2.2 Сучасний погляд на дискурс телебачення

Телебачення присутнє в житті будь-якої сучасної людини самим фактом наявності телевізора вдома. На гребені науково-техничного прогресу, покликаного зробити навколишнє середовище максимально комфортним для людської життєдіяльності, телебачення втрутилося у приватну, найінтимнішу зону людського буття, заполонивши розум і почуття мільйонів.

Телевізіи?нии? дискурсивнии? простір все частіше стає обєктом сучасних філологічних досліджень, оскільки телевізіи?на сфера масовоі? інформаціі? потребує міждисциплінарного та багатоаспектного вивчення.

“Телебачення, синтезувавши кращі риси преси, радіо, кінематографа, стало цілком особливим, своєрідним видом комунікаціі?. У процесі становлення и? розвитку воно віднаи?шло власні, специфічні засоби і методи інформаціи?ного, публіцистичного та художнього відображення діи?сності” [8]. Телевізіи?нии? дискурс, віддзеркалюючи соціокультурнии? досвід, повязании? з пізнанням, осмисленням і презентацією світу, після свого завершення втілюється в телевізіи?нии? текст, має характерні, притаманні тільки и?ому параметри и? категоріі?.

Визначимо поняття “телевізійний дискурс”.

Телевізійний дискурс -- звязний, вербальний (на рівні звукового ряду) та невербальний (на рівні відіоряду), усний та письмовий (титри, текстові вставки) текст у поєднанні з лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами; текст у контексті події; мовлення як цілеспрямована соціальна дія [21].

Концепт телевізійного дискурсу взаємодіє з поняттям стилю, норми, літературної мови, мовленнєвого спілкування та його видів, але представляє свій власний рівень з відповідними структурами та формами. Телевізійний дискурс має своєрідну будову в центрі якої перебувають ті жанри, які найбільшою мірою відповідають головному призначенню телевізійної комунікації - впливати на суспільну думку [4].

Розглядаючи телевізіи?нии? дискурс, варто приділити особливу увагу поняттям “адресат” та “адресант”, оскільки поряд з “мовленнєвою волею” адресанта суттєвою ознакою висловлювання є и?ого зверненість та особистісна спрямованість: до кого направлено висловлювання, як мовець відчуває та уявляє своі?х адресатів, яка сила і?х впливу на висловлювання тощо. Саме від цього залежить композиція і, головне, стиль висловлювання. З цієі? соціолінгвістичноі? позиціі? дискурс може бути описании? як особистісно орієнтовании? (персональнии?) та статусно орієнтовании?, або суспільно орієн- товании?. Ця теорія знаходить широке відображення в роботах науковців П. Граи?са, Дж. Остіна, Дж. Серля, Д. Гордона, Дж. Лакоффа, Дж. Поттера, М. Уезерела, Н. Формановськоі?, В. Касевича, В. Кубряковоі?, Г. Матвєєвоі?. Мовець у персональному дискурсі розкриває свою особистість, у статусно-орієнтованому - статус та роль у певніи? суспільніи? сфері. В останньому говорить не “я”, а “голос”, відокремлении? від носія цього голосу та повязании? із и?ого статусом чи роллю [11].

Особистісно орієнтовании? дискурс проявляється у двох основних сферах спілкування - побутовіи? та буттєвии?. Статусно орієнтовании? дискурс зводиться до зразків вербальноі? поведінки, що склалася у суспільстві та характерна для закріплених сфер спілкування. Статусно орієнтовании? дискурс може мати інституціональнии? та неінституціональнии? характер залежно від того, які суспільні інститути функціонують у соціумі [12].

Зупиняючись детальніше на інституціональному дискурсі, варто зазначити, що в основі и?ого концепціі? лежить положення про те, що дискурс - це владнии? ресурс, що являє собою систему способів визначення, інтерпретаціи?, оцінок, позиціонування та ідентифікаціі? суспільних субєктів, відношень та обєктів реальності, які закріплюються та легітимуються соціальними інститутами [Дзикович В.О. Інституціальний характер телевізійного дискурсу].

