РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМНО-ЗМІСТОВИЙ ДИСКУРС СТАТЕЙ ЗБІРНИКА «ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» (аспект телебачення)
1.1 Проблематика впливу та сприймання дітьми телепередач
У сучасному світі найпершим джерелом інформації для більшості людей є ЗМІ, які, оперуючи неправдивою і сфальсифікованою інформацією, останнім часом перетворилися у засоби маніпуляції людською свідомістю[1].
Телебачення є один з найпопулярніших видів ЗМІ і має ефективний вплив на масову свідомість. Світ телебачення - це особливий світ. Світ, який по ідеї повинен відображати реальність, але вона зараз занадто банальна. Саме тому, ЗМІ конструюють свою повсякденну реальність. Реальність, в яку хочеться занурюватися людині. Але такий вплив телебачення ставить ряд проблем перед суспільством: проблему впливу та сприймання дітьми телепередач, мовну проблему сучасного телеефіру, а також проблему рекламного впливу на телебаченні. Зазначені проблеми говорять про те, що потрібно доносити дослідження вчених про силу впливу телебачення, про негативні і позитивні наслідки цього впливу, шукати альтернативні джерела інформації, «фільтрувати» інформацію трансльовану телебаченням та сприймати телебачення тільки як джерело заповнення дозвілля [2].
Вищезгадані проблеми телебачення широко висвітлюються професорами, доцентами, асистентами, журналістами-практиками кафедри радіомовлення і телебачення у збірнику «Теле- та радіожурналістика». Цей кафедральний збірник є немовби своєрідним літописом сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури.
Сьогодні телебачення все таки залишається актуальним засобом масової інформації. Середньостатистичний чоловік не щодня читає газети чи слухає радіо, але зате щодня дивиться телевізор. Можна навіть сказати, що телевізор по своєму місцю розташування в будинку став сучасним «вогнищем», який випромінює тепло і навколо якого кожен вечір обертається сімейне життя [2]. Найчастіше страждають діти, які проводять біля екрану телевізора весь свій вільний час. Діти не ставляться до телебачення настільки критично, як дорослі. І якщо доросла людина зазнає змін під впливом того, що вона переглядає, то яким чином дитина може уникнути таких впливів? Звісно, і дитяча особистість зазнає змін. От тільки постає питання: чи на краще вони? Тому, можна сказати, що поряд з впливом сімї, школи на свідомість дитини слід поставити вплив ЗМІ [3].
Звичайно, не можна говорити, що телебачення приносить тільки шкоду дитині, воно також має і виховний вплив. Але ми повинні знати, що для того щоб телебачення мало позитивний вплив, дорослі мають контролювати дітей і при необхідності після перегляду тієї чи іншої телепередачі пояснювати дитині вчинки героїв, допомагати дитині в усвідомленні тієї чи іншої ситуації. А от детальніше який саме позитивний та негативний вплив має телебачення на дітей, ми дізнаємось проаналізувавши статті наукового збірника «Теле- та радіожурналістика». Для визначення впливу та сприймання дітьми телепередач автори збірника «Теле- та радіожурналістика» досліджували різноманітні та важливі теми повязані із цією проблемою.
Телевізійна агресія на дитячу аудиторію.
Варто зазначити, що телевізійна, електронна та інша візуалізована інформація швидше впливає і на довше залишає стереотипні матриці світобачення у свідомості підлітків. Оскільки вся медійна продукція для дітей твориться спонтанно, безсистемно, то й відсоток випадковості потрапляння злочинного тексту достатньо високий. Тому стереотип у такому випадку формується легко, невимушено, чим можна пояснити появу жорстокості дітей, загострено підкресленої їхньої агресивності.
