Тип медіа і особливості тексту. Розвиток інформаційних технологій і еволюція текстуальних форм.

Основні властивості медіа – інструментів комунікування: 1) створення повідомлень; 2) трансмісія – передача у просторі й часі; 3) можливість репродукції та розмноження; 3) демонстрація, забезпечення доступності для огляду. Зазвичай у поняття “медіа” включають і виробничий комплекс, і його продукт.

До групи первинних, природних медіа відносять вокальні і кінетичні здатності – голос, жести, міміку. Здатність до відтворення звуку та абстрактного мислення зробила можливим розвиток мови – найважливішого інтерперсонального медіуму і основи усіх майбутніх сигнальних систем. Можливості символічної інтеракції доповнювали знакові системи побутового рівня – танець, ритуали, одяг.

Першим технологічним медіа, створеним із використанням спец. знарядь, було письмо, яке давало змогу трансформувати аудіальні сигнали у візуальні і, понад те, зберігати, копіювати і передавати інф-цію. Написи на глиняних табличках, епоха папірусів та історія берестяних грамот дозволяють скласти уявлення про тривалу і багату подіями епоху догутенбергівських медіа.

Поняття технічних технологічних медіа, до яких належать книга, фільми, радіо, ТБ, газета, фотографії, пов’язане із науково-матеріальним прогресом, розвитком технологій копіювання, розмноження відбитків, відтворення зображення і звуку на відстані. Породжені технічними вдосконаленнями можливості розсилати повідомлення до найширшої мережі кореспондентів, охоплювати значні аудиторії, регулярність і швидкість комунікативних взаємодій, породили феномен масової комунікації і масових медіа (мас-медіа).

Поняття “інформація”, через яке визначають концепт “медіа”, може бути як завгодно широким. З урахуванням психоантропологічної модальності, медіа – це “технологічні пристосування, які розширюють природну здатність людини створювати, передавати і засвоювати візуальні, аудіальні, нюхові, смакові чи тактильні повідомлення”. Залежно від орієнтації повідомлень на певний сенсорний канал, медіа класифікують на групи:

- аудіальні медіа – розмовне мовлення (первинна технологія на основі здатності до відтворення звуку), телефон, телеграф, магнітофони, аудіокасети, радіо;

- візуальні медіа – малюнок, алфавіт (первинна технологія переведення аудіальних сигналів у візуальні), книга, фотографія, друкована періодика, ксерокопіювання;

- аудіовізуальні медіа – фільми, ТБ, кабельні системи, Інтернет;

- комунікативне пристосування на основі тактильних кодів – алфавіт Брайля для потреб людей із вадами слуху і зору.

Отож, сучасна теорія комунікативних зв’язків значно розширює концепт медіа, поставивши засоби масової комунікації в один ряд з їх архаїчними попередниками, а також будь-якими технологіями індивідуального самовираження. При такому широкому погляді відкривалася панорама здійснюваного людством єдиного інформаційного проекту: епоха клинопису на глиняних табличках і епоха електронних ЗМК ставали єдиним цілим в континуумі комунікаційної історії, татуювання на тілі за функціональним критерієм виявляло свою спорідненість із оголошенням в газеті, а будівля – застигла в камені інформація про час її створення – видавалася таким же переконливим посланням із минулого у майбутнє, як і писаний документ. “Від там-таму – до Інтернету” – так описує шлях розвитку комунікативних засобів польський теоретик медіа Т. Гобан-Клас.

Медіа класифікують не лише за еволюційним, а й за функціональним критерієм – залежно від виду комунікації:

масові медіа: пристосування, які забезпечують надходження повідомлень до великих аудиторій – телебачення, газети, журнали, книги;

групові та організаційні медіа: засоби для розширення можливостей групової та організаційної комунікації – телефони, інтеркоми, пейджингові системи, комп’ютери;

інтерперсональні медіа: засоби, використовувані для розширення міжособистісної взаємодії – листи, вітальні листівки, телефони, електронна пошта;

інтраперсональні медіа: пристосування, які розширюють можливості внутріособистісної комунікації – вебсистема, магнітофон, програвач, домашнє відео, щоденник, дзеркало.

Передбачуваною особливістю нового покоління медіа має бути їх діалогічний, інтерактивний характер. Уже сьогодні двосторонні медіа – комп’ютерні ігри, Інтернет – дають змогу користувачеві самому визначати стратегії спілкування, посилено культивують двосторонню взаємодію (чати, імейл-семінари і конференції).

Значення слова “медіа” в українській мові не зберігає того тісного зв’язку із поняттям “посередництво”, яке воно має у мові-джерелі і з якого зарубіжні автори висновують теорії “медіатизованого суспільства”, тобто такого, у якому медіа допомагають виконувати функцію узгодження інтересів різних його частин. Але посередницька і об’єднувальна роль засобів масової інформації зрозуміла і без десигнативної метафоричності їх іншомовного синоніма.

Основний інтерес досліджень масової комунікації зосереджений у зоні вияву через медіа соціальних значень і намірів. Різним аспектам цієї теми – загальнотеоретичним, структурно-семантичним чи вузько прикладним нормативним – присвячують себе медіасофія, аналіз дискурсу медіа, медіапрагматика. Усі ці напрями об’єднують у поняття медіалогії – сфери наукових зацікавлень, що вивчає феномен масової комунікації об’єднаними міждисциплінарними зусиллями.

19.