Теоретичною базою інституціональноі? концепціі? є праці науковців М. Фуко та П. Бурдьє. У роботах М. Фуко ми знаходимо трактування інституціонального дискурсу як поля дискурсивних практик, які владно навязують суспільству певну оцінну і когнітивну базу, встановлюють режими комунікаціі? і порядок мислення, дисциплінують розум і почуття, позначають і структурують обєкти за допомогою відділення норми від не-норми. Тобто різні соціальні інститути та галузі знання розглядаються як сфери придушення і контролю, нагляду за дотриманням встановленого порядку використання слів і порядку речеи?.

У роботах Бурдьє для нас дуже важлива думка про те, що соціальні інститути є джерелами формування певноі? картини світу, яка легітимізується і навязується людям. Соціальні інститути виробляють і транслюють дискурси (у формі ідеи?, понять, категоріи?, принципів, образів та інших символічних фігур), що задають рамки, фокус-центри нашого бачення й осмислення реальності. Предметом дослідження Бурдьє є різні дискурсійні поля, що створені соціальними інститутами, серед них поля соціальних наук, журналистики та телебачення [3].

Говорячи про структурні компоненти інституціонального дискурсу, відзначимо, що у будь-якому інституціональному дискурсі наявні вісім компонентів:

1) уявлення про соціальну місію цього інституту;

2) особлива мова, включаючи професіи?ну, яку прии?нято використовувати при включенні в конкретну інституціи?ну комунікацію;

3) нормативна модель типово-подієвоі? статусно-рольовоі? комунікаціі?, до реалізаціі? якоі? примушує конкретнии? інституціональнии? дискурс;

4) система базових цінностеи?, що транслюється за допомогою інституціи?них комунікаціи?;

5) основні стратегіі? інституціонального дискурсу;

6) жанри інституціонального дискурсу;

7) прецедентні тексти;

8) типові дискурсні формули (фразеологізми, анекдоти, жести).

Будь-якии? інституціональнии? дискурс використовує певну систему професіи?но орієнтованих знаків чи, інакше кажучи, має власну підмову (спеціальна лексика, фразеологія). Людина виступає в тому чи іншому дискурсивному просторі не лише у певніи? соціальніи? ролі, що включає фактор сфери спілкування або тип соціального інституту, а и? з певною метою. Тобто одним з основних аспектів, що характеризує інституціи?нии? дискурс, є и?ого прагматичність [13].

Отже, як аспект телевізіи?ного мовлення інституціи?нии? дискурс виявляється доволі широким поняттям. По-перше, він охоплює мовну систему (ту і?і? частину, що специфічно орієнтована на обслуговування цієі? сфери комунікаціі?), мовленнєву діяльність (сукупність лінгвістичних та екстра-лінгвістичних факторів) та текст. Це можна подати у вигляді такоі? формули: дискурс = підмова + текст + контекст [5].

Складова частина “підмова” являє собою використання характерних для певного інституту мовних одиниць для и?ого чіткішого позиціонування серед інших інститутів та досягнення прагматичного ефекту. Компонент “текст” означає “текст, що створюється + раніше створении? текст”. Тобто и?деться про певнии? ступінь когезіі? та когерентності дискурсу. Компонент “контекст” включає в себе такі різновиди, як “ситуативнии? контекст” та “культурнии? контекст”. При цьому ядром інституціонального дискурсу є спілкування базовоі? пари учасників комунікаціі? - вчителя та учня, журналіста та читача, телеведучого та телеглядача [13].

Таке ствердження дає право говорити про те, що специфіка телевізіи?ного дискурсу значною мірою характеризується інституціональним аспектом, якии? передбачає “спілкування у заданих межах статусно-рольових відносин” [5].

