Базові аналітичні методики

Коптент-аналіз у дослідженнях міжнародних ситуацій і процесів уперше був введений у науковий обіг наприкінці 30-х рр. XX ст. у США та довгий час використовувався головним чином для вивчення змісту засобів масової інформації. Сьогодні він розглядається як засіб виявлення й оцінки специфічних характеристик текстів.

Контент-аналіз зазвичай застосовується при наявності великого за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє використання останнього утруднене. Ця методика є особливо корисною в тих випадках, коли категорії, важливі для

цілей дослідження, характеризуються певною частотою появи в досліджуваних документах, а також тоді, коли велике значення для досліджуваної проблеми має сама мова досліджуваного джерела інформації, її специфічні характеристики.

З відомих прикладів застосування методик контент-аналізу в сфері міжнародних досліджень варто згадати «Стенфордський план». Група вчених Стенфордського університету пристосуііала цю методику до специфічної проблематики міжнародної кризи (на прикладі 1914 р.), зокрема, до аналізу документів, якими

обмінюються під час такої ситуації ворогуючі сторони. На підставі даних порівняльного аналізу змісту такого роду даних член стенфордської групи Д. Ціннес запропонувала логічну модель внутрішньодержавної інформаційної поведінки в кризі.

У даний час у науковій літературі розрізняють дві основні форми застосування методики контент-а налізу: направ*\ений і ненаправлений. Але варто виділити також «кількісний» та «я кісний» варіанти.

Усі види методики контент-аналізу побудовані на виявленні й оцінці характеристик текстового матеріалу, всі використовуються з метою дати відповідь на питання, що хоче підкреслити (сховати) його автор.

У зв'язку з цим досліднику доводиться вирішувати ряд проблем, пов'язаних із виробленням категорій аналізу, виділенням одиниць і встановленням одиниць обчислення відокремлених частин. Одиницею аналізу - смисловою та якісною - є той розділ змісту, який виділяється як елемент і котрий, у свою чергу, підводять під ту або іншу категорію. Зазвичай, це політична (зовнішньополітична) ідея, значима в міжнародному плані гема. У тексті вона може буги виражена одним словом або деяким стійким сполученням слів.

При вивченні міжнародних проблем смислові одиниці можуть включати внутрішні та зовнішні політичні події, осіб, що є їхніми ініціаторами, оцінні відношення до явищ (заЛіроти, вигідно/невигідно), цільові настанови діяльності держав, партій, лідерів, об’єкт цілеспрямованих політичних дій, засіб досягнення

цілі (військові акції, економічний тиск, політичний вплив) і деякі інші ключові поняття зі сфери політичного життя.

Обравши смислову одиницю та її індикатори, дослідник повинен визначити також і одиницю обчислення, яка стане використовуватися для кількісного аналізу матеріалу. Найпоширенішим засобом виміру характеристик зміст¹/ є підрахунок частоти їхнього вжитку, коли фіксується кожна поява будь-якої ознаки даної характеристики (кількісний або, за іншою термінологією, частотний варіант застосування контент-аналізу).

Процедура підрахунку при контент-аналізі в загальному вигляді аналогічна стандартним прийомам класифікації за виділеними групуваннями. Наприклад, вивчаючи тематику газети, можна визначити відсоток тем за агрегованими смисловими одиницями різного змісту (політичним, економічним, військово- технічним питаннями).

Існують також спеціальні процедури підрахунку, пристосовані до контент-аналізу. Наприклад, формула коефіцієнта Яніса, призначена для обчислення співвідношення між сприятливими га ні (тцодо прийнятої позиції) оцінками, судженнями, аргументами. Крім того, застосовуються і більш тонкі засоби кількісного опису змісту тексту. Вони пов'язані з побудовою шкал для оцінки виділених характеристик тексту.

На відміну від кількісного (частотного) виду контент-аналізу якісний вид методики орієнтований не на безпосередній кількісний вимір елементів інформаційного масиву, а врахування сполучення якісних і кількісних показників, характерних для цих елементів (ступеня розгорнутості викладу теми, рангу певного

зовнішньополітичного поняття при згадуванні і т.д.). Якісний контент-аналіз ефективніший у випадках, коли необхідно

визначення цілей суб'єкта зовнішньополітичної діяльності, виражених у явній або латентній формі. Специфіка його

застосування полягає також у виділенні одиниць аналізу, засобах їхньої класифікації й у тому, що роль попередніх гіпотез мінімізується, а сам аналіз проводиться з відкритим, тобто з невідомим заздалегідь результатом.

У рамках цього виду аналізу попередня структуