Сучасний стан та напрями роботи зі збереження документних ресурсів україни

Зберегти документи для майбутніх поколінь – одне з головних завдань бібліотек. Забезпечення збереження бібліотечних фондів – це безперервний процес, який починається з моменту надходження документа до бібліотеки і триває весь час його зберігання та використання.

Питання збереження бібліотечних фондів – питання світового значення. Так Міжнародною Федерацією бібліотечних асоціацій (ІФЛА) ще в 1984 році була ухвалена програма „Збереження та консервація” (РАС), спрямована на розроблення правил зберігання та використання бібліотечних фондів. Організацією Об’єднаних Націй (ЮНЕСКО) були ухвалені „Директиви можливих міжнародних дій щодо збереження бібліотечних матеріалів”. ІФЛА разом з ЮНЕСКО розробила документ „Планування заходів щодо забезпечення готовності до стихійного лиха, природних катастроф та ліквідації їх наслідків у бібліотеках та архівах”. У рамках цього проекту в багатьох країнах світу(Росія, Франція, Канада, Японія, Індія) були створені національні програми щодо забезпечення збереження бібліотечних фондів.

Такий документ було розроблено і в Україні. Це міжвідомча "Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000– 2005 роки" (далі – Програма), затверджена Постановою Кабінету Мініст-рів України в 1999 році. Державним замовником робіт з виконання Програми було визначено Міністерство культури і мистецтв України (МКіМ України), а організаційно-методичне, координаційне та матері-альне забезпечення, відповідно до чинного законодавства здійснювала Національна парламентська бібліотека України (НПБ України).

Основними завданнями Програми були такі:

– державний облік документів, які є національним культурним надбанням;

– консервація і репрографія бібліотечних та архівних фондів, зокрема, аналіз їх фізичного стану, проведення низки досліджень;

– охорона бібліотечних та архівних фондів, кадрове та технічне забезпечення.

Зважаючи на те, що минулий рік був завершальним для фінансування завдань Програми, спробуємо підбити підсумки реалізації її завдань у публічних бібліотеках України.

Загальна сума фінансування завдань Програми становила 10 млн 890 тис. грн зокрема, 3 млн 257 тис. грн передбачалося виділити із державного бюджету, 1 млн 21 тис. грн. із місцевих бюджетів та 6 млн 112 тис. грн із позабюджетних джерел.

Перше завдання Програми, що передбачало проведення державного обліку документів, які є національним культурним надбанням, було розроблення програмного забезпечення та оснащення бібліотек і архівів загальнодержавного значення технічними засобами.

Після обговорення на Міжвідомчій координаційній раді при МКіМ України, НПБ України на допомогу бібліотекам-учасницям проекту розробила „Інструкцію про порядок відбору рукописних книг, рідкісних і цінних видань з бібліотечних фондів до Державного реєстру національного культурного надбання”, що була затверджена на рівні МКіМ України та зареєстрована у Міністерстві юстиції України. НПБ також здійснила закупівлю програмного забезпечення "Ірбіс" і технічного обладнання (12 комплектів технічних засобів (комп’ютер, принтер, ксерокс) для бібліотек та архівів загальнодержавного значення.

У 2002 році працівники бібліотеки для учасників проекту підготували рекомендації "Створення баз даних документів, визначених для включення до Державного реєстру національного культурного надбання". Таким чином у 2000–2002 роках здійснювалося організаційно-методичне та технічне забезпечення першого завдання Програми.

У бібліотеках розпочалася дуже важлива, складна, тривала робота пщодо створення Державного реєстру національного культурного надбання (далі – Державний реєстр). Укладання такого облікового документа загальнодержавного значення – є фактом назрілим і конче необхідним, адже ми досі навіть приблизно не знаємо, які книжкові скарби і в якій кількості зберігаються у сховищах держави. Реєстр має об’єднати інформацію про найкращі, найцінніші, найрідкісніші документи для використання набутих людством знань у сучасних або майбутніх наукових дослідженнях. Державний реєстр також украй необхідний працівникам митниці для унеможливлення вивозу національ-ного надбання за межі держави.

