Поняття «документ» і його види. Документний ресурс

Документ - поняття широко використовуване в усіх сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знань є одна або кілька версій його розуміння у відповідності зі специфікою тих об'єктів, яким надається цей статус.

Воно розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотекознавство, бібліографо-, архіво- та музеєзнавсгво, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності

• бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність (полісемічність), що утрудняє спілкування та взаєморозуміння між фахівцями документно-комунікаційної сфери.

Документ - матеріальний об'єкт із інформацією, створеною людиною та закріпленою для її передачі в часі та просторі.

Із погляду комунікаційно-інформаційного підходу це — особлива форма каналу передачі соціальної інформації, яка характеризується фіксацією (закріпленням) даних на матеріальному (речовинному) носії. У комунікаційному процесі докумеї г може розглядатися також як повідомлення або джерело інформації, її передавач чи сховище.

Документні ресурси (мал. 1.9.) у Міждержавному стандарті ГОСТ 7.0-99 «Інформаційно-бібліотечна діяльність, бібліографія. Терміни та визначення» - «вид інформаційних ресурсів, який представляє сукупність окремих документів в інформаційних системах».

насамперед, із пунктів їх виникнення до пунктів доставки. Це ресурси, що рухаються, тому вони утворюють документний потік. Каналами передачі таких ресурсів є пошта, кур'єрська доставка, книжкова торгівля.

Термінальні документні ресурси — це закінчені ресурси, що збираються у пунктах обробки, переробки, збереження. Вони складають документний масив і фонд. їх доцільно поділити на кілька груп.

Перша — це бібліотеки, архіви, музеї, служби науковотехнічної інформації. Вони обслуговують юридичних і фізичних осіб, чия діяльність проходить поза межами цих установ і непов'язана з формуванням і збереженням цих ресурсів.

Друга група розглядає документний масив як основний об'єкт своєї виробничої діяльності, однак їх ресурси виступають лише засобом використання, а не виробництва інформації. Наприклад, основними документами для шкіл є підручники, але їх застосовують з метою навчання.

Третю групу становлять документні ресурси, які в обов'язковому порядку існують у будь-якій соціальній установі. Вони супроводжують, забезпечують і обслуговують їі основну діяльність та управління.

2. Документно-комунікаїдійна система (ДКС)

Документно-комунікаційна система (ДКС) - це підсистема соціальної комунікації, що забезпечує створення, обробку, зберігання та поширення документної інформації в суспільстві.

Система документних комунікацій - це сукупність усіх документів, відправників документної інформації (автор, видавництво), її споживачів (читач, слухач, глядач), професійних посередників (бібліотекарів, бібліографів, фахівців в області інформації та документації), виробничих процесів (створення, обробка, зберігання, поширення документів) і відносин між ними, обумовлених як внутрішніми властивостями системи, так і зовнішнім середовищем її суспільного функціонування. Відсутність

хоча б одного з елементів ДКС приводить до неузгодженості системи.

У документно-комунікаційній системі (мал. 1.10) виділяють три історично сформовані підсистеми: атрибутивну, функціональну й управлінську.

Управлінська підсистема ДКС - це постійні, безперервне впорядкування атрибутивної та функціональної підсистем документно-комунікаційної системи. Вона включає реіулювання всіх процесів, пов'язаних зі створенням і функціонуванням документа, зміну (при збереженні якісної специфіки) знакової системи, способів запису, сприйняття та відтворення інформації, удосконалювання матеріальної основи й форми документа, приведення їх у відповідність зі зростаючими документними потребами суспільства. Сукупність документів утворюють документні потоки, масиви, ресурси, фонди й т.п.

Документний потік (ДП) - організована безліч документів (первинних й/або вторинних), що функціонують у соціальному середовищі. ДП визначається безліч документів, які змінюються в часі, перебувають у русі, динаміці. Документний потік характеризується інтенсивністю, що виражається кількістю видань, публікацій, одиниць зберігання й т.д. в одиницю часу (місяць, рік). Наприклад, книги, що випускаються видавництвом протягом ряду років, щомісячні надходження в бібліотеку, інформаційний центр.

