Класифікація видань за обсягом інформації

За обсягом інформації, що міститься у традиційному виданні (кількістю сторінок тексту), воно може бути пода­но у вигляді книги, брошури, листівки.

Загальна характеристика традиційних видань за обсягом розміщеної в них інформації подана в таблиці 5.9.

Таблиця 5.9 Класифікаційна характеристика видань за обсягом

Класифікація видань за складом основного тексту

За складом основного тексту розрізняють моновидання та збірники.

Загальна характеристика видань за складом основного тексту наведена в таблиці 5.10.

Таблиця 5.10 Класифікаційна характеристика видань за складом основного тексту

До терміну «збірник» дається примітка: «Залежно від періодичності розрізняють неперіодичний, періодичний та продовжуваний збірник». Узагальнююче поняття цього

323

ЗМ 20. Типологічні ознаки електронних

видань

■■

Коло питань: Особливості електронних ресурсів. Кла­сифікація електронних видань, характеристика видань за типом носія або характером доступу, за характером взаємодії з користувачем, за видами розповсюдження, ста­тусом та наявністю друкованого еквіваленту.

Особливості електронних ресурсів

Як було зазначено в попередньому змістовому модулі, електронні видання — це категорія електронних ресурсів, що вирізняється редакційно-видавничою обробкою та на­явністю вихідних даних, тому й варто почати з аналізу електронних ресурсів.

Під впливом інформаційних технологій постійно з'явля­ються нові види електронних ресурсів (програмне забезпе­чення, бази даних, мультимедійні продукти тощо), розши­рюються межі традиційної системи видань, формуються типи електронних документів (мережеві версії друкованих видань, онлайнові газети та часописи, додатки до тра­диційної преси, колекції посилань, огляди, дайджести,

Особливий інтерес викликають динамічні електронні до­кументи, які змінюють інформаційний вміст за певних умов використання (наприклад, відповіді на запити до баз даних) та електронні ресурси, які оперують за даними, що надходять у реальному часі (наприклад, від віддалених дат­чиків), або такі електронні документи, як законодавчі ак­ти або стандарти, інформаційний вміст яких може зміню­ватися при офіційному редагуванні. Своєрідність інтерактивних мультимедіа — постійне оновлення, при якому вміст електронного ресурсу може бути цілком онов­леним.

Оскільки електронні ресурси різноманітні та знаходять­ся в постійному розвитку, переліки термінів, які познача­ють їх види, завжди будуть приблизними, незакінченими.

На сьогодні не існує єдиного термінологічного стандарту щодо різновидів електронних ресурсів. Термінологія наво­диться в І8ІШ(ЕК) [37], в міждержавних стандартах ГОСТ 7.82-2001 [7], ГОСТ 7.83-2001 [6]; ряд термінів наво­диться у форматі бібліографічного опису ІІНІМАКБ [38].

Деякі терміни також подані в низці довідників і слов­ників з інформаційних та комп'ютерних технологій та у наукових публікаціях відповідної тематики. На сьогодні продовжуються дослідження еволюції електронних ре­сурсів, ведеться узагальнення інформації про специфічні ознаки для розвитку їх типології.

Тип ресурсу визначається типом вмісту, тобто типом інформації, яка призначена для сприймання людиною, та­кож типом даних, що характеризуються певними власти­востями та операціями, які виконуються над ними, або ти­пами знакової природи інформації (певна форма знаків, якими фіксується та передається інформація в ресурсі).

Характеристика основних типів вмісту електронних ресурсів зведена в таблицю 5.15. Вказані в таблиці елек­тронні програми можна поділити на системні, прикладні та сервісні.

Комбіновані ресурси, у свою чергу, поділяються на інтерактивні мультимедіа (системи, що дозволяють одно­часне використання різноманітних засобів відображення та передачі інформації) та онлайнові служби, системно орієнтована діяльність яких забезпечує доступ до інфор­мації та її використання в мережі Інтернет.

Кожна з наведених категорій ресурсів має кілька рівнів поділу, що надає гнучкості в підходах до каталогізації їх різних типів.

332

333

1

країни Європи, ЛіШен

XIV-

XV ст.

Іоанн Гутенберг, Німеччина

Є

Франциск Скорина Степан Дропан Іван Федоров Є. Плетенецький Фрідріх Кеніг, Німеччина

Країни Європи, Росія

_і

о

XV-

XIX ст..

6.

9 •І

Розповсюдження технології виготов­лення паперу; заснування книгодрукування; винайдення друкарського верстата Удосконалення технологічних процесів книгодрукування, розширення його 1 осередків

XIX ст.

Компанії Місгобоп, АсіоЬе, ЕуегуЬоок, №уоМе(ііа, ЗойЬоок, Не\УІеІІ Раскагй, Еіпк, 8іпЬоп

Винайдення друкар­ської машини (розви­ток поліграфічного машинобудування); індустріалізація ринку книгодрукування

XXI ст.

о

х а

о. 2 А х

С й

Поява "електронної" книги, створення електронних версій документів, заміна лінійного тексту на нелінійний гіпертекст Створення "електрон-ного " паперу

і і

Хронологічно першою формою книги вважається глиня­на табличка. Знаменита бібліотека ассірійського царя Аш-шурбаніпала (668-626 рр. до н. є.), яку він зібрав у Ніневії, складалася з майже тридцяти тисяч глиняних табличок з текстом, виконаним клинописом. У Індії й на Цейлоні в ті часи існували книги з пальмового лисття, скріплені у ви­гляді віяла.

