Логічні помилки у структурі силогізму

Логічні помилки цього типу можуть бути пов'язаними з вище розглянутими помилками визначення і поділу понять.

1. Первинна неправда (proton pseudos)—помилкова теза викладу стає причиною наступних помилкових суджень або взагалі заводить їх у глухий кут: помилка породжує помилку. Якщо проголосити помилкову тезу, що столи сплять, а цей предмет є нашим столом, то висновок, що наш стіл спить, буде таким же помилковим, як і теза.

2. Підміна тези (ignoratio elenchi — недоведення доказу) може трапитися через незнання промовцем матеріалу або через надмірне захоплення ним, тоді губиться ниточка міркування. Не довівши попередньої тези і не зробивши висновок, промовець переходить до іншої тези, починає її доводити, але результату втішного не буде, бо не було нормального початку.

3. Змішування кількох питань в одному (fallacia plurium interrogationum) приведе до помилкового висновку, тому що в ході логічної процедури в структурі силогізму не можна буде відповісти на всі запитання відразу. Наприклад: Усі люди або щасливі (розумні, дурні, ледачі), або ні.

4. Змішування причини і наслідку може трапитися з вини промовця, який наступну подію подає як причину попередньої, хоча вона є наслідком. Або так невиразно подасть події, що не можна зрозуміти, де наслідок, а де причина: все згоріло II була пожежа; не зібрали врожай II пропало все.

5. Аргументація неправдивими судженнями (fallacia falsi medii) приводить до неправдивого висновку.

6. Помилки в першому терміні і (або) в середньому терміні силогізму призведуть до неточності у висновку: всі чоловіки є зрадниками, Іван є чоловік, висновок: Іван є зрадником.

Цю саму логічну помилку можна кваліфікувати як іншу помилку—ігнорування необхідних умов для середнього терміну силогізму, бо не вказано, в яких умовах чоловіки можуть бути зрадниками.

7. Порочне коло (circulus vitiosus) — типова логічна помилка, коли теза підтверджується тими самими аргументами, з яких сама виведена, в результаті утворюється коло, з якого іншого виходу немає, повертаємося до тези (наприклад, у мовленні дітей: люблю, бо подобається; подобається, бо я таке люблю).

Дві логічні помилки — висновки про все ціле за його частиною і висновки про частину за її цілим — бувають тоді, коли частина

не однорідна з цілим, не зливається з ним, коли ціле не є гомогенним, тобто таким, що субстанцінно є єдиним.

Помилка в останньому посиланні (ad infintum) доказу не приведе аргументацію до чіткого завершення або переведе її на іншу тезу. Тоді опонент скаже: То ми не про це говоримо.