8. Проробка журналістських документів при написанні журналістських матеріалів на економічну тематику.

Документальні джерела інформації

Існує велика кількість визначень поняття «документ». Причому деякі з них більш об'ємні: документ - це «матеріальний носій запису із зафіксованою на ньому інформацією для передачі її в часі і просторі». Інші - більш вузькі: «документ - це юридично закріплена папір, стверджується за її власником право на що-небудь, що підтверджує який-небудь факт». 1

Говорячи про значення документа як інформаційного джерела в журналістиці, не так представляти його лише у вузькому сенсі. Між тим, як пише Г. В. Лазутіна «для журналістики актуальні обидва значення слова:« ділова папір »- лише одна з багатьох різновидів документальних джерел інформації, що потрапляють у сферу журналістської уваги відповідно до мети діяльності».

Спілкування журналіста з документальними джерелами інформації починається з їх пошуку. Робота з документами потребує високого рівня бібліографічної грамотності, широкого представлення про типи та види документів. У журналістиці більшістю дослідників прийнята наступна класифікація документів. За типом діяльності:

Державно-адміністративні;

Виробничо-адміністративні;

Суспільно-політичні;

Наукові;

Нормативно-технічні;

Довідково-інформаційні;

Художні.

Друга класифікація документів заснована на угрупованню за сферами їх обігу. Суду входять документи:

Виробничі;

Громадських організацій;

Побутові.

«Під виробничими документами мається на увазі сукупність текстів (у тому числі особистих: заяви, доповідні та пояснювальні записки, прохання), які забезпечують інформаційне обслуговування виробничого життя трудових колективів, потреби управління у державній та виробничій сферах». 3 Такі документи підлягають реєстрації, проте не існує ні нормативного акту, ні відомчих інструкцій, які б чітко визначали порядок доступу журналіста до них. Тому представники преси нерідко стикаються з відмовами офіційних осіб. Доводиться шукати обхідні шляхи, переконувати людей, що мають відношення до цих документів, надати допомогу журналісту.

Рівнозначна ситуація і з документами громадських організацій - текстами, що забезпечують інформаційне обслуговування діяльності партій, рухів, об'єднань різного роду. У багатьох випадках представники прес-служби, після запиту журналістом подібних відомостей, просять обійтися наданими ними даними. «Це призводить до колізій, дозволяючи які журналіст, прагнучи виконати свій професійний обов'язок, опиняється на межі ризику: намагається добути документи не цілком законним шляхом». 4

У роботі з побутовими документами - тією сукупністю офіційних і особистих матеріалів, яка забезпечує інформаційне обслуговування людей у побуті, розшук - найважче. Більшість з них не підлягає обліку, до того ж вони, як правило, представляють собою особисту власність людини (тобто пред'явити документ чи ні, визначає тільки воля його власника). «Звернення до документів такого роду, будь це листи, щоденники, зобов'язання або розписки, вимагає від журналіста ясного розуміння того, що право на одержання і використання відомостей з них йому дає тільки добровільна згода їх власників.» 5

2. ………..Соціологами розроблено наступний розподіл документів, що застосовується в журналістиці:

За способом фіксації інформації (рукописні, друковані документи, кіно і фотоплівки, магнітні стрічки).

За типом авторства (особисті та громадські, наприклад, розписка в отриманні грошей і протокол зборів колективу).

За статусом документа (офіційні й неофіційні, наприклад, постанова уряду та пояснювальна записка).

За ступенем близькості до емпіричного матеріалу (первинні, наприклад, заповнені анкети, і вторинні - звіт, написаний за результатами анкетування на основі узагальнення даних анкет).

За способом отримання документа (природно функціонуючі в суспільстві, наприклад, статистичні звіти за встановленим зразком і «цільові», тобто створені на замовлення журналіста - припустимо, довідка про діяльність установ).

Процес освоєння журналістом документа складається з трьох етапів: вилучення даних, їх інтерпретація і фіксація. Перший з них передбачає вміння журналіста швидко і глибоко переробляти знакову інформаційну продукцію. Якість другого, заснованого на аналізі, оцінці і поясненні отриманих даних «залежить від того, наскільки журналіст вміє включати в міркування здорового глузду критерії оцінок, що задаються системою знань загальнометодологічного та спеціального характеру». 6 Багато чого залежить від досвіду точної фіксації даних, отриманих в результаті опрацювання документальних матеріалів. У даному контексті доречно говорити про створення нового документа - професійних записів журналіста, які за певних умов можуть мати юридичну силу.

