16. Спостереження як метод збирання економічної інформації

Спостереження - пасивний метод збирання інформації. Кожен журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спостерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом підготовки матеріалу.

Журналістика знає такі типи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене. Сутність їх полягає в тому, що журналіст (а часто до такого вдаються й письменники) стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умови праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане - відсутність такої обізнаності. Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення до нього членів колективу. Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації ззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.

Кожний тип спостереження має свої переваги в певних умовах. Для вивчення праці великого підприємства чи навчального закладу більш зручним буде відкрите невключене спостереження, яке дасть можливість журналістові скласти стереоскопічну картину діяльності установи. Якщо ж іде мова про вивчення прихованих механізмів руху товарів чи капіталу, з'ясування того, що є таємницею й приховується установою, найкраще використати метод прихованого, включеного спостереження.

Методом включеного спостереження (інші назви: "метод маски", "метод перевдягання", "метод зміни професії") широко користувалася радянська журналістика. Автор майбутнього нарису за направленням редакції або Спілки письменників (журналістів) вирушав у творче відрядження на підприємство вивчати робітничий клас і писати нариси про Героїв Соціалістичної Праці. Часто ініціатива таких акцій виходила від обкомів. У кінці 1970-х років тільки в Харкові з'явився колективний збірник нарисів "Ранкові зустрічі" (1976), документальні повісті Бориса Силаєва "Круг света" (1976) і Радія Полонського "Крила мого міста" (1977). Відверта ідеологічна заданість праці письменників у ролі журналістів у цьому і в багатьох інших випадках скомпрометувала метод включеного спостереження. Деяким авторам здавалося, що метод гри і "маски" мало не був штучно винайдений для обслуговування сумнівних ідеологічних зав дань влади. Але це далеко не так.

Метод маски виник стихійно, у глибинах журналістського ремесла. Як вказує журналіст і науковець Людмила Васильева, яка присвятила цьому методові немало цікавих сторонок своєї книги "Робимо новини!", першовідкривачем методу маски в російській журналістиці був легендарний Володимир Гіляровський. Цей метод відродив Михайло Кольцов у 1930-ті роки, а в 1960-ті -репортер "Экономической газеты" Анатолій Гудимов, що написав цілу книжку нарисів "Таємниця чужої професії. Сім днів у таксі. Віч на віч" (1965). Сама Людмила Васильєва в додатках до названої книжки вмістила свої нариси 1990-х - початку 2000-х років, які первісно друкувалися в газеті "Комсомольська правда" (Далекосхідне представництво). Інформація для них зібрана методом маски, включеного спостереження.

Зовсім недавно Галина Сапожнікова нагадала (прикметно, що теж з метою висвітлення журналістського розслідування), що німецький журналіст Гюнтер Вальраф у середині 1970-х років використав метод включеного спостереження, прикинувся турком-гастарбайтером і в серії нарисів розповів про всі "красоти" емігрантського життя, ткнувши носом німців у їхню ж ксенофобію .

Відтак неможливо пов'язувати цей метод з тоталітарною маніпулятивною журналістикою, він іманентний для журналістської творчості в цілому, служить для пошуку істини, розкриття правди.

Молодому журналістові все ж слід мати на увазі таке: сьогодні, коли журналістика керується не партійною, а загальнолюдською мораллю, а організації масової інформації, підприємства, установи належать різним приватним власникам, і "приховане спостереження" опинилося поза етичними нормами журналістики. У підручнику з журналістської етики (а це обов'язковий курс, без знання якого неможливо сьогодні увіходити в професію) майбутній фахівець прочитає, що етичною нормою сьогодні є "повідомляти про свою належність до певного мас-медіа" . Згідно із етичними кодексами провідних інформаційних корпорацій журналістам заборонено "приховувати своє ім'я, коли представляються", "фіксувати розмови на диктофон без дозволу співрозмовника", "зумисно вводити співбесідника в оману" . Беззастережна перевага віддається чесним методам збирання інформації. "Приховане спостереження", зрозуміло, до таких не належить, передбачає навмисний обман, не сполучуваний з етичними стандартами сучасної журналістики.