На жаль, передбачений Програмою термін реалізації цього проекту нереальний. Орієнтовна кількість документів, що увійдуть до Державного реєстру, складатиме понад 740 тис. пр., зокрема в ОУНБ – понад 40 тис., у бібліотеках загальнодержавного значення – понад 530 тис., у галузевих – понад 170 тис. документів. Наразі в ОУНБ опрацьовано понад 10 тис. документів.

Слід зазначити, що робота зі створення Державного реєстру мала великий позитивний вплив на діяльність бібліотек України. По-перше, майже в кожній області були розроблені та затверджені регіональні Програми збереження. Розпочалася робота щодо вивчення фондів окремих бібліотек, а згодом – і регіонів в цілому. Проведено кілька досліджень щодо проблем вивчення цінних видань у бібліотеках.

Значний обсяг наукової роботи з виявлення, вивчення та аналізу рідкісних і цінних видань виконала протягом останніх п'яти років Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка (ХДНБ). Це дослідження „Колекції пам’яток друку та писемності у фондах ХДНБ”, „Документні ресурси ХДНБ з техніки: становлення та розвиток", „Місцеві видання з техніки до 1917 р. у фондах наукових бібліотек Харкова”, „Документний фонд ХДНБ ім. В.Г.Короленка з бібліотечної справи, бібліотекознавства, книгознавства”. Бібліотека брала активну участь у створенні „Друкованого зведеного каталогу української книги у фондах бібліотек та музеїв системи Міністерства культури і мистецтв України”, до того ж протягом кількох років проводила дослідження „Українська книга та періодичні видання у фондах державних бібліотек та музеїв України”.

З метою узагальнення роботи бібліотек Східного регіону щодо забезпечення збереження фондів, виявлення проблем, які виникли в процесі реалізації Програми, ХДНБ у 2000–2005 рр. виїздила на місця, вивчала стан справ і підготувала огляд "Збереження документів у публічних бібліотеках Східної України”.

Унікальний фонд ХДНБ ім. В.Г.Короленка ще багато років буде надихати на дослідницьку роботу як спеціалістів бібліотеки, так і користувачів-науковців.

Активно працювали зі своїми фондами і регіональні бібліотеки. Миколаївська ОУНБ досліджувала у своєму фонді рідкісні та цінні видання, зокрема українську періодику ХІХ – початку ХХ сторіччя, вивчала історію книгодрукування на Миколаївщині, а також суміжні з цим питання: книжкову торгівлю, бібліографічну діяльность, бібліотечну та просвітницьку роботу в регіоні.

З метою формування колекцій Дніпропетровська ОУНБ досліджувала свій фонд рідкісних і цінних документів, здійснювала наукове опрацювання періодичних видань дореволюційного періоду і в результаті створила регіональний банк даних рідкісних і цінних видань.

Херсонська ОУНБ працювала над виявленням та науковим описом дореволюційних періодичних видань. На сьогодні завершено роботу над створенням електронного масиву регіонального реєстру книжкових пам’яток.

Хмельницькою ОУНБ створено реєстр „Бібліотечні раритети Хмельниччини”.

Кіровоградська ОУНБ підготувала, видала і розповсюдила серед бібліотек області результати дослідження „Видання Києво-Печерської Лаври у фондах відділу рідкісних і цінних документів ОУНБ ім. Д.І.Чи-жевського”.

Черкаська ОУНБ провела моніторингове дослідження „Стан поповнення та збереження фондів у бібліотеках Черкаської області”, результати якого засвідчили послаблення матеріально-технічної бази бібліотек регіону, погіршання забезпечення дотримання нормативних вимог щодо фізичного стану їх фондів.

Усі державні та обласні бібліотеки описували свої рідкісні та цінні видання для формування Державного реєстру національного культурного надбання.

Аналіз виконання робіт бібліотеками України у 2000–2005 рр. показав, що робота над Державним реєстром тільки розпочалася.

