1.3 Мовний стиль журналіста

Сам термін "стиль мови" вимагає уточнення, тому що його не можна змішувати з терміном "стиль мовлення", якщо визнавати необхідність розмежування понять мови і мовлення.Термін "стиль мови" та визначення стилів як різновидів мови, як "приватних" систем всередині "загальної" системи мови спонукає представляти їх за образом і подобою мовної системи.

Стиль мови іноді розуміється і в іншому сенсі, як сукупність "більш-менш стійких комплексів мовних засобів, які відповідають певним жанрам, типами мови та обумовлених їх змістом і призначенням". З цієї точки зору аналіз і розуміння мовного стилю не повинні спиратися на суму "ізольованих елементів мови", але й не повинні виходити за межі загальномовних категорій та понять - змін значень слова, способів вживання слів і граматичних конструкцій. Все, що не може бути безпосередньо виведено і пояснено з таких елементів мовної системи, оголошується "немовних", хоча від цього не стає безсумнівно і "нестилістичного". Терміном же "мовний стиль" ("стиль мови") тільки підкреслюється, що стилі мови розуміються і вивчаються в "плані мовному", т. е. в межах елементів мовної системи, лише з точки зору якостей і застосувань цих елементів. "Стиль мови" розуміються в цьому випадку не як містяться в самій мовній структурі відокремлені і замкнуті кола різних виражальних засобів, а як виявляються в різних формах і видах суспільно-мовленнєвої діяльності колективно усвідомлені способи співвідношення і комбінування різних стилістичних елементів.

Відмінності між "стилями" полягають не тільки і не стільки в матеріальному складі мовних засобів і не тільки в принципах співвідношення і прийомах обєднання різних елементів мови, але також і в їх функціях. Зрозуміло, що стиль мови не завжди формується безпосередньо самими елементами мови. Іноді він обумовлений складними утвореннями, що виникають з поєднання цих елементів і що представляють синтезовані смислові єдності. Ці складні стилістичні явища художньої мови (наприклад, порівняння, уособлення і т. п.) не можуть бути зрозумілі на основі аналізу лише окремих відносяться сюди слів.

Стиль - це суспільно усвідомлена і функціонально обумовлена, внутрішньо обєднана сукупність прийомів вживання, відбору та поєднання засобів мовного спілкування в сфері того чи іншого загальнонародного, загальнонаціонального мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, які служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу. Стилі, перебуваючи в тісній взаємодії, можуть частково змішуватися і проникати один в інший. В індивідуальному вживанні межі стилів можуть ще більш різко зміщуватися, і один стиль може для досягнення тієї чи іншої мети вживатися в функції іншого. Ступінь індивідуального своєрідності стилів мови неоднакова. В таких різновидах письмово-книжкового мовного спілкування, як ділова папір, технічна та службово-адміністративна інструкція, інформаційне повідомлення в газеті, навіть передова, індивідуально-стилістичне відступає перед стандартом, типової нормою або основною тенденцією звичної, яка встановилася форми словесного вираження.

Крім змішування і навіть ототожнень понять "мовний стиль" ("стиль мови") і "мовної стиль" ("стиль мовлення"), часто спостерігається також наївне приравнение мовного стилю до "формі мови" і своєрідно розуміється "різновиди мови" (наприклад, усний і книжковий "стилі", діалогічний і монологічний "стилі", "стилі" просторічні і літературний і т. п.).

Відбір мовних засобів. Процес мовного спілкування здійснюється в різних конкретних формах - формі діалогічного або монологічного мовлення, у формі усного або письмового мовлення, з їх подальшими різновидами. І вже ці відмінності в комунікативній формі мови обумовлюють собою відомий відбір мовних засобів, переважно граматичних.Відбір певних мовних явищ типовий для різних комунікативних форм мовлення, але не має абсолютного характеру.

Наявність різних комунікативних форм мови викликає до життя відомий відбір мовних засобів, який, проте, не веде до перетворення цих форм мови в замкнуті мовні системи.