Володіючи достатньою кількістю документальної інформації, журналіст може побудувати якесь повідомлення, грунтуючись тільки на ній. Однак робота з документами обов'язково передбачає як перевірку їх на автентичність, так і визначення достовірності та надійності ув'язнених у них даних. При виникненні сумнівів у достовірності документа, тобто в його дійсному походження від того автора і за тих обставин, які передбачає текст документа, необхідно спеціальним чином проаналізувати його. Цей аналіз передбачає увагу до змістовних характеристик документа, його зовнішній стороні, з метою виявлення ознак автентичності або невідповідності їм. Іноді досить важко за допомогою подібних прийомів визначити справжність джерела, тоді на допомогу приходять фахівці - текстології, криміналісти.

Щоб переконатися в достовірності інформації, що міститься в джерелі, журналісти вдаються до правил перевірки достовірності документів, прийнятим в соціології. Згідно з ними необхідно:

Розрізняти опис подій і їх інтерпретацію (факти і думки);

Визначати, якими джерелами інформації користувався укладач документа, є вона первинної або вторинної;

Виявляти наміри, якими керувався укладач документа при його створенні;

Враховувати, як могла вплинути на якість документа обстановка, в якій він створювався. 7

Не менш корисним є також перевірка джерела шляхом порівняння його з іншими відомостями, а при ситуації, коли документ стає базою для серйозних висновків і узагальнень, журналісту необхідна консультація фахівця, здатного виступити в якості експерта в тій чи іншій галузі.

***

Журналісти часто скаржаться на те, що підприємства не хочуть надавати їм необхідну інформацію. Звісно, стилі роботи різних фірм можуть кардинально відрізнятися між собою – не всі підприємства зацікавлені оприлюднювати інформацію про своє фінансове становище, особливо, якщо мають чорну бухгалтерію та працюють на тіньову економіку, займаються махінаціями. Однак багато залежить і від вас. Намагайтеся створити атмосферу довіри. Доброю нагодою для першого контакту з підприємством є спроба перевірити вже наявну інформацію. Наприклад, ви прочитали повідомлення, у якому викладаються факти про якесь підприємство. Подзвоніть туди і запитайте, чи коректно подана інформація (навіть якщо вам це сьогодні зовсім не потрібно знати!). Так ви продемонструєте, що намагаєтеся ретельно і професійно працювати і створите привід для особистого знайомства з керівником прес-служби чи директором підприємства у доброзичливій атмосфері.

Інколи за сухою мовою цифр, які на перший погляд видаються заплутаними, складними для розуміння і нецікавими, може ховатися інформація, що дає змогу дійти певних висновків. Економічні журналісти, як правило, - не дуже люблять присвячувати свій час аналізу річного балансового звіту підприємств. Адже мало кому хочеться продиратися крізь колонки цифр, що нерідко займають декілька сторінок. І все ж таки – на деякі дані варто звернути увагу. А якщо врахувати при цьому й інформацію з інших джерел, присвячену даному підприємству чи цілій галузі, різні чутки та прогнози можуть несподівано знайти підтвердження або навпаки – спростуватися. Звісно, до аналізу таких даних слід підходити обережно й зважено, завжди пам’ятаючи, що самих лише цифр балансового звіту недостатньо для того, щоб робити однозначні висновки. Однак щось вони та означають... Навчіться читати між рядками! Принаймні одну базу для порівняння ми вже маємо: у балансовому звіті за рік завжди є дві колонки з цифрами: за звітний і за попередній періоди. Інколи співставлення даних у двох стовпчиках з сухими цифрами дає підстави для роздумів. Розглянемо декілька прикладів:

1. Статутний капітал акціонерного товариства на 31.12.00 становив 2,5 млрд. грн., а на 31.12.01 – 4,7 млрд. грн. Що це означає? Які чинники зростання статутного фонду можуть стояти за даними цифрами? Очевидно, що для збільшення статутного капіталу АТ існує єдиний можливий шлях – це додаткова емісія акцій. Однак сам факт додаткової емісії можна трактувати неоднозначно. Адже причини для нього можуть бути різні. По-перше, додаткова емісія акцій може бути викликана потребою подальшого розвитку підприємства – АТ отримує таким чином необхідні кошти для запланованих інвестицій. По-друге, вона може свідчити про спробу витіснити одного з акціонерів чи серйозно зменшити його вплив – акт за своєю суттю доволі недружній. Завдання журналіста – докопатися до суті справи.

