Класифікація електронних видань

Дослідники виділяють наступні типології електронних

видань:

• за типом носіїв або характером доступу;

• за технологією розповсюдження;

• за характером взаємодії з користувачем;

• за видами видань (типологією);

• за статусом;

• за навністю друкованого еквіваленту. Характеристика електронних ресурсів за типом носіїв

або характером доступу подана в таблиці 5.16.

334

Таблиця 5.16 Характеристика електронних видань за типом носіїв або характером доступу

Міждержавний стандарт ГОСТ 7.83-2007 «Злектронньїе издания: Основньїе видьі и вьіходньїе сведения» [6] за тех­нологією розповсюдження визначає види електронних до­кументів, подані в таблиці 5.17.

Таблиця 5.17 Характеристика електронних видань за технологією розповсюдження

Електронні ресурси можуть опрацьовуватися двома шляхами, залежно від доступу (локальний або віддалений).

Для локальних ресурсів мають бути наведені дані щодо фізичного носія (диск, дискета, картридж).

335

Віддалений доступ передбачає, що об'єкт доступу міститься на жорсткому диску або іншому пристрої в комп'ютерній мережі. У цьому випадку потребує опису си­стема доступу (відомості про операційні системи, протоко­ли зв'язку, програмне забезпечення, сервери тощо).

За характером взаємодії з користувачем розрізняють:

— детерміновані електронні видання, параметри, зміст і спосіб взаємодії з якими визначені виробником і не мо­ жуть змінюватися користувачем;

— недетерміновані (інтерактивні) видання, параметри, зміст і спосіб взаємодії з якими прямо або побічно вста­ новлює користувач відповідно до його мети, інтересів, рівня підготовки тощо, на основі інформації та алгоритмів, визначених виробником.

За видами видань. Типи та види видань — це групи їх, які мають спільні характеристики інформації, що в них міститься, зокрема, такі ознаки, як цільове призначення, структура багаточастинних документів, періодичність то­що. За цими ознаками типологія електронних видань практично відповідає типологічній структурі традиційних видань, про що зазначалось в попередньому модулі.

Видова ієрархія відповідає видам електронних видань у І8ІЮ(ЕК.), де надається визначення монографії, серії, підсерії та інших видів ресурсів.

У процесі каталогізації необхідно визначити статус, тоб­то положення електронного видання в загальній системі видань, яке визначається певними ознаками й установлює співвідношення з іншими виданнями.

За призначенням електронне видання може бути:

• самостійним (продуктом);

• складовою іншого електронного ресурсу;

— додатком до паперових видань тощо. Закон України «Про електронні документи та електрон­ ний документообіг» за правовим статусом розрізняє:

електронні документи-оригінали;

336

електронні документи-копії друкованих документів [2].

Серед електронних копій можна виділити: електронні версії традиційних видань; електронні аналоги традиційних видань; електронні відтворення, зокрема копії друкованих документів, тривимірних об'єктів тощо.

Оригінал — самостійне електронне видання — тобто кожний екземпляр самостійного електронного видання на окремих фізичних носіях, також самостійний мережевий (або віддалений) ресурс (наприклад, онлайновий ресурс, Інтернет-публікація тощо).

Копія електронного документа (паперова) — це візуаль­не представлення на папері, перевірене на відповідність структурі та вмісту його візуального представлення елек­тронними засобами [2]. Аналогічно може бути визначена електронна копія паперового документа. Електронні відтворення (копії друкованих елементів, тривимірних об'єктів тощо) — це об'єкт каталогізації означеного статусу [38].

Електронна версія — аналог друкованого видання, який має рівний з оригіналом правовий статус і який створю­вався практично одночасно із самостійним друкованим або електронним виданням (на окремому носії) у відповідному форматі з метою надання в мережевому до­ступі або на окремому носії.

За наявністю друкованого еквівалента розрізняють [8]:

• самостійне електронне видання, тобто те, яке не має друкованого аналогу;

• електронний аналог друкованого документа, який в ос­новному відтворює відповідний друкований (традиційний) документ (зберігаючи розташування тексту на сторінці, ілюстрації, посилання, примітки тощо).

Зведена характеристика типологій електронних видань подана в таблиці 5.18.

