Книги народів Близького Сходу.

В Ізраїлі рукописні книги створили в 11—10 ст. до н. е. Пізніше на основі цих книг в 92 р. н. е. було остаточно затверджено Біблію (Старий Заповіт). Книги мали форму сувоїв з папірусу або шкіри.

Із Асирії до нас дійшли рукописні книги від 5 ст. н. е. Матеріалом для них служив пергамент, а пізніше — папір. Книги, як правило, мали форму кодексів. На розповсюдження книг вплинула поява у 2 ст. до н. е. в Асирії пергаменту — спеціальним чином обробленої недубленої шкіри тварин.

Для допитливих. Матеріал "пергамент" назвали за місцем його виготовлення — місто Пергам в Малій Азії (зараз — місто Бергама в Туреччині). Проте за свідченням грецького історика 5 ст. до н. е. Ктесія, ще до 2 ст. до н. е. шкіру в якості матеріалу для писання використовували перси.

За свідченням Плінія Старшого в 2 ст. до н. е., царі Єгипту, бажаючи підтримати книжкове багатство Александрійської бібліотеки, що знайшла собі суперницю в бібліотеці Пергама, заборонили вивозити папірус за межі Єгипту. Тоді в Пергамі почали обробляти шкури овець, баранів, телят (пізніше з цією метою обробляли шкури й інших тварин). Легендарним винахідником пергаменту вважають царя Пергама Эвмена II (197—159 до н. е.).

Незалежно від того, шкури яких творин використовували, майстри-пергаментники розпочинали з промивання шкури і видалення найбільш грубої і твердої шерсті. Після цього шкури вимочували у вапняному розчині. Після видалення шерсті шкури натягували на дерев'яні рами і відділяли нижній шар — підшкірну клітковину (рис. 3.11). Цю операцію робили за допомогою напівкруглих ножів. Потім шкури шліфували й вигладжували пемзою. При останній операції в пергамент втирали крейдяний порошок, який всмоктував жир, не видалений на попередніх етапах обробки, і робив пергамент світлим і однорідним за кольором.

У монастирському вжитку з 4 ст. н. е. пергаментні кодекси поступово витіснили папірусні сувої.

У 7—9 ст. з безлічі пергаментних манускриптів з метою економії витрат тексти зішкрібали чи змивали, щоб використати їх повторно (іноді первинний текст можна прочитати і зараз). Перероблені пергаменти дістали назву палімпсестів.

У ранньому Середньовіччі, наслідуючи візантійські манускрипти, для особливо розкішних рукописних книг майстри, окрім білого, використали кольоровий, найчастіше фіолетовий пергамент, на якому писали срібними чи золотими фарбами. Рідше вживали жовтий або чорний пергамент.

У період зародження друкарської справи був короткий період, коли пергамент і папір використовувалися одночасно. Так, хоча велика частина Біблії Гутенберга надрукована на папері, збереглися і пергаментні версії цієї книги.

Рис. 3.11. Виготовлення пергаменту (Німеччина, 1568 г.)

В арабському світі появу рукописної книги датують 3—4 ст. н. е. Найвідомішою рукописною книгою є Коран. Основним матеріалом для написання книг був папірус, пергамент, а пізніше — папір. До нашого часу збереглося до 600 тис. арабських рукописних книг.

Книги народів Візантії відомі з 4 ст. н. е. Матеріалом для них спершу служив пергамент, потім — папір (перша датована книга на папері була створена в 1042—1043 р.). Перед написанням тексту сторінки книги лінували. Книги складали з окремих зошитів, у які фальцювали пергамент чи папір. Зошити й сторінки, як правило, нумерували.

Книги переписували в спеціалаьних майстернях — скрипторіях. У кінці книги (колофоні) переписувачі часто вказували свої імена.

Найвищого розквіту оформлення книги досягло у Візантії в 11—12 ст. У них широко використовували ініціали, а мініатюри подавали навіть на окремих сторінках.

Книги народів Західної та Центальної Європи. У Європі книги писали латинською мовою. Виділяють два періоди: античний (3 ст. до н. е. — 5 ст. н. е.) та середньовічний (5—15 ст. н. е.). До 4 ст. н. е. книги мали форму сувою, а далі — форму кодекса (пізніше форму сувою використовували лише для документів). Матеріалом для писання служив папірус, потім — пергамент, а з 12 ст. — папір (спершу привізний з Азії, а з 13 ст. — власного виробництва).

Уперше переклад Біблії латинською мовою було виконано в 386—406 р. монахом Ієронімом (збереглася книга 6 ст.). Богословську книгу Псалтир використовували не тільки під час богослужінь, а й для навчання читанню. До нашого часу збереглися також книги 3—4 ст. (твори Гомера) й 5 ст. (твори Вергілія).

Найдавніші поліптихи, що дійшли до нашого часу, датують 811—826 р. (написаний в околицях Парижа, Франція). Часто у формі поліптихів робили описи земель, що належали монастирям чи багатим особам.