2. Нематеріальні активи акціонерного товариства зросли за звітний період з 200 до 750 млн. грн. Про якi намiри підприємства це може свідчити? Нематеріальні активи включають у себе цінності, якi важко піддаються конкретнiй оцінцi. Це, зокрема, можуть бути торгові марки чи бренди. Як підрахувати вартість «розкрученого» бренду (наприклад оператора мобільного зв’язку UМС)? Зрозумiло, що тут є певні можливості для різних інтерпретацiй. Рiзке зростання нематеріальних активів у порiвняннi з попереднiм роком може свідчити або про придбання якогось бренду або, навпаки, про спробу зробити переоцінку власного з метою його подальшого продажу. У будь-якому випадку це може бути певним сигналом. Стежте за подальшим розвитком подій!

3. Дебіторська заборгованiсть зросла з 500 млн. до 1 млрд. гривень. Водночас виробничі запаси зростають з 200 до 500 млн. Що це означає? В даному випадку ситуація доволі однозначна. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про те, що у підприємства є багато неплатоспроможних клієнтів, які не розраховуються за отриману продукцію. Натоміть зростання виробничих запасів є свідченням того, що зі збутом продукції за звітний період в АТ було не все гаразд – його склади, імовірно, завантажені нереалізованими товарами. Чому – чи не хоче фiрма продавати їх неплатоспроможним клієнтам, чи справдi певний товар не користується попитом на ринку – це вже інша тема.

4. Довгостроковi зобов’язання АТ зросли з 350 до 650 млн. грн. Про яку стратегію підприємства це свідчить? Кошти для інвестицiй у розширення або модернізацію виробництва можна залучити двома шляхами. Ви можете фiнансувати придбання нових машин та устаткування (будівництво нового цеху тощо) за допомогою власного капіталу. Одним із способів досягнення мети у цьому випадку є збiльшення статутного капіталу. 3 іншого боку, фінансування можна забезпечити за допомогою банківського кредиту. В такому разi він буде довгостроковим – адже інвестиції у виробництво окупляться не скоро. Таким чином, зростання довгострокових зобов’язань АТ може свiдчити про те, що здорове пiдприємство має намір розширюватися і завойовувати новi позиції на ринку. Може, але не мусить – шукайте додаткову інформацію!

5. Зобов’язання по короткострокових кредитах залишилися практично незмiнними, Чи можна з цього зробити висновок про розвиток пiдприємства за минулий період? На вiдміну від закупiвлі обладнання та інвестицій у розширення виробництва, закупівля сировини фінансується короткостроковими позиками. Адже сировина вам потрібна, щоб виробити певну продукцію, яку ви незабаром продасте і отримавши обiгові кошти, повернете кредит. Ситуація, коли зобов’язання по короткострокових кредитах залишаються на рівнi попереднього року, теоретично може свiдчити про те, що виробництво залишається на попередньому рівнi. Однак на основі такої інформації жодного висновку зробити не можна – її однозначно замало.

6. Представники підприємства говорять про прибутки від оперативної дiяльності. На що це може вказувати? На великi борги. Вiдомий приклад з останніх років – телекомунікаційний концерн «ДойчеТелеком». Компанія справді вела успішну оперативну діяльність, отримуючи від неї значні прибутки. Однак її фінансовi результати щороку були поганими – всі прибутки «з’їдала» сплата відсотків за борги (купівля американського оператора мобільного зв’язку Voicestream) та вiдрахування на амортизацію інвестицій (придбання ліцензії на мобільний зв’язок третього поколiння UМТS вартістю у 60 млрд. євро). Звісно, за такої ситуації звести кінці з кінцями нелегко – набагато простіш розповідати про успіхи та прибутки від продажу телефонних та кабельних послуг (оперативна діяльність).

