2.3 Сценарії спеціальних інформаційних операцій

Проблема планування спеціальних інформаційних операцій полягає передусім у визначенні впливів на індивідуальну та масову свідомість, а також систему суспільно-політичної комунікації і прогнозуванні їхніх наслідків для суспільства. Прогностична функція є однією з основних функцій сучасної, зокрема політичної, науки.

Загальні умови щодо розробки сценаріїв здійснення інформаційних впливів є такі:

І. Критерії вибору обєкта здійснення впливу

Середньорозвинена постсоціалістична країна з великим прошарком інтелектуалів, перевиробництвом кваліфікованих кадрів, нині вже непотрібних для функціонування економіки, з відносно низьким рівнем життя, наявністю ефекту «культурного шоку».

Відповідність обраним критеріям дозволяє характеризувати ситуацію у країні-обєкті нападу як принципово нестабільну, траєкторії розвитку якої лише окреслені та припускають значну варіативність.

II. Вимоги до країни, яка здійснює інформаційну операцію

Високорозвинена в інформаційному плані держава, яка має у своєму розпорядженні сучасні спецслужби та інші відповідні інститути та ресурси, значний вплив у світових мас-медіа, фінансові ресурси в обсягах десятків-сотень мільйонів доларів.

Спеціальні умови для запуску спеціальних інформаційних операцій за наведеними нижче сценаріями описано на початку кожного з конкретних їхніх описів.

1. Сценарій впливу на особу, яка. ухвалює рішення. Обєктом сценарію, що описується, має бути особа, бажано авторитарного складу, яка є не ритуальним, а справжнім лідером. Ця особа може особисто ухвалювати рішення та за кризових ситуацій звикла спиратися передусім на власні відчуття, а не на поради експертів.

Можна виділити чотири етапи операції за цим сценарієм: підготовчий, дестабілізувальний, формувальний, вихід з операції.

На першому, підготовчому, етапі необхідно створити політичний та психологічний портрет обєкта, на якого спрямовуватиметься операція.

Другий етап мусить вивести обєкта операції зі стану психологічної рівноваги, тобто викликати в обєкта будь-які сильні емоції. Залежно від цілей кампанії та психологічних характеристик обєкта впливу ними можуть бути гнів, роздратування, розслабленість, самозаспокоєність, неспокій тощо. Класичними діями на цьому етапі є використання дратівливих карикатур, наклепницьких статей та інших подібних матеріалів. їхньою особливістю має бути постійне звернення до однієї «больової точки», використання певної прихованої або відкритої вади, манії. Часто такою «точкою» є «царський комплекс», жага влади, фанатична відданість певним ідеалам, гіперболізована підозрілість, манія переслідування, сексуальні комплекси тощо [18, 255].

Послабивши (а в ідеалі пригнітивши, вимкнувши) раціональну складову свідомості обєкта впливу, на третьому етапі у свідомість реципієнта намагаються вкласти вже готові рішення, за витонченіших підходів - бачення, оцінки ситуації.

Завдання четвертого етапу - закріплення досягнутих результатів, поступовий вихід з операції. Залежно від психологічних характеристик обєкта для закріплення можна використовувати великий спектр дій, починаючи з підхвалювання.

2. Сценарії впливу на великі маси людей за умов дестабілізованої обстановки. Ці сценарії можуть використовуватися, наприклад, під час страйків, кампаній непокори тощо. Автор вважає за доцільне класифікувати їх як «провокувальні».

Умови для здійснення подібних сценаріїв такі:

* дестабілізована ситуація, наявність значних груп людей, які висувають будь-які вимоги до центральної влади, від суто економічних до політичних (група «протестуючі»);

* можливість «протестуючих» контролювати певний життєво важливий для суспільства (держави) ресурс;

* наявність певного політичного угруповання, яке бажає використати потенціал «протестуючих» для досягнення своїх політичних цілей (група «провокуючі»);

* контроль «провокуючими» потужних засобів масової інформації, до аудиторії яких входять «протестуючі» (з міркувань оперативності бажано, щоб ці З МІ були електронними).

В інформаційних повідомленнях ЗМІ можуть міститися замасковані під аналітичні матеріали прогнози чи роздуми, інструкції для «протестуючих» щодо подальшого перебігу подій. Оперативність, точність, доступність інформування, а фактично - управління подіями - поєднуються з прихованістю керівного впливу. «Провокуючі» жодним чином організаційно не поєднані з «протестуючими», кожна група досягає власних, можливо, протилежних цілей, довести наявність якогось звязку фактично неможливо.

3. Сценарій масованої інформаційної операції стратегічного характеру. Ці сценарії спрямовані на зміну політичного курсу держави, передбачають масований політичний та інформаційний вплив із залученням значних ресурсів [18, 257].

Розглянемо один з можливих сценаріїв здійснення спеціальних операції, спрямованих на підрив режимів авторитарного типу. Основним змістом подібної операції є заперечення існуючого режиму через розіграш в основних рисах драми, поставленої за мотивами народження сучасного (modern) суспільства у піздньосередньовічній Європі.