Документний масив (ДМ) - певна незмінне в часі безліч документів (книг, нот, карт, пластинок, дисків і т.іт.). ДМ характеризується кількістю, що виражається одиницями видань, публікацій, обліку, зберігання. Крім тимчасових можуть бути й інші обмеження: змістовні, мовні, територіальні й ін. Прикладом ДМ можуть слугувати: масив законодавчих документів, затверджених Верховною Радою України за певний проміжок часу; публікація одного вченого; масив краєзнавчих документів, надрукованих одним або декількома місцевими видавництвами й зосереджених у фонді бібліотеки; масив довідково-бібліографічних видань в органі НТІ й т.п.

Документація - безліч документів, підібраних зі спеціальною метою з певного предмета: наукова (фіксує хід і підсумки наукових досліджень), науково-технічна (відображає процес і результати наукових досліджень, технічних розробок, а також напрям і методи їх впровадження у виробництво), організаційно-розпорядницька й ін.

Документний фонд - сукупність документів, зосереджених у бібліотеках, інформаційних центрах, архівах, музеях. Специфіка документного фонду полягає в тому, що зібрані у фонді різні документи підібрані відповідно до завдань, профілю, потреб користувачів (читачів, слухачів, глядачів) тієї або іншої документної структури, організовані певним чином, збережені для повного, якісного й оперативного використання.

ДКС обслуговує всі без винятку сфери людської діяльності. Її значення в сучасному світі неможливо переоцінити. У систему документних комунікацій як у метасистему входить ряд спеціально створених суспільних інститутів: редакційно-видавнича справа,

науково-інформаційна та бібліографічна діяльність й ін. Сформовано відповідні документпі структури: бібліотеки, органи НТІ, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, книжкові палати, архіви й т.д.

3. Первинно-документний та вторинно-документний рівні інформації

За ступенем узагальнення інформації розрізняють первинні та вторинні документи. У Законі України «Про інформацію» подані такі визначення: первинний - це документ, що містить у собі вихідну інформацію; вторинний - результат аналітико-сингетичної й іншої переробки одного або кількох документів (мал. 1.11).

Н. Кушнаренко додає, що первинний документ - це гой, який створює автор, і він безпосередньо відтворює факти, події, явища реальної дійсності або його думки. Цей вид документа відображає результати наукової, виробничої, творчої діяльності. У ньому викладаються результати вивчення, дослідження, розробок тощо. Він призначений не для відображення інших документів, а для забезпечення суспільства первинною інформацією. Більшість документів, що функціонують у суспільстві, первинні. Сюди відносять: наукові монографії, статті, описи винаходів тощо. Це означає, що до групи первинних входять ті документи, які самі по собі мають пізнавальну цінність, а не відсилають до інших джерел.

Поряд із ними існують бібліографічні, реферативні, оглядові, аналітичні документи, які називаються вторинними або інформаційними.

інформаційної продукції. Підготовка вторинних документів - сфера професійної діяльності інформаційних посередників: бібліографів, референтів-аналі гиків, інших інформаційних працівників. Це бібліографічні записи, анотації, реферати, бібліографічні огляди тощо. Вважають, що вторинні документи призначені для інформування про інші документи. Вони можуть допомогти споживачам інформації краще зорієнтуватися як у складі певного фонду документів, так і в змісті тієї інформації, що в них міститься. Завдяки цьому може відпасти потреба у зверненні до кожного з використаних первинних документів, тобто ці документи полегшують розумову працю споживача інформації.

Поділ документів на первинні та вторинні досить умовний. Практично в усіх первинних документах містяться результати аналітико-синтетичноі переробки раніше отриманих науковик чи практичних результатів. Окремих первинних документів взагалі не може бути створено без первісної обробки даних, які є органічною складовою і становлять особливу цінність для споживачів. У вторинних документах містяться також результати попередніх досліджень, аналіз і їх синтез.

