1.7.Використання змі в спеціальних інформаційних операціях
Механізм впливу ЗМІ на громадську думку
Механізми впливу. Питаннями вивчення впливу на громадську думку займаються віддавна. Ще в кінці ХІХ ст. в книзі "Американська республіка"
Джеймс Брайс описує механізм впливу на суспільну думку:
– конструюється "множинність думки" за допомогою фактів, розповідей,відтак створюється враження, що про це говорять усі;
– на другому етапі газети (вечірні та ранкові) висловлюють уже більш визначену думку про подію, що сталася, супроводжуючи її "очікуваними результатами" і, тим самим, "думки пересічних громадян починають згущатися у тверду масу";
– на третьому етапі в суперечках відкидаються аргументи на користь одного визначеного і незмінного рішення;
– четвертий етап – впровадження факту або оцінки події, що видається за загальне "переконання" в інтересах пересічних громадян.
Процес формування суспільної думки можна представити в такий спосіб:
Д → [ IП + К ] → [ СГ = В ] ,
де Д – диктор (радіо чи телебачення); ІП – інформаційне повідомлення; К – коментар (набуває значень: К1 – дуже негативне ставлення; К2 – негативне ставлення; К3 – нейтральне ставлення; К4 – позитивне ставлення; К5 – дуже позитивне ставлення); СГ – соціальна група; В – відношення або ставлення (від В1до В5 – визначаються аналогічно К1–К5).
Коментарі. Практично коментар є маніпуляцією. До маніпуляцій відносяться спеціальні дії для формування стереотипів і створення певного враження або ставлення до того чи іншого факту, події. Способи маніпулювання суспільною думкою спираються на використання законів психології, некритичного сприйнятті, політичної недосвідченості.
В даному випадку наголос робиться на вибірковість уваги людини. Так. наприклад, інформація, надрукована в газеті дрібним шрифтом, не привертає такої уваги, як надрукована великим або жирним шрифтом. Інформація, розміщена на першій і останній сторінках газети, має значно більше шансів привернути увагу читача, ніж розміщена на внутрішніх сторінках. Цього ж ефекту досягають і розміщенням поруч із "неважливою" інформацією помітного матеріалу або фотографій.
На радіо- і в телепередачах зниження важливості інформації досягається тим, що повідомлення ставлять наприкінці передачі. Тут враховується те, що люди, як правило, асоціюють важливість інформації з порядком її викладу. Новини на телеекрані ранжуються завжди в залежності від їхньої значущості. Телеведучі часто використовують негативні теми і повідомлення для того, щоб домогтися визначеного результату, наприклад, новинні програми телеканалів дуже часто починаються з негативних подій.
Прийоми використання ЗМІ
По-різному можна класифікувати пропагандистські прийоми в ЗМІ. Зупинимося на класифікації, яка пов’язана із темою публікацій. При такому підходіприйоми зводяться до того, щоб:
– розкрутити мляву, але бажану тему;
– непомітно "задушити" небажану тему;
– м'яко "переламати" небажану тему;
– непомітно підмінити тему;
– замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології).
Як розкрутити мляву, але бажану тему. Інформаційний шум щільноюстіною встає на шляху будь-якої новини, яку журналіст намагається "проштовхнути" через канали ЗМІ і "впровадити" у сферу актуальної суспільної свідомості. Важливо не лише "побороти" інформаційний шум і вивести свою новину на орбіту масової комунікації. Необхідно домогтися, щоб ця новина протрималася на цій орбіті максимально довго, тобто щоб тема "крутилася".
В умовах інформаційного шуму практично неможливо "запускати" на орбіту суспільної уваги "важкі" теми, навантажені пропагандистським змістом і насичені суб'єктивними журналістськими емоціями. Тому потрібно вибрати з маси елементів лише ті найбільш яскраві і "гострі" тематичні фрагменти пропагандистської інформації, яким можна надати видимість об'єктивного факту, суспільно-значущої новини або сенсаційності для привернення читацької уваги. В такий спосіб відбувається своєрідне трансформування теми в більш дешевий і "солодкий" інформаційний продукт. Це можна здійснити трьома способами:
1) тема вище особи – пропагуємо не персональний імідж, а пов'язані з ним теми;
2) факт вище думки – використовуємо лише ті тематичні фрагменти пропаганди, які за зовнішніми ознаками можуть подаватися як такі, що мають суспільну інформаційну цінність;
3) сенсація вище емоції – використовуємо лише ті тематичні фрагменти, які мають виражений потенціал "сенсаційності". Мова йде не про "сенсації" у кращому розумінні цього слова (ексклюзив, гарячі новини, викриття, великий скандал), а про так званий "дух сенсаційності".