Інструментально спеціальна операція зводиться до організації у столиці специфічного виду маніфестацій, типологічно близьких до карнавалу. Теоретичні підґрунтя подібного типу операцій проаналізовані вище. Мережа міжнародних організацій і добродійних фондів надає чудові можливості для прямого впливу й нарощування організаційних структур. У структурі постсоціалістичного, втім як і будь-якого іншого, суспільства найхитливішою, найчутливішою до застосування сучасних методів пропаганди є молодь. Серед останньої иаймобільнішим є студентство. Завдання спеціальної операції - вивести студентів на вулиці, використовуючи можливості опозиції, передусім організаційні. Інформаційно-пропагандистське забезпечення акції може бути здійснено з-за кордону.

Технічно операція складається з чотирьох обовязкових й одного додаткового етапів.

Перший (підготовчий) етап операції є, точніше, може бути латентним (прихованим). На ньому виявляється чи створюється сервільна («кишенькова») опозиція («пята колона»). Бажано, але зовсім необовязково, залучення до її лав одного-двох діячів загальнонаціонального масштабу. Необхідний час - близько 2-3 місяців.

Перехід до другого стану спеціальної інформаційної операції вже передбачає ухвалення відповідального рішення па рівні вищого політичного керівництва країни.

Другий етап: нагнітання та «розкручування». Він характеризується напівявними діями, спрямованими на інформаційне «розкручування» опозиції під. гаслами па кшталт «режим веде державу до катастрофи». Необхідно використовувати мінімум два-три загальнонаціональних видання та одну-дві популярні радіостанції FM-діапазону, що діють у столиці. Бажано використовувати ще й телеканал. Створення безпосередньо під вирішення цього завдання подібних видань та радіостанцій можливо, але оптимальним є використання вже «розкручених», відомих. Важливою умовою діяльності па цьому етапі є поява кількох повідомлень в авторитетних світових ЗМІ. Пропаганда опозиції орієнтується саме на столицю, конкретно - на столичну молодь, зокрема, студентів [16, 79].

Важливим завданням, якщо воно не повністю вирішено па першому, латентному, етапі, є створення у столиці політичної інфраструктури, здатної організувати демонстрації молоді, студентів. У разі наявності цієї інфраструктури необхідно її удосконалити, пристосувати до дій у кризових ситуаціях, режимі воєнного часу. Одним з важливих напрямів формування інфраструктури є створення, а точніше - активізація вже існуючих осередків в університетах та інших найбільших вищих навчальних закладах. Підґрунтям цих осередків можуть бути як політичні групи (осередки опозиційних політичних партій, їхні молодіжні організації), так і різні неполітичні організації на кшталт профспілок, клубів за інтересами, навіть релігійних спільнот певного спрямування. Мінімальний термін реалізації завдань цього етапу - близько 2-3 місяців.

Третій етап передбачає дестабілізацію суспільно-економічного життя в столиці. Можливий спосіб: організація несанкціонованої емісії великих обсягів національної валюти з виведенням їх па валютну біржу (ефект від падіння національної валюти на десятки відсотків за один день), масові крадіжки грошей (зокрема, це можливо зробити, практично не втрачаючи коштів, через проникнення крізь захист системи електронних розрахунків; технічні подробиці залежать від конкретних характеристик системи). Досягнення дестабілізації можливо і традиційнішими засобами.

Наприклад: терористичний акт проти популярного діяча; терористичний акт зі значною кількістю жертв; штучне створення перебоїв з постачанням продовольства найширшого вжитку (хліб, молоко тощо).

Четвертий етап: «оксамитова революція». Характеризується організацією в столиці масових демонстрацій опозиції. Необхідним є виведення на ці демонстрації великих мас молоді. Демонстранти мають певний час контролювати центр столиці. Характер мітингів має бути не страшний, грізний, а мякий, неначе карнавальний. Ворог не хтось конкретний, а абстрактна Страшна Влада.

На певному етапі перебігу подій за допомогою ЗМІ слід довести необхідність інтернаціоналізації конфлікту. Сприйнятливим сценарієм є забезпечення посередництва міжнародних організацій. Обовязковою умовою посередництва має стати обіцянка проведення вільних дострокових виборів під міжнародним контролем. Досягненням відповідних поступок з боку влади четвертий етап закінчується [16, 80].

Можна говорити про певні варіації у перебігу подій. У разі повного успіху операції й деморалізації владних структур завершенням четвертого етапу може стати передача влади до рук опозиції та формування з її лав тимчасового уряду. Тоді результат досягнено вже па цьому етапі. В іншому разі слід додати ще певних зусиль для досягнення необхідного результату на виборах.

Реальність та застосовуваність наведеного вище сценарію зайвий раз довели жовтневі, 2000 p., події у Югославії. Результатом чіткої роботи американських спецслужб стало повалення режиму С, Мілошевича та приведення до влади В. Коштуніци - політика з проамериканськими поглядами. Окрім великої кількості непрямих ознак (значна скоординованість дій до того ворогуючої опозиції, значні фінансові та інтелектуальні ресурси, задіяні у конфлікті, високий професіоналізм здійснення пропагандистських кампаній тощо), про організований характер «народної югославської революції» свідчать матеріали світової, зокрема американської, преси.