1.1 Поняття суспільства, його риси, структурні елементи

“Суспільство” є буденним поняттям, зміст якого більшість людей ніколи і не намагається сформулювати. Суспільство оточує нас постійно. Інтуїція з приводу суспільства підказує нам три узагальнених уявлення:

• суспільство – це люди;

• ці люди чимось об’єднані, що дає змогу відрізняти “наших” від “не-наших”;

• для людини суспільство є необхідним і вигідним.[10, 42]

Суспільство є високоабстрактною категорією, вит­вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук. надзвичайно складним соціаль­ним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну тери­торію. загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів. [3, 12]

Говорячи про два поняття “суспільство” та “соціальне” можна сказати, що “суспільство” – це об’єднання людей, засноване на діяльносній взаємодії.[3, 12]

Цей термін вживається і на позначення конкрет­ного виду суспільства з його історичними, економіч­ними, культурними особливостями (наприклад, українське суспільство).

Суспільство існує не “поза” і незалежно від індивідів, а тільки як система взаємодіючих одиниць, без яких, поза якими воно немислиме і неможливе, як неможливе будь-яке явище без складових його елементів. П.Сорокін [10, 63].

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

• спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

• цілісність і сталість (єдине ціле);

• здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

• певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми;

• автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким критеріям:

• існування його як елемента більшої системи;

• ідентифікація з певною територією:

• наявність власної назви та історії:

• укладення шлюбів між представниками даного об’єднання (суспільства);

• поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства:

• існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

• єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо). [11, 115].

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль­ну систему.

Соціальна система — цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.[11, 115]

Кожен з цих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв’язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній. А завдання соціології полягає у з’ясуванні структури суспільства, науковій характе­ристиці його елементів, їх взаємодії і взаємозв’язку.

На думку американського соціолога Алвіна Тоф­флера (нар. У 1928 р.), структуру суспільства визнача­ють такі компоненти:

5. техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу);

2) соціосфера (різні соціальні інститути);

3) біосфера;

4) сфера влади (формальні й неформальні інститу­ти політики);

5) іносфера (системи інформації та соціальної ко­мунікації);

6)стабільність суспільства як системи, що функ­ціонує та розвивається за власними законами.

Існує й цілком протилежна точка зору на цю проб­лему. Наприклад, Т. Манн вважає, що, якби це було можливим, він зовсім відмовився б від категорії “су­спільство”, поза як воно не є соціальною системою. А оскільки немає системи, то не існує й рівнів чи підси­стем. Тому найточнішими щодо вивчення структури та історії суспільств будуть термінологічні пояснення взаємовідносин чотирьох рівнозначних джерел влади – ідеологічних, економічних, політичних, військових. У кожний конкретний історичний момент можливе різне їх співвідношення, що і визначає конкретну історичну якість суспільства.

1.2 Причини виникнення суспільства

Різними є погляди на причини та процес виник­нення суспільства, які зводяться до трьох теорій: [11, 116]

1. Природна (праця створила людину, перетворив­ши стадо на культурне угруповання виробників).

2. Божественна (Бог створив людину, заповів їй ма­теріальний світ і моральний закон).

3. Космічна (людство створене інопланетянами, які маніпулюють ним у власних цілях).

Ці теорії надто абстрактно, по-філософськи пояс­нюють виникнення суспільства. Соціологічні наукові концепції по-своєму трактують походження суспільс­тва, апелюють до різних чинників, що зумовлювали цей процес.

Інструментальна концепція. Згідно з нею голов­ним чинником, що зумовив формування суспільства, є здогадливість та кмітливість людини, завдяки яким вона винайшла спеціальні знаряддя для задоволення власних потреб. Спочатку примітивні, дедалі досконаліші, вони зберігали зусилля людини у добуванні їжі та тепла. Використовуючи знаряддя, вона навчилася працювати, поліпшувала свій добробут. Це зумовило функціональне дрібнення родової общини, розподіл праці, що у свою чергу спричинило виникнення еко­номічних відмінностей між людьми та родинними групами. З’явилася і почала розвиватися соціальна організація.

Сексуальна концепція. Прихильники її вважають, що головним чинником зародження суспільства є позасезонний характер розмноження людини та її задово­лення від статевого акту. Це надає процесові виношу­вання і народження спонтанності, позаконтрольності, а існуванню групи — непередбачуваності. Відповідно в общині надмірна кількість слабких, незахищених осіб, що потребують опіки і за низького рівня розвитку ризикують загинути. Тому природна необхідність контролю над народжуваністю зумовила формування родин, виникнення норм, які регулювали сексуальні та інші відносини в угрупованні, сприяли плануванню господарського життя тощо. Постійний розвиток регу­люючих норм стимулював еволюцію общин, зумовив­ши з часом виникнення соціальної організації.