Вказані трансформації здійснюються за допомогою таких прийомів:
1). Солодкий контекст. Публікуємо серію матеріалів на тему, яка заявлена "дружнім" кандидатом як ключова тема його передвиборної кампанії. При цьому принципово важливо жодного разу (!) не згадати даного кандидата.
2). Закладання шашок. Приклад: якщо "улюблений" кандидат N планує днями різко виступити проти возз'єднання України з Білорусією, необхідно до появи цієї заяви опублікувати серію матеріалів про жахи майбутньої інтеграції,бідність у Білорусії, засилля білоруських повій на Хрещатику, жахливу епідемію грипу в Мінську і загрозу її поширення на південь. При цьому не можна жодним словом обмовитися про кандидата N! І лише добре підготувавши суспільну думку, друкуємо статтю "Кандидат N Протестує Проти Жахів Інтеграції з Білорусією".
3). Завищення інформаційного приводу. Приклад: поважна газета (на відміну від рекламного проспекта) не може просто так, голослівно, затверджувати,що "кандидат А – високоморальна і віруюча людина". Потрібно цю ідею зробити актуальним об’єктом, знайшовши для цього придатний інфопривід: або програмний ("кандидат А хоче ввести обов'язкову молитву в школах"), або кампанійний ("кандидат А виступив на мітингу в недільній школі”), або особистісний("кандидат А заборонив своїй дочці робити аборт").
3.1). Кластеризація (деталізація). Замість того, щоб викладати всю програму кандидата, ми "подрібнюємо" її на тематичні фрагменти, кожен з яких можна логічно "прив'язати" до інтересів конкретного соціального, культурного,національного, релігійного, вікового, професійного зрізу населення. Американці називають ці "осередки" електорату "кластерами". Звідси і назва прийому:
"кластеризація" програми кандидата. Приклад: "План підкупу кожної категорії виборців. Що потрібно зробити для американців ірландського походження? –
Випити з ними пива. – Що для китайців? – Провести вечір у Чайна-тауні. – Для євреїв? – Вибрати правильний момент для поїздки в Єрусалим. – Які слова знайти для медиків, перукарів, а які – для жінок-вчених?"
3.2). Анімація (пожвавлення). Замість кампанійного інфоприводу використовуємо особистісний: спробуємо глянути на кандидата "як на особистість" навіть у той момент, коли він просто виконує рутинну роботу. Приклад: президенту потрібно "просунути" тему необхідності війни в Албанії тому його літак спеціально садять в місті, де йде дощ, щоб він міг, спустившись з трапу, зняти плащ і накинути його на плечі літньої "албанки", яка "випадково" опинилася в натовпі.
4). Канонізація соцопитування. Посилання на всілякі опитування допомагають журналістам вирішувати завдання позитивної пропаганди;
5). Канонізація фокус-групи. Примітивну "фокус-групку" можна створити прямо в редакції, кафе чи пивному барі. Приємно, що ніхто і ніколи не змуситьвас включити в кишенькову "фокус-групу" людину із "незручною" думкою;
6). Пластиковий експерт. Дозволяє маскувати пропаганду в строгих формах "авторитетної думки" якого-небудь експерта. Експерти з великим задоволенням відгукуються на будь-який дзвінок з редакції солідного видання.
7). Наша людина в натовпі. Під час показу маніфестацій загострюється пропагандистська насиченість "випадкових" деталей, "вдало помічених" окремих образів, вихоплених "з глибин народного моря".
8). Бокс попупи ("splendid generalities"). Замість того, щоб прямо і чесно висловити власну думку, журналіст прикривається загальними словами: "як свідчить загальна думка", "для всіх українців", "сьогодні Україна розуміє", "Воля", "Демократія", "Незалежність", "Цивілізація", "Західна культура", "Майбутнє", "Наші діти" тощо.
9). Штучний супутник. Це будь-яка знаменитість, яка погодилася трохи "покрутиться" на орбіті передвиборного іміджу нашого улюбленого політика тобто підтримати його і привселюдно похвалити в пресі.
10). Фальшивий витік. Посилання на горезвісні "добре поінформовані" анонімні джерела.
Як непомітно "задушити" небажану тему. Журналіст відмовляється від лобового зіткнення з небажаною проблематикою, він не висуває контраргументів, а просто... включає глушилку.
11). Глушилка. "Глушіння" небажаної теми можна здійснювати двома способами: паралельно і послідовно. При паралельному глушінні ми оточуємо невеликий матеріал з коротким звітом про небажану подію кількома об'ємними публікаціями на суміжну ("дисонуючу") тему. Послідовне глушіння здійснюється в рамках окремої статті – спочатку коротко заявляється небажана тема,потім різко звучить суміжна дисонуюча тема.
