Пряма та непряма аргументація

У випадку прямої аргументації міркування спрямоване від аргументів до тези. Теза безпосередньо обґрунтовується аргу­ментами.

У непрямій аргументації істинність/ великий ступінь правдоподібності тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності/малого ступеня правдоподібності антитези.

Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна аргументація та розділова аргументація.

У випадку аналогічної аргументації хід міркування такий. Треба обґрунтувати деяку тезу (Т). Висувається твердження, яке є запереченням тези (не-Т). Воно називається антитезою. З аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого. На підставі цього робиться висновок про хибність/малий ступінь правдоподібності антитези й істинність/великий ступінь правдоподібності тези.

Теза

Теза (у перекладі з грецької положення) потребує доказу, а часто і додаткового розгортання. Теоретично кожна теза ніби має право на докази її істинності чи неістинності. Проте практично більшість тез приймаються без доказів як очевидно істинні для оперативної пам'яті. Спільні фонові знання формують "енциклопедичне середовище" (Є. Клюєв), з якого кожний учасник мовного спілкування в разі потреби шукає і добирає потрібні аргументи.

Теза створює базу для наступних міркувань. Вона може бути дуже стислою, але глибоко змістовною чи полемічно загостреною, або й просто примітивною. В античній риториці вимагалось від ораторів вміння аргументувати будь-яку тезу. Арістотель вважав, що треба вміти розвивати і аргументувати тезу в обидві протилежні (позитивну і негативну) сторони і під різними кутами зору, наприклад, шукати істинність і неістинність, корисність і некорисність, доцільність і недоцільність. Такі зумисне дискусійні ситуації у напрямках як "за" (pro), так і "проти" (contra) були, як правило, ігровими, тренувальними. В реальних мовних ситуаціях тези аргументуються в одному напрямку — істинності або неістинності.

Тезисом (от греч. thésis — положение, утверждение), как уже было сказано, называется мысль или положение, истинность которого тре­буется доказать.

Рассмотрим требования, предъявляемые к тезису. Первое и глав­ное требование — тезис должен быть истинным. Что означает истин­ность тезиса? Мы говорили о том (см. выше), что образ внешнего мира, проецируясь на сознание человека через анализаторы и аналитичес­кую деятельность мозга, значительно искажается, и поэтому созна­ние фиксирует только условный, очень неточный образ мира. Можно с уверенностью утверждать, таким образом, что абсолютная истина не дана человеку в наблюдении и знании. Коль скоро истина не дана в непосредственном наблюдении и знании, а логика оперирует стро­гими понятиями "истинность" и "ложность", надо попытаться снять это противоречие. Действительно, с одной стороны, тезис должен быть истинным (иначе его невозможно доказать), с другой стороны, объек­тивная истина не дана человеку в знании. Это диалектическое про­тиворечие разрешается через категорию веры. Под истинностью тези­са понимается вера говорящего в истинность, причем вера настоящая, внутренняя, а не показная. Иногда вера приводит к истинностному угадыванию, и происходит совпадение с объективной реальностью, но далеко не всегда, потому что, если бы совпадение с объективной реальностью было постоянным, у людей вообще не менялась бы точка зрения, а это происходит.

Второе требование — тезис должен быть четко и точно сформулирован. Точность формулировки тезиса есть операция, включающая три процедуры. Процедура первая: точно сформулировать тезис для говорящего. Вторая: четко сформулировать его для слушателей. Дальше осу­ществляется третья процедура: совмещение первого со вторым в еди­ном тексте. Что означает, что тезис четко сформулирован для говоря­щего? Это означает, что говорящий настолько хорошо вдумался в тему, в сам тезис, что у него не осталось внутренних интеллектуальных со­мнений в отношении этого тезиса. Часто человек берется что-то дока­зывать, сам до конца не поняв, что именно. Это в категории убеждения недопустимо, поскольку в таком случае строится не демократическая речь, а либеральная. Если вы начинаете о чем-то говорить с целью по­делиться своей точкой зрения с собеседником, потом выслушать его, чтобы достичь единого мнения, вы не ставите задачу речевого доказа­тельства — и оно у вас не получится. Убедить другого человека удастся только при наличии внутренней убежденности говорящего в истиннос­ти своей идеи.

Четкость формулировки предусматривает аккуратный выбор каж­дого слова в коротком тексте тезиса (а тезис — это, как правило, корот­кий текст), а также постановку каждого слова на строго определенное место в тексте.