17. Специфіка роботи економічного відділу загальнополітичного видання порівняно з іншими галузевими відділами редакції.

Метою діяльності економічних відділів є формування громадської думки, здійснення громадського контролю у сфері економічного розвитку, проведення реформ, державного регулювання різних секторів економіки (А у відділах культури, наприклад, метою є просування національної культури і т.д. Тобто кожен галузевий відділ ставить перед собою конкретні цілі). Висвітлюючи економічні теми, ЗМІ повинні керуватися як основними критеріями, які пред’являються якісному тексту, так і специфічними засадами. Пишучи на економічні теми, журналіст повинен пам’ятати про специфічну аудиторію, обізнану з основами економічних учень, бізнесовців, підприємців, та про пересічного громадянина, який просто зацікавлений тією чи іншою проблемою з економічної сфери. Тому матеріал не повинен бути перенасичений термінологією, але й не можна спрощувати висвітлення тих чи інших проблем. Важливо також враховувати специфіку економічної системи держави. Адже загалом розвиток економічних процесів відбувається у межах суспільного вибору як економічної, так і політичної систем суспільства. Проте все ж загальні засади написання матеріалу зберігаються і повинні обов’язково дотримуватися незалежно від специфіки видання чи галузевого відділу. Це, зокрема: Суспільна актуальність журналістського матеріалу; Оригінальність, новизна подій; Доступність, зрозумілість мови; Оперативність подачі інформації; Надання виданню привабливого зовнішнього вигляду, вдалі ілюстрації і фото, цікаві заголовки .

18. Типова структура редакції спеціалізованого економічного видання. В сучасній Україні переважну більшість видань очолює один вищий керівник, який має всю повноту влади і несе відповідальність за творчі і фінансові результати діяльності журналістського колективу. Найчастіше цей керівник називається головним редактором, дещо рідше – шеф-редактором. Коло обов’язків головного редактора дуже широке. Він займається і визначенням редакційної політики, і формуванням та постійним удосконаленням концепції видання, і контролем за її виконанням тощо. В деяких редакціях фінансово-економічними питаннями займається фінансовий директор. Не останньою людиною в будь-якій редакції є секретар (помічник, референт) головного редактора. В число заступників головного редактора у деяких виданнях номінально входить, а в деяких – не входить відповідальний секретар. Проте така посада існує в редакції будь-якої газети і є другою за важливістю після головного редактора. Відповідальний секретар очолює секретаріат редакції. В усіх редакціях, крім найменших, є заступник відповідального секретаря – випусковий редактор, який займається макетуванням всіх шпальт газети, особисто чи з допомогою макетувальників. У складі секретаріату є відділи коректури, літературного редагування та верстки. До складу секретаріату входить і більд-редакція на чолі з більд-редактором, яка займається виготовленням та добором ілюстративних матеріалів до журналістських матеріалів. У більд-редакції працюють фотокореспонденти, а також газетні художники. Комп’ютерний відділ, який займається обслуговуванням комп’ютерів та іншої редакційної електронної техніки. Журналісти газети, окрім головного редактора та його заступників, працюють у тих чи інших галузевих відділах редакції. Такий підрозділ очолює редактор або (рідше) завідувач відділу. Перелік галузевих відділів спеціалізованого видання докорінно відрізняється від наведеного вище. Так, наприклад, спеціалізована економічна газета може мати такі відділи – макроекономіки, мікроекономіки, фінансів, «Компанії та ринки», «Особистості бізнесу», юридичних проблем підприємництва, політичних проблем підприємництва. А ще в складі кожного газетного відділу є позаштатні автори. Найчастіше позаштатними авторами є три категорії дописувачів: фахівці тієї чи іншої справи-нежурналісти, які розбираються у певній тематиці глибше, ніж штатні працівники відділу і водночас спроможні викладати інформацію не науковою чи канцелярською, а газетною мовою; фрілансери; журналісти, які працюють штатно в якихось інших виданнях, а з цією газетою співпрацюють на гонорарних засадах. Окрім галузевих відділів у кожній редакції існують ще й функціональні відділи. Вони не готують матеріалів, які з’являються на шпальтах газети, в них працюють не журналісти, а фахівці інших спеціальностей, проте без нормальної, ефективної роботи цих відділів функціонування жодної редакції в принципі неможливе (бухгалетрія, відділ реклами, відділ маркетингу).

