3.5. Розвиток видавничої справи

Виникнення закладів книжкової торгівлі. Перші факти торгівлі книгами (глиняними таблицями, папірусними сувоями) відомі з історії держав Древнього Сходу. У Древній Греції місця торгівлі книгами називали "бібліополами", а в Древньому Римі — "лібраріями". Часто такі "бібліополи" й "лібрарії" працювали при скрипторіях.

У Середні віки відновлення активної книжкової торгівлі почалося з 13—14 ст. При цьому заклади торгівлі так само часто були при скрипторіях.

В Європі після винайдення книгодрукування перший книжковий гутровий склад було створено І. Ментеліном (1410—1478). Він укладав угоди з видавцями. А. Кобергер (1445—1513) одним із перших відкрив у багатьох містах Європи книжкові ятки, першим почав випускати друковану рекламу (списки продаваних книг). У цей час почала функціонувати гуртова книжкова ярмарка у Франкфурті-на-Майні (Німеччина).

У 15—16 ст. книжкова торгівля зосередилася в основному в руках спадкових книговидавців (Етьєни у Франції, Платени—Моретюси в Нідерландах, Ельзевіри в Голандії).

У 18 ст. у книжковій торгівлі починає з'являтися спеціалізація, виникає букіністична торгівля (торгівля вживаними книгами).

У 19 ст. починають виникати книжкові концерни. До них слід зарахувати, наприклад, концерни А. Ф. Брокгауза в Німеччині та Л. К. Ашетта у Франції). Виникають нові види книжкової торгівлі: підписка на серійні видання, поштова торгівля книгами, продаж книга за зразками (здійснювали комівояжери), книжкові латереї тощо.

На початку 20 ст. виникають книжкові клуби, а з середини — універсальні книжкові магазини (будинки книги).

У 21 ст. придбання книг стає можливим через мережу інтернет, чому сприяла поява в цій мережі книгарень. При цьому з’явилася змога за допомогою банкоматівських карток розраховуватися за придбані видання відразу з дому.Доправляння видань здійснювалося спеціалізованими кур’єрськими службами книгонош.

В Україні перші згадки про книжкову торгівлю на "торжищах" датують 1120 р. (цей факт згадується в житії Григорія Печерського).

Розвиток паперового виробництва. До початку XIX ст. папір випускали вручну. Основними операціями при цьому були варіння, промивання, дріблення паперової маси. Після цього її викладали на спеціальну сітку, на якій з цієї маси витікала зайва вода. Далі паперову масу викладали на рівну поверхню, вирівнювали, висушували, пропускали через прес, а потім ще раз висушували. Отримані аркуші вкладали в стопи й пакували.

У 1799 р. француз П. Робер запропонував механізоване відливання паперу на "безконечній" сітці (у формі кільця), яку переміщали (крутили) вручну. Трохи пізніше з'явилася перша папероробна машина, яка давала змогу скручувати папір у рулони. Як матеріал для виготовлення паперу спершу найчастіше використовували ганчір'я, а потім почали використовувати також подрібнену деревину.

У середині XIX ст. — без зміни самої технології виготовлення — окремі деталі папероробних машин були суттєво удосконалені. У майбутньому це дали змогу випускати рулони паперу шириною до 9 м.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. папероробні підприємства суттєво розширили асортимент виготовлюваного паперу, зокрема додаючи різні хімічні компоненти.

В Україні папір вперше почали виробляти в першій чверті XVII ст. в Радомишлі для потреб Києво-Печерській лаврі. Керував виробництвом Є. Плетенецький. Такі підприємства працювали від енергії вітру (на зразок вітряних млинів) і їх називали папірнями.

Виникнення поліграфії. Поступово у 17—18 ст. з видавничої справи починають виокремлюватися процеси, пов'язані вирятково з технікою.

У 1737 р. були закладені основи типометрії — системи вимірювання, яку застосовували в друкарській справі (її основи заклали П. С. Фурньє та Ф. А. Дідо).

Кольоровий друк винайшли і запроводили в 1745—1747 р. (з цією метою почали використовувати растри, які ділили зображення на окремі точки малого розміру, непомітні для людського ока).