Розбір первинних і вторинних документів, які становлять документі потоки, масиви, ресурси, фонди, дає змогу отримувати обєктивну картину рівня розвитку економіки, науки тощо, дає можливість планувати та керувати розвитком усіх сфер людської діяльності, вдосконалювати іх. У процесі виявлення документів застосовують переважно якісний аналіз, що базується на вивченні їх змісту, оцінці цінності, достовірності, наукової новизни та повноти інформації, яка стосується ідей, методів дослідження, його результатів.

Видова структура вторинних документів достатньо різноманітна. її сформовано для переробки первинних джерел інформації відповідно до інформаційних потреб. Видове різноманіття вторинних документів об'єднане цільовим призначенням і методикою підготовки. Метою створення вторинних документів є інформування споживачів про потоки та масиви первинних документів, щоб у згорнутому вигляді викласти їх

формулювання якихось суджень (оцінок, прогнозів) на основі аналізу їх тексту).

Рівень згортання первинної інформації, характер вторинної як відображення інформаційних потреб (запитів) споживачів є провідними ознаками вторинних документів. За цими критеріями

Н. Кушнаренко виділяє бібліографічні, реферативні, оглядові й аналітичні вторинні документи, що мають як загальні, так і специфічні ознаки видового розмаїття.

Бібліографічні документи (дають відомості про документи у вигляді бібліографічного опису й анотації) класифікують за різними ознаками:

• цільовим призначенням - державні, науково-допоміжні, рекомендаційні, професійно-виробничі;

• об'єктом бібліографування - універсальні, багатогалузеві, галузеві, тематичні, персональні, бібліографічні, краєзнавчі;

• методом бібліографування - вибіркові, реєстраційні, сигнальні, анотовані, реферовані, оглядові;

• часом виходу в світ - поточні, ретроспективні, перспективні;

• ознакою приналежності - видавничі, книготорговельні, бібліотечні;

• за формою організації матеріалу - бібліографічні покажчик, список, огляд, бюлетень, журнал, допоміжний покажчик до видання.

Реферативні документи (дають характеристику первинного джерела у вигляді реферату) поділяють на різновиди за такими ознаками:

• цільовим призначенням - загальні та спеціалізовані;

• належністю до певної галузі знання - реферати зі суспільних, гуманітарних, природничих, точних, технічних і прикладних наук, економіки;

• способом характеристики первинного документа - рефераги- копспекти, в яких послідовно викладають в узагальненому вигляді зміст усього первинного документа, а також проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу споживача на окремих темах або проблемах первинного документа;

• обсягом і глибиною згортання - короткі (обсяг яких обмежений 850 друкованими знаками) та розширені ( об'єм яких може становити 10-15 % обсягу первинного документа);

• кількістю джерел реферування - монографічні (складені на один первинний документ), реферати-фрагменти (створені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф), оглядові або зведені, групові реферати;

• формою викладу - текстові, анкетні (позиційні), табличні, телеграфного стилю, схематичні, ілюстровані, змішані;

• методом викладу - реферати-екстракти, перефразовані, аспектні, які створюють на основі формалізованих методик;

• способом підготовки - інтелектуальні, складені на основі інтуїтивних уявлень про значимість змісту первинного документа, а також автоматизовані;

• авторським виконанням - авторські (автореферати) та неавторські (ті, які створила інша особа (референт-аналітик).

Оглядово-аналітичні документи (дають огляд кількох первинних документів) за ознакою глибини аналізу змісту першоджерел поділяють на бібліографічні, реферативні й аналітичні огляди, об'єднуючи їх в одну групу інформаційних оглядів. Є класифікації, за якими вони поділяються па огляди літератури (першоджерел) як джерело бібліографічної інформації га стану розробки проблеми (теми, питання). Виділяють також орієнтаційні (бібліографічні) та пізнавальні огляди. Тобто, нині немає єдиної класифікації оглядів.

Кожний із видів бібліографічних, реферативних, оглядово- аналітичних документів мас свої специфічні характеристики, методику створення та функції. М. Швецова-Водка виділяє комплексну функцію документа, яку вона називає соціально- комунікаційно-іпформаційною, а також окремо функції, що зумовлені його матеріальною формою фіксації та збереження даних. Крім названих, що відображають, на думку автора, сутність документа, нею також вказується наявність ряду вторинних функцій, а саме: пізнавальної, свідчення, меморіальної, культурної й

управлінської. С. Кулешов визначив основну для всіх типів

документальних джерел наукової інформації функцію, на основі якої їх можна поділити на види. За аналогією визначають і загальну для всіх наукових документів страхової діяльності функцію - документальне забезпечення страховою інформацією суспільства. Гака роль окремих сукупностей наукових документів у страхуванні є головним критерієм для поділу їх на типи.

