28. Аналітична кореспонденція на економічну тему

Предметом аналітичної кореспонденції можуть бути будь-які події, явища, феномени. В цьому відношенні вона близька таким, наприклад, жанрами, як репортаж, звіт, інформаційна кореспонденція. Проте, цілі аналітичної кореспонденції – вона містить у собі повідомлення про подію, явище. Це повідомлення може включати в себе як «живе» спостереження, фрагменти якихось виступів, так і «згорнутий» переказ того, що відбувалося. Проте саме повідомлення не є самоціллю. Воно лише дає уявлення про подію, що передує його тлумачення. Саме це тлумачення відрізняє в першу чергу аналітичну кореспонденцію від репортажу, звіту, інформаційної кореспонденції. Виклад являє собою з'ясування причин події, явища, визначення його значущості, цінності, прогнозування його розвитку і т.д. В силу цього автор аналітичної кореспонденції неминуче використовує теоретичні методи пізнання - аналіз, синтез, індукцію, дедукцію та ін Двоскладовість сучасної аналітичної кореспонденції (повідомлення про явище плюс його тлумачення) зближує її з іншим жанром - коментарем. Але між аналітичної кореспонденцією і коментарем є істотна відмінність. Воно полягає в тому, що «першоджерелом» повідомлення для аудиторії про якесь явище, подію (яке потім тлумачиться) в кореспонденції завжди є автор публікації. Саме він «кореспондує» з місця події, він же інтерпретує те, що сталося, спираючись при цьому на думки учасників і свідків події, на свої власні безпосередні спостереження. Коментар же завжди публікується слідами вже відомого даної аудиторії (наприклад, з оперативного інформаційного повідомлення) події. При коментуванні тлумачення події грунтується більшою мірою на інших відомих фактах або щодо загальних думках, припущеннях, оцінках, які найчастіше висловлює авторитетну для аудиторії особа, фахівець-експерт. Аналітична кореспонденція відрізняється також і від статті. Мета статті - обгрунтувати судження (судження) з приводу якогось загальнозначущого явища, процесу, ситуації, що мають місце в житті суспільства, в якихось сферах діяльності. Причому такі події, процеси, ситуації, як правило, мають великі наслідки для суспільства, окремих соціальних груп. Тому предметом статті є не окремі факти (події), а ті закономірні причинно-наслідкові відносини, які породжують такі (зазвичай однорідні) факти, події. В ході доказового міркування автор якраз і встановлює зв'язки між окремими фактами, що виникли на «поверхні» життя, подіями, явищами і тими закономірностями, тими причинами, які їх породжують і залишаються прихованими від прямого спостереження. При цьому наводяться факти, обговорювані події, явища служать аргументами на користь загального судження про їх причини, про закономірності, їх породили. В аналітичній же кореспонденції мова йде про якийсь одній події. Воно всебічно обговорюється, виявляються його якості, йому виноситься оцінка, прогнозується його розвиток, вказуються його причини. Таким чином, центральним предметом аналітичної кореспонденції є один значний факт, всі інші деталі, приклади, судження служать «допоміжним» матеріалом для його всебічного висвітлення. Названі обставини чітко розмежовують жанр аналітичної кореспонденції та жанр статті. 

29.Економічний огляд

Огляд — стисле повідомлення про ряд подій, явищ тощо, поєднаних спільною темою

Огляд — публічне ознайомлення з чим-небудь (з метою оцінки, перевірки тощо)

Огляд — різновид довідки, що складається для інформування підвідомчих і інших організацій про хід робіт чи їх підсумки за певний період часу

Огляд - (у науці, техніці) опис стану питання, проблеми.

30.Відбір для публікації листів читачів на економічні теми.

Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи читачів. Через них надходить важлива інформація про суспільні суперечності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку. Люди звертаються до газети, як правило, у складних випадках свого життя, шукаючи підтримки, соціальної справедливості, захисту від сваволі урядовців. За радянських часів у редакціях практично всіх (включаючи районні) газет були відділи листів, в обов'язки яких входило лише працювати з поштою, систематизувати й узагальнювати епістолярну інформацію, перевіряти скарги, готувати до публікації листи або уривки з них. У газетах існували рубрики "Хоча листа й не надруковано", де редакція повідомляла читачів про вжиті нею заходи з привод" ' звернень громадян та про дії урядових органів у справі розв'язання порушених у листах проблем.

Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ретельної перевірки.

Робота з листами будується на таких засадах:

Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи шифру, згрупування листів за темами чи проблемами.

При ухвалі рішення про публікацію потребує перевірки авторство листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зустрітися з автором листа чи поговорити з ним по телефону і усно від нього особисто дістати підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо необхідною така перевірка с у випадках, коїш йдеться про компрометуючі факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей.

При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для цього в автора листа слід поцікавишся джерелами його інформації п самому журналістові пройти цим шляхом, співставити різні точки зору на подію чи явище тощо.

У багатьох редакціях старих газет існує традиція, згідно з якою усю пошту, що надходить на загальну адресу видання, читає спочатку головний редактор, він же накладає потрібні резолюції й передає. нині у відділи для подальшого використання чи вжиття заходів.

Листи правлять за канал зворотного комунікаційного зв'язку редакції з читачами, дають журналістам відчути пульс громадської думки, а разом з тим ефективність власної праці.

