ВСТУП
Сучасна телерадіожурналістика являє собою складну систему засобів масової інформації, що дедалі розвиваються та йдуть в ногу з часом. Поява нових структурних елементів у ній повязана не тільки з процесами глобалізації й надзвичайно оперативними технічними процесами, але й зміною якісного стану системи в цілому. Теле- та радіомовлення сьогодні вже не те, що було вчора, а завтра воно буде ти таким, як сьогодні. Його розвиток відбувається такими швидкими темпами, що теоретичний концепт зазвичай осмислюється вже згодом, коли вже сформувалися певні тенденції цього явища.
На сучасному етапі розвитку електронних засобів масової інформації журналіст радіо і телебачення виступає одночасно в кількох іпостасях - здобувача, укладача, редактора, аналітика, оформлювача, тлумача, коментатора, оглядача інформації та безпосереднього виконавця ролі, її дикторського озвучування[96].
З постійним розвитком інноваційних технологій в інформаційному просторі України, зі становленням недержавного телебачення і радіомовлення, а також з появою на мас-медійному ринку нового розуміння професії телерадіожурналіста постає необхідність внесення певних змін щодо системи радіомовлення і осучаснення самого журналіста, який виявляє свої творчі можливості в галузі телерадіомовлення. Сьогодні важливо зрозуміти, що телерадіожурналіст - це не лише, власне, творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес варто розглядати не лише в контексті індивідуальної ефірної творчості, а й в контексті творчої колективної діяльності. Тележурналіст порівняно з радіожурналістом більше "колективіст", аніж "індивідуаліст", бо його праця, його успіх залежать від команди - оператора, режисера, освітлювача тощо. Радіожурналіст у своїй творчості більш самостійний, його творчий потенціал може виявлятися незалежно від так званих "супутніх" професій.
У цьому контексті варто памятати, що сучасна телерадіожурналістика - це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, повязані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення теле- і радіомовної продукції. Бо телерадіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях, повязаних із вибором телерадіокомпанією діапазону радіохвиль, каналу і частоти мовлення, типу передавача і антени, специфікації ефірного і продакшн-обладнання, знає необхідні компютерні програми і програмне забезпечення для ефірного мовлення і збору інформації, володіє навиками аудіо(відео)інженера і звуко(теле)режисера, знаннями технічного забезпечення проведення прямого ефіру і т. д.
Сучасна телерадіожурналістика містить у собі безліч різноманітних проблем, які потребують негайного вирішення. Зокрема, це проблема культури і техніки мовлення, виховання та впливу, що зараз займають чільне місце у сучасних ЗМІ. Отож, безумовно, цей ряд потребує конструктивного вирішення як для користі самих ЗМІ, так і на суспільство зокрема.
Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що зараз не часто порушуються такі важливі проблеми функціонування журналістики, як вплив телебачення та радіомовлення на індивіда, зміни у системі журналістських жанрів, підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору. По-особливому актуальним у цій роботі є розгляд та висвітлення загального стану журналістики, оскільки окреслено систему жанрової палітри теле- і радіожурналістики, методику роботи над матеріалами збірника, розглянуто перспективу українського телебачення і радіомовлення. Науковці, вчені цікавляться цими питаннями, отож питання, розглянуті у роботі, можуть послужити для них емпірично-прикладною базою. Оскільки вищезазначені проблеми порушуються не часто, то тема нашого дослідження є актуальна.
Огляд літератури. Упродовж двадцятиріччя професорсько-викладацький колектив кафедри значні зусилля спрямовував на організацію наукової діяльності , для чого на кафедрі створено максимально сприятливі умови, тісно повязані з навчальним процесом. На кафедрі видали чимало монографій, словників, брошур, які здобули визнання наукової громадськості. У них - цінна інформація про білі плями в нашій історії, зібрані і прокоментовані факти про геноцид, лінгвоцид (мововбивство), етноцид, чимало праць присвячено культурі української мови, екології українського слова. Окрему групу становлять розвідки, у яких проаналізовано інноваційні процеси у сфері електронних медій. Важливим здобутком кафедри є видані посібники і підручники, методичні поради для студентів, які допомагають забезпечувати організацію навчально-методичного процесу не лише на нашому факультеті. Вони мають свою аудиторію по всій Україні, відомі і за кордоном. За 20 років опубліковано в наукових збірниках, журналах, у періодичних виданнях понад півтори тисячі наукових, науково-методичних, науково-публіцистичних статей, рецензій та інших матеріалів. З 1997 р. кафедра видає збірник наукових праць “Теле- та радіожурналістика”, який постановою президії Вищої атестаційної комісії України включено до переліку фахових видань України, у ньому публікують результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук, дають свої статті також журналісти-практики, студенти, автори з різних регіонів України. У статтях йдеться про важливі проблеми сьогодення - підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору. Цим проблемам присвячено чимало наукових, науково-популярних досліджень, дискусійних публікацій в мас-медіа. Тому в контексті історіографії предмета варто згадати насамперед українських учених: В. В. Лизанчука, В. Я. Миронченка, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Ю. Г. Шаповала, Т. В. Щербатюк та ін., які аргументовано обстоювали ідею журналістської творчості.