Велику увагу проблемі агресивності та жорстокості дітей приділила аспірантка Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка Олександра Хмельницька. У своїй статті «Дослідження впливу екранної агресії у підлітковому середовищі» авторка зясувала відношення між ступенем стресового стану старшого підлітка, рівня його агресивності з одного боку, і переглянутим телефільмом із вмістом насильства з іншого. Зокрема, наголошує на те, що особливо вразливою до будь-яких проявів екранної агресії є така вікова група, як діти та підлітки. Адже саме вони складають специфічну аудиторію аудіовізуальних ЗМІ, маніпулювати якою найлегше - через несформованість у юного глядача необхідних особистісних якостей та критичного мислення. Авторка зазначає, що результат експерименту не зафіксував низький рівень тривожності, натомість засвідчив існування середнього та високого. Високий рівень тривожності свідчить про перебування людини у стресовому стані, перевантаженість нервової системи та емоційну нестабільність.
Засоби масової інформації, демонстративно підкреслюючи високі життєві стандарти з одного боку, з другого - пропагують жорстокість, насилля, цинізм та інші аморальні явища. Неформальні групи, в яких опиняються підлітки, часто не лише опираються традиційним моральним нормам і цінностям суспільства, але й нерідко потрапляють під “опіку” різних злочинних угруповань, що останнім часом набули ледь не легального соціального статусу. Зявився чималий прошарок “педагогічно вакуумних” дітей [34]. Порушуючи цю проблему варто звернути увагу на статтю «Підлітки в полоні телеекрана», у якій Оксана Білоус виділяє основні засади функціонування електронних засобів масової інформації для дітей, а також окреслює позитивний і негативний вплив телебачення на підростаюче покоління. Авторка наголошує на тому, що зазвичай батьки ігнорують проблему телевізора і не відстежують за тим скільки часу дитина проводить біля нього. У результаті бажання дітей дивитися телевізор набагато перевищує дозволену норму. Тому батькам обовязково потрібно стежити за тим, що їхня дитина дивиться і скільки часу вона проводить біля екрану телевізора. Вплив перегляду насильства на свідомість і поведінку глядача цікавив і продовжує цікавити багатьох дослідників. У випусках збірника «Теле- і радіожурналістика» досліджували цю проблему Катерина Скіпор та Михайло Веклик. Автори дуже вміло розкрили цю проблему у своїх публікаціях «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» та «Насильство на телебаченні». Діти є найменш захищеними від впливу телебачення. На цьому наголошує і Михайло Веклик: «Телевізійні програми, що містять насильство, схиляють до агресивної поведінки дітей та підлітків, які дивляться такі програми». Автор виділяє три головні наслідки насильства на телеекрані:
1. Діти можуть стати менш чутливими до болю і страждань інших;
2. Діти можуть налякатися навколишнього світу;
3.Дітям може більше сподобатися агресивна поведінка та негативне ставлення до інших.
У своїй публікації «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» Катерина Скіпор також досліджує проблему впливу телевізійного насильства і вважає, що найвагомішим і найдраматичнішим за своїм впливом на дитячу психіку є спрямованість телебачення на вироблення у дитини агресивності. Жорстокість і насильство, які буквально заполонили телеекран, додають чимало агресивних моделей для поведінки дитини. Як наслідок і в реальному житті діти охоче імітують агресивну поведінку телеперсонажів. Навіть ті фільми, що несуть деякі позитивні моральні істини, не уникають демонстрування насильства та жорстокості як засобу для підтвердження цілком благородних ідей. Таким чином насильство стає соціально прийнятним засобом для отримання добра [35].
Отже, наше телебачення треба практично повністю змінювати, особливо програми для дітей. Якби лишень батьки уявляли, як міцно в душу дитини западають цінності, що їх пропагує телебачення! Насамперед, батьки повинні обмежити час перегляду дітьми телепрограм, а також зовсім заборонити перегляд будь-яких телепрограм, якщо вважають що вони надто шкідливі. Взамін на те батьки мають заохочувати дітей більше часу присвятити заняттю спортом, хобі, зустрічам із друзями або запропонувати переглянути щось корисне, наприклад, документальні фільми, навчальні програми та ін.
Когнітивний дискурс дитячих телепрограм.
Дитячий вік - період життя людини від народження до 11-12 років. За цей час дитина проходить великий шлях індивідуального розвитку: від безпомічного створіння, нездатного до самостійного життя, - до дитячої особистості, адаптованої в суспільстві, спроможної взяти відповідальність за себе [4; 98]. Великої уваги заслуговує вплив теледискурсу на дітей, вікові особливості яких зумовлює низький рівень критичного ставлення до інформації, що транслюється.