Кратична (грец. kratos — сила, влада) концепція. Згідно з її постулатами сила та розум розподілені між людьми нерівномірно. Разом з природною експансивністю (жадобою і цікавістю) переваги окремих людей за певними критеріями (фізична міць, спостережли­вість, спритність тощо) дають їм змогу зайняти вигід­ні позиції, прибрати до рук краще місце, їжу, сексу­ального партнера та ін. Навчившись панувати та отримувати знаки улесливості одноплемінників, ліде­ри почали утверджувати систему правил шанування вождя, передачі влади, розподілу привілеїв серед ін­ших членів угруповання. Норми, які забезпечують відносини нерівності, стають основними для соціальної організації. Еліта використовує владу як засіб впливу на маси та привласнення ресурсів, створюваних общиною, забезпечуючи водночас її подальший розвиток.

Гендерна концепція. Заснована на аналізі розподі­лу соціальних ролей між особами жіночої та чоловічої статі. Оскільки жінка володіє біологічною монополією на відтворення роду, і для немовлят є не тільки кровним, а й першим взірцем для наслідування, її роль і воля в общині особливо значущі. Відповідно значущість чоловіка значно менша, його роль зведена до обслуговування процесу відтворення (забезпечення за­чаття, захисту, тепла, їжі тощо). За соціальними роля­ми жінки незамінніші за чоловіків. Незадоволені своїм становищем, чоловіки створюють штучну протива­гу жіночій “монополії відтворення” у формі чоловічої “монополії на встановлення порядку”. А коли вони стали домовлятися про розподіл жінок, виникла со­ціальна організація. Попри те, що чоловіки споконві­ку порушують власні домовленості, вони продовжують дотримуватись первісної кругової поруки, не допускаючи жінок до соціальне значущих сфер, пов’язаних з владою, управлінням, розпорядженням ресурсів.

Семантична концепція. Стрижнем її є визнання фі­зичної, психологічної, розумової слабкості людини як біологічної істоти, яка до того є ще й одним з наймо­лодших видів живого світу (8—10 мли. років еволю­ції). У зв’язку з біологічною вразливістю закон вижи­вання штовхає людей до об’єднання зусиль, тобто до створення колективної організації, яка здійснює ко­ординацію, диференціацію, та комбінування їх функ­цій. Усе це потребує попередньої домовленості, що можливо лише з розвитком спілкування, використан­ня мови як його засобу. Виробляючи символи та зна­чення, домовляючись про правила їх тлумачення, активно застосовуючи мову, люди формують організо­ваний світ комунікації, яка опосередковує їх матері­альну діяльність. Унаслідок цих процесів виникає система упорядкованих колективних взаємодій, формується суспільство.

1.3 Типологія суспільства

Історію людства можна класифікувати через обмежену кількість базових типів суспільств. Наукове порівняння передбачає виділення основних параметрів, на підставі яких створюється класифікація основних видів конкретних виявів феномена, що досліджується. Суспільство є складним, багаторівневим утворенням, будь-яка універсальна класифікація не може його охопити. Соціологи змушені з різноманітних ознак, харак­терних для суспільства, обирати лише окремі, на підставі яких вони створюють свою типологію.

Іноді за головну типологічну ознаку беруть наявність писемності, і тоді всі суспільства поділяють на не писемні та писемні, які володіють абеткою та фіксацією звуку у матеріальних носіях.

Інша типологія поділяє всі суспільства на два класи - прості і складні. Критерієм у цьому випадку є кількість рівнів управління та ступінь соціальної диференціації. Прості суспільства – це ті, де немає керівників та підлеглих, багатих та бідних (первісні племена); складні суспільства - це суспільства, де є кілька рівнів управління, декілька соціальних верств населення, що розташовуються зверху донизу із зменшенням доходів.

З появою складного суспільства у світі формуються окремі країни, держави. “Суспільство”, “держава” і “країна” - поняття близькі, але не тотожні. За об’ємом вони можуть збігатися, але вони обов’язково різняться за змістом, оскільки віддзеркалюють різні сторони одного й того ж.

Суспільство – найбільше об’єднання людей з усталеними зв’язками між ними, різноманітною взаємодією, спільною територією, історією та культурою
Країна – відокремлена територія незалежного продивання данного суспілства зі своїми кордонами і суспільим устроєм	Держава – політична організація даного суспільства (країни) з певним режимом влади і органами управління

До характерних рис простого суспільства належать:

• кровно-родинні зв’язки,

• родоплемінна організація суспільства,

• відсутність майнової диференціації в суспільтві,

• відсутність класів та суспільств.

До характерних рис складного суспільства відносять:

• широкі і різноманітні зв’язки між людьми,

• соціальне розшарування (класи, верстви, заможні-незаможні, ті, що управляють, ті, ким управляють),

• багаторівневе управління суспільством через державу.

Для соціології є характерним розподіл суспільства на традиційне та індустріальне. В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів існування. Найдавніші з них – полювання та збирання. Відповідно виділяють суспільство первісних мисливців та збирачів. Цей період в людській історії ще називають протосуспільством або періодом людьського стада [10, 65].

Доіндустріальне та індустріальне суспільство