3. Методологічні аспекти інформаційно-аналітичної роботи

1. Методи та підходи в інформаційно-аналітичних дослідженнях

Стратегічні методологічні положення та принципи знаходять своє тактичне втілення в методах дослідження. Метод (гр. те^осіоБ)

• спосіб пізнання, дослідження явищ природи та суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом і теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний

результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні це - шлях, спосіб досяшення поставленої мети та завдань дослідження. Він відповідає на запитання: «Як пізнавати?».

Методологія — це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання та перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці. Вона є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий гиті усвідомлення науки. Сучасна методологія не обмежується вивченням методів і прийомів наукового пізнання та дослідження. Вона опрацьовує також підвалини, структуру та властивості наукового знання, його генезис і функціональні закономірності розвитку та трансформації.

Методика (від гр. теНюсііке) - сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Це система правил використання методів, прийомів та операцій. Методика інформацііїно-

аналітичних досліджень формується на перетині науково- дослідницької, інформаційної та базової діяльності користувача даних. Науково-дослідницька діяльність «постачає» інформаційній аналітиці розроблені методи та методики дослідницького процесу. Інформаційна діяльність адаптує загальнонаукові методи до процесів опрацювання та поширення відомостей. Базова діяльність користувача інформації зумовлює вибір того чи іншого методу опрацювання даних відповідно до мети запиту.

Вплив названих чинників на формування методики інформаційно-аналітичних досліджень позначається на результатах роботи інформаційного посередника. Управлінська сфера як основний замовник інформаційної аналітики потребує результатів роботи у вигляді вивідного знання: прогнозів, рекомендацій, концепцій, дій. Такі дані дають надійне підґрунтя для прийняття управлінських рішень. Наявність в інформаційних документах нового знання дало підставу частині науковців віднести ІАД до науково-дослідної. Інформаційно-аналітична діяльність - це вид інформаційної, позаяк її сутнісною властивістю є допоміжний характер по відношенню до базової діяльності користувача даних. Якщо результат ІАД містить нове знання, цс слід розглядати як похідну функцію інформаційно-аналітичного документа.

Коло методів і методик, якими послуговуються в ІАД досить різноманітне. Трудомісткість процесів роботи з масивами інформації зумовила активне застосування засобів автоматизації та комп'ютерних технологій для їх опрацювання. Автоматизація зачепила не тільки процеси накопичення відомостей у компактній формі, але й пошуку, виявлення, відбору релевантної інформації, згортання даних тощо. Проте більшість процесів автоматизації потребують застосування інтелектуальних методів роботи з інформацією як на домашинному, так і постмашинному періоді. Ступінь інтелектуалізації цих етапів може коливатися від попереднього впорядкування й аналізу даних до побудови концепції автоматизації процесу, від технічного редаїування одержаного результату до розробки висновків і прогнозів на постмашинному етапі.

Методи та методики, що складають основу інформаційно- аналітичних досліджень, можна умовно поділити на 5 груп (мал. 1.12).

даних отримала назву «інформаційний аналіз», який лежить в основі більшості процесів ІАД.

2. Методи емпіричних досліджень - опитування, спостереження, експеримент. До цієї групи віднесемо й контент- аналіз і його різновиди.

Такі методи поширені в політології, економічних і соціальних дослідженнях. Вони допомагають одержати об'єктивні результати, що підтверджують або спростовують висунуті гіпотези. Більшість таких методів грунтується на переробці документних відомостей інформації, що дозволяє віднести їх до методики інформаційної роботи.

Особливої уваги заслуговує контент-аналіз, який дає змоіу представити масиви документних даних за змістом через різноманітні кількісні параметри.