Через зубожіння значної частини населення України, що стало наслідком економічної кризи в усьому пострадянському просторі, потік. листів до редакцій газет значно скоротився. Але правильно зробили ті редакції, які не захотіли втрачати зв'язків з аудиторією. Вони запропонували читачам телефонувати до редакції, опублікували номер телефону й виділили спеціального співробітника для прийому таких повідомлень.

Унаслідок цього зв'язок "газета - читач - газета" не був зруйнований остаточно, видання зберігало важливу можливість мати діалог з читачами, знати про їхні оцінки власної праці. Був від цього комунікативного каналу й ще важливіший насадок: ніщо так не підвищує престиж видання та його наклад, як ефективність публікацій, дієва допомога конкретним громадянам у розв'язанні їх безпосередніх проблем, пов'язаних з різними сферами життя: побутом, комунальними службами, виплатою заборгованих зарплат та пенсій тощо.

Багаторічний журналістський досвід підказує, що робота по налагоджуванню діалогу з читачами (листовного, телефонного) повинна ввійти в коло щоденних турбот кожної редакції, а його активність є мірилом авторитету видання, його популярності.

31. Нарис на економічну тему.

Нарис

Це головний художньо-публіцистичний газетний жанр, що включає в себе всі функції ЗМК (засобів масової комунікації) з переважаючою функцією виховання. Цей жанр займає як би проміжне місце між журналістикою і літературою. Його з успіхом використовують і газетярі, і письменники.

На відміну від художнього оповідання в тексті нарису автор, перериваючи розповідь про героя, може безпосередньо звертатися до читача, прямо висловлюючи своє ставлення до зображуваного, що дає йому необмежені можливості в осмисленні, об'єднання найрізноманітніших фактів і явищ, далеко віддалених один від одного в просторі і в часі. Саме ці авторські роздуми часто є основними елементами нарису, основним композиційним стрижнем, навколо якого і йде угруповання всього зібраного матеріалу.

Хороший нарис інколи має й сюжет. Все це обумовлено тим, що нарисовець зазвичай показує явище, а не розповідає про нього, як це зазвичай робить автор замітки, кореспонденції, статті.

Сила виховного впливу нарису полягає в тому, що полюбився читачам герой нарису живе серед них, у нього є конкретна адреса, йому можна написати листа, зателефонувати, зустрітися, обмінятися думками, почуттями. Між героєм нарису і аудиторією встановлюється прямий зв'язок, яка може тривати багато років. Прикладом може служити нарис Ю. Роста «Брати» в «Літературній газеті» (2 грудня 1981). У ньому автор розповів про десять братів Лисенко, яких мати проводила на війну і які всі живі та неушкоджені повернулися після перемоги додому. А окрім синів у Євдокії Лисенко було ще п'ять дочок. Наприкінці матеріалу, віддаючи належне простий багатодітній селянці, автор запропонував поставити їй у селі пам'ятник, тим більше що зростанню вона була маленького, і бронзи на неї піде небагато. Як пізніше писав нарисовець, газета отримала багато листів, де читачі висловлювали готовність взяти участь у спорудженні пам'ятника. Журналіст готувався подякувати авторів листів і висловити сподівання, що пам'ятник Матері коли-небудь буде встановлено, як раптом одержав листа на офіційному бланку Дніпропетровського машинобудівного заводу ім. В. І. Леніна, де повідомлялося, що робітники заводу просять згоди відлити безоплатно пам'ятник. Публікація цього листа викликала новий потік пошти. Тоді газета і місцева влада оголосила конкурс на кращий проект пам'ятника Матері. Ніяким гонорарним фондом організатори не мали, тим не менш, в редакції надійшли десятки ескізів. У результаті через два з половиною роки в українському селі Бровахи був відкритий пам'ятник Євдокії Лисенко, матері десяти солдатів, поставлений усім світом. («Літературна газета», 9 травня 1984).

32. Портретний нарис на економічну тему

Жанрова особливість портретного нарису в тому, що він гармонійно поєднує документальне та художнє начало. «Нарис – це художньо-публіцистичний жанр, в якому шляхом поєднання логико-рациональных і емоційно-образних способів віддзеркалення дійсності вирішується певний аспект концепції людини або суспільної жізні».10 В цьому жанрі поєднуються документальні матеріали і художні форми, образність характеристик і висока міра типізації. До необхідним складовим нарису можна віднести фактичну, аналітичну, проблемну і образність. Об’єктом дослідження в будь-якому нарисі є або людина, або проблемна конфліктна ситуація. Портретний нарис розробляє певний аспект концепції однієї людини, створює образ. У кожному конкретному випадку нарисовець повинен розібратися в складнощах індивідуального характеру, створити психологічний портрет, розкрити внутрішню мотивацію вчинків, етичне кредо свого героя, витоки рушійної сили його духовності.

Як було відмічене вищим, весь об’єм нарисових матеріалів представлений двома видами: проблемним нарисом і нарисом – портретом. При цьому погляд нарисовця має бути спрямований на людину або проблемну ситуацію – з таким розрахунком, аби зрештою вийшла художньо – публіцистична розробка певного аспекту концепції людини (портретний нарис) або суспільного життя (проблемний нарис).

На відміну від попередньої форми портретного матеріалу, інтерв’ю, автор нарису не просто наводить з розмови найбільш яскраві репліки, що характеризують героя, але, спираючись на весь різносторонній матеріал про людину, осмислює своєрідність його особи.

Якщо звернутися до історії, то початком портретного нарису були описи вдач, картинок побуту, характерних і показових для різних зрізів людського «мурашника». Автори цих матеріалів прагнули зберегти все різноманіття типів людей.