2. Інтернет- джерела економічної інформації

Окрім інформації, яку вам нададуть на самих підприємствах, про що ми вже говорили, варто користуватися наступними додатковими джерелами.

Офіційні джерела: ітд. (див. попер.)

9. Джерела статистичної інформації для журналістських матеріалів на економічну тематику.

2. Інтернет- джерела економічної інформації

Окрім інформації, яку вам нададуть на самих підприємствах, про що ми вже говорили, варто користуватися наступними додатковими джерелами.

Офіційні джерела: ітд. (див. попер.)

10. Робоча документація суб’єктів господарської діяльності як джерело економічної інформації для журналістського матеріалу.

Робоча документація — це записи, за допомогою яких аудитор фіксує проведені процедури, тести перевірки, отриману інформацію та відповідні висновки за час проведення перевірки. Згідно з МСА № 230 «Документація» до робочої документації можуть бути включені всі документи, які, на думку аудитора, містять інформацію, що є важливою при складанні аудиторського висновку. Вона може бути оформлена у вигляді стандартних форм і таблиць на папері, зафіксована на електронних носіях інформації або на відеоплівці.

Робоча документація виконує такі функції:

допомагає аудитору при плануванні і проведенні аудиту;

обґрунтовує твердження в аудиторському висновку та свідчить про відповідність проведених процедур аудиту прийнятим нормативам;

полегшує процес керування, нагляду та контролю за якістю проведення аудиторської перевірки;

сприяє виробленню методологічного підходу до процесу аудиторської перевірки;

допомагає аудиторові у роботі і містить аудиторські докази, отримані аудитором.

Після завершення аудиторської перевірки робочі документи залишаються у аудитора. На підставі цих документів аудитор має право складати довідки, але право власності щодо робочих документів є обмеженим етичними нормами та зобов’язаннями конфіденційності перед клієнтом. Ніхто не може вимагати або вилучати в аудитора робочі документи. Це можна робити лише за випадків, передбачених українським законодавством (на вимогу правоохоронних органів або суду). Термін зберігання робочої документації визначається терміном аудиторської практики і терміном позовної давності (не менше трьох років з моменту надання клієнту аудиторського висновку).

Після завершення аудиту щонайменше один примірник всієї підсумкової документації (аудиторського висновку та додаткової документації) залишається в аудиторській фірмі (аудитора). Порядок зберігання підсумкової документації встановлюється аудиторською фірмою з урахуванням забезпечення вимог конфіденційності.

***

Ефективність організації проведення економічного аналізу багато в чому залежить від наявності інформації, її обсягів, можливостей її оперативного отримання, її достовірності.

У перші роки існування економічного аналізу як сфери наукових знань, його головною інформаційною базою був бухгалтерський баланс. І тільки в п’ятдесяті роки, коли аналіз балансу трансформувався в економічний аналіз, він почав відносно широко використовувати дані бухгалтерського, оперативного й статистичного обліків, а також технічну, технологічну інформацію, інформацію про організацію виробництва і праці, навіть дані соціального, психологічного і правового характеру.

Для ефективного управління та прийняття відповідних рішень використовується передовсім економічна інформація як частина соціальної, котра є систематизованим відображенням соціальної дійсності (реальності), життєдіяльності суспільства у відповідних документах.

Сучасний стан обліку в достатній мірі забезпечує потреби економічного аналізу, що розширює можливості останнього щодо своєчасного виявлення багатьох видів резервів виробництва.

Слід мати на увазі, що аналізуються не окремі показники, а їхня сукупність, система показників, яка адекватно характеризує господарську діяльність суб’єкта в цілому й окремі її сторони.

В аналізі використовуються:

планові джерела — усі типи планів, що розробляються на підприємстві, а також нормативні матеріали, кошториси, проектні завдання;

облікові джерела — усі дані, які є в документах бухгалтерського, статистичного та оперативного обліків, а також усі види звітності, первинна облікова інформація;

позаоблікові джерела — документи, що регулюють господарську діяльність підприємства.

Повну і всебічну характеристику джерел інформації економічного аналізу було дано в попередньому розділі.

