Тавтологія

Тавтологією (гр. tauto — те саме + logos — слово) називається стилістична фігура, яка утворюється в результаті повтору тих самих споріднених слів. Від парономазії тавтологія відрізняється тим, що в ній є не тільки звуковий повтор, а й семантичний: любити великою любов'ю; ненавидіти лютою ненавистю; сидьма сидіти; ревма ревти; вільному воля, спасенному рай; січень січе, лютий лютує, березень плаче, квітень квітує;

На кричаний крик мій — мовчазне мовчання...

Я ж прагну спочатку почути ячання.

І всесвіту розум поставлю на чати —

Я хочу спочатку початок почати...

(І. Драч)

Як стилістична фігура у вжитку тавтологія близька до лексичного повтору, парономазії та інших явищ звуко-семантичного зближення слів:

Білий подих —

Троянда білі пелюстки

Ронить на білий папір.

Хто білішого вірша напише?

Отака біла-біла хата

Серед білого-білого цвіту.

(І. Драч)

У практичній мові тавтологія є небажаним явищем. Вона може створювати враження безпорадності, одноманітності мовлення. Проте в художньому мовленні, якщо тавтологія має ідейно-естетичну мотивацію, вона стає виразною стилістемою. Такою є тавтологія з семантикою чужинності у поезіях Т. Шевченка, М. Рильського, В. Стуса. Наприклад:

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю,

В чужій домовині.

(Т. Шевченко)

Самотня ти, тополя, стоїш в чужій височині

І, до чужинної весь вік байдужа мови,

Мовчиш, рахуючи свої останні дні.

(М. Рильський)

І вже болить душа, на дуб з дубіла,

В цій чужаниці, чужбі, чужині!

(В.Стус)

Чіпляйся за кручу, як трен колючий,

Чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.

Бо вже ослонився безокрай чужинний,

Бо вже чужинецький ощирився край.

Прощай, Україно, моя Україно,

Чужа Україно, навіки прощай.

(В. Стус)

Метатеза (гр. metathesis — перестановка, переміщення) — риторична мікрофігура, різновид каламбуру, що супроводжується перетворенням змісту слова: плюралізм — плювалізм.

Анаграма (лат. angrammatismos — перестановка) — близька до метатези риторична мікрофігура, що здатна створювати гумористичний ефект: деревостійкі морози, короткозорий — далекозорий.

Анномінація (лат. annominatio — інакше найменування) — риторична мікрофігура, що побудована на різкому зрушенні семантики в близьких за звучанням словах: приватизація — приватизація, демократія — дермократія.