logo
133_Ivanov_55

Тема 7

ВИДИ ПОДАЧІ ТЕКСТОВИХ МАТЕРІАЛІВ ТА ЇХНЄ ОФОРМЛЕННЯ

План

  1. Добірка.

  2. "Вікно".

  3. "Підвал".

  4. "Горище".

  5. "Стояк".

  6. "Розгортка".

  7. Газетний розворот.

  8. Полоса суцільного тексту.

  9. Тематична сторінка.

  1. Обмінна та об'єднана сторінки.

  2. Газета у газеті.

  3. Тематичний номер газети.

Функціонування системи матеріалів газетно­го номера, ефективність кожного з них залежать і від особливостей їх подачі. Редакційна практи­ка виробила чимало форм подачі матеріалів у га­зеті. В основі кожної з них лежить особливе угру­повання матеріалів і відповідне їх оформлення.

Деякі форми подачі текстових матеріалів за­стосовуються вже багато років, вони успішно

витримали іспит часом. Інші виникли нещодавно, у зв'язку з по­требами журналістської практики. Форми подачі матеріалів без­перервно розвиваються. У різні періоди одні з них набувають знач­ного поширення, інші відсуваються на другий план. На основі ста­рих форм виникають нові, гнучкіші, які відповідають вимогам су­часності.

7.1. Добірка

Цей спосіб подачі матеріалів у багатьох газетних редакціях на­зивають блоком.

Добірка — це найстаріша форма подачі тексту на полосі. Органі­зація матеріалу в добірку передбачає компактне розміщення кількох (чи багатьох) публікацій під загальною рубрикою, заголовком чи "шапкою".

Широке застосування добірок у газетах пояснюється тим, що вони полегшують систематизацію, групування матеріалів на полосі чи в усьому номері, допомагають цим читачеві у сприйманні заверста­них публікацій. Пояснюється це ще й тим, що, використовуючи таку форму подачі матеріалу, редакція має змогу докладніше, глиб­ше висвітлювати якусь важливу тему. Добірка (блок) створює можливість посилити вплив газети на читача.

Отже, добірка — це комплекс матеріалів, згрупованих в одному місці за певною загальною ознакою, які мають спільну рубрику, заголовок або "шапку".

Існують два найголовніші принципи компонування добірок (блоків):

Тематичний: блок присвячений лише одній певній темі, що роз­кривається в його матеріалах різнобічно, порівняно широко ("Ко­мандарм. Історія у нас одна").

Різнотемний: теми різного характеру. Матеріали добирають за актуальністю й важливістю. Рубрики можуть бути найрізно­манітніші ("24 часа планетьі").

Які ж є засоби організації матеріалу всередині блоку? їх багато. Матеріали об'єднуються:

За часом ("Вчора в місті", "Вчора на заводі", "Вчора в районі", "Новини тижня", "Коли верстався номер").

За місцем (географічною ознакою): йдеться про події в одному регіоні, в одному місці, в одній області ("Львівська панорама", "Житомирська панорама", "Сьогодні в Харкові", "Новини Запоріж­жя", "Вісті з Чернівців").

За метою ("Назустріч Першотравню").

За автором ("Читачі повідомляють", "Колонка власкора", "Колонка редактора", "Читачі критикують").

Тепер розгляньмо другий принцип компонування блоків — за жанровими ознаками.

Одножанровий блок передбачає загальний жанр для всіх публ­ікацій добірки (замітки, листи, інтерв'ю, звіти тощо).

Різножанровий комплектується з матеріалів різних жанрів: за­мітка, зарисовка, репортаж, інтерв'ю. Саме тут часто вміщують пуб­лікації про події, що сталися за певний період (за часом): "Вчора", "Один день"... тощо.

Вирішальне значення для об'єднання матеріалів у блок має інформаційний привід, а часто і стислий редакційний коментар.

Ефективність впливу добірки на читачів залежить не лише від її змісту, від змісту рубрики й заголовків, а й від її графічного оформ­лення. Газети використовують численні засоби:

— інколи блок виділяють іншим шрифтом, а якщо це тематична добірка, то важливіші публікації висувають уперед, угору. Часто можна бачити виділення нестандартним форматом набору, шрифтом іншої гарнітури та іншого кегля.

