помітно змінюється синтаксис, здобуваючи розмовне фарбування - збільшується число недовгих пропозицій, безсполучникових звязків. У сучасних умовах «інтимітизації» газетної мови питома вага статей цього типу помітно зріс.

Огляд і огляд преси

По своєму стилістичному ладі до статті примикає огляд. Однак від статті його відрізняє концентрація не на логічних звязках, а на ефективних і наочних прикладах, в деталях. Огляд покликаний, по-перше, давати панораму подій, і тільки по-друге - відшукувати єднальні їхні нитки.

Предмет огляду - осмислення системи подій якої-небудь сфери громадського життя, обмежених тематичними й (або) просторово тимчасовими рамками. Огляд - свого роду підсумок певного періоду життя, що викликає необхідність чіткої періодичності їхнього виходу;щотижневі, щомісячні й т.п.

Близько до огляду примикають такі жанри, як огляд редакційної пошти й огляд засобів масової інформації.

Огляд листів у редакцію, як і огляд, може базуватися на тематичній і тимчасовій основі.

Основні форми огляду засобів масової інформації:

– інформаційний огляд, що містить повідомлення про найбільш важливі матеріали одного або декількох видань [6.107];

– тематичний огляд, що демонструє широкий спектр думок висловлених різними виданнями по певній темі [5.99].

Таким чином можна зробити такий висновок, що аналітичні жанри мають свою специфіку піднесення інформації, головною їхньою метою є аналіз. У них загальне призначення: аналіз ситуацій, що виникають і розвиваються в різних сферах.