8.2. Технічна підготовка зображальних матеріалів

При верстці полоси часто доводиться змінювати формат кліше. У таких випадках розмір майбутнього кліше визначають з допомо­гою геометричного методу. Для цього оригінал перевертають і на зворотному боці м'яким олівцем обережно проводять діагональ із лівого верхнього кута у нижній правий. По верхньому рядку зліва направо відкладають із допомогою спеціальної лінійки стільки квадратів, на скільки замовляють кліше. З отриманої точки опус­кають перпендикуляр. Якщо діагональ проведена з лівого нижньо­го кута у верхній правий, то це ж робимо знизу. Висота діагоналі буде висотою кліше. Вона вимірюється лінійкою у квадратах чи рядках набору. Якщо треба визначити висоту збільшеного порівняно з оригіналом кліше, то діагональ продовжують.

Оскільки оригінал і кліше пропорційні, висоту кліше можна ви­значити без лінійки. Для цього вимірюють боки оригіналу звичай­ною лінійкою і складають пропорції: = чи = де / — ширина оригіналу, Уі — висота оригіналу, І_х — ширина кліше, 1п_х — висота кліше. Ширина і висота оригіналу відомі, а ширину кліше оформлювач вибирає при верстці. У цьому випадку А = НІ_Х/1 — висота кліше дорівнює добуткові висоти оригіналу на ширину кліше, поділеному на ширину оригіналу.

Припустімо, що ширина оригіналу 24 см, висота — 18 см. Кліше замовили на 5,5 квадрата. Висота кліше дорівнюватиме (18 х 5,5) : 24 = 4 7₈ квадрата.

Не рекомендується зменшувати фотографії більше ніж у 1,5—2 рази. Занадто велике скорочення згустить штрихи. Треба уникати також і великих збільшень, бо в цьому випадку незначні дефекти знімка збільшуються в декілька разів і грубо виділяються на кліше.

У газетах, що друкуються на ротації, кліше роблять, як правило на 24 лінії. Це означає, що кожний квадратний сантиметр скла­дається з 576 крапок. На ці крапки розбиває зображення р&стр-пластинка з вигравіруваною сіткою, що служить для виготовлення тонових кліше. Є й щільніші растри — на ЗО, 48 ліній. Такий растр призначений для плоскодрукарських машин з гарною фарбою і папером, але не підходить для матрицювання і ротації.

При макетуванні інколи доводиться визначати площу кліше у стандартних рядках набору. У такому разі висоту кліше в квадра­тах переводять у рядки набору чи вимірюють висоту кліше спеці­альною лінійкою, але петитним чи корпусним боком. Отримане число множать на кількість колонок, охоплених кліше.

Приклад. Висота кліше — 4 квадрати, формат — 3 колонки. Треба визначити площу кліше в петитних рядках. Спершу визна­чаємо висоту кліше в рядках. Для цього 4 помножимо на 6 (у квадраті — 6 петитних рядків). Отримане число 24 помножимо на З (кількість колонок). Отже, площа дорівнює 72 рядкам петиту.

Нескладно вирахувати і площу кліше, формат якого не буде кратним кількості колонок. Для цього ширину кліше у квадратах помножимо на висоту в рядках і поділимо на формат основного набору. Наприклад, якщо треба вирахувати площу кліше, ширина якого 3,5, а висота — 4,5 квадрата, визначаємо висоту в рядках: 6 х4,5 = 27 рядків. Тепер 3,5 квадрата помножимо на 27 рядків і поділимо на 2. Отримаємо 34—35 рядків. Якщо кліше належить до тексту, його площу визначають у рядках того формату, яким набрано текст.

Розміщуючи фотоілюстрацію на газетній полосі, слід дотримува­тися таких правил:

• фотознімок має "дивитися" в полосу, а кліше — з полоси (під час друку вона дає дзеркальне відображення);

• кліше, не об'єднані одною темою, не повинні торкатися одне одного. їх розганяють по діагоналі чи кутах неправильного багато­кутника. Але поруч із тоновим кліше може стояти штриховий клішований заголовок, у тому числі й заголовок газети;

• під кліше зі зворотного боку полоси не можна верстати ще одне тонове чи штрихове кліше, а також заголовок, набраний вели­ким кеглем чи жирним накресленням;

• треба обережно ставитися до верстки кліше на згині полоси. Згин може припасти на обличчя, що зіпсує естетичний вигляд ілюс­трації. Тому краще верстати такі кліше нижче чи вище від згину;

• якщо кліше верстається у текст, над ним не повинно бути абзацного рядка, а під ним — кінцевого. Кліше, заверстане в мате­ріал, висота колонок якого більша від ширини, слід розмістити не нижче від оптичної середини.

У деяких редакціях не слідкують за тим, щоб зображальні мате­ріали були різноманітними. Бажано планувати їх таким чином, щоб у номері (тим більше на розвороті) не повторювалися знімки одно­го плану, жанру, сюжету, конфігурації (вертикальні чи горизон­тальні). Одноманітні хоча б в одному аспекті знімки створюють у читача враження, що все видання робиться зі штампів, бо зобра­жальні матеріали першими впадають в око.

Зараз можна набирати текстовики до ілюстрацій напівжирними шрифтами, хоч оформлення газети будується за принципом кон­трасту — протиставлення світлого чорному, прямого курсивному.

Текстовик, набраний чорним шрифтом, і знімок зливаються в одну чорну пляму, тому для набору текстовиків краще пасує курсивний шрифт. Він різкіше контрастує з кліше.

Текстовик може верстатися під кліше — на всі колонки або на частину — і над кліше. Можна ставити текстовик зліва і справа внизу кліше на одну чи дві колонки (не більше). Не треба заверсту­вати текстовики з боків зверху кліше ("вухами") чи посередині ("пузирем").

Важливу роль у газеті відіграють клішовані заголовки, рубрики, "шапки".

До штрихових заголовків ставляться такі вимоги: по-перше, їх слід виконувати рівними, без розпливів туші, насиченими по краях штрихами, а не світлими; по-друге, малюнок букв має бути близь­ким до малюнка стандартних шрифтів.