У випуску номер 12 авторка Оксана Білоус висвітлює тему «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом». В статті чітко розглядається сприймання телевізійних передач, які охоплюють пізнавальний, почуттєвий та поведінковий компоненти. До початкового стану сприймання належить зацікавленість (навіть стихійна) телепередачею, переживання, естетичні почуття. Подальше сприймання телепередач призводить до роздумів, оцінок побаченого, спонукає до певних дій.
Факти, які виявились новими для нашого дослідження це твердження американських лікарів щодо серйозних наслідків впливу на дитячу психіку. Адже у статті зазначено, що американські лікарі привертають увагу до трьох серйозних наслідків впливу на психіку дітей екранного насильства. По-перше, підліток стає байдужим до крові й бруду, які ллються каналами телебачення, а й до реального насильства. По-друге, агресивна поведінка, дітей, підлітків, юних хлопців і навіть дівчат стає нормою. По-третє, у дітей різних вікових груп розвивається страх від можливості самим стати обєктом насильства. Авторка із впевненістю стверджує, що юних глядачів потрібно навчати розрізняти правдиву інформацію про український світ від дезінформації, формувати уміння давати відсіч розповсюджувачам антиукраїнських міфологам. Прикро констатувати, що значна частина телеканалів, у тому числі й регіональних, не стали надійним «енергоресурсом для духовного відродження нації» [7]. Створюючи телевізійні програми для молоді, треба керуватися концепцією сучасного гуманістичного розвитку особистості, яка ґрунтується на працях Абрахама Маслоу та Карла Роджерса [5]. Авторка статті «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» також наголошує на тому, що потрібно враховувати психологічний стан підлітків, юнацтва, молоді, подавати їм інформацію без нудної дидактики, розжовування, трафаретності, полегшеного відтворення життєвих явищ, багаторазового повторення правильних, незаперечних, але прописних істин.
Результати аналізу статей «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом» і «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» свідчать про те, що увагу дітей, підлітків, юнацтва та молоді втримують акустичними і візуальними елементами телепередачі, які поєднані з пізнавально-інтелектуальною інформацією. Розуміння дітьми, підлітками, юнацтвом, молоддю телепередач є головною передумовою їх сприймання. Така ситуація пояснюється тим, що основні функції наукового значення полягають у тому, щоби пояснити обєкти, які вивчаємо, через систему їх розуміння. Тому зернина знань нашого глядача повинна мати такий обєм інформації, з допомогою якої здійснюється пояснення нових відомостей, їх сприймання. Саме тоді стає зрозуміло, що сприймання телепередачі поглиблюється лишень тоді, коли продукт комунікатора стає максимально зрозумілим реципієнтові.
Одинадцятий випуск збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика» містить ще одну статтю, що стосується проблеми впливу телебачення на дітей. Статтю «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук присвятила вивченню впливу звукового оформлення телевізійної програми. Найбільше авторка акцентує увагу на звуках, що лунають в ефірі дитячих програм (слово, музика, шуми).
Існує кілька різновидів дитячого аудіосприйняття: пасивне - дитина чує звук з екрану телевізора, але зайнята іншою справою; частково активне - дитина слухає і одночасно поринає у свої думки - музика у цьому випадку є джерелом натхнення; і, нарешті, активне - дитина підспівує, дивиться на екран і (якщо вміє) робить гучніше звук [11, с. 163].
Дослідниця наголошує на тому, що під час створення звукових ефектів у дитячій програмі варто враховувати особливості сприйняття звуку, що дають змогу досягати певних ефектів звукового впливу. Щоб збільшити ефективність впливу на дитячу аудиторію музика у програмі повинна бути не уривковою, а єдиною композицією. Розуміння особливостей сприйняття дитиною звукового світу дає телевізійникам можливість виявити і продемонструвати основні закономірності й естетичні принципи звукового твору, дає змогу пояснити звукову структуру екрану. Звук з певного моменту не тільки почав супроводжувати зображення, а й приніс на екран власну інформацію, збільшив компактність подання екранної продукції, ускладнив сприйняття і створення телевізійного твору для дітей [3, с. 18?20].
