1.2 Текст та дискурс. Співвідношення понять

У сучасній лінгвістичній литературі терміни “текст” та “дискурс” використовуються паралельно та недостатьно чітко діференціюються. Причиною цього є, насамперед, відсутність єдиного погляду лінгвістів на обидва поняття.

З усього різноманіття визначень у сучасній лінгвістиці вирізнається три основні підходи довирішення термінологічної проблеми: 1) утотожнення понять текст і дискурс; 2) повне розмежування понять за характеристикою статика об єкта(текст)/ динаміка комунікації(дискурс); 3)залучення тексту до поняття дискурсу.

Спочатку “лінгвістика тексту” слугувала загальним визначення для будь-якого лінгвістичного дослідження письмового або усного тексту. Із цієї причини текст і дискурс розглядалися як взаємозамінні поняття [15]. У надрах різних наукових шкіл зародилися предумови для розмежування понять текст і дискурс. Спочатку текст асоціювався з матеріальним об`єктом, якому притаманна синтагматична протяжність, що характеризується звязністю та цілісністю. А термін “аналіз дискурсу”, що вже зазначалося у параграфі 1.1, ввів З. Харріс у 1952 р., який намагався поширити дистибутивний метод з реченя на зв`язний текст і залучити до його опису соціокультурну ситуацію. У сфері прагматики початковим було уявлення про текст як про повідомлення або мовний акт, залученний до комунікативного процесу. Таким чином, дискурс почали розглядати як лінгвістичний складник комунікації, і, як мову (усну чи письмову), занурену у комунікативний контекст.

У сучасній лінгвістиці використовують обидва терміни, що спричиняє ряд дискусій, направлених на вичерпне та чітке визначення тексту та дискурсу.

І. Арнольд, російська вчена, зазначає, що для того, щоб дати визначення тексту, яке відрізняло б його від інших рівнів мови, необхідно дати відповідь на такі запитання: 1) що є констатувальним чинником тексту; 2) яким можуть бути розміри тексту та чим вони визначаються; 3) які звязки тексту та інших рівнів мови. На ці запитання науковець відповіла наступним чином: 1. Констатувальним чинником тексту є та обставина, що він призначений не тільки для передавання, а й для зберегання інформації. 2. Межі тексту визначаються задумом автора й у письмовому тексті визначаються графічно. 3. Хоча для обмеження тексту від не-тексту обсяг повідлмлення до уваги брати не належить, він має істотне значення для класифікації текстів за жанровими та літературними різновидами. І. Арнольд наводить визначення М. Халлідея, який вважає, що текст скадається з речень, число яких n не може бути меньше, але може бути скільки завгодно більше одиниці. Таким чином, під текстом розуміється саме конкретний, матеріальний обєкт [15].

На нашу думку, найбільш вдале визначення поняття “текст” дав В. Демьянков, який визначає текст як вербальну складову комунікації, тобто таку, що не включає в себе паралінгвістичні та невербальні частини повідомлення. Текст та його мовні елементи мають зміст тільки в тій мірі, в якій він інтерпретується читачами/слухачами, які спираються на власне знання світу. Цей інтерпретований текст виходить далеко за кордони власне сказаного в тексті, та включає в себе логічні умовиводи читача, які не завжди помічає сам автор [29, 86-95].

Переконливим є спостереження російських дослідниць О. Кубрякової та О. Олександрової: “Під дискурсом треба мати на увазі імений когнітивний процес, пов`язаний з реальним творенням мови, створенням мовного твору, текст є кинцевим результатом мовної діяльності, що виливається в певну закінчену (і фіксовану) форму).” [17,19-20]

У структурі дискурсу виділяють три компоненти: 1) когнітивна модель змісту; 2) демонстрація знань про соціальний контекст, з урахуванням специфікі якого здійснюється соціальна взаємодія за допомогою текстів; 3) лінгвістичні знання про організацію дискурсу на макрорівні, тобото нарративних схемах побудови тексту, і на мікрорівні, під якими мають на увазі семантико-синтаксичні знання [15].

У росийській філософській літературі підкреслюється, що в дискурсі є певна “ментальна крапка відліку” - це “Его”, якому імпонує інтерпретатор і без якого дискурс розпадається, загублюючі свою звязність. Для тексту така характеристика необвязкова [29].

Отже, дискурс - це звязний текст у сукупності з екстралінгвальними, пранматичнимі, соціокультурними та іншими чинниками; текст - це мова, яку розгляжають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у зваємодії людей і механіхмів їх свідомості. Дискурс містить паралингвістичний супровід мови.

У підсумку зазначимо, що поняття тексту та дискурсу досить близькі, через що довгий час їх вживали сінонимічно. Абстрактність термінів та розходження поглядів науковців на обідва поняття становлять перепону для їх чіткого визначення. Однак, ми прийшли до думки, що текст та дискурс - поняття різні; текст - невербальна складова комунікації, що включає в себе логічні умовиводи читача, а дискурс -- звязний текст у сукупності з екстралінгвальними, прагматичнимі, соціокультурними та іншими чинниками.

У першому розділі нашої роботи ми проаналізували теоритичну літературу відносно дискурсу як лінгвістичної категорії та об єкту дослидження лінгвістики. Визначили, що слово “дискурс” походить від лат. discursus “біг туди-сюди, рух; беседа, розмова”, проте чіткого визначення терміну, який включав би в себе усі випадки його вживання, не існує.

Термін “дискурс” почав широко використовуватися на початку 1970-х рр. та вже в той час по-різному трактувався вченими. Виходячи розглянутих дефініції можемо визначити дискурс як усне чи письмове, вербальне та не вербальне звязне мовлення повязане з життям (термін не використовується щодо давніх текстів, які не мають неоспосередкованого зв язку з життям).

Розглянувши дві сучасні класифікації дискурсів, запропонували свою, спираюсь на принцип сфери вживання та природу дискурсу.

У сучасній лінгвістичній литературі терміни текст та дискурс використовуються паралельно та недостатьно чітко діференціюються. Ми розглянули свідношення термінів “текст” та “дискурс”. Дослідили, що існує три погляди щодо їх визначення:

1) утотожнення понять текст і дискурс;

2) повне розмежування понять за характеристикою статика об єкта (текст) / динаміка комунікації (дискурс);

3) залучення тексту до поняття дискурсу.

Ми вважаємо, що дискурс - це звязний текст у сукупності з екстралінгвальними, пранматичнимі, соціокультурними та іншими чинниками; текст - це мова, яку розгляжають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у зваємодії людей і механіхмів їх свідомості. Дискурс містить паралингвістичний супровід мови.