Щоб підкреслити тематичну близькість матеріалів, що склада­ють блок, їх нерідко набирають однаковим текстовим шрифтом, котрий відрізняється від шрифтів, якими набрано інші матеріали полоси. З цією метою корисно набирати всі заголовки тематичної добірки шрифтом однієї гарнітури та одного кегля.

Різнотемну добірку набирають, як правило, інакше: кожен мате­ріал — іншим шрифтом. Так само різняться — гарнітурою і кеглем — і заголовки.

Найменша кількість матеріалів у добірці — два. У цьому разі її структура залежить від кількості колонок. Якщо колонка одна, то замітки можна поставити тільки одна під одною, якщо дві — теж одна під одною, але одну з них можна здати на змінений формат.

На практиці частіше трапляються блоки з трьох та більше текстів. Один із них може бути великим — провідний матеріал добірки, інші — набрані дрібнішим шрифтом.

Якщо розверстати такий блок на 2—3—4 колонки, вони утво­рять на полосі оригинальні конструкції.

"Свічка"

Нерідко можна побачити в газеті блок із 4—5—6 приблизно однакових за обсягом невеликих заміток, одно- чи різнотемних, поставлених на один стовпець вертикально. Такий вертикальний стовпець зветься "свічкою".

Проте "свічкою" може бути поставлений не лише блок, а й будь-який суцільно єдиний текст.

Вріз

Крім "шапки" або рубрики (інколи клішованої), на тематичну єдність добірки або полоси часто вказує і вріз.

Вріз — це стислий виклад змісту тексту, що подається без заго­ловка. У кількох рядках він у лаконічній формі розповідає, чому саме присвячено добірку чи полосу, пояснює мету, причину публі­кації.

Вріз — це своєрідна небагатослівна анотація, яка допомагає чи­тачеві орієнтуватись у пропонованих редакцією матеріалах добір­ки чи полоси.

Таку анотацію — вріз найчастіше верстають у лівому верхньому кутку полоси на 2—3 колонки або ж на центральних колонках. Інколи вріз забирає всі стовпці, розміщуючись під усім форматом "шапки".

Як правило, вріз виділяють напівжирним шрифтом, здебільшого курсивом, інколи збільшеного формату і кегля, в рамці чи на-піврамці. Ефектно виглядає й таке оформлення врізу: набір зміне­ним форматом і встановлення зліва вертикальної жирної або на­півжирної лінійки. У цьому випадку вріз до добірки може стояти тільки в лівому кутку.

Вся добірка відділяється від інших текстів на полосі чіткими лініями.

УВАГА: деякі газети у шрифтовому оформленні добірки часто припускаються типової помилки: намагаються набрати і замітки, і заголовки до них, і "шапку", і вріз різними шрифтами і різним форматом.

А наше завдання — підкреслити тематичну єдність матеріалів добірки чи полоси з допомогою шрифтографії, тобто з допомогою вмілого добору шрифту як для тексту, так і для заголовків.

Отже, текст добірки краще набирати схожими за малюнком гар­нітурами. Якими? Наприклад, Шкільною та Журнальною, Літератур­ною і Новогазетною, Балтикою і Новожурнальною, Банниківською.

Але якщо текст однієї замітки набрати ербаром світлим (цим ста­рим виробничим найменуванням у багатьох друкарнях називають текстові кеглі Журнальної гарнітури), текст другої замітки — борге­сом звичайним, третьої — літературним петитом, а четвертої — кор­пусом новогазетним, то єдність, зв'язок між матеріалами добірки може порушитися; через це блок не сприйматиметься як єдине ціле.

Це стосується й заголовків. Якщо "шапку" набрати Літературною гарнітурою, а заголовки матеріалів добірки — Балтикою, Газетною рубленою чи Пальмірою, то оформлення добірки або полоси вийде неоригінальним, строкатим. І знову ж таки порушиться єднальний зв'язок між текстами добірки.

7.2. "Вікно"

Одним із популярних видів подачі текстових матеріалів на га­зетній полосі є "вікно".

