Джерела інформації

Джерела інформації — це бази та банки даних із широким типом представництва, які використовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організацій, регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації.

Джерелами первинних відомостей є такі:

1. Джерела загальної інформації, які представлені:

а) каналами комунікації постійного невибірного впливу.

періодичні друковані видання загальної економічної орієнтованості (газети, журнали);

• технічні канали засобів масової інформації (радіо, телебачення);

• рекламна діяльність масового характеру й інші;

б) каналами комунікації подіевого невибірного впливу:

• виставки, наради, конференції, презентації, дні «відкритих дверей» тощо;

• виступи державних, політичних і громадських діячів.

2. Джерела вузькопрофільної інформації, представлені комунікаційними каналами вибірного впливу:

• опубліковані бухгалтерські, статистичні та фінансові звіти об'єктів управління;

• звіти керівників підприємств і фірм на зборах акціонерів;

• вузькоспеціалізовані виробничі друковані видання;

• фірмові продажі з демонструванням спроможності товарів;

■ відомості економічного характеру, що розповсюджуються спеціалізованими установами у формі друкованої продукції чи на машиночитальних носіях інформації;

бази даних різних інформаційних центрів, комерційні й

інше.

З* Джерела, що формуються в результаті проведення ^СПеЦіальних досліджень, метою яких є збір додаткової інформації,

пов'язаної з вирішенням конкретних задач. Методи аналізу — спостереження, експеримент, опитування і т. ін.

Усі джерела інформації поділяють на відкриті га закриті (мал. 1.3).

(організацій). Спеціальні структури використовують для їх одержання конфіденційної інформації.

Опосередковані джерела виступають посередником між конкретним джерелом відомостей і суб'єктами міжнародних відносин. До них відносять: засоби масової комунікації, електронні засоби комунікації, інформаційні центри, архіви, бібліотеки й інші джерела збереження інформації. Опосередковані джерела, в свою черіу, поділяються на офіційні та неофіційні.

Опосередковані офіційні джерела — це органи державної влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути та відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ), силові структури і т.д., які виступають із офіційною точкою зору. Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є Президент і Міністр закордонних справ. Сюди відносять також органи державної статистики, інформаційно-аналітичні структури з окремих сфер міжнародного співробітництва, установи соціальної політики та праці, демографічні відомства та ті, що належать до джерел конфіденційної інформації, промислові концерни (представництва).

Опосередковані неофіційні джерела — це громадські організації та рухи, політичні партії, структури, соціологічні установи, альтернативні засоби масової комунікації, а також незалежні інформаційно-аналітичні центри, які створюють субєктивні оціночні прогнози.

Офіційні та неофіційні джерела поділяють на:

• джерела загального характеру — політичні, економічні, військові джерела інформації, які використовуються для оцінки економічного та політичного потенціалу держави, складання прогнозів на довготривалий період, планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні економічних, політичних і воєнних відомств;

джерела спеціальної інформації стосуються конкретної іалузі економічних відносин. Вони призначені для вузької сфери пеціального моделювання та прогнозування окремих стратегій та економічних кроків;

• джерела персональної інформації особливо важливі для усіх міністерств і відомств, а також розвідки. Дані збираються за допомогою відкритих способів, а також неконституційних методів (підслуховування, стеження).

Закриті джерела інформації - дипломатичні, розвідувальні, військово-стратегічні та статистичні. Гак, наприклад, до закритої інформації у сфері міжнародних економічних відносин належать:

• дані, що містяться у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях і нарадах із питань зовнішньої політики. Розголошення таких відомостей переслідується в кримінальному порядку та віднесено до статей карного кодексу країни;

• інформація про стратегію та планування зовнішньої політики;

• відомості про номенклатуру;

• обсяги фінансування операцій із експорту й імпорту озброєння, військової техніки, стратегічних видів сировини, а також інформація про військово-технічне співробітництво з іншими державами.

Наприклад, до закритої інформації у сфері зовнішньоекономічних відносин належать дані про обсяги фінансування, формування рівня індикативних цін, валютних надходжень. До неї відносяться також відомості про майно воєнного призначення, маршрути, час руху військово-транспортних засобів, місця розташування військової техніки, діяльність, курс і завдання депешної служби (дипкур'єри, перевезення цінностей і т. д.).

Кожна країна встановлює закони для регулювання інфор­маційних потоків і захисту державних даних, що становлять державну таємницю. Доповнення до них публікуються в матеріалах офіційних органів, звітах відомостей, віднесених до державної таємниці. Перелік документів, який входить до доповнення, оновлюється кожного року відповідно до пріоритету й інтересів країни.

Конфіденційні джерела інформації — ті, які захищаються

законом і володіють відомостями спеціального призначення з точки

зору зацікавлених країн. Це документи, публікації, технічні носії та засоби обробки інформації, інформаційні продукти промислової, інтелектуальної, політичної сфер, а також дані, які відносять до розвідувальних. Це також джерела розвідки, закриті ,іжерела міністерств і відомств (є 3 ступені секретності: 5, 10, 15 років, після закінчення цього строку інформацію можугь розсекретити - оприлюднити). Конфіденційні джерела інформації, на які посилаються при вирішенні тих чи інших питань (оприлюднені) ніколи не називаються. Вони розкриваються тільки у випадку проведення судового слідства та за санкцією прокурора, коли відомості стосуються всієї цивілізації, життєдіяльності й існування людства (наприклад, розробка бактеріологічної зброї в Ірак у, аварія на ЧАЕС).

