2. Історія та поняття електронних видань.

В другій половині XX століття з'явилося нове поняття – «нематеріальний носій», – під яким розумівся будь-який електронний засіб тривалого збереження інформації, на якому записане видання в цілому або його частина. Найчастіше інформація зберігалася на магнітному носії: магнітній стрічці або магнітному дискові. Однак такі носії залишалися недосконалими: надійність збереження і щільність занесення інформації були низки. Тому такі засоби у видавничій практиці використовувалися досить рідко. У більшості вітчизняних видавництв процес підготовки видань ґрунтувався на використанні «паперових» технологій. Автор здавав рукопис, надрукований на друкарській машинці. У видавництві він редагувався й в остаточному виді також передруковувався друкарями видавництва, і цей видавничий машинописний оригінал використовували як основу для типографського набору.

Останні десятиліття XX століття характеризуються швидким удосконалюванням і розвитком електроніки і комп'ютерних інформаційних технологій. Саме в цей період практично усі видавництва перейшли на комп'ютерний набір і верстку газет, журналів і книг. Видання зберігалося в пам'яті комп'ютера увесь час набору і верстки, тобто залишалося в електронній (нематеріальної) формі протягом усього процесу підготовки, аж до висновку на принтер так називаного посторінкового оригінал-макету. Цілком зверстаної і підготовлене до друку видання, збережене в пам'яті комп'ютера (на твердому магнітному диску) або в спеціальному запам'ятовуючому пристрої довгострокового типу можна назвати «електронним виданням».

Однак для того, щоб електронна книга, журнал або газета дійсно могли конкурувати зі своїми друкованими аналогами, необхідні засоби їхнього поширення, доведення до читача. Наприкінці XX століття ці засоби фактично стали масовими, тобто одержали саме широке поширення. Періодичні електронні видання стали поширюватися переважно мережами, зокрема, глобальною мережею Інтернет. Інформаційним середовищем для поширення книг стали і залишаються останні п'ятнадцять років компакт-диски.

Далі поняття «електронні видання» стало містити в собі тексти книг, журналів і газет, розповсюджувані в будь-якому текстовому або іншому форматі, наприклад у гіпертекстовому (HTML) або одному зі стиснутих форматів (ZIP, ARJ, RAR, WINZIP і ін.). В останнє десятиліття XX століття в складі електронних видань стали застосовуватися ще і мультимедійні компоненти, під якими маються на увазі цифрові звукові або відеофрагменти, а також анімаційні вставки в основну частину видання. У результаті електронні видання стали засобом комплексного інформаційного впливу на людину, порівнянної з радіо, кіно і телебаченням, а в чомусь навіть переважаючі ці важливі засоби масової комунікації.

Принциповою відмінністю друкованих від електронних видань є можливість інтерактивної реалізації останніх, при якій користувач (читач) може не тільки переміщатися по убудованим у текст гіперпосиланням, але й активно втручатися в хід подій, моделювати процеси, у тому числі виробничі.

В останні кілька років з'явилися мережні електронні видання.

Розвиток інформаційних технологій, що базуються на засобах комп'ютерної техніки та телекомунікаційного зв'язку, призвів до виникнення електронних видань, тобто електронного запису інформації (твору) на спеціальних матеріальних носіях.

Історію існування електронних видань можна визначити кількома періодами:

- до початку 1980-х років - комп'ютер використовувався для підготовки й редагування звичайних публікацій;

- із кінця 1980-х до середини 1990-х років - переважали видання на оптичних компакт-дисках;

- із середини 1990-х років - почалося опублікування в мережі Інтернет копій друкованих видань;

- з початку 2000-х років - відбувається активне розміщення в мережі Інтернет електронних видань без наявності їхньої друкованої форми.

Зміни в підходах до визначення поняття "електронне видання" ]5, 6] наведено в таблиці .

Поняття «електронне видання»

Електронне видання - це самостійний продукт, який може використовуватися незалежно від виробника (зокрема через телекомунікаційні мережі). Це має бути завершений (тобто той, що не змінюється протягом часу та на всіх копіях) продукт, який містить інформацію, подану в електронній формі й призначений для довготривалого зберігання, усі копії якого відповідають оригіналу.

До електронних видань відносять усі видання на СD-носіях, а також інтерактивні документи, які є ідентичними за змістом аналогами друкованих журналів і книг. Обговорення приналежності до електронних сайтів і порталів тільки розвивається (спостерігається тенденція віднесення їх до засобів масової інформації).

Електронний документ (За ДСТУ 7157:2010)

Документ, інформація в якому подана у формі електронних даних і для використовування якого потрібні засоби обчислювальної техніки

Електронний документ (За ЗУ) - документ, інформація, в якому представлена у формі електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, у т.ч. й електронний цифровий підпис (має юридияну силу).

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму[8].

Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22 травня 2003 р. № 851–IV. Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 р. № 852–IV

Електронне видання – це сукупність графічної, текстової, цифрової, мовної, музичної, відео-, фото- та іншої інформації. Електронне видання може бути виконане на будь-якому електронному носії – магнітному (магнітна стрічка, магнітний диск і ін.), оптичному (DVD, CD-R, CD+ і ін.), флеш-накопичувачі, а також опубліковане в електронній комп'ютерній мережі.

Поняття "електронні видання" містить у собі тексти книг, журналів і газет, розповсюджувані в будь-якому текстовому або іншому форматі, наприклад у гіпертекстовому (HTML) або одному з форматів архівації (ZІP, ARJ, RAR, WІNZІP тощо), Поширені формати електронних видань: TXT, RTF, FB2, ePUB, PDF

Рис. 1. Форми джерел довідкової інформації

Плутанини у вживанні термінів додає те, що для пристроїв, за допомогою яких читаються електронні варіанти книг, теж використовуютьпоняття електронна книга, або e-book, адже робота з текстом у електронному вигляді потребує застосування певних апаратних засобів [4, с. 72-74].

Варто зважати на те, що поняттю «книга» має відповідати конкретна матеріальна структура, тому «електронною книгою» варто називати саме вузькоспеціалізований компактний пристрій, призначений для відображення електронного видання, адже він певним чином імітує поєднання зовнішнього вигляду і змісту друкованої книги. Під поняттям «електронне видання» все ж слід вважати електронний текст, який пройшов редакційно-видавничу обробку, а також може містити графічні, мовні, музичні, відео- та фотофрагменти, що разом становлять цілісний продукт.

Основні ознаки видань

Особливе місце в документній комунікації посідають книги, газети, журнали, ноти, що складають групу видань - це певний вид документів (традиційні чи електронні), які мають свої специфічні ознаки, що різнять їх з іншими видами документів. Порівняння основних ознак традиційних і електронних видань подано на схемі 5.2.

Загальними для традиційних та електронних видань ознаками є:

- наявність носія інформації;

- необхідність редакційно-видавничого опрацювання;

- обов'язковість вихідних даних;

- наявність обумовленого накладу;- можливість візуального сприйняття.