337

Таблиця 5.18 Зведена характеристика типологій електронних видань

У таблиці 5.19 та схемі 5.3. наведено основні типо­логічні ознаки електронних документів за типами ресурсів, видами носіїв, видами ресурсів та режимами використан­ня. Для порівняння наведені відповідні ознаки друкованих документів та їх співвіднесення з електронними ресурсами за правовим статусом.

Таблиця 5.19 Типологічні ознаки електронних документів (у порівнянні з документами на паперових та мікроносіях)

338

339

[статичні; також |ті, що оновлю­ються за ,змістом

унікальні (можливе "дзеркальне" надання)

вміст та зміст кожного документа зберігається

мають тираж

можуть мати тираж

статичні; також |ті, що оновлю-Іються за І змістом

унікальні (можливе "дзеркальне

екземплярів _надання)

копія (відтво­рення), додаток

оригінал

вміст та зміст кожного документа зберігається

копія (відтво­рення)

аналог, версія, копія (відтворення)

Правовий статус, наявність еквіваленту

340

341

ЗМ 21, книга як вид документа

Коло питань: Визначення поняття книга. Еволюція кни­ги як матеріально-конструктивного об'єкта. Документо-логічний підхід до визначення поняття «книга». Структура книги. Внутрішні та зовнішні елементи книги. Книга як вид медіа.

Визначення поняття «книга»

Етимологія слова «книга» дотепер остаточно не з'ясова­на. Слов'янські визначення книги (російське «книга», сербське «шіга», польське «к&щтка», чеське «кпіпа») зво-дятся до старослов'янського «кна» і до старокитайского «кюань» (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі — розділ книги [13].

Грецьке «бібліо», латинське «лібер», арабське «китаб», подібне слов'яно-балтійському «книга», трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою ко­реневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів.

У словнику В.Даля для книги дається три визначення: перше — «зшиті в одну палітурку аркуші паперу або перга­менту» (тобто формальний образ книги як матеріального об'єкту), друге — «писання, все, що в книзі міститься» (тоб­то змістова сторона поняття), третє — «розділ, відділ в об'ємному письмовому творі» [11].

Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не да­ючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звич­ний для нас зовнішній вигляд книги.

Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Кор­сунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), у мовах слов'ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно виз­начений термін книги від праслов'янського «кнети», тобто

«знати». Утім, згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми.

Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов'янських мо­вах виникли терміни: «князь» (російський), «ксьондз» (польський), «кнез» (болгарський) і інші, які відносились до знаючих людей — племінних вождів. Таким чином, етимо­логічно «книга» походить від дієслова «знати».

У руській писемності слово «книги» зустрічається впер­ше в «Остромировім Євангелії» (1056—1057рр.), найранішо-му з датованих рукописних пам'ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлума­чення — знання взагалі, ніж просто книга. У однині вжи­вання слова «книга» зафіксовано значно пізніше — у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов'янське, навіть узагалі неєвропейське по­ходження слова «книга».

Сучасний термінологічний словник з архівістики дає та­ке визначення поняттю «книга» — «одна з форм матеріаль­ної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу».

Відповідно до ДСТУ 3017-95, книга — це книжкове ви­дання обсягом понад 48 сторінок [4].

З погляду семіотики книга — це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матері­альними системами, наприклад, реальним світом і авто­ром, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення — книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркуше­вому матеріалі рукописним або поліграфічним способом.

Із погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації,

342

343

способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством.

З точки зору статистики, книга (відповідно до реко­мендацій ЮНЕСКО, 1964р.) — добуток друку у формі ко­дексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкла­динки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато слов- ників дають саме таке визначення книги.

Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об'єкт цієї науки триєдиний: книжкова справа в цілому, читач і книга.

Існує й інша формула: автор — книга — читач, де кни­га розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання.

У найбільш характерних визначеннях книги, як під­креслює А.Біловицька, можна виділити три аспекти [13]:

• описовий (книга розглядається як предмет матеріаль­ної культури);

• інформаційний (характеризується роль і призначення книги);

• комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв'язують­ся з її змістом, читацьким призначенням і т.п.).

Тому стає припустимим використання в різних науках поняття «книга» під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до пара­лельного існування різних визначень даної дефініції.