Розділ I.Аналіз спеціальних інформаційних операцій(сіо):теоретичний та практичний аспект

1.1.Сутність,види та методи спеціальних інформаційних операціЙ

Спеціальні інформаційні операції (надалі – СІО) – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

Вони вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій. Вони поділяються на такі види:

1. Операції, спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення.

2. Операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам.

3. Операції, спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію.

Варто мати на увазі, що СІО відбувається на макро- і мікрорівні. Тобто, СІО макрорівня – це будь-яка агітаційно-пропагандистська і розвідувально-організаційна діяльність, котра орієнтована на конкретні соціальні групи людей і здійснювана, в основному, через засоби масової інформації та по каналах комунікацій. СІО мікрорівня,зі свого боку, уособлює будь-яку агітаційно-пропагандистську і розвідувально-організаційну діяльність ідеологічного характеру, прицільно персоналізовану і здійснювану, переважно, через міжособистісне спілкування. Для цього часто використовується діяльність, що спрямована на поширення чуток чи збудження іншими методами запланованого негативного поводження населення держави-об’єкту інформаційної війни.

Якщо ж ми зачіпаємо поняття СІО в контексті заходів політичної розвідки, то слід зазначити, що за її допомогою мають вирішуватися певні політичні проблеми, досягатися стратегічні цілі суспільства певної держави чи іншого суб’єкта розвідувальної діяльності. Для об’єкта, на який спрямована СІО, мають настати або ж утворитися загрози чи небезпеки виникнення негативних наслідків. Отже, такий вплив на об’єкт за своєю суттю є також негативним. Вплив, як такий, застосовується як до окремої особи чи групи осіб, так і на все суспільство в цілому або певний його соціальний прошарок. Звідси, в контексті інформаційної війни, СІО має бути діяльністю, котра проводиться, як правило, спеціальними органами іноземних держав чи транснаціональних структур (останніми роками навіть приватних осіб зі світовим рівнем авторитету, капіталу, потреб та інтересів), які уповноважені суб’єктом інформаційної війни здійснювати подібну діяльність. Тобто – це спеціальні служби, насамперед розвідувальні, котрі застосовуються для досягнення загальної політичної мети шляхом реалізації оперативних завдань.

Отже, СІО – це проведення спецслужбами, насамперед, іноземних держав таємних операцій та акцій негативного чи, навіть, деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціального впливу на особу, групу осіб або суспільство в цілому з метою їх переорієнтації на інші цінності та ідеали, підштовхнути до вчинення протиправних дій в напрямку підриву і послаблення державного та суспільно-політичного ладу для вирішення завдань здійснення вигідного впливу.

Слід зазначити, що СІО проводиться шляхом розповсюдження інформації певного роду (правдивої чи фальшивої) різними способами. Це використання комунікативних технологій з впливу на масову свідомість із довготривалими чи короткотривалими цілями. Треба підкреслити, що СІО створює загрозу не стільки своїм існуванням як явище взагалі, а тим, що вона „вмикає” та запускає в дію речово-енергетичні процеси, а також контролює їх. Суть якраз і полягає в тому, що вона може збуджувати та скеровувати такі процеси, масштаби яких у багато разів більші за саму операцію.

Саме зазначений вид інформаційної боротьби, як правило, скерований на переорієнтацію окремих осіб, їх груп чи суспільства в цілому на інші цінності та ідеали для послаблення політичного і соціально-політичного устрою. В разі, коли заходи безпосереднього інформаційного підриву є інструментом політичної розвідки, їхня мета також має політичний характер. Отже, СІО передбачає зазначене спричинення шкоди життєво важливим інтересам у політичній, економічній, науково-технічній, соціальній чи будь-якій іншій суспільній сферах життя держави-супротивника та на цій основі здійснення вигідного впливу для отримання переваг у тій чи іншій галузі.

Розглянемо тепер в яких конкретних формах здійснюється деструктивний вплив у процесі інформаційного протиборства і які прийоми та методи при цьому використовуються.

Можна виділити такі основні методи спеціальних інформаційних операцій відповідними структурами для здійснення прихованого вигідного впливу на іноземні держави з метою створення сприятливої політичної, ідеологічної, соціальної, економічної обстановки під час реалізації власною правлячою елітою зовнішньополітичного курсу:

• дезінформування;

• пропаганда;

• диверсифікація суспільної свідомості;

• психологічний тиск;

• розповсюдження чуток.

Розглянемо більш детально кожну із форм, її сутність, основні риси та види.

Дезінформування – форма СІО, котра спеціалізується на обмані чи введенні об’єкта спрямувань в оману щодо справжності намірів для спонукання його до запрограмованих суб’єктом СІО дій.

