23. Стиль як відображення способу мислення

Традиційним є функціональний поділ стилів. Ще Аристотель називає стилем систему прийомів та засобів, що відбирають у відповідності з метою і методом впливу на адресата.

Функт. поділ стилів присутній в працях Гумбольдта, Потебні тощо. Однак уявлення про стиль, як мовлене вий різновид, пристосований для вирішення певних ком. завдань, було підмінене уявленням про так звані підмови відповідної сфери суспільного життя.

В основі більшості сучасних класифікацій стилів принцип приуроченості до різних сфер суспільного життя. Але це не відповідає сучасному стану справ, оскільки повідомлення в межах однієї сфери можуть переслідувати різні комун. цілі. Уявлення про сутність стилю можуть бути різноманітними.

О.Пешковський: „Стиль – це зовнішня оболонка змісту твору.” Стиль крім одного значення має нести додаткове комун. значення, основна мета твору – повідомлення думки, а все інше вже впливає на стиль: вплив на уяву, на волю читача.

М.Бахтін виводив природу стилю із природи жанру. Він вважав, що стиль – це один елементів жанрової єдності.

О.Чічерин підкреслив зв`язок стилю із складом мислення автора.

М.Гоголь: стиль у письменника утворюється тоді, коли автор добре знає того, для кого пише.” Тобто зовнішній вплив на стиль.

Стилі залежать від типу мислення.

Типи мислення:

1.мислення пов`язане із знанням, що формується

а) живе споглядання – перша стадія сприймання світу, характеризується емоційною оціночністю і налаштованістю;

б) поч. етап абстракт. мислення – наша буденна свідомість з її форм.-логіч. мисленням;

в) вищий етап абстракт. мислення – це теоретична свідомість, яка характер. діалектичне мислення.

2. Мислення, пов`язане із готовим знанням.