"Вікном" називають середній за розміром матеріал, розміщений на двох-трьох колонках однакової висоти, найчастіше у верхніх правому чи лівому кутках полоси. Від іншого тексту "вікно" відби­вають здебільшого світлими рамками з лінійок.

Принагідно згадаймо основні характеристики колонки. Колонка — це частина газетної полоси певного формату, відділена по вертика­лі пробільним матеріалом (реглетом). Висота колонки вимірюється в рядках набору (найчастіше — в петитних), ширина — у квадратах.

Газети малого формату (А 3) мають по 5—6 колонок, великого (А 2) — по 7—8—9, навіть 10.

Найзручніша ширина колонки — 2 У4, 2 1/2, 2 3/4 кв.

Хоча полоси нерідко компонують і з колонок різного формату, все ж якийсь один формат становить основу того чи іншого газетного видання.

А тепер повернімося до "вікна".

Припустімо, що на перших двох колонках полоси по 60—80 рядків кожна ми поставили матеріал, набравши його основним шрифтом на звичайний формат. Чи буде це "вікном"? А якщо ні, то що по­трібно ще?

Потрібно ще виділити текст "вікна" лінійками або рамкою і на­брати його таким шрифтом, який відрізнявся б від основної тексто­вої полоси. Наприклад, основний текстовий шрифт полоси літера­турний, а "вікно" можна набрати або журнальною, або рубленою гарнітурою.

Виділення "вікна" лінійками або рамкою у свою чергу диктує зміну формату набору. Якщо у нас формат колонки 2 1/4 квадрата, то набір тексту для "вікна" має становити 2 квадрати. Якщо формат колонки 2 3/4 квадрата, то набір тексту для "вікна" має бути 2 1/2 квадрата. Зрештою, з трьох стандартних колонок можна зробити чотири зменшеного розміру.

Певну роль відіграє висота колонки "вікна". Замітка в 10—20 рядків, набрана журнальним рубленим петитом (так званим ерба-ром) на 2 1 /'2 квадрата, взята у рамку, так і залишиться звичайною заміткою.

"Вікно" повинне мати гарний вигляд, тому мінімальна висота його колонок має становити рядків 50, а максимальна — щонайбіль­ше 3/4 висоти газетної полоси (десь у межах 80—85 рядків петиту) — йдеться про формат газети А 3.

Часто у тексті "вікна" заверстують штрихове або ж напівтонове кліше (кліше, виконане на сітку), тоді це "фотовікно" (часто — рубрика-фотофакт, фотозвинувачення). Подекуди "фотовікном" на­зивають будь-який знімок, поставлений на дві колонки в лівий чи правий кут полоси. Це неправильно. Знімок у "фотовікні" супро­воджується текстом. Текст має головний смисловий акцент публі­кації.

Тут корисно згадати класифікацію та характеристики різних видів кліше.

Напівтонове кліше, про яке щойно йшлося, — це кліше, зроблене на сітку. Воно виконане з оригіналу, на якому зображення переда­не не тільки білим і чорним кольором, а й перехідними сірими напівтонами.

До напівтонових оригіналів належать фотографії, а також зроб­лені аквареллю або тушшю з розмивом малюнки.

Виготовляють напівтонове кліше на сітчастому тлі з застосуван­ням растра, тому напівтонове кліше ще називають растровим.

Штрихове кліше — це кліше, зроблене з оригіналу, на якому зображення передається штрихами, крапками, суцільною заливкою та іншими елементами однакової насиченості. Зображення для виготовлення таких кліше виконують тушшю на білому папері.

До речі (про це вже йшлося в темі про заголовок), різновидом штрихового є виворітне кліше, або "виворітка". Воно дає на друкар­ському відбитку відтворення світлого малюнка на чорному тлі.

Треба додержуватись відповідних розмірів "вікна":

— воно не має бути малим (бо знецінюється ефект виділення матеріалу);

— воно не має бути надто високим (бо не буде помічене). Нарешті, слід пам'ятати про способи виділення "вікна" за допо­могою відповідного оформлення сусіднього матеріалу.