Взагалі можна визначити основні, спільні майже для всіх бібліотек проблеми, труднощі, а саме:

– відсутність подальшого фінансування робіт зі створення Держав-ного реєстру, ( з державного бюджету профінансовано лише 27% запла-нованих коштів);

– відсутність або застарілість технічного та програмного забезпе-чення деяких обласних універсальних наукових бібліотек системи МКіТ України, а також головних бібліотечних установ-учасниць проекту різних типів і форм власності;

– невідповідність програмного забезпечення ІРБІС вимогам до опису стародруків та рукописних книг;

– відсутність у штаті бібліотек - фондоутримувачів програмістів для забезпечення роботи системи ІРБІС;

– відсутність висококваліфікованих книгознавців, які спроможні швидко і на сучасному науковому рівні вирішувати питання, що виникають під час виконання всього комплексу робіт (відбір, атрибуція, науковий опис, експертна оцінка документів тощо);

– відсутність окремих штатних одиниць для виконання робіт зі створення Державного реєстру в бібліотеках із значними масивами відповідних документів;

– нестача у багатьох бібліотеках-учасницях проекту довідкової літератури: друкованих каталогів, довідників, енциклопедій та інших посібників .

Другим завданням Програми є здійснення консервації та репрографії бібліотечних і архівних фондів; проведення наукових досліджень, створення міжвідомчих центрів консервації та репрографії.

Згідно з Програмою на НПБ України було покладено завдання методичного забезпечення питань вивчення фізичного стану фондів ОУНБ .Виконуючи це завдання бібліотека вивчала фізичний стан книж-кового фонду основного книгосховища, одночасно було відібрано 1,5 млн документів, які вийшли друком у 1960–1992 роки. У результаті було виявлено, що 91% з них знаходяться у нормальному фізичному стані і їх можна видавати користувачам; 8% необхідний дрібний ремонт, 1% оправити або реставрувати силами спеціалістів-реставраторів. Аналіз отриманих даних показав, що якість виробництва книг має схильність до погіршання, а це більш негативно впливає на їх фізичний стан ніж фактор тривалого зберігання у сховищах бібліотеки. На основі набутого під час проведення цього дослідження досвіду, було складено методичний лист „Вивчення фізичного стану книжкового фонду основного книгосховища ОУНБ”.

Відповідно до регіональних Програм збереження переважна більшість ОУНБ вивчали фізичний стан фондів своїх бібліотек. Звернулися до цієї проблеми і спеціалісти ХДНБ, які провели дослідження „Фізичний стан газетних фондів ХДНБ 1918-1930рр”, „Фізичний стан газетних фондів ХДНБ і центральна преса: 1919-1930рр”.

У 2003 році, в очікуванні понад 1 млн грн з державного бюджету, Міжвідомча координаційна рада визначила пріоритетним напрямом створення міжвідомчих центрів консервації і репрографії. Для реалізації цього завдання, згідно з законодавством, нашою бібліотекою у 2004 році були проведені відкриті торги і для 5-ти провідних бібліотек України були закуплені комплекти обладнання (сканер Minolta PS 7000, комп’ютер, принтер, цифровий фотоапарат), призначені для репрог-рафічного відтворення документів у НПБ України, НБУВ, Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, Одеській та Харківській державних наукових бібліотеках.

Фахівці нашої бібліотеки завершують роботу над пакетом нормативних чинників з питань оцифрування документів. До цього пакету належать: "Концепція створення електронної бібліотеки", "Положення про службу репрографії" та інші документи. Розроблення відповідних документів проводиться згідно з діючим законодавством України, зокрема з питань авторського права.

Бібліотека розпочала реалізацію проекту створення фонду електронних видань. У першу чергу оцифруванню підлягають ті рідкісні та цінні видання „україніки” на кислотному папері, які знаходяться в незадовільному фізичному стані, користуються підвищеним попитом користувачів та не підлягають реставрації. На сьогодні оцифровано 70 пр. рідкісних видань, обсягом понад 18 тис. аркушів тексту та ілюстрацій.