Кафедральний збірник - це своєрідний літопис сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури. Окремі випуски збірника видано з нагоди відзначення ювілеїв працівників кафедри (професорів О. А. Сербенської, І. В. Крупського, В. В. Лизанчука). Регулярний випуск фахового видання (з 1997 р. вийшло 13 випусків у 14 книгах) - справа честі завідувача і членів кафедри. Збірник тематично розширюється, збагачується його структура. Крім традиційних рубрик - “Теоретичні аспекти журналістики”; “Прикладні проблеми журналістської творчості”; “Теле- та радіожурналістика”: на шляху творення власної традиції; зявляються нові: З журналістської практики, де поміщено цікаві публікації з періодики, що стосуються ефірного продукту, “Творчий доробок студентів”; “Із щоденника студентської практики” та ін.
Кафедра радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на сьогодні підготовила 13 випусків збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика». У збірнику містяться такі наукові статті про електронні медіа: історія, сучасний стан функціонування, морально-естетичні аспекти телерадіопередач, контент нових медій, культура мовлення, свобода і відповідальність журналіста в комунікаційному процесі тощо. Також можна помітити різноманітні есеї, спогади, статті про науково-педагогічну, журналістську, громадську діяльність викладачів кафедри.
Мета і завдання дослідження зумовлені необхідністю створення обєктивної картини проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі конкретних публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика».
Головна мета проведеного дослідження - опрацювання, наукове обґрунтування багатьох публікацій у 13-ьох випусках збірника «Теле- та радіожурналістика», а також дослідження журналістської майстерності та вміння.
Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:
· аналіз публікацій теоретиків комунікаційних процесів, практиків-журналістів і студентів, які присвячені розглядові сучасному стану теле- та радіоконтенту;
· окреслення широкого й вузького проблемного ракурсу матеріалів збірників за критеріями диференціювання телепроблем та відповідно проблем радіоомлвення;
· розгляд жанрової палітри статей, висновок щодо форми подачі наукової інформації в них;
· підсумок дослідження на основі статей кафедрального збірника зясувати шляхи поліпшення творчої діяльності медійників.
Обєкт дослідження - різноманітні публікації 13 випусків збірника «Теле- та радіожурналістика».
Предмет дослідження - специфіка тематично-проблемного і жанрового аспекту сучасного теле- та радіоконтенту на прикладі матеріалів кафедрального збірника.
Методологічна основа дослідження визначена системою принципів і методів, теоретичних узагальнень:
· спостереження (у процесі спостереження дослідник завжди керувався певною ідеєю, концепцією або гіпотезою. Він не просто реєстрував факти, а свідомо відбирав з них ті, які підтверджують або спростовують його ідеї та гіпотези).
· аналіз (використовувався для осягнення обєкта як єдиного цілого, його не можна обмежувати вивченням лише складових частин. У процесі пізнання дослідник розкривав обєктивно існуючі звязки між ними, розглядав їх у системі, у єдності).
· порівняння (цей метод встановив схожість і відмінність досліджуваних явищ і предметів, виявив якісні і кількісні характеристики обєктів. При цьому, наукове порівняння здійснювалося саме за ознаками, істотними для даного дослідження).
· узагальнення (за допомогою цього методу використовувалася фіксація загальних ознак та властивостей певного класу обєктів та здійснювався перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального).
· прогнозування (метод, в якому використовувався як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення).
У науковій роботі використано наступні методи та прийоми дослідження:
1. Прийоми відбору інформації, які дозволяють виокремити сукупність фактів, що стосуються проблем тематично-проблемного і жанрового аспекту теле- і радіоконтенту; порівняльно-описовий метод, який допомагає всебічно охарактеризувати та порівняти наявну фактичну інформацію про жанрові особливості сучасної телерадіожурналістики;
2. Прогностичні методи, за допомогою яких можна зробити висновки щодо поліпшення творчої діяльності медійників, спираючись на досвід відомих журналістів.
Наукова новизна одержаних результатів значною мірою зумовлена характером розробки теми. Новизна цієї магістерської роботи визначається тим, що в ній:
· зроблена спроба цілісного дослідження на основі конкретних публікацій всіх випусків збірника «Теле- та радіожурналістика».
· показані одержані результати, які визначаються реальною оцінкою загального стану теле- та рідіоконтенту.
Теоретичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при розробці лекцій спеціальних і нормативних курсів на різних факультетах. Також вони збагатять теоретичну спадщину журналістської думки та її вільного поширення.
Практичне значення одержаних результатів. Дослідження має сприяти поліпшенню професійних стандартів журналістської діяльності, удосконаленню поняттєвого апарату працівників слова, а відтак, зміцненню загального теоретичного фундаменту сучасної журналістики, осягненню змісту її ключових категорій.
Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.