Виготовлення книги полягало в тому, що аркуш матеріалу найперше фальцювали в зошит (відповідно, згинаючи 2, 4, 8 чи 16 разів). Кожен аркуш лінували. Текст писали чорним чорнилом, а рубрики — червоним. Текст писали з двох боків в один чи кілька стовпців. В якості інструменту використовували калам (паличку з тростини) або гусяче (лебедине) перо.

Часто текст починали словами "Починається книга…", далі йшла назва книги, а потім (необов'язково) ім'я автора. У кінці книги (колофоні) часто вказували назву книги, її автора, ім'я переписувача, дату й місце написання. Зошити зшивали й оправляли в дерев'яні дошки, обтягнуті шкірою чи бархатом. Обкладинки для найважливіших книг прикрашали дорогоцінними матеріалами.

Переписували книги в спеціальних майстернях — скрипторіях. Перший такий скрипторій відомий з 6 ст. н. е. в Італії (скрипторій "Віварій" Касіодора). Найчастіше скрипторії були при монастирях, де книги переписували монахи. Переписування однієї книги могли тривати рік чи більше.

З 13 ст. переписування книг в основному перейшло в ремісничі цехи. У таких скрипторіях вже використовували поділ праці. Відповідно виділяли таких майстрів:

— каліграфістів, які переписували найбільш мистецькі чи найважливіші книги, де потрібен був особливо гарний почерк;

— писарів, які переписували книги, що не потребували особливого мистецького оформлення;

— коректорів, які звіряли копію книги з оригіналом;

— ілюстраторів, які оформляли книги;

— рубрикаторів, які червоною фарбою оформляли рубрики книг.

З ремісничих цехів переписування книг поступово розповсюдилось на університети, де також почали створювати рукописні книги (одним із перших був університет Парижа). Відповідно, з 12 ст. виникають університетські (навчальні) книги як окремий вид рукописної книги.

У Середньовіччя у формі книг з'являються численні хроніки, які згодом послужили основою для написання історії країн Європи. З 14 ст. починають з'являтися книги національними мовами.

У наш час загальну кількість рукописних книг оцінюють в 1 млн примірників.

Книги слов'янських народів. Книги, написані глаголицею, існували в південних слов'ян з 9 ст.¹, а написані кирилицею, з'явилися з 9—10 ст., проте вони не збереглись. Книги писали на пергаменті, вони мали форму кодексів. З 13 ст. основним матеріалом для написання книг став папір.

Оскільки дати на деяких найдавніших рукописних книгах не вказані, то гіпотетично на основі вагомих аргументів до найдавніших можна зарахувати глаголичний "Київський мисал" (перша чверть 10 ст.; Чехія, Моравія²; рис. 3.12), Євангеліє "Савина книга" (перша чверть 10 ст.; Болгарія; рис. 3.13). До середини 11 ст., імовірно, були також написані глаголичні євангелія Зографське, Маріїнське, Асеманієве, а також Реймське євангеліє (кирилична частина) і кириличний "Єнінський Апостол".

Рис. 3.12. "Київський мисал"

Рис. 3.13. "Савина книга"

У східних слов'ян найдавнішою вважають новгородський Псалтир (рис. 3.14), написаний на чотирьох дерев'яних дощечках і датований приблизно 1036 р. (похибка ± 35 років).

Рис. 3.14. Перша сторінка основного тексту новгородского Псалтиря

У західних слов'ян (Польща, Чехія) книги виходили латиницею. Найвідомішою пам'яткою чеської книги є "Вишеградський кодекс" та "Хроніка чехів" Козьми Празького (11 ст.), а польської книги — "Хроніка" Гала Аноніма (орієнтовно 1112—1115 р.; наявний список 14 ст.).

Книги Київської Русі. Імовірно, українське слово книга походить від старослов’янського слова кна (киен), що означало обрубок або пластину з дерева (дощечку), на яких писали перші книги. В інших мовах слово книга (англ. Book, нім. Buch, голл. Boek) також походить від назви дерева — бука.

Найдавніші рукописні книги з’явились в Україні у період Київської Русі із запровадженням християнства. У першій половині 11 ст. князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій, забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Саме звідси вийшли найдавніші рукописні пам’ятки "Остромирове Євангеліє" (1056—1057; рис. 3.15) та "Ізборники Святослава" (1073 і 1076).