З 19-го ст. почалося удосконалення друкарських машин. У 1811—1814 р. німець Ф. Кеніг побудував першу швидкісну друкарську машину, а американці Р. Хое (1856) і У. Буллок (1863) винайшли ротаційну друкарську машину, в якій друкарська форма мала форму циліндра, що суттєво підвищило швідкість друкування. Пізніше, поряд із аркушевими друкарськими машинами, з'явилися й рулонні (вони друкували на папері, який подавався безпосередньо з рулона).

У 1884 р. з'являється лінотип — машина, яка відливає відразу цілі рядки тексту (винахідник — німець О. Моргенталер). Наприкінці 19 ст. практично одночасно в двох країнах (Англії та Росії) винахідники створюють перші фотовивідні машини (до нашого часу створено чотири покоління таких машин), які дають змогу виводити зверстану сторінку на фоточутливий матеріал. На початку 20-го ст. запроваджують офсетний друк і ксерографію. З'являються друкарські машини, які друкують одночасно не однією (традиційно — чорною), а одночасно чотирма фарбами (чорною, червоною, жовтою і зеленою), що дає змогу друкувати кольорові видання.

Як результат, до початку 20 ст. виникає нова галузь техніки й промисловості — поліграфія. Вона складається з таких чотирьох частин: виготовлення друкарських форм, друкування, брошурувальні процеси й поліграфічні матеріали. Виникають спеціалізовані вищі навчальні заклади, які готують інженерів-технологів й інженерів-механіків поліграфічного виробництва.

У 20 ст. до числа традиційних видів друку (високого, глибокого, плоского) додається ціла низка принципово нових (гектографія, шовкографія, трафаретний друк, флексографія, тапмодрук, лазерний (цифровий) друк, струменевий друк) та інші спеціальні види друку. Виникає підгалузь поліграфії — виробництво, яке виготовляє пакувальну продукцію.

Наприкінці 20 ст. з'являються лазерні фотовивідні машини, які виводять зверстану сторінку на полімерну друкарську форму, а також лазерні гравіювальні фотовивідні машини, які виводять зверстану сторінку на металеву фольгу, що відразу служить друкарською формою.

Після впровадження комп'ютерної техніки поліграфічні машини починають працювати під управлінням автоматизованих систем керування поліграфічними процесами.

У наш час поліграфією називають як галузь техніки, так і галузь промислового виробництва (промисловості).

Розвиток видавничої справи у XVIII—XX ст. У XVIII—XX ст. відбувається нагромадження фактів видавничої практики, які пізніше були покладені в основу теорії редагування. Наприкінці ХІХ ст. в різних країнах відбуваються роботи по уніфікації бібліографічних описів публікацій. У ХХ ст. в різних країнах відбувається стандартизація коректурних знаків. Сама ж теорія редагування виникла приблизно в 30—40-і роки ХХ ст.

З другої половини ХХ ст. в універстетах різних країн починається підготовка фахівців для роботи в ділянці видавничої справи. У низці країн з'являються стандарти на авторський та видавничий оригінали.

У ХХ ст. різко зростає кількість виданих книг і періодичних видань. Це дає підстави фахівцям у ділянці видавничої справи та інших галузей знань твердити про новий інформаційний "вибух". Для подолання цього "вибуху" поширення набувають видання, що публікують вторинну інформацію — реферативні журнали, бюлетені сигнальної інформації та огляди.

У другій половині ХХ ст. Організація з питань освіти, науки та культури ООН "ЮНЕСКО" (UNESCO) веде облік випуску видань різних видів.

У 70-ті роки ХХ ст. Міжнародна організація по стандартизації запроваджує стандарти на міжнародні номери книжкових та серійних видань. Виникають світові асоціації видавців, редакторів і перекладачів.

Бурхливими темпами розвивається поліграфія. Для керування друкарським обладнанням використовують комп'ютерну техніку.

З 70-х років ХХ ст. популярними стають універсальні книжкові магазини. З 90-х років для розповсюдження книг починають використовувати канали зв'язку інтернету.