Варто також зазначити, що звуки відіграють дуже важливу роль у дитячих телепередачах, адже впливають на самочуття та створюють неабияку атмосферу. Звуки можуть як і піднімати настрій дитини, так і погіршувати. На думку авторки, спів птахів, голоси тварин, інші природні звуки знаходять відгук у душі людини. Адже вплив світу звуків на людину достатньо великий: музика, шуми можуть вплинути на розвиток як інтелектуального потенціалу, так і фізичних здібностей дитини.
Дуже цікавим є авторський опис про те, що у програмах для дітей необхідно звертати увагу і на інтонаційні засоби виразності: залежно від змісту, ведучий програми має декламувати вірші весело, сумно, або урочисто; швидко або повільно, тихо або голосно. Адже саме інтонаційна виразність ведучого під час декламування дитячих творів та віршів допоможе не тільки глибокому і правильному розумінню змісту, а також виховає у дитині потребу самому передавати текст виразно, в належному темпі.
У статті «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук доволі вміло проаналізувала зображально-виражальні елементи телевізійних програм. Зробивши висновок із розглянутої статті, можна із впевненістю стверджувати, що звукова атмосфера дитячих програм має великий вплив на формування світогляду та відіграє важливу роль у житті дитини.
Восьмий кафедральний збірник публікує статтю Інни Пенчук «Вікові особливості сприйняття дитячих програм на телебаченні (міжнародний досвід)», яку присвячено дослідженню вікових особливостей сприйняття телевізійної продукції дитячою аудиторією. Авторка аналізує ситуацію в ефірі сучасного телебачення в контексті створення телевізійних програм відповідно до вікової періодизації, а також демонструє досвід американських і європейських телевиробників у створенні якісного продукту для дітей. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки [14].
Отже, потрібно створити такі умови, за яких на кожному телеканалі будуть дитячі передачі, на виробництво і вихід в ефір яких з держбюджету виділятимуть потрібні кошти. Крім того, необхідно прийняти програму податкових пільг для інвесторів та виробників дитячих програм, фільмів і передач.
Тематична наповненість дитячого телепростору.
Досліджуючи проблематику впливу телевізійної інформації на дитячу аудиторію не можливо і не згадати про патріотичне виховання дітей, що містить у собі дуже складний процес. Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ [12]. Аспірантка кафедри Оксана Білоус у статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз» досліджує специфічні особливості психологічного впливу телебачення на дітей у контексті формування почуття патріотизму. Авторка розглядає цю тему більш з практичного досвіду, адже посилається на думки студентів різних курсів. Студенти у своїх розповідях зізнаються, що патріотичне виховання відігравало велику роль у їхньому житті, адже на основі телепередач вони дізнавались багато корисного та цікавого. Авторка аналізує дитячі передачі, які транслювались у 90-ті роки у телепросторі і що пропонує малюкам сучасне телебачення? Дослідниця наголошує на тому, що перш за все варто звернути увагу на самі назви мультфільмів, які говорять самі за себе: “Злюки-бобри” , “Губка Боб” тощо. Адже вони не лише несуть в собі агресію, а й пропагують застосування фізичної сили, спотворюють адекватне сприйняття реальної дійсності дітьми. Важко сказати про якесь виховне чи повчальне значення таких мультфільмів. Вони схоже, є вигідним комерційним проектом для зацікавлених осіб, але невигідним для духовного розвитку його споживача.
Наше наукове дослідження показує те, що потрібно навчати дітей ставлення до природи рідного краю, країни, до людей, які живуть у ній, до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури. А також важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Адже саме усі ці настанови намагалась донести Оксана Білоус у своїй статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз».
Ще одна стаття Оксани Білоус «Зміст сучасної телевізійної- та інтернет- інформації» дає підставу стверджувати, що позитивні і негативні аспекти впливу телевізійної інформації формують національну свідомість дітей, підлітків, молоді. Варто також зазначити, що дітям, підліткам, молоді обовязково потрібно розказувати про національних героїв - борців за волю і незалежність України, видатних державних, політичних, наукових, культурних і громадських діячів і таким чином сприяти національно-духовному вихованню молоді. Адже найбільший виховний вплив на емоційну, моральну, розумову сфери молодого покоління має всебічна інформація про рідний край, свій народ, його мову, культуру, історію Батьківщини, про патріотизм, героїзм предків, їхні національно-визвольні заповіді нащадкам, історичний досвід будівництва власної національної держави [6].