Об’єктивність інформації забезпечується її періодичним контролюванням (ревізіями), а також установленням відповідальності за перекручування (фальсифікацію) звітності.

Уся сукупність інформаційних джерел підлягає ретельній перевірці за формою і змістом: з’ясовують точність арифметичних підрахунків та обчислень, відповідність правилам заповнення звітності, наявність необхідних підписів, узгодження даних у різних формах звітності, дотримання термінів її подання, повноту, якість і техніку проведення інвентаризацій; встановлюють відповідність звітних даних чинному стану підприємства, діяльність якого аналізується, доброякісність інформаційних джерел.

11. Законні та підзаконні акти, офіційні документи як джерело економічної інформації для журналістського матеріалу.

Підзаконними актами служать нормативно - правові акти державних органів

України, насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів

України.

(?)

12. Прес-релізи та офіційні заяви суб’єктів господарської діяльності як джерело економічної інформації для журналістського матеріалу.

13. Судові рішення як джерело економічної інформації для журналістського матеріалу.

14. Листи читачів як джерело економічної інформації для журналістського матеріалу.

Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи читачів. Традиційною є думка, що в сучасному світі сталося відчутне збідніння епістолярної творчості в цілому. Ця форма індивідуальної, міжособистісної комунікації, яка впродовж тривалого часу історії залишалася єдиним засобом зв'язку між людьми в просторі, мовляв, сьогодні витіснена телефоном, електронними засобами зв'язку.

Через листи в редакцію надходить важлива інформація про суспільні суперечності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку. Люди звертаються до газети, як правило, у складних випадках свого життя, шукаючи підтримки, соціальної справедливості, захисту від сваволі урядовців. За радянських часів у редакціях практично всіх (включаючи районні) газет були відділи листів, в обов'язки яких входило лише працювати з поштою, систематизувати й узагальнювати епістолярну інформацію, перевіряти скарги, готувати до публікації листи або уривки з них. У газетах існували рубрики "Хоча листа й не надруковано", де редакція повідомляла читачів про вжиті нею заходи з приводу звернень громадян та про дії урядових органів у справі розв'язання порушених у листах проблем.

Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ретельної перевірки. Робота з листами будується на таких засадах:

1. Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи шифру, згрупування листів за темами чи проблемами.

2. При ухвалі рішення про публікацію потребує перевірки авторство листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зв'язатися з автором листа і від нього особисто дістати підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо необхідною така перевірка є у випадках, коли йдеться про компрометуючі факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей.

3. При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для цього в автора листа слід поцікавитися джерелами його інформації й самому журналістові пройти цим шляхом, зіставити різні точки зору на подію чи явище тощо.

У багатьох редакціях старих газет існує традиція, згідно з якою усю пошту, що надходить на загальну адресу видання, читає спочатку головний редактор, він же накладає потрібні резолюції й передає листи у відділи для подальшого використання чи вжиття заходів.

Листи правлять за канал зворотного комунікаційного зв'язку редакції з читачами, дають журналістам відчути пульс громадської думки, а разом з тим ефективність власної праці.

Через зубожіння значної частини населення України, що стало наслідком економічної кризи в усьому пострадянському просторі, потік листів до редакцій газет значно скоротився. Але правильно зробили ті редакції, які не захотіли втрачати зв'язків з аудиторією. Вони запропонували читачам телефонувати до редакції, опублікували номер телефону й виділили спеціального співробітника для прийому таких повідомлень.

Унаслідок цього зв'язок "газета - читач - газета" не був зруйнований остаточно, видання зберігало важливу можливість мати діалог з читачами, знати про їхні оцінки власної праці. Був від цього комунікативного каналу й ще важливіший наслідок: ніщо так не підвищує престиж видання та його наклад, як ефективність публікацій, дієва допомога конкретним громадянам у розв'язанні їх безпосередніх проблем, пов'язаних з різними сферами життя: побутом, комунальними службами, виплатою заборгованих зарплат та пенсій тощо.

Багаторічний журналістський досвід підказує, що робота з налагоджуванню діалогу з читачами (листовного, телефонного) повинна ввійти в коло щоденних турбот кожної редакції, а його активність є мірилом авторитету видання, його популярності.