3. Інформаційно-прогнозні методики - когнітивне картування, моделювання, аналіз процесу прийняття рішень, експертна оцінка. Вони дають змоіу досліджувати не тільки поточний стан, але й тенденції розвитку об'єкта вивчення та розробляти способи впливу на нього. Такі методи набули поширення в сфері управління саме завдяки можливостям прогнозування та визначення шляхіз зміни досліджуваного явища.

Названі інформаційно-прогнозні методики, на початкових етапах їх застосування та при текстовому оформленні результатів проведеного дослідження теж ґрунтуються на опрацюванні документних даних.

4. Методики створення інформаційних документів. До них віднесено методики згортання змісту документної інформації (бібліографування, індексування, систематизація, фрагмешування, анотування, реферування) й узагальнення змістової (огляд., відбір інформації відповідно до проблеми).

їх застосовують при створенні довідково-пошукових масивів даних, у процесах інформаційного забезпечення користувачів і для оформлення результатів проведеного дослідження.

5. Методи викладу інформації в інформаційних документах.

Найпоширенішими у процесах автоматизації є екстрагування, перефразування й інтерпретація.

Подана класифікація побудована на ознаці функціонального призначення та характері методу. Це зумовлено підходом до його розгляду з навчальною метою.

Із погляду автоматизації методи та методики 2, 3 та 4 груп завжди були у полі уваги фахівців. Однак їх повна автоматизація виправдана лише у великих інформаційних і науково-дослідних центрах, де формуються та впорядковуються чималі масиви документних даних, а також здійснюються одноманітні процеси роботи з відомостями. В багатьох інформаційних структурах, де створюються невеликі факто-аналітичні масиви документної інформації та спостерігаються одноразові процеси її опрацювання за ситуативними запитами користувачів, більш раціональні інтелектуальні способи роботи. До них відносимо такі, що виконуються інформаційним посередником без застосування комп'ютерних технологій або переважно без них.

Вибір конкретних методів дослідження диктується характером фактичного матеріалу, умовами та метою конкретного дослідження.

В одній і тій же науковій галузі може буги кілька методик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під час наукової роботи. Найскладнішою є методика експериментальних досліджень, як лабораторних, так і польових. Досить поширеним є поділ основних типів методів за двома ознаками: мети та способу реалізації.

За першою ознакою виділяються гак звані первинні методи, що використовуються з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування й ін. Вторинні методи застосовуються для обробки й аналізу отриманих даних (кількісний і якісний аналіз даних, їх систематизація, шкалювання й ін.). Третій тип представлений вернфікаційними методами та прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вогги зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру спів­віднесення постійних і змінних чинників.

За ознакою способу реалізації розрізняють логіко-аналітичні, візуальні й експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції й індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони взаємодоповнюються та можуть використовуватися з метою верифікації - перевірки істинності гіпотез і висновків.

Візуальні (графічні) методи (графи, схеми, діаграми, картограми) дають змогу отримати синтезоване уявлення про досліджуваний об'єкт і водночас наочно показати його складові, їх питому ваіу, причинно-наслідкові зв'язки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об'ємі. Вони тісно пов'язані з комп'ютерними технологіями.

Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосуються реальних об'єктів, які функціонують у конкретній ситуації і призначаються для прогнозування результатів. З ними пов'язаний цілий розділ математики - «теорія ігор». З їх допомогою вивчаються ситуації політичного, економічного, воєнного характеру. Вони використовуються у психології («трансакційний аналіз»), соціології («управління враженнями», «соціальна інженерія»), в методиці нетрадиційного навчання.

Інколи методи поділяють на групи відповідно до їх функ­ціональних можливостей: етапні, тобто пов'язані з певними фазами дослідження, й універсальні, які використовують у всіх періодах. До першої групи відносять спостереження, експеримент, а до другої - абстрагування, узагальнення, дедукцію й індукцію.

Міжнародні суспільно-політичні взаємозв'язки країн на глобальному рівні відображаються шляхом побудови моделі комплексної системи з вертикальною структурою та горизонтальним розташуванням суб'єктів. Згідно з існуючим методом аналізу міжнародних відносин виділяють такі підходи.