Морально-виховний аспект.
Телевізор давно і міцно ввійшов у життя дитини, починаючи з перших років його існування. У багатьох сімях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження дізнається щось нове. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоровя дитини, але і для її психічного розвитку.
Візьмемо до розгляду чергову статтю аспірантки кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка Оксани Білоус «Хто в сімї головний - батьки чи телевізор?». Оксана Білоус уже достатньо давно досліджує проблему впливу телебачення на дітей, адже у кафедральному збірнику можна неодноразово помітити багато тем її авторства щодо висвітлення цієї проблеми. У статті авторки «Хто в сімї головний - батьки чи телевізор? простежуємо чіткий аналіз осмислення впливу інформаційного середовища на свідомість, моральність, духовність і поведінку дітей, формування у них національно-патріотичних почуттів. Також у публікації згадано про видатного українського педагога В.О.Сухомлинського, який наголошував на важливості освітньо-виховного потенціалу усього того, що оточує дитину з раннього віку, що може впливати на її почуття, думки, ставлення до навколишньої дійсності. Авторка велику увагу приділяє цьому підходу у виховному процесі, оскільки він ґрунтується на українсько-козацькій народній педагогіці, яка формувала у підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. “Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сімї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю” [8, с. 81], - зазначає доктор педагогічних наук М.В. Левківський.
Своє бачення проблеми дослідниця ілюструє прикладами з телевізійних матеріалів студентів ІІ, ІІІ, IV, V курсів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на запитання, хто допомагав вибирати телепередачі в дитинстві. Науковець аналізує відповіді студентів і робить висновок, що роль батьків на завершальному етапі комунікативного циклу надзвичайно важлива, бо саме від них дуже багато залежить чи сприйме їх син, дочка позитивно наснажений телевізійний матеріал, чи зуміє створити морально-психологічні перепони негативній енергії телепередачі.
У результаті дослідження авторка дійшла висновку, що інформаційне телевізійне середовище впливає на діяльність батьків щодо формування у дітей здорових естетично-інтелектуальних, національно-патріотичних, морально-духовних якостей. Саме тому потрібно дбати про “широке запровадження у виховну систему шкіл родинно-національних традицій українського народу у поєднанні з досягненнями педагогічної і психологічної науки, підвищення педагогічної культури батьків, на основі особистісного вибору цінностей виховання дітей у сімї і відповідальності за його результат” [10].
Для глибокого осмислення цієї проблеми візьмемо до розгляду чергову статтю Оксани Білоус «Діти - найвимогливіша й найбеззахисніша телевізійна аудиторія» та статтю «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олесі Бойко. У статті «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олеся Бойко розкриває способи руйнування психології підліткового віку, які всуціль поглинули дитяче мислення і світобачення. Сучасна відеопродукція, яка заполонила вітчизняний ринок перш за все негативно впливає на дитячу психіку. Авторка підкреслює, що негативну роль у духовному вихованні відіграє телебачення і нейролінгвістичне програмування свідомості людини. Екранізована негуманність, заздрість, злоба, жорстокість, зрадництво, нахабство, грубість - на думку 25% підлітків - серйозна причина бійок [13, с. 5]. Отже, на основі розглянутих вищезгаданих статей можна зробити висновок про те, що сучасне суспільство, на превеликий жаль, через засоби масової інформації не культивує високих морально-етичних принципів. Саме тому відсутній контроль за мовленням тих, хто творить медіапродукцію і формує культурне енергетичне поле для виховання підростаючих поколінь, усього суспільства.
Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ [36].
Якщо й надалі українське телебачення буде продовжувати ігнорувати інтереси дітей, підлітків, юнацтва, не пропонуючи їм цікавого національного телепродукту, то наступне покоління телеглядачів буде без повноцінного минулого.