Значний вплив на відбір мовних засобів роблять і такі чинники, які кореняться не в загальних умовах комунікації, а в підході пише до свого вислову, в його індивідуальної установці. Звичайно, сама ця індивідуальна установка має обєктивний характер, по-перше, тому, що вона породжена обєктивними соціальними факторами, а по-друге, тому, що її мовне вираження в силу соціальної природи мови неминуче має відлитись в певні обєктивні і закономірні форми, що допускають , правда, величезна кількість приватних варіантів.

У самій індивідуальності цієї установки мовця (з точки зору її впливу на відбір мовних засобів) існує безліч градацій. Якщо в деяких випадках установка мовця відрізняється значною складністю і своєрідністю і виражається в надзвичайно складному відборі мовних засобів, то в інших випадках вона виявляється більш простій, носить більш звичайний, типовий характер і виражається в більш типових і стійких, постійно повторюваних формах відбору мовних засобів.

Таким стійкішим характером відрізняється відбір мовних засобів, що здійснюється на базі емоційної установки мовця, тобто на базі різного емоційного наповнення мови.

Тут, звичайно, також можливі найрізноманітніші індивідуальні форми і різновиди відбору, але за ними ясно намічаються певні типові явища. Так, для підвищено емоційної промови особливо характерно вживання еліпсів і інверсій, відсутність складних синтаксичних побудов. Менш постійною ознакою підвищено емоційної мови є лексичні засоби (істотне значення мають тут, наприклад, вигуки, визначені типи яких закріплені за цим видом мовлення).

Треба підкреслити, що відбір мовних засобів залежно від емоційного змісту промови перехрещується з відбором мовних засобів, обумовленим іншими раніше згадуваними сторонами мовного спілкування.

Значний вплив на відбір мовних засобів надає прагнення до виразності і чіткості мови. У цьому факторі відбору мовних засобів також яскраво виступає установка мовця; але і тут при всьому різноманітті можливе виразно проявляються загальні, типові тенденції, що виникають на основі конкретних рис ладу цієї мови.

Установка мовця як фактор, що обумовлює відбір мовних засобів, набуває особливого значення при вираженні мовцем його пізнавально-оцінного ставлення до предмета мовлення, до адресата мови, взагалі до дійсності. Переплітаючись з різними відтінками емоційності, різноманітні форми вираження пізнавально-оцінного ставлення мовця до предмета мовлення, що визначається його світоглядом і конкретними умовами спілкування, отримують різний вираз шляхом відбору мовних засобів.

На базі пізнавально-оцінного ставлення мовця до змісту висловлювання, а також до адресата мови і взагалі до ситуації оформляються різноманітні типи емоційно-експресивного мовлення.

Відбір мовних засобів, переважно лексичних і синтаксичних, особливо інтонаційних, складається тут на основі злитого вираження цілого ряду моментів: самої оцінки, її емоційної інтенсивності, характеру "соціальної ситуації", не кажучи вже про вплив таких чинників, як комунікативні форми мови, прагнення до виразності і т. д.

Відбір мовних засобів пронизує, таким чином, все життя мови, становить одну зі сторін його безпосереднього функціонування. На основі такого відбору, відповідним чином організованого, в результаті взаємодії між різними визначальними його факторами і виникає те, що називається мовним (або мовним) стилем, тобто більш-менш витримане єдність мовних засобів, що може характеризувати як окреме висловлювання, так і цілий ряд висловлювань.

Стійкість і повторюваність факторів, що визначають відбір мовних засобів, веде до типізації та однаковості мовного оформлення цілого ряду окремих висловлювань, тобто до створення мовних стилів, що мають не індивідуальне, а загальне значення. Положення про відсутність загальних мовних стилів одно положенню про повну несистемності і хаотичності факторів, що викликають відбір мовних засобів, про випадковості їх дії. А тим часом ці чинники визначаються самою природою мови, її соціальною функцією, володіють стійкістю, і тому на їх основі обовязково повинні виростати стійкі типи мовного оформлення мови - "загальні" мовні стилі [16].

