Контекст дискурсу. Елементи контексту. Інтертекст, співтекст, контекст, підтекст.

Контекст (із лат.— з'єднання, зв'язок) - це се­мантично-прагматичне оточення фрагмента дискурсу, обставини формування тексту. Навколо цієї категорії зосереджують основні ідеї дискурсного аналізу. А часто і його дефінітивні х-ки також: дискурс - "функціональне використання мови у соціальному контексті". Одне з найпопулярн. метафорич­. визначень дискурсу - "текст, занурений в життя" - по­будоване на уявленні про "доповнювальність" реальності щодо лінгвісти. структури. Відповідно, дискурсний аналіз визначають як вивчення відношень між мовою і контекстами вживання мови.

Поняття контексту стосується комунікативних одиниць різного масштабу — слова, речення, тексту (дискурсу). Контекст дискурсу — це буттєве і мовне середовище, необхідне для ро­зуміння дискурсу як завершеної смислової єдності. Контекст фра­зи — це частина тексту чи уривок мовлення, які є необхідними і достатніми для розуміння змісту цієї фрази.

Контекст формує значення семантичних компонентів дис­курсу. У варіанті дискурсного аналізу Е. Лакло і Ч. Муфф вико­ристано структуралістську ідею фіксації значення навколо вузло­вих точок — привілейованих знаків, під упливом яких впорядко­вуються і набувають семантичної визначеності ін. знаки. Спо­лучуваність ключових лексем визначає тематику і концептуальну спрямованість дискурсу. Наприклад, словосполучення "хвороби тіла" та "тіло і душа" вміщують знак "тіло" у різні дискурси -медичний або метафізичний.

Контекст можна розглядати і як категорію буття, і як план репрезентацій та абстракцій. Властиво, на тому рівні, де об'єкти так званого реального світу в якийсь не до кінця зрозумілий для біологів І лінгвістів спосіб трансформуються в так звані менталь­ні образи, активну формативну роль відіграють чинники "диктату форми" - самої системи мови.