logo
Текст і комунікація

Поняття тексту і дискурсу: спільне та відмінне. Вагомість контекстуально-прагматичних характеристик у теорії дискурсу.

Сховане в тексті і поза ним постає наче у двох вимірах: 1) як змістова побудова, словесний "текстиль"; 2) як репрезента­ція автора, події, "фрагмента світу".

На цій відмінності розумінь і побудовані методологічні опозиції між "текстом" і "дискурсом". Перехід від текстознавчої парадигми до дискурсної означає зміщення акценту з розгляду тексту як самодостатньої знакової сутності на розгляд тексту в його зв'язках із зовні. світом та реальним комунікат. середовищем.

Якщо поняття дискурсу може бути визначене через поняття тексту, якщо воно є спадкоємним щодо текстознавчої теорії, то неминуче обидва терміни - дискурс і текст — приречені на пара­лельне існування. Так і є: сучасна лінгвопрагматика вільно оперує обома концептами. Вони взаємозамінні у риториці, семіології.

Спосіб, у який обидва терміни використовують як опорні слова для розуміння одне одного, і логічний, і алогічний водно­час. Наприклад, парадоксальним чином поняття дискурсу можна потрактувати і як ширше від "тексту", І як часткове стосовно нього.

Термін "дискурс" визначають через концепт тексту на під­ставі характеристик органічності, мовленнєвої безпосередності: Дискурс — це текст у його найбільш природному вигляді й оточенні.

Доволі правильно стверджувати протилежне: текст - це умертвлений, штучний дискурс, мовлення, яке зупинено в певній точці часопростору. Метою такої дискурсивної перервності може бути практична потреба, теорет. інтерес чи естетична на­солода. Якою б не була потреба зупинити мить безпосереднього буття слова, процедура фіксації перетворює дискурс на текст: Текст — це частина розмовного, письмового чи зна­кового дискурсу, виокремлена для аналізу.

Статичні х-ки тексту ("форма вербального відтворен­ня комунікат. акту", "письмовий запис мовної взаємодії", "знакове відтворення комунікат. події"") утворюють красиву опозицію з динамічними х-ками, на основі яких ідентифікують дискурс ("діалогічне буття дискурсу", "безпосеред­ність мовленнєвого акту").

"Широке розуміння" дискурсу раз по раз повертає це поняття до "паралельних" із поняттям тексту уживань. Спільні значення "тексту" і "дискурсу", які є підставою синонімічних уживань обох слів, зводяться до семантики "функціональності", статусу мовної одиниці як робочого матеріалу. Обидва поняття означають мовну єдність, якій властиве інтегроване значення І певні структурні риси. Зв'язність, осмислене поєднання консти­тутивних елементів - класична характеристика тексту. Ця ж ознака лежить в основі численних дефініцій дискурсу. При цьому і текст, і дискурс мають однакові кількісні параметри: їх визнача­ють як мовні одиниці, що більші за обсягом від речення чи фрази.

Отже, спільне у поняттях тексту і дискурсу - ознаки "зв'яз­ності", "єдиного смислу", когерентності, а з ін. боку - до­статнього рівня змістової і структурної розгорнутості, "розгалу­женості". Якщо обмежитися таким критерієм, то, справді, той самий фрагмент, повідомлення можна розглядати і як "текст", і як "дискурс":

Текст, або дискурс, — це уривок мовлення, що може бу­ти довшим за одне речення. Отож текстуальний і дискурсний аналіз стосуються того, як речення об'єднують­ся у тексти.

Утім розбіжність між двома поняттями для багатьох авто­рів може бути не менш принциповою. Відмінностями у значенні "тексту" і "дискурсу" заявляють про спрямування дослідниць­ких програм - вибираючи термін, підкреслюють перевагу або фор­мальних (текст), або функціональних (дискурс) аспектів аналізу:

  1. Повідомлення-текст від повідомлення-дискурсу відрізня­ється за переважанням ознаки "технічного запису" над ознакою "змістовності". Текст - це форма зберігання інф-ції, "символічна фіксація", "уривок мовлення"; дискурс - параметри розуміння, одиниця змісту, "фрагмент світу".

  2. Дискурсний аналіз сфокусований на контекстуальних х-ках, а у студіях тексту переважає інтратекстуальна проблематика. Текст можна інтерпретувати як суто знаковий ресурс, самодостатню структуру; дискурс - це обов'язково "текст і контекст у їх єдності", комунікативна подія, яку розглядають че­рез зв'язки із позавербальними (історич., психологіч.) чинниками.

  3. Поняття тексту традиційно використовують у розгляді проблематики системно-структурної цілісності, ієрархії значень і граматичної зв'язності, а термінологічний інструментарій теорії дискурсу стає у пригоді насамперед тим авторам, які прагнуть зосередити увагу на соціал. наслідках функціонування мови.

  4. Концепція тексту виходить з того, що текст створює власний світ, а дискурсний аналіз - із того, що світ породжує відповідний текст. Дослідник тексту орієнтований на моделі знакових єдностей як відносно автономного простору для гри, а в аналізі дискурсу важливим є зв'язок мовних форм із "формами життя", ідея прагматик. репрезентативності.