1. Геополітичний (геоекономічний) - дослідження міжнародних відносин шляхом аналізу політичних та економічних взаємодій між країнами й іншими суб'єктами з акцентом на просторовому розташуванні суб'єктів міжнародної чи транскордонної взаємодії і виникнення та розвитку центрів сили.

Усвідомлення всеосяжності інформації в природі та су­спільних явищах стало об'єктивним чинником виникнення нового фундаментального методу наукового пізнання - інформаційного підкоду. Він дає змоіу дослідити об'єкти, процеси та явища з інформаційного погляду, виявити нові якості, важливі для розуміння їх сутності га можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей і закономірностей інформаційних процесів.

2. Інформаційний підхід дає змогу уявити сучасний світ як складну глобальну багаторівневу інформаційну систему, яку утворюють три взаємопов'язані системи нижчого ступеня: природа, людина, суспільство. Кожна з цих підсистем є, по суті, інформаційною. Людина посідає центральне місце в інформаційній моделі сучасного світу. Саме через неї здійснюється взаємодія інформаційних систем «Природа» та «Суспільство».

Інформаційний підхід як фундаментальна методологія набуває все більшого поширення через об'єктивні чинники: «на­скрізний» характер даних, що проникають практично в усі галузі та сфери людської діяльності та супроводжують їх, стають однією з найважливіших категорій соціального розвитку; зростання обсягів інформації, вирішення проблем її доступності й ефективного використання; інформатизацію суспільства; розвиток інформаційної техніки та технології; становлення інформаційного суспільства, основним інтелектуальним продуктом якого є документи, інформація, знання. Останній чинник став імпульсом для обґрунтування документіюї, інформаційної га когнітивної парадигм дослідження.

Пізнавальні можливості інформаційного підкоду полягають у тому, що предмет дослідження вивчається у контексті інформації, її численних виявів. Він передбачає використання пізнавальних можливостей інформаційної теорії, методів, засобів, організаційних форм і технологій, вироблених інформатикою, для визначення специфічних рис предмета дослідження. Основний дослідницький актив інформаційного підкоду полягає в тому, що всі об'єкти, процеси та явища є, по суті, інформаційними, оскільки пов’язані зі

створенням, накопиченням, обміном або використанням даних (відомостей, знання) задля здійснення соціальної комунікації

У більш вузькому значенні інформаційний підхід означає ефективне використання пізнавального потенціалу інформаційної діяльності, що розглядаються як сукупність процесів одержання, збирання, аналітико-синтетичної переробки, зберігання, пошуку та розповсюдження інформації (а також інших допоміжних процесів, які забезпечують ці основні процеси), що застосовуються комунікаційними посередниками (соціальними інститутами або людьми, які виконують посередницькі функції між джерелом інформації (автором твору чи документом) та його споживачами. Для вчених, науковців інформаційна діяльність є невід'ємною складовою творчого процесу, одним із обов'язкових елементів наукового дослідження (будь-то огляд літератури з теми до­слідження, спостереження, експеримент чи теоретичний умовивід) одним із основних засобів досягнення його мети та завдань, забезпечення достовірності наукових положень, висновків і рекомендацій.

Інформаційний підхід має великі евристичні можливості щодо дослідження специфіки інформаційних потоків (масивів, ресурсів, продуктів і послуг) та інформаційних потреб досліджуваної предметної галузі через знання законів, функцій, ознак, властивостей, методів і засобів інформації як змісту повідомлень чи засобу соціальної комунікації (документної, інформаційної, когнітивної).

3. Аксіологічниії (ціннісний) підхід базується на понятті вартості та дає можливість з’ясувати якості га властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольнити потреби окремої особистості та певного суспільства, а також ідеї та спонукання у вигляді норми та ідеалу.

Цінності - це перевага певних смислів і побудованих на цій основі способів поведінки. До цінностей суспільства належать лише ті позитивно значимі явища та їх властивості, що пов’язані з соціаль­ним прогресом. Фундаментальними є гуманістичні або загальнолюдські цінності: життя, здоров’я, любов, освіта, праця,