Оскільки інституціональнии? дискурс розглядається не лише як явище лінгвістичне, а и? соціальне, потрібно зазначити: існування та розвиток дискурсу, визначення и?ого комунікативних механізмів та сукупності засобів вираження залежить від ситуаціі? спілкування та потреб суспільства.

Беручи за основу дослідження функціонування теледискурсу, слід розглядати і телебачення як складне соціальне явище, яке вивчають з різних аспектів. По-перше, як систему мовноі? та метамовноі? комунікаціі?, систему регулярно повторюваних мовленнєвих діи?. По-друге, як соціальнии? інститут - виробничу систему зі специфічними функціями, діяльністю та оргструктурою, що повязана з багатьма іншими організаціями, структурами та субєктами соціальних діи?. Ураховуючи ці факти, можна сказати, що інституціональнии? аспект теледискурсу полягає у тому, що телебачення являє собою форму соціальноі? свідомості, спосіб накопичення та представлення знань про світ та самого себе. Телебачення в цьому разі є суттєвим елементом узаємодіі? інституціонального аспекту та когнітивного механізму обробки дискурсу [14].

Інституціональнии? аспект телемовлення викликає велику зацікавленість у лінгвістів та передбачає и?ого подальше вивчення з використанням різних підходів. Основні напрями вивчення інституціональності теледискурсу полягають у визначенні и?ого як культурно-ситуативноі? сутності, моделювання и?ого структури, висвітлення лінгвопрагматичних особливостеи? тощо.

Під час дослідженння феномену теледискурсу на першии? план у сучасних учених виходить и?ого вплив, дієвість або ефективність. У цьому разі и?деться про науку, що вивчає мовленнєвии? вплив та поєднує в собі представників цілого комплексу суміжних наук - традиціи?ноі? системноі? лінгвістики, комунікативноі? лінгвістики, соціолінгвістики, прагмалінгвістики, риторики, дискурсивноі? лінгвістики, стилістики культури і мовлення, психологіі?, соціологіі? тощо [5].

Отже, телевізійний дискурс слід розглядати як особливий вид мас-медійного дискурсу, що являє собою інститут не тільки передачі інформації, але й вливу на людей та формування думок суспільства. Російська дослідниця Н. Мелехова стверджує, що однією з найважливіших характеристик сучасного теледискурсу є домінування особистітного в подачі інформації.

Факторами, що визначають створення і сприйняття телевізійного дискурсу вважаємо фактори мовні (синтаксис, семантика і стилістика); антропологічні (готовність реципієнта до сприйняття інформації, зацікавленість, рівень обізнаності і т.д.); медіоспецифічні (спосіб декодування, взаємодія телетексту і телекадру). Показники лінійної структури телевізійного дискурсу модифікуються під впливом жанрової специфіки і специфіки способу комунікації. Так, наприклад, мовно-стилістичне оформлення телеінтервю відрізняється від оформлення телекоментарію або телерепортажу. У кожному з цих різновидів телевізійного дискурсу діють ті нормативні правила мовного оформлення, які і роблять їх текстами даного типу. Вони регулюють вплив комунікативної інтенції на формування внутрішньої і зовнішньої структури дискурсу, тобто формують перспективу цілісності тексту відповідного жанру.

Таким чином, вивчення телевізійного дискурсу може відбуватися у таких напрямках як: моделювання структури дискурсу, встановлення його видів та жанрів, висвітлення його лінгвостилістичних особливостей, виокремлення типів учасників (оскільки їхні мовні характеристики обовязково відображаються у типових моделях реалізації відповідного різновиду дискурсу), а також у сфері стилістичного вдосконалення телевізійного мовлення [4].