Одним із основних джерел інформації є телебачення. На сьогодні воно є частиною системи соціальних відносин людського суспільства і виконує ті ж функції, що й інші засоби масової комунікації. Разом із тим, телебачення є ефективним джерелом отримання аналітичної інформації. В основному це пов'язано з тим, що, на відміну від інших джерел, воно дозволяє наочно спостерігати за подіями (в цілому біля 65-70% даних, які глядач отримує з телеекрану, не дублюються словами).

Особливо актуальними для отримання інформації є відеосюжети, присвячені:

• виступам державних і політичних діячів;

• журналістським оглядам із місця подій (на політичну та соціально-економічну тематику);

• різноманітні ток-шоу політичного та соціально-економічного характеру;

• коментарі експертів, політологів тощо (найбільш цікавими є комплексні пояснення, що надаються одразу кількома експертами в одній студії).

Разом із тим, слід враховувати той факт, що відеосюжет и часто використовуються для дезінформації населення, особливо на ^аналах, які контролюються окремими фінансово-політичними

групами. Найбільш яскраво це було продемонстровано в Україні під час президентської кампанії 2004 р.

Найбільш дешевим і поширеним засобом масової інформації є радіостанції. На відміну від інших ЗМІ, вони мають ряд переваг. По-перше, це оперативність, адже, на відміну від телебачення, немає погреби готувати та монтувати відеосюжети. По-друге, радіостанції не потребують часу на пересилку великих масивів інформації, тому є мобільними. Таким чином, радіостанції фактично висвітлюють події в режимі реального часу.

Разом із тим, радіостанції, як правило, є найбільш упередженим джерелом інформації (передусім, через те, що більш- менш впливова політична сила або фінансово-політична група здатна, якщо не придбати радіостанцію для своїх цілей, то, принаймні, впливати на її редакційну політику). Тому всі відомості необхідно ретельно перевіряти.

Друковані ЗМІ також можуть ефективно використовуватися для отримання аналітичної інформації. Проте їх основними недоліками є неоперативність і залежність від політичних уподобань власників.

Разом із тим, завдяки великій кількості газет і журналів будь- яку подію можна відстежити практично в усіх аспектах та з різних ідеологічно-ціннісних позицій. Особливу увагу гіри цьому слід приділяти найвідомішим національним виданням.

Матеріали в друкованих ЗМІ можна розділити на дві групи:

• інформаційні (фактологічні), у яких автор - це, передусім, посередник між інформацією та читачем. Відповідно його завдання

• якомога точніше та неупереджено розповісти прю події;

• аналітичні, в основі яких - думки автора, його оцінки, аналіз проблеми.

Досить розповсюдженим явищем, особливо напередодні виборчих кампаній, бюджетного процесу є так звані замовні публікації («джинса»). Подібний прийом існує з 30-х рр. XX ст. Так у США комісія Конгресу, розслідуючи причини «Великої депресії»/ відзначила негативну роль у цій справі біржових трейдерів. які підкупали «вільних та незалежних» журналістів.

Із друкованих матеріалів, окрім преси, також активно у роботі політичного аналітика рекомендовано використовувати:

• різноманітні законодавчі документи;

• акти органів влади;

• доповіді, звіти державних установ, громадських організацій та аналітичних центрів, політичних партій;

• статистичні матеріали.

Серед різноманітних джерел інформації найбільш оперативним і цінним для політичного аналітика на даному етапі є Інтернет. Він забезпечує можливість швидкого та відносно легкого (передусім, за рахунок наявності різноманітних пошукових систем) доступу до великих масивів документів із різних джерел. В інформаційному плані це - джерело інформації практично будь- якого тематичного спрямування.

Інтернет у його нинішній формі являє собою конгломерат різних за значенням, вірогідністю та цінністю відкритих джерел даних. Однак потрібно пам'ятати, що більша частина його ресурсів - це так зване «інформаційне сміття». Тому вміння орієнтуватись у цьому безмежному інформаційному просторі - вже частина інформаційно-аналітичної роботи.

Фактаж матеріалів, на які спираються аналітичні матеріали, перевіряється через сайти новин. Це - перше джерело аналітичної інформації, що постійно оновлюються. Тут розміщують новини з багатьох великих інформаційних агентств, і переважно всі мають електронні архіви за останні кілька місяців. Крім того, динаміка й основні тенденції розвитку ситуації, що досліджується. може відслідковуватися за матеріалами одразу декількох галузевих сайтів.

Другим джерелом аналітичної інформації в Інтернеті можна вважати аналітичні сайти, що належать державним та міжнародним Установам. Важливими є й персональні сайти політичних діячів.

и містять майже повний архів виступів, промов, що дозволяє зробити психологічний профіль людини, а також скласти уяву про її олітичні погляди та переваги.

Крім того, існують аналітичні сайти недержавних ^А слідницьких установ. Вони містять публікації про політичні