12). Заниження інфоприводу. Якщо інформаційний привід для публікації слабкий, краще відмовчатися. Однак E84{коли "противник" усе-таки розродився"гарячою" рекламною новиною, то нав'язуємо небажаній темі "незручний" інформаційний привід.
12.1). Програмування (замуровування). Немає нічого страшного за посушливий вітер колючих цифри. Чим більше цифр, тим краще.
12.2). Театралізація подвигу (шельмування). Якщо "недружелюбний" нам кандидат намагається організувати яскраву подію "як особистість" (знімає плащ і накриває ним жінок похилого віку, які стоять у натовпі під дощем), то потрібно впевнено і різко переводити тему в кампанійний інфопривід: "усе, що відбулося – лише частина передвиборного шоу!"
Як м'яко "переламати" небажану тему.
Ми не просто "перекриваємо"голос далекого ньюсмейкера, "викрикуючи" будь-яку іншу інформацію із суміжної теми. Силове "переламування" теми припускає, що журналіст відгукується на небажану тему конкретними контраргументами.
13). Ложка меду. Найпоширеніший вид "ложки меду" – це так зване "роз-
крити очі". Спочатку автор статті вдає, що підтримує небажану ідею, заявлену в першому абзаці – і лише в процесі заглиблення в тему починає сумніватися в її правильності, а на кінець статті, зрозуміло, приходить до остаточного засудження "ворожої" тези.
14). Шекспірівський сонет. Журналіст спочатку довго і завзято розвиває тему в невигідному для себе ключі (наприклад, критикує). Однак він береже "на потім" деякий найсильніший (єдиний!) контраргумент, який "закладається" у останню фразу статті – і це вмить "перевертає" зміст усього сказаного раніше зніг на голову!
15). Фонтан бруду (заборонений).
16). Групове зґвалтування. Фокус-групу краще застосовувати не для "розкручування" тем, а саме для їх "переламування".
18). Ворог народу. Прийом має два різновиди. В першому випадку автор статті посилається на думку конкретної більшості. Другий варіант – ототожнення позиції журналіста з позицією абстрактної більшості (народів, нації в цілому, "всіх розумних людей").
19). Сонячне затемнення. Запрошена зірка може мимоволі "перехопити" в кандидата увага глядачів і преси.
Як непомітно підмінити тему.
За допомогою технічних прийомчиків цю тему можна підмінити непомітно для читача – отже, "поховати".
20). Фальшивий заголовок. Тема, заявлена в заголовку, розвиватиметься лише в перших 2–3 абзацах.
21). Переключення стрілок. При "склеювання" різнопланових фрагментів журналістського тексту перехід на іншу тему: спочатку мова на тему, а після підзаголовка чи фотографії – тема зовсім інша.
Як замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології).
"Мікрочастинки" пропаганди – це, насамперед, цитати кандидатів і їхніх консультантів, тенденційні фактики, швидкі коментарі, "шпильки", спеціально відібрані фрагменти.Треба сховати їх у текст "інформаційної" статті.
22). Крапля дьогтю. Щоб продати публіці цистерну рекламного меду, доводиться додавати краплю дьогтю.
23). Пізанська вежа. Статті треба будувати за принципом "переверненої піраміди". Журналісти намагаються "заганяти" вигадку в кінець тексту, маскуючи його під "об'єктивну передісторію питання".
24). Дев'ять з половиною слів. Розмір кожної конкретної "пропагандистської" цитати не повинен перевищувати... дев'яти слів.
25). Витончений аромат сумніву. Якщо журналіст, аналізуючи виступ політика, говорить, що "політик думає (стверджує, розраховує, сподівається), що переможе на виборах", то в читача з’являється сумнів щодо цього.
26). Битися писанками (яйцями). Журналісти "зіштовхують лобом" кандидатів. Створюється ілюзія чесної сутички, але журналіст виставляє позицію "нелюбого" політика ніби "під кутом".
27). Нарізання цитати. Велика цитата відразу відлякує від теми. Довга цитата подрібнюється на найтонші "зрізи" – причому ідеологічна м'якоть цитатипостійно перемежовується "жирними" абзацами непрямого цитування.
. Пропагандистські прийоми телевізійної пропаганди
Активні дослідження прийомів телевізійної пропаганди розгорнулися в США в 70-х роках. Аналізуючи американське телебачення початку 70-х років XX ст., Е.Ефрон визначила наступні характерні пропагандистські прийоми:
1). Читання думок. Журналіст читає думки пересічних людей, але насправді вкладає в їхні вуста свої міркування.
2). Анонімність. Полягає у використанні анонімного або фактично анонімного джерела повідомлень.