Книги-сувої на скріплених кінцями аркушах папірусу використовувалися в Древньому Єгипті в ПІ-ГУ* тис. до н.е. їхня довжина досягала 10 метрів.

У II столітті до н.е. виник новий писальний матеріал — пергамент, що обумовив перехід від сувою до кодексу. Конструкція кодексу сходить до дерев'яних поліптихів, що використовувались у Древньому Римі як своєрідні зошити для запису (дощечки, що становили поліптих натирали воском, по якому видряпували написи). Найдавніший збе­режений кодекс на пергаменті відноситься до IV століття.

Кодекс (триптих) XI століття з трьох навощених дощечок зі збереженим на воску текстом був знайдений в 2000 році в Новгороді. Це одна з найдавніших нині відомих книг Русі. Кодекс був у вжитку довгий час, не менш 2—3 десятиліть.

З XIII століття основним писальним матеріалом стає папір. У Європу папір прийшов після захоплення арабсь­ких паперових млинів у часи Реконкісти в Іспанії та через Грецію. До нас дійшли арабські паперові рукописи, що відносяться до IX століття. Існує версія, що в 751 році ки­тайці напали на арабів у Самарканді, але потерпіли пораз­ку, а серед узятих арабами бранців виявилися паперові майстри, від них і було перейнято мистецтво.

Папір високої якості європейці навчилися робити тільки наприкінці XIII століття, у XV столітті випуск його освоїли в Німеччині. Ще через 100 років вартість паперу знизилась, настільки, що друкарство змогло приносити прибуток.

Становлення і розвиток книгодрукування

Книгодрукування було винайдено в Китаї в VII ст. н.е., однак використовувалося лише в монастирях. Спочатку китайські монахи вирізували з дерева рельєфні тексти та ікони в їх дзеркальному відображенні, потім змащували їх фарбою і відтискали на папері зображення (цей процес отримав назву ксилографія).

У 1403 р. корейці навчились виготовляти чавунний шрифт за допомогою штампування й матричних форм.

346

347

ЗМ 22, Періодичні та продовжувані видання

Коло питань: Класифікація видань за періодичністю, особ­ливості періодичних видань, газета як джерело оперативної інформації, журнал як вид періодичного видання, бюлетені, періодичні збірники, календарі та експрес-інформація.

Класифікація видань за періодичністю

Класифікацію видань за періодичністю показано на

схемі 5.7.

і Види видань

продовжувані

І збірники

альманахи

бюлетені ;ок

Схема 5.7. Види видань за періодичністю Кожен із зазначених видів видань має відповідне чи­тацьке спрямування виходить з визначеною метою. На­приклад, допомагає у вивченні конкретного питання, інформує про результати проведених наукових досліджень, пояснює у доступній формі основи наукових знань тощо.

364

Цільове призначення — головна ознака, що визначає відмінні особливості конкретного видання., Від цільового призначення залежить обсяг, характер викладу матеріалу, структура та оформлення того чи іншого видання.

Особливості періодичних видань

«Періодика» — грецьке слово, що означає «той, що зно­ву приходить, наступає або повертається».

Періодичне видання виходить через визначені проміж­ки часу постійним для кожного року числом випусків (но­мерів), що не повторюються змістом, типово (однотипно) оформлені, нумерованими та/або датованими випусками, які мають загальну назву.

Характерні риси періодичних видань наведено на схемі 5.8.

Характерні риси періодичних видань

різноплановість та актуальність змісту

наявність однієї або декількох організацій, органом котрої виступає видання

відповідність заголовка характеру видання, що не змінюється протягом тривалого часу

оперативність та регулярність виходу у світ

Схема 5.8. Характерні риси періодичних видань

365

П еріодичне видання є одним із основних засобів сис­темі масової комунікації. Класифікацію періодичних ви­дань за регулярністю виходу у світ, місцем випуску та сфе­рою розповсюдження показано на схемі 5.9.

За регулярністю виходу у світ

За місцем випуску

щоденні

та сферою розповсюдження

місцеві

щотижневі

газета, журнал,

регіональні

бюлетень,

загальнодержавні

календар,

щомісячні

експрес-

інформація тощо

щоквартальні

закордонні

щорічні тощо

Схема 5.9. Класифікація періодичних видань

Газета як джерело оперативної інформації.

Газета — основний вид періодичного видання, що ви­ходить через невеликі проміжки часу, яке містить офіційні матеріали, оперативну інформацію та статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших пи­тань, а також літературні твори та рекламу [4].

Замовником першої газети був французький лікар і філантроп Гефраст Ренодо (1586—1653 рр.)

Традиційно газетне видання випускається у вигляді од­ного або декількох аркушів друкованого матеріалу визна-

366

ченого формату, видавничо пристосоване до певної спе­цифіки.

Обсяг газети може складати від 2 до 100 і більше сторінок.

Класифікацію газетних періодичних видань показано в таблиці 5.25.

Таблиця 5.25 Класифікація газетних періодичних видань

Види газет за функціональними ознаками наведено в таблиці 5.26.

367