а

б

в

Рис. 3.15. Остромирове Євангеліє:

а — зворот титула й аркуш 1; б — аркуш 2; в — аркуш 271

Для допитливих. Рукопис "Остромирове Євангеліє" особливо цікавий тим, що в його кінці (в колофоні) переписувач детально розповів про обставини переписування і про час роботи:

Слава тебе г(оспод)и ц(ар)ю н(е)б(е)сьныи. яко подоби мя написати еу(ан)г(е)лие се. почахъ же е писати. Въ лет(о) .6564. А оконьчахъ е въ лет(о) .6565. Написахъ же еу(ан)г(е)лие се. рабоу б(о)жию нареченоу сущоу въ кр(е)щении иосифъ. а мирьскы остромиръ. близокоу сущоу изяславоу кънязоу. изяславоу же кънязоу тогда предрьжящоу обе власти и о(т)ца своего ярослава. и брата своего володимира. самъ же изяславъ кънязь . правлааше столъ о(т)ца своего ярослава кыеве. А брата своего столъ поручи правити близокоу своемоу остромироу нове городе. Мънога же лет(а) дароуи въсътяжавъшоумоу еу(ан)г(е)лие се. на оутешение мъногамъ д(у)шамъ кр(ь)стияньскамъ. да и емоу г(оспод)ь б(ог)ъ бл(агослове)ние с(вя)тыхъ еванг(е)листъ. и иоана. матфеа. лоукы. марк(а). и с(вя)тыхъ прао(те)ць. Авраама. и исаака. и иякова. самомоу емоу. и подроужию его. феофане. и чядомъ ею. и подроужиемь чадъ ею. съдравьствоуите же мънога лет(а). съдрьжаще пороучение свое. АМИНЪ.

АЗЪ ГРИГОРИИ ДИякон(ъ). написахъ еу(ан)г(е)лие е. да иже горазнее сего напише. то не мози зазьрети и мьне грешьникоу. почахъ же писати м(е)с(я)ца октяб(ря) .21. на памят(ь). илариона. А оконьчах(ъ). м(е)с(я)ца. маия въ .12. на па(мя)т(ь) епифана .:. молю же вьсехъ почитающихъ не мозете кляти. нъ исправльше. почитаите Тако бо и с(вя)ты(и) ап(осто)лъ паулъ гл(агол)етъ. Бл(агослови)те. А не кленете. .:. АМИНЪ .:.

Паралельно книжкова справа в цей час була налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У 12—14 ст. важливими центрами книгописання стають також монастирі Галицько-Волинського князівства (звідси, ймовірно, походять Христинопольський Апостол, 12 ст.; Бучацьке Євангеліє, 12—13 ст.; Добрилове Євангеліє, 1164; Холмське Євангеліє, кінець 13 ст.; Бесіди Григорія Двоєслова, друга пол. 13 ст.; Євсієве Євангеліє, 1283). До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам'ятка рукописного мистецтва ранньої доби — Київський Псалтир (1397), оздоблений 302 високохудожніми мініатюрами. Найдавніші книги переписували на привізному пергаменті й лише з 12—14 ст. його почали виготовляти самостійно.

Новий етап у розвитку рукописної книги пов'язаний з поширенням у 15 ст. нового матеріалу письма — паперу, який був набагато дешевшим, що сприяло значній демократизації і поширенню мистецтва рукописної книги. Рукописних пам'яток цього часу збереглось удвічі більше, ніж з попередніх чотирьох століть. У цей час активізувалися старі осередки книгописання і виникли нові. Зокрема, в 15  ст. набула розвитку книжкова справа у Закарпатті в с. Королеве (Королівське Євангеліє, 1401) та Мукачівський Псалтир (поч. 15 ст.).

Нового розвитку набувала рукописна справа у Галичині. Книги почали переписувати не лише у великих містах (Львів, Стрий, Галич), а й у містечках і навіть селах. Тривалий час папір привозили із Німеччини. У першій половині 16 ст. виробництво паперу почалось в Україні. Зокрема, один із перших паперових млинів (папірня) з'явився в 1539—1541 у Буську.

Бурхливий розвиток рукописного мистецтва не знижував художньої вартості книг. Навпаки, у кращих своїх зразках (Пересопницьке Євангеліє, 1556—1561 (рис. 3.16); Загорівський Апостол, 1554) рукописна книга залишилася такою ж довершеною з естетичного погляду, як і в попередні століття. У художньому оформленні книг цього часу переважала плетінчаста орнаментика, з другої половини 16 ст. особливого розвитку набув рослинний орнамент, що переріс з кострубатих гілок у розкішні ренесансні й барокові композиції. Ці напрями в оформленні української рукописної книги згодом набули широкого розвитку, збагатились елементами народного ужиткового мистецтва і народного малярства. З другої половини 17 ст. виробництво рукописних книг поступово занепало і замінилося книгодрукуванням.

а

б

в

Рис. 3.16. Сторінки Пересопницького Євангелія

Після появи книгодрукування рукописна книга різко звузила сферу функціонування, але не припинила його. Після 15 ст. її використовували в тих сферах життя суспільства, де розповсюдження певної інформації забороняла держава або її спеціальний орган — цензура.

У наш час рукописи у формі пергаментних сувоїв виготовляють для урочистих подій з метою імітації під старовину, а книги у формі поліптиху випускають для дітей наймолодшого віку завдяки їх механічній міцності.