Історичний досвід свідчить, що існують різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен з яких, звичайно має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки, котра складається на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені тощо. Найчастіше в світовій практиці застосовуються такі методи:

• тенденційне викладення фактів – вид дезінформування, котрий полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу об’єкту спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані спеціально сформована інформація та підтримується такий напружений стан об’єкта шляхом постійного „підкидання” нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовище інформаційного дефіциту;

• дезінформування від „зворотнього” – відбувається шляхом надання правдивих відомостей в перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об’єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об’єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;

• термінологічне „мінування” – полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

В узагальненому вигляді акції дезінформування можуть проводитися шляхом створення видимості успіхів розвідки іноземних партнерів, використання засобів масової інформації, включаючи власні інформаційні агентства, теле-, радіокомпанії, друковані видання та окремих „кишенькових” журналістів, або ж створення видимості випадкового витоку закритої інформації.

Пропаганда – розповсюдження різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей з метою їх впровадження в масову свідомість суспільства та активізацію, тим самим, використання цих ідей в масовій практичній діяльності населення. Одночасно, до пропаганди відносяться повідомлення, котрі розповсюджуються для здійснення вигідного впливу на суспільну думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення чи поводження певної групи людей в напрямку, прямо чи опосередковано вигідному організаторам.

За своєю суттю пропаганда розподіляється на „білу”, „сіру” та „чорну”. Так, „біла” пропаганда репрезентує відверто лояльну щодо об’єкта спрямувань позицію, котра проводиться через будь-які ЗМІ офіційними каналами без приховування її спрямованості та джерела. „Сіра” – нелояльна до адресата пропаганди, проводиться через ЗМІ офіційними каналами, але з приховуванням її джерела та достовірної спрямованості. „Чорна” – проводиться офіційними каналами через оперативні можливості спецслужб від імені неіснуючих чи спеціально створених під відповідними легендами підпільних опозиційних організацій.

Методи проведення пропаганди:

• пропаганда способу життя (соціологічна) – натуральний показ досягнень, переваг, перспектив і т. ін. конкретної держави;

• використання засобів масової інформації та друкованих наукових і художніх видань;

• „резонансна” – коректування вже існуючих думок, а не формулювання та створення нових.

Психологічний тиск – вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз з метою спонукання її до певної запланованої моделі поведінки.

Методи психологічного тиску:

• доведення до об’єкта відомостей про реальні чи позірні загрози та небезпеки;

• прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо;

• шантаж;

• здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заручників, інших терористичних чи диверсійних акцій.

Диверсифікація суспільної свідомості – розпорошення уваги правлячої еліти держави на вирішення різних штучно акцентованих проблем і відволікання тим самим її уваги від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку, котрі необхідні для нормального функціонування суспільства і держави.

Методи диверсифікації суспільної свідомості:

• дестабілізація обстановки в державі чи окремих її регіонах;

• активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти держави та окремих її лідерів у різних міжнародних установах;

• ініціювання антидемпінгових кампаній та іншого роду скандальних судових процесів, застосування міжнародних санкцій з інших причин.

Розповсюдження чуток – діяльність щодо поширення різної інформації (як правило, неправдивої) серед широких верств населення, в основному, по неофіційних каналах з метою дезорганізації суспільства та держави або ж їх окремих установ чи організацій.

Одне з тлумачень визначає, що чутки – це циркулююча форма комунікації, за допомогою котрої люди, які знаходяться в неоднозначній ситуації, об’єднуються, утворюючи зрозумілу їм інтерпретацію цієї ситуації, спільно використовуючи при цьому власні інтелектуальні можливості.

Чутки за своєю характеристикою є саморозповсюджуваними. Їхня природа базується на такого роду інформації, яку важко втримати. Особа обов’язково має розповісти про почуте комусь іншому. Достатньо створити відповідну чутку і запустити її в обіг у потрібному місці в необхідний час. „Людський гомін” зробить решту. Позитивний чинник використання даної форми СІО полягає ще й в тому, що практично не існує ефективних засобів протидії чуткам. На офіційному рівні зупинити їх нереально: офіційні заходи протидії викликають прямо протилежний ефект. Фактично це означає для людей, яких безпосередньо цікавлять ці чутки, підтвердження їхньої правдивості. Чим більше намагань їх спростувати, тим більшою стає впевненість та обґрунтованість достовірності чуток. Єдино можливий варіант подолання ефективності чуток – цілковите їхнє ігнорування. Як правило, через деяких час напруження спадає, зайва активність в обговоренні вже неактуальних новин згасає, інтерес до порушеної в чутках проблеми зникає. Поява нових проблем повністю нейтралізує можливі небезпечні наслідки для дезорганізації суспільства та держави.