У процесі цієї роботи у нас виникають труднощі. Так, наприклад, не кожну книгу можна повністю розкрити для сканування, вона деформується, необхідно враховувати товщину книги та палітурки, кожну сторінку документа, що оцифровується технічно редагувати, за потреби зменшувати або збільшувати контрастність зображення, правильно встановлювати сторінку на робочому столі сканера тощо.

У 2004 році в рамках завдань Програми наша бібліотека відпо-відно до чинного законодавства уклала угоди на проведення наукових досліджень з таких питань:

старіння матеріальної основи документів з Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства;

впливу екологічних умов на стан збереження документів (з Національною бібліотекою України ім. В.І.Вернадського).

У результаті проведених досліджень УНДІАСД були підготовлені методичні рекомендації для працівників бібліотек з проблем „Дослідження впливу біоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів” та „Ураження документів плісневими грибами та заходи з охорони праці під час роботи з ушкодженими документами”.

НБУВ, на основі дослідження „Вплив екологічних умов на стан збереження документів”, проведеного на базі фондів нашої бібліотеки, своєї установи, ОДНБ та Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника підготовлені інструктивно-методичні рекомендації „Збереження бібліо-течних та архівних фондів у несприятливих екологічних умовах”.

Для опрацювання матеріалів, пов’язаних з перепідготовкою та навчанням фахівців ОУНБ та працівників архівів, було укладено угоду з Національним науково-дослідним реставраційним центром України, обов’язками якого є діяльність з консервації та репрографії фондів. Центром розроблено тематичні плани, навчальні програми курсів, лекцій та практичних занять з перепідготовки бібліотекарів та працівників архівів за кваліфікацією „Хранитель фондів”, підготовлені рекомендації з питань збереження фондів та репрографічного відтворення бібліотечних і архівних документів.

Підсумовуючи роботи за Програмою, необхідно відзначити те позитивне, що було досягнуто та визначити проблемні питання, які необхідно вирішити.

По-перше, затвердження Програми на державному рівні є визнанням з боку держави значущості та актуальності визначених проблем.

По-друге, створення Міжвідомчої координаційної ради при МКІТ сприяло взаємодії бібліотек різних форм власності та архівів у реалізації завдань Програми.

По-третє, фінансування на державному рівні, навіть дуже незначне, дозволило розпочати роботу зі створення Державного реєстру, закупити бібліотекам загальнодержавного значення технічне обладнання для створення страхового фонду документів, залучити потенціал науково-дослідних установ, відомств, які беруть участь у реалізації завдань Програми, до проведення наукових досліджень та підготовки за їх результатами методичних рекомендацій для бібліотек та архівів, розробити навчальні програми курсів, лекцій, практичних занять з питань збереження документів, їх реставрації та репрографії.

Програма стала величезним стимулом у діяльності бібліотек щодо розроблення регіональних програм, вивчення своїх фондів, виділення окремих підрозділів для цінних і рідкісних видань.

У той же час слід визнати , що обсяги фінансування Програми не відповідали поставленим завданням.

Терміни, встановлені для створення Державного реєстру національного культурного надбання не відповідають реальним термінам здійснення цієї важливої довготривалої роботи.

Визначення МКіМ основним замовником робіт у Програмі автоматично поставило НПБ України їх виконавцем, без урахування готовності нашої установи очолювати роботу зі створення Державного реєстру, кадрового потенціалу.

Незважаючи на свої унікальні фонди ДІБ України не ввійшла до числа учасників розроблення Програми.

Невирішеними залишаються проблеми консервації фондів та створення страхового фонду документів, безпеки фондів, збереження фондів у процесі використання, обліку та кадрового забезпечення збереження фондів.

Необхідно ініціювати розроблення нової Програми, більш довготривалої та фінансово підкріпленої.

На закінчення свого виступу хочу сказати , що все зроблене бібліотеками з 2000 року , (а зроблено дуже багато) – це, перш за все, завдяки невичерпному ентузіазму професіоналів, відданих своїй справі.