Українська дослідниця І. Победоносцева акцентує увагу на комерціалізації, яка пропонує однакову ринкову логіку для всіх, призводить до того, що культурні продукти, інформація, телевізійні повідомлення розглядаються як товар. Отже, їх створення і розповсюдження повинні підпорядковуватись загальним економічним регуляторам, головний серед яких - прибуток, а його показник - рейтинг. Традиційно вважається, що маси існують під активним впливом ЗМІ - на цьому, принаймні, побазована ідеологія останніх. Ситуація розяснюється ефективністю “знакової атаки” на маси, і вважається, що таким чином відбувається однобічний рух у системі “телебачення-аудиторія” і в напрямку від каналу-передавача до реципієнта. Це актуалізує звернення до феномена маси, аналіз якого у різні часи здійснювали науковці Ж. Бодрійар, А. Камю, Х. Ортега-і-Гассет,

Ж.-П. Сартр. Маси не мають “соціологічної реальності”, вони не мають нічого спільного з будь-яким реальним населенням, будь-якою соціальною сукупністю. Байдужість - це найголовніша характеристика мас, їхня природна ознака. Маси, на відміну від індивідів, не обирають, не оцінюють, не кристалізують смисл. Вони віддають перевагу медіуму, який занурює їх у стан гіпнозу. Отже, характер масового глядацького сприйняття схожий на гіпноз, бо гіпнотичний стан вільний від смислів [23].

Інший український дослідник, О. Холод, теж говорить про сучасне телебачення як про систему негативного характеру, бо вона переповнена не тільки позитивною інформацією. Науковець каже про інмутуційних характер сучасного телебачення, розяснюючи цей термін як зміну моделі повдінки людей на гірше [32].

Отже, в даному параграфі ми зазначили, що через значне поширення та вплив на людську свідомість телевізійний дискурс являє собою складне та багатоаспектне явище, яке приваблює увагу багатьох дослідників. Ми визначили поняття “телевізійний дискурс” як звязний, вербальний (на рівні звукового ряду) та невербальний (на рівні відіоряду), усний та письмовий (титри, текстові вставки) текст у поєднанні з лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Також, установили, що телевізійний дискурс є інститутаційним, так як йому притамані усі ознакі інститаційного дискурсу. Ми дослідили, що сучасних науковців цікавить, насамперед, дієвість теледискурсу, а також визначили, що такі дослідники як І. Холод та І. Побєдоносцева визначают телебачення, а отже й теледискурс, негативною системою через його комерціалізацію.

У першому параграфі Розділу 2 ми розглянули поняття “масова комунікація”, “медіа” та “засоби масової комунікації”, зазначили, що існують різні назви та визначення мас-медійного дискурсу через досить абстратне значення як поняття “медіа”, так і поняття “дискурс”. Для нашого дослидження було обране наступне визначення “засобів масової комунікації”: засоби донесення інформації (словесної, звукової, візуальної), який забезпечує охоплення великої (масової) аудиторії та діє на постійній основі (надалі -- ЗМІ). До засобів масової комунікації відносяться: друковане видання (преса): газети, журнали; електроне ЗМІ: телебачення, радіо, мережеві видання. Дослідження засобів масової комунікації, що розпочалося ще на початку ХХ ст., має вже свою історію та традицію. Розробляється і удосконалюється методика вивчення цього аспекту реалізації мови, котрий включає функціонально складні мовленнєві обєкти.

У другому параграфі був розглянут сучасний погляд на дискурс телебачення. Ми дослідили, шо телевізіи?нии? дискурсивнии? простір все частіше стає обєктом сучасних філологічних досліджень, оскільки телевізіи?на сфера масовоі? інформаціі? потребує міждисциплінарного та багатоаспектного вивчення. Згідно з вченою Н. Мелеховою ми зазначили телевізійний дискурс як звязний, вербальний (на рівні звукового ряду) та невербальний (на рівні відіоряду), усний та письмовий (титри, текстові вставки) текст у поєднанні з лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами; текст у контексті події; мовлення як цілеспрямована соціальна дія. Телевізійний дискурс слід розглядати як особливий вид мас-медійного дискурсу, що являє собою інститут не тільки передачі інформації, але й вливу на людей та формування думок суспільства.