Перераховані вище форми та методи, умови їх застосування на певному проміжку часу і території, завдання, котрі мають бути досягнуті під час їхнього застосування, – обумовлюють використання відповідних сил і засобів, здатних проводити необхідні специфічні заходи безпосереднього підриву чи надання прихованого вигідного впливу. В кожному окремому випадку вони можуть бути різними. Доцільно підкреслити, що всі таємні підготовчі дії та акції такого роду використовуються у політичній розвідці для створення необхідних умов проведення державної політики щодо тієї чи іншої держави, міжнародної структури чи внутрішніх опозиційних кіл. А отже, якщо розвідка піднята до такого високого рівня, то в такому випадку можуть бути залучені як прикриття („піддахові структури”)практично всі державні ресурси, включаючи нерозвідувальні державні органи та заклади, неурядові організації (доброчинні та благодійні організації, фонди підтримки демократичних цінностей, організації культурологічної спрямованості тощо), підконтрольні суб’єкту розвідувальної діяльності.

У різні часи до здійснення операцій інформаційної боротьби залучалися різноманітні сили з різним ступенем організації і відношення до державно-урядових структур. Зокрема згадувалося, що спеціальні підрозділи інформаційної (психологічної) боротьби в структурі державних органів постали лише під час першої світової війни в державах-учасницях останньої. Подальший досвід організації інформаційної боротьби засвідчив, що сили, які залучаються до створення необхідних сприятливих умов реалізації політичних і військових заходів у межах державної зовнішньої політики, можуть відноситися як до спеціально створених підрозділів спеціальних установ та організацій, так і до таких, що не мають у своїх основних функціональних обов’язках завдань підривного характеру.

Прикладом першої категорії можуть слугувати спеціальні підрозділи психологічної війни, наприклад, армії США (групи та окремі батальйони психологічної боротьби). На озброєнні зазначених підрозділів сил спеціальних операцій знаходяться пересувні теле- та радіоцентри, типографії, устаткування для проведення усних агітаційних програм на особовий склад і населення іноземної держави, відповідні технічні засоби: так звані „агітаційні” снаряди, бомби, повітряні кулі тощо, за допомогою котрих закидаються на територію супротивника та розпорошуються спецпропагандистські друковані матеріали (листівки, газети, брошури тощо).

Наявність подібних засобів дозволяє зазначеним підрозділам за короткий проміжок часу налагодити цілеспрямовану роботу щодо здійснення вигідного ідеологічного і психологічного впливу на супротивника на визначених театрах воєнних дій в ході проведення різних спеціальних чи безпосередньо військових операцій збройними силами США. Наочними прикладами оперативної діяльності підрозділів спеціального призначення США можуть слугувати події в роки „холодної війни” навколо СРСР (1945-1991 рр.), НДР (1953-1954 рр.) Угорщини (1956 р.), Чехословаччини (1968 р.), Польщі (1968, 1980-1982 рр.), Румунії (1985-1990 рр.) котрі розгорталися за сценаріями керівництва Сполучених Штатів у напряму повалення комуністичних режимів.

Доцільно зазначити, що останнім часом спостерігається постійно зростаюча активність неурядових структур, котрі також задіяні до здійснення вигідного психологічного впливу з метою створення сприятливих політико-ідеологічних умов у державі – об’єкті впливу.

До зазначених організацій та установ відносяться різного роду місіонерські релігійні структури, які нав’язують чужі для нашого народу культи, вірування і віровчення, нерідко навіть протиправним шляхом з використанням методик та технологій нейропсихічного програмування, гіпнозу, із застосуванням наркотичних і психотропних речовин, котрі пригнічують волю людини.

Активно діють також організації та особи, які беруть участь у гуманітарних програмах співпраці між державами: культурні та освітянські центри, асоціації, фонди тощо. Під виглядом просвітницьких акцій вони займаються ідеологічною обробкою, агітацією та пропагандою власного способу життя як єдино вірного, поширюють чутки щодо неможливості позитивних зрушень у державі без докорінних змін соціально-політичного ладу тощо. Як правило, координацією подібної діяльності зазначених організацій та установ займаються культурно-гуманітарні, науково-технічні відділи при посольствах і консульствах іноземних держав та інших дипломатичних представництвах міжнародних організацій.

З метою організації протидії СІО, необхідно знати чинники, які сприяють виникненню ризиків, загроз і небезпек в ідеологічно-інформаційній області держави, з’ясувати їхню сутність, вміти оцінювати та визначати реальність і рівень негативного впливу на суспільство і державу.

