1.2.1 Журналістське розслідування

Американські журналісти, які власне і створили сам жанр журналістського розслідування, дали йому найкращу дефініцію. Роберт Грін, заступник редактора американського часопису «Ньюсдей», визначив його як «матеріал, оснований на власній роботі та ініціативі журналіста, на важливу тему, яку окремі особи та організації хотіли б залишити у таємниці». Таке визначення здається нам влучним, але існують й інші версії з цього приводу. Деякі дослідники, наприклад, вважають, що будь-який журналістський матеріал оснований на розслідуванні. Вони його розуміють як спосіб збору фактів. Інші плутають дві форми журналістської роботи - розслідування та дослідження. Проілюструємо це висловлюванням Девіда Рендала з книжки «Універсальний журналіст». Він пише, що первинне розслідування - це «не огляд та не зведення докупи чужих даних та свідчень, а дослідження, яке проводять репортери найчастіше на основі «сирого» матеріалу. Це може бути або проведення великої кількості інтервю, або підбір та співставлення фактів та цифр».

До того ж англійське слово «investigation» перекладається і як «розслідування», і як «дослідження».

Отже, будь-яке розслідування базується на методі дослідження, але не кожне дослідження є розслідуванням. Для того, щоб чітко розмежувати ці два поняття, ми проаналізуємо, які вони мають спільні та відмінні риси.

Журналістське розслідування має такі ознаки:

· це самостійна робота журналіста з отримання неординарних свідчень, а не тільки викладення чужих думок;

· це робота, повязана з важливими подіями та їх причинами, при чому вони стосуються не особистого життя людей, а дій влади та бізнесу;

· воно повязано з тим, що хтось дуже наполегливо та ретельно намагається приховати важливі для суспільства відомості;

· воно суперечить інтересам певних сил у суспільстві, бізнесі чи владі, які були б категорично проти оприлюднення відповідної інформації;

· журналістське розслідування має жорсткий однозначний висновок;

· журналіст несе відповідальність за сказане.

Приводом до журналістського розслідування можуть бути:

· резонансна подія;

· власні спостереження та здогади журналіста;

· матеріали інших ЗМІ;

· документи, як відкриті для широкого загалу, так і з обмеженим доступом, які потрапили до рук журналіста;

· заяви приватних осіб, прес-служб державних органів чи організацій;

· плітки;

· інформація, отримана від «джерела» журналіста, тобто інформатора.

Будь-який з цих приводів має бути суспільно важливим, адже розслідування проводиться в інтересах народу. Наприклад, якщо резонансна подія полягає в ексцентричній витівці зірки шоу-бізнесу, то вона може стати проводом для проведення так званого «розслідування» для скандального «жовтого» видання, аж ніяк не для якісного аналітичного. Так само уважно необхідно ставитися і до пліток, тому що, з одного боку, часто вони ґрунтуються на відвертій брехні, а з іншого, як відомо, «диму без вогню не буває».

Для компоновки журналістського розслідування у друкованих ЗМІ найчастіше використовується принцип «перегорнутої піраміди»:

1. назва - вона має бути яскравою, привертати увагу та містити інтригу, але тут важливо також не перебільшити та не спотворити суті матеріалу;

2. лід - в одному чи двох реченнях необхідно викласти основні моменти розслідування;

3. основна інформація - детально викласти проблему, описати ситуацію, навести аргументи, розповісти про хід аналізу та зроблені висновки;

4. передісторія - можна розповісти про події, які передували розслідуванню;

5. наприкінці журналіст може намітити перспективи розвитку подій, зробити власний прогноз.

Структура журналістського розслідування має будуватися таки чином, щоб найважливіші відомості подавалися з початку, а далі - за принципом зменшення їх значущості.

Це - стандартний підхід, але існують й інші, описані у книжці «Журналістське розслідування» під редакцією А.Д. Константинова:

· «хронологічний» - після ліду матеріал викладається у тому порядку, у якому відбувалися події;

· «серіальний» - після ліду матеріал поділяється на підтеми, кожна з яких розглядається по черзі; наприкінці автор має звязати все викладене в одне ціле;

· «детективний» - події викладаються в хронологічному порядку, але результат залишається невідомим для читача до останнього моменту (такий варіант прийнятний для заплутаних подій, оскільки дозволяє тримати читача у напрузі);

· «нарисовий» - використовується у тому випадку, коли мета автора - не подати інформацію, а поділитися з ним враженнями (журналіст спочатку формулює тезу своєї проблеми, а потім протягом всієї статті її розкриває, доводить її правильність, наводить аналогії, приклади, цитати тощо);

· «аналітичний» - на початку матеріалу описується проблема, далі - точка зору експертів або інших осіб, які мають пряме або опосередковане відношення до проблеми, а наприкінці - міркування автора щодо подальшого розвитку подій.