3). Вилучання. Суть прийому зводиться до фільтрування думок співрозмовника. Розрізняють чотири типи вилучань:
– відхилення. Ведучий стверджує, що надає слово обом сторонам, тоді як у повідомлення потрапляє лише одна;
– перспектива. Висвітлюючи певний конфлікт, комунікатор надає слово лише одній стороні;
– підміна. Полягає у використанні слабких, сприятливих визначень для позначення насильницьких дій;
– останнє слово. Комунікатор передає зміст дискусії коректно, проте завершує її акцентом на позиції однієї сторони;
4). Звеличення. Виокремлюють шість видів "звеличення":
– похвала. Комунікатор позитивно змальовує певну дію або характеристику;
– придушення негативу;
– найменування і звеличення негативів. Для виправдання негативного факту знаходять жорстко позитивно емоціонально закріплені терміни, наприклад "національна гордість", "солідарність трудящих" тощо;
– ігнорування негативних характеристик. Використання позитивних епітетів для характеристики людини;
– збільшення значущості. Характерний приклад – "іконостас" радянських
марксистських вождів (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін, Й.В.Сталін) плюс сучасний керівник;
– обзивання опонентів аморальними особами. Зміст подібного прийому у використанні моралізаторської критики опонентів.
5). Приниження. Існує сім різноманітних видів приниження:
– пряма атака;
– непряма атака;
– атака за допомогою подвійного стандарту. Використовуються спеціальні правила гри для об'єкта звинувачення;
– гумор, сарказм, сатира, іронія. Одним із найпоширеніших прийомів приниження є використання гумору;
– аргумент. Повідомивши про позицію однієї сторони, журналіст детально її аналізує і розбиває вщент, ніби це робить протилежна сторона;
– звинувачення за асоціацією. Об'єкт прив'язується до чогось зовсім поганого, наприклад, фашизму;
– код. Не маючи можливості критикувати відкрито, комунікатор звертається до мови Езопа.
6). Підроблений інтелект. Штучно створюється враження про нейтралітет комунікатора, який насправді ангажований однією зі сторін. Шість варіантів цих прийомів:
– фальшивий комплімент;
– фальшива критика;
– фальшиві серії. Комунікатор критикує опонентів за схожі помилки, але забуває про критику, коли доходить черга до його протеже;
– фальшивий прототип. Комунікатор знаходить представника певної групи і постійно надає йому слово від її імені;
– напівдебати. Комунікатор активно і постійно стверджує, що він надає слово обом сторонам. Насправді дозволяє дуже детально висловлювати позицію лише своєму протеже, повністю ігноруючи опонентів;
– подвійна бесіда. Комунікатор на початку виступу стисло розповідає про певний позитив щодо опонентів, а потім тривалий час присвячує спростуванню власного твердження.
7). Повна фальсифікація. Комунікатор цитує висловлювання (читай позицію) сторони зі значними неточностями і навіть помилками для посилення позицій опонуючої сторони.
8). Редагування структури. Психологічний вплив за рахунок структуризації текстів:
– "отруйний сандвіч". Комунікатор подає позитивне повідомлення між негативною передмовою та негативним висновком;
– "цукровий сандвіч". Негативне повідомлення маскується позитивним вступом і позитивними висновками;
– перебільшення деталі. Комунікатор знаходить, а потім акцентує увагу на маленькій, але негативній, деталі.
9). Інша техніка:
– суперузагальнення. Комунікатор, не базуючись на об'єктивних фактах,робить надзвичайно широке узагальнення;
– недоведена теорія. Прийом ґрунтується на авторитеті наукового знання як такого;
– навідне запитання. Репортер запитує співрозмовника, висловлюючи вже сформовану думку щодо проблеми;
– однослівна журналістика. Комунікатор використовує одне слово або лаконічну фразу для визначення своєї позиції. Залежно від семантичного потенціалу слова, ним можна передавати як схвальне, так і негативне ставлення.
РозділІІ. Особливості підготовки та веденняспеціальних інформаційних операцій.
- Національна академія Служби безпеки України Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки Курсова робота на тему: «Характеристика спеціальних інформаційних операцій»
- Розділ I.Аналіз спеціальних інформаційних операцій(сіо):теоретичний та практичний аспект
- 1.3.Методи дослідження спеціальних інформаційних операцій
- 1.4.Система захисту інформаційного простору від спеціальних
- 1.5.Схема здійснення спеціальних інформаційних операцій
- 1.6. Сценарії спеціальних інформаційних операцій
- 1.7.Використання змі в спеціальних інформаційних операціях
- 2.2 Інформаційно-психологічне забезпечення операцій у зоні Перської затоки(1990-1991рр.)
- Висновок: