2.3. Службові деталі

До службових деталей належать вихідні відомості, колонтитул, авторський підпис, ініціали.

Внизу останньої сторінки розміщують вихідні відомості: адресу й телефони редакції, адресу друкарні, де випускається газета, номер замовлення. Доцільно вказати тут чи в заголовній частині дні ви­ходу газети. Іноді вказують її разовий наклад.

Вихідні відомості оформляють в одному з двох варіантів. їх можна набрати одним рядком на весь формат полоси світлим прямим чи курсивним шрифтом кегля 8 пунктів та відбити зверху прямою тонкою лінією. Більш компактним є інше їх розміщення, так зва­ним боковиком. При цьому їх набирають форматом стандартної колонки, іноді беруть у рамку з прямих чи хвилястих ліній і розмі­щують внизу останньої колонки, під підписом редактора. А в де­яких газетах адресу й телефони редакції клішують, уміщують та­кож боковиком.

Вихідні відомості слід обов'язково зазначати в кожному номері газети.

На всіх сторінках газети, крім першої, вміщують колонтитул. До нього входять назва газети, номер сторінки, дата випуску. Колонти­тул також має декілька варіантів оформлення. Один із них — верхнім рядком, що розміщується над полосою на весь її формат. Колонтитул відбивається знизу від тексту прямою лінійкою, тон­кою чи напівжирною. Зовні скраю ставлять номер сторінки, на внут­рішньому краї — дату виходу, в центрі, посередині полоси^ — назву газети. Колонтитул зазвичай оформляють прямим напівжирним шрифтом кегля 8—10 пунктів. Однак такий колонтитул створює деякі незручності для верстки, наприклад, тематичних сторінок, заважає розміщенню "шапки" й займає значну площу. Тому нині широко застосовують інші варіанти його оформлення. Іноді пере­носять рядок колонтитула вниз, але частіше оформляють його ком­пактним боковиком. У цьому випадку колонтитул розміщують на­прикінці останньої колонки полоси. Нерідко боковий колонтитул клішують, повторюючи в ньому малюнок назви газети. На розворо­ті, зверстаному без середника, колонтитул, як правило, не ставиться.

Майже всі матеріали, що друкуються в газеті, мають авторський підпис. Із цим пов'язана одна з поширених помилок в оформленні газет — відсутність однотипності в авторських підписах. Оформ­лювач має встановити чіткі правила їх оформлення і слідкувати за тим, щоб вони виконувались.

Авторський підпис, як правило, вміщують наприкінці замітки. У більшості випадків він складається з першого ініціала автора, його прізвища, зазначення посади, іноді — звання. Підпис розбивають на два рядки. У першому зазначають ініціали і прізвище, у друго­му — посаду. Звання ставиться зліва від прізвища в першому ряд­ку. Весь підпис виключають праворуч, відділяючи його кегельною лінійкою від міжколонної.

Шрифт авторського підпису не має залежати від шрифту, яким набрано матеріал. Авторські підписи в газеті слід завжди набирати тим самим шрифтом — однієї гарнітури, накреслення і кегля, незалежно від того, як набрано друковані матеріали.

Прізвища та ініціали автора, як правило, набирають напівжирним прямим шрифтом кегля 8—10 пунктів. Посаду набирають напівжир­ним чи світлим шрифтом того ж кегля. Наприкінці першого рядка підпису ставлять кому чи крапку. Залежно від цього другий рядок починається з малої чи великої літери.

Територіальні посилання — зазначення місця написання матеріа­лу і т. ін. — набирають світлим прямим петитом, розміщують окре­мим рядком нижче від авторського підпису і виключають ліворуч. Груповий підпис, до якого входять два прізвища, можна оформити, розмістивши їх одне під одним, стовпчиком, і виключивши кожне праворуч. Якщо прізвищ більше, краще набрати їх вроздріб, уника­ючи по змозі переносу в прізвищах.

Іноді, коли редакція хоче звернути увагу читачів на авторів мате­ріалу, вона розміщує авторський підпис над заголовком матеріалу чи ліворуч від нього, на одному з ним рівні чи відразу під заголов­ком. В останньому випадку його розташовують у декілька рядків з виключкою у центрі. Підпис доцільно відбити від тексту ромбика­ми, зірочками тощо. Виносячи підпис автора наверх, треба прослідку­вати за тим, щоб не виникло невдалого сполучення з заголовком.

Багатьох помилок припускаються газети в оформленні ініціала (іноді його також називають "ліхтариком") — великої літери кег­ля 16—24 пунктів, яку врізають на початок першого пункту мате­ріалу. Його застосовують для позначення початку тексту чи його розділів, а інколи просто для прикрашення чи "розрядки" тексту. Обов'язково ініціал ставиться у тих випадках, коли заголовок пе­ресувають із верхнього лівого кутка в інше місце.

4 - 2202

Для ініціала часто підбирають літеру прямого напівжирного на­креслення. Але якщо текст набрано курсивним шрифтом, ініціал ставлять курсивною літерою. Висота ініціала має дорівнювати двом-трьом текстовим рядкам. Ініціал, як правило, набирають без абзац-ного відступу.

Добре виглядають не набірні, а клішовані ініціали. Щоправда, не слід сильно збільшувати їхній розмір, бо тоді вони "випиратимуть" зі сторінки.

Висновки

Згадаймо постійні елементи газети. Це — заголовна частина га­зети, сторінки номера, колонки, текстові матеріали, заголовки, ілюс­трації, розділові засоби (лінійки, відбивки, пробіли тощо), службові деталі (колонтитули, вихідні відомості).

Заголовна частина складається з назви газети, постійного закли­ку, зазначення того, чиїм органом є газета, чи її статусу, календарних відомостей, порядкового номера і року видання газети. Оскільки читач звертає увагу передусім на заголовну частину, варто при­діляти особливу увагу її оформленню.

Важливе значення мають розділові елементи — лінійки, пробіли, різноманітні прикраси. Треба пам'ятати, що успіх роботи оформ-лювача значною мірою залежить від того, наскільки вміло він ви­користовує утилітарні та естетичні можливості цих елементів.

Обов'язковою частиною постійних елементів є службові деталі — вихідні відомості, колонтитули, авторські підписи, ініціали.

Перед випуском газети треба ще раз уважно переглянути номер, щоб усі постійні елементи були на місці.

Запитання і завдання для самоперевірки

3. Назвіть постійні елементи газети.

4. Назвіть елементи заголовної частини газети.

5. Як оформлюється заголовна частина?

4. Які основні варіанти розміщення календарних відомостей? У якій послідовності їх розміщують?

5. Що таке шпігель? Як він використовується?

3. Які є варіанти розміщення на полосі заголовної частини?

4. Назвіть розділові засоби і визначіть специфіку їх використання.

5. Дайте визначення пробілів. Що таке апрош та інтерліньяж?

9. Які функції лінійок ви знаєте? Назвіть лінійки, що найчастіше використовуються.

3. З якою метою застосовуються друкарські прикраси?

4. Що таке вихідні відомості, як вони оформлюються?

5. Які службові елементи газети ви знаєте?

13.3 яких частин складається та як оформлюється колонтитул?

3. За якими правилами оформлюється авторський підпис?

4. У яких випадках ставиться ініціал ("ліхтарик")?

16. Які ознаки властиві основним елементам газетної графіки: текстовій колонці, заголовкові текстового матеріалу, ілюстрації?

Література

1. Галкин С. И. Оформление газеты и журнала: от элемента к системе: Общее и особенное в художественно-техническом конструи- ровании периодических изданий. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

— С. 33—51.

3. Гуревич С. М. Оформление и выпуск районной газеты. — М.: Книга, 1969. — С. 61—67.

4. Оформление периодических изданий / Под ред. А. П. Кисе­лева. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — С. 79—87.

5. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление газе­ты: Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд., перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 101—106.

6. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление газе­ты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. — С. 32, 46—47.

7. Прокопенко І. Б., Гутянсъка О. Б. Техніка газетної справи: Практикум. — К.: Вища школа: Вид-во при Київ, ун-ті, 1989. — С. 84—85.

7. Цыпленков К. М. Лицо газеты. — М.: Моск. рабочий, 1963.

— С. 62—63.

Тема З

РОЗМІРНІ ЕЛЕМЕНТИ ГАЗЕТИ

План

3. Формат газети.

4. Обсяг газети.

5. Формат полоси.

6. Кількість і формат текстових колонок.

Газета, як будь-яке матеріальне явище, має ви­значені розмірні характеристики, котрі можна виразити в метричних чи друкарських одиницях. Це формат газети й полоси, обсяг видання, число й формат текстових колонок, розмір полів і міжколонкових пробілів. Можна також говори­ти про ємність полоси, місткість рядка набору, кеглі шрифту та інші розмірні характеристи­ки. Існують і розмірні характеристики, не за­дані технологічно, а зумовлені, головним чином, типологічними особливостями періодичних ви­дань. Це — середній розмір матеріалу, загальна кількість матеріалів на полосі та в номері, коефі­цієнт варіації та ін. Але це — вторинні розмірні характеристики, і в цій лекції мова про них не йтиме.