Стилі мови, уживані в журналістиці. Стиль публічної промови обслуговує різноманітні потреби, повязані з політикою, наукою, літературою, адміністративної та господарської діяльністю і т. д. Мовне спілкування в такому випадку охоплює необмежено велику кількість учасників, наприклад, передачі по радіо, газетні статті, книги звернені до мільйонів слухачів і читачів, які мають різне загальний розвиток і різну обізнаність в излагаемом питанні; цим обумовлюються високі вимоги до повноти, ясності і точності мови.

Складність освітлюваних питань вимагає їх розгорнутого, систематичного викладу, тому для публічної промови типовою формою є монолог у вигляді статей, лекцій і т. п. За переважно публічна мова користується письмовим викладенням (книги, газети, ділова переписка і т. д.), між автором і читачем, особливо масовим, немає безпосереднього звязку, крім того, лист позбавлене ряду виразних засобів мовлення (інтонації), що знову створює необхідність особливо ретельно обмірковувати, як ясніше і точніше висловити висловлюваний питання. Для цього стилю і характерне використання в переважній більшості повних пропозицій, а також різноманітних типів складного речення.

Стиль побутової, або розмовної, мови, навпаки, обслуговує потреби мовного спілкування з поточних життєвих питань. Це спілкування відбувається у формі усного мовлення між людьми, повязаними спільністю їх досвіду в родині або на виробництві. Типовою формою такого спілкування є діалог, при якому учасники мови безпосередньо повязані між собою і можуть без праці робити додаткові розяснення та виправляти допущені неточності або пояснювати щось незрозуміле своїм співрозмовникам. До того ж обговорювані питання зазвичай не відрізняються складністю. Тому в розмовній мові немає особливої турботи про точність і ясності мови; в ній нерідкі неповні речення, співрозмовники задовольняються натяками, недомовки вгадуються і, навпаки, повнота мови виступає як зайве отяжеленіе мови, недоречний педантизм.

Як у стилі книжкової мови, в стилі розмовної мови також є різновиди в залежності насамперед від того, чи представляє вона діалог з короткими репліками або більш розгорнуті, звязкові висловлювання однієї особи, а потім від того, чи є в ній тільки повідомлення, обмін відомостями з питань, що не викликає розбіжностей, суперечок між співрозмовниками, або ж на перший план виступає оцінка мовцем подій, осіб, відстоювання ним думок, які можуть не розділятися співрозмовником, прагнення переконати слухачів; в цьому випадку мова набуває експресивний характер. Крім того, в стиль розмовної мови включаються просторічні елементи.

Особами, які володіють літературною мовою, елементи просторіччя вживаються нарочито і створюють враження, що мовець не утрудняє себе нормами літературної мови і дозволяє собі вживання елементів, що мають експресивне забарвлення грубуватості.

Стиль художньої мови має на меті створювати засобами мови художні образи, в звязку з чим в ньому в найширшої мірі використовуються барвисті, експресивно, емоційно забарвлені елементи мови, наприклад лексика, що виражає ставлення автора до зображуваного (повага, захоплення, співчуття, теплота, жартівливість, зневага , прагнення дискредитувати); з морфологічних засобів - суфікси оцінки (будиночок, камяниці, будиночок), такі форми, як подихати, погуляти, тихше, веселіше, з синтаксичних конструкцій широко використовуються окличні речення. У той же час для цього стилю характерно широке використання самих звичайних, загальновживаних слів, які створюють простоту, природність, допомагають малювати самі живі картини і висловлювати глибокі й щирі почуття. Для досягнення жвавості і природності мови також широко застосовуються елементи розмовної мови (наприклад, різні види неповних речень). Навпаки, уникають елементи, що характеризуються ділової холодністю і сухістю, наприклад, в цьому стилі майже відсутні терміни. Прагнення до яскравої образності спонукає уникати мовних трафаретів, наділяти думки в нову, виразну мовну оболонку, нерідко вживаючи слова в незвичайному значенні (метафори, метонімії). Сама природність і простота є результатом наполегливих пошуків потрібних слів, зворотів мови, всього ладу пропозицій.