До головних чинників, котрі впливають на стан морально-ідеологічної стабільності та безпеки в Україні, відносяться:

• відсутність цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади та управління;

• руйнування інтелектуального потенціалу, неготовність існуючої системи освіти до підтримання процесів випереджаючого розвитку держави;

• повільність процесу усвідомлення прошарком колишньої радянської партійно-господарчої номенклатури, наукової і творчої інтелігенції, паростків нової буржуазії свого місця в суспільстві та формування власно української еліти, що призводить до неможливості сформувати правлячими колами зрозумілої і привабливої для суспільства національної ідеї;

• низький загальний рівень розвитку інформаційної інфраструктури, що не виключає можливість експансії іноземних компаній на ринку інформаційних послуг; руйнування національного інформаційного простору та виникнення можливості його використання в антидержавних інтересах;

• недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень вітчизняних виробників інформаційного продукту та послуг, їхня неконкурентоспроможність на світовому інформаційному ринку;

• інформаційна експансія з боку провідних іноземних держав; розробка і використання ними, міжнародними чи вітчизняними злочинними організаціями різних сучасних способів безпосереднього підриву, зокрема СІО;

• малоконтрольована діяльність окремих політичних сил, ЗМІ та осіб, котра спрямована на руйнування моральних цінностей, свідомості, підрив морального і фізичного здоров’я нації; використання засобів масової інформації з позицій, протилежних інтересам громадян, політичних і громадських організацій, держави; маніпулювання інформацією (дезінформація, перекручування фактографічних даних, замовчування правдивих відомостей тощо);

• утрата довіри до влади з боку значної частини населення внаслідок поширення компромату, застосування брудних політичних технологій, особливо під час виборчих кампаній;

• нав’язування шляхом інформаційно-психологічного впливу на свідомість та підсвідомість, застосуванням різних інформаційних ресурсів і соціотехнічних систем особам, суспільству бажаних для іноземців рішень певних питань у життєво важливих сферах суспільного і державного життя;

• конкурентна боротьба за володіння ЗМІ, процес їхньої монополізації і концентрація в їхніх межах інформаційної і політичної влади.

1. 2.Об’єкти впливу і класифікація спеціальних інформаційних

операцій

Суб’єкт, який приймає рішення. Як правило, об’єктами впливу під час СІО виступають суб`єкти, які ухвалюють рішення. Традиційно під поняттям суб`єкт, який ухвалює рішення, розуміють:

– особу, яка ухвалює рішення;

– компактні структури, які ухвалюють рішення (адміністрації, штаби, комісії тощо);

– розподілені структури, що ухвалюють рішення.

Операції, спрямовані проти осіб, які ухвалюють рішення (ОУР). Їх

можна розділити на два типи: контактні та позаконтактні. Контактні операції відомі з давніх часів. Вони базуються на ідеї підведення агентів до ОУР, через які і реалізується вплив на прийняття рішення. Подібні операції відносяться до класичних методів спецслужб.

Операції, спрямовані на суб`єкти ухвалення рішень. Для планування і здійснення цих операцій враховують, що навіть суб`єкти ухвалення рішень другого типу, не кажучи вже про третій, мають деяку структуру і "живуть своїм внутрішнім життям", тобто є соціальним "організмом". Тому в даному випадку досліджують внутрішні взаємозв`язки та стосунки в організації і на основі цього реалізують операцію. Зокрема, дуже важливо з`ясувати неформальну структуру, порядок ухвалення рішень, наявність ворогуючих або конфліктуючих партій (фракцій) тощо. Одним з методів врахування подібних характеристик є розробка структурно-інформаційних карт організації.

Операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам.

Подібні операції найчастіше здійснюються з метою послаблення позицій або,якщо це можливо, "усунення" опонентів перед початком операції з дестабілізації. Зміст поняття "компрометуючий матеріал " істотно залежить від національних, історични та інших умов. Більше того, те, що на даний час є компроматом, завтра може таким не бути.

Операції, спрямовані на дестабілізацію політичного (економічного)

становища. Основною метою є дестабілізація політичної ситуації в регіоні,країні, створення умов для досягнення певних цілей, наприклад, приведення до влади дружньо налаштованих урядів або зміна політичного курсу країни. Необхідно дуже чітко розуміти, що дестабілізація ніде та ніколи не була самоціллю.Сьогодні існує досить широкий набір методик і сценаріїв таких операцій. Практично всі вони побудовані за подібною емпіричною схемою:

– дискредитація влади з метою її подальшої делегітимації;

– створення і подальша підтримка опозиції;