19. Особливості організації роботи редакції економічного видання порівняно з виданнями іншої тематичної спрямованості.

18 питання + Організаційна структура редакції - система відповідальності, відображена в посадових обов’язках, в тому числі фінансової, оцінка провідних осіб ланки управління: їх досвід, успіхи, освіта, переваги, сфера відповідальності. Завдання управління (генеральна політика редакції, способи найму працівників, навчання і підвищення кваліфікації, зарплата і винагороди).

Загалом організація роботи редакції економічного видання порівняно з виданнями іншої тематичної спрямованості є схожою, але має ряд своїх особливостей. У своїй роботі економічне видання повинно враховувати такі критерії:

1. Повнота і всебічність висвітлення закордонного і внутрішнього життя, в тому числі економіки, політики, мистецтва, науки і освіти;

2. Достеменне знання теми, розуміння економічних процесів у державі, бачення взаємозв’язків між ними і проблемою;

3. Доступне пояснення важких економічних фактів, термінів читачам;

4. Інтерпретація подій, створення тла, на якому розгортаються нові явища;

5. Прийнятний логічний виклад, поміркований неагресивний стиль;

6. Неупередженість та високоетичний підхід до справи;

7. Зацікавленість у загальнолюдських проблемах;

8. Орієнтація на фаховість, яка виводить часопис за межі сенсаційності

та провінціалізму.

20. Специфіка поточного та перспективного планування в економічному відділі та редакції спеціалізованого економічного видання.

Планування є одним із важливих компонентів забезпечення ритмічності роботи редакції, всіх її підрозділів та служб. Його неможливо уникнути, оскільки газета повинна виходити за графіком і доходити до читачів у певний день, мати відповідний обсяг та вміст інформації. Редакційний план розглядаємо як конкретну програму дій редакції впродовж певного часу. У ньому вказуються тематичні напрями, зміст публікацій, організаційно-масові заходи редакції, особи, що відповідають за виконання запланованого. План номера вінчає всі попередні види газетного планування. У ньому зазначаються заголовки публікацій, точні формулювання тем, рубрики, обсяг текстів у рядках, жанри, відділи, автори та посторінкове графічне розміщення матеріалів. План номера повинен враховувати запити різних категорій читачів і зв’язок з попередніми номерами у змістовому і графічному відношеннях.

Звичайно, редакції українських газет повинні практикувати перспективне планування. Бо утвердження оперативного планування має і негативи: публікації стають однобокими, з газетних сторінок зникає масштабне мислення і глибокий аналіз. Неможливо працювати довго, не бачачи власної перспективи, хоча б на кілька місяців вперед. Тут виручає так званий сітьовий графік, який створюється для планування і забезпечення тематичних рубрик. Саме завдяки цьому можна побачити газету у ближчій і дальшій перспективах. План номера повинен враховувати запити різних категорій читачів і зв’язок з попередніми номерами у змістовому і графічному відношеннях.

У всіх відділах газети повинна існувати картотека майбутньої роботи. У це відділення заносити газетні вирізки, замітки, записи - все, що допоможе вам не втратити важливу подію або не забути ідею. Потрібно враховувати всі економічні процеси, що відбуваються в державі та на міжнародній арені та готувати матеріали, що будуть актуальними саме для цих процесів. Ці процеси мають враховуватися в перспективному плануванні. Для поточного планування підійдуть ті події, що відбудуться незабаром і цілком підходять для загальної концепції видання.

Якщо в липні вам прийде в голову ідея вдалого матеріалу, який краще дати в кінці року, напишіть пам'ятну записку і помістіть її в грудневе відділення вашої картотеки. Кожний запис розташовуйте в картотеці на кілька днів раніше потрібного терміну. В кінці місяця розсортуйте всі нотатки з відділення наступного місяця по днях. Щодня переглядайте матеріали вашої газети - з метою знайти продовження тим на наступний тиждень, місяць, рік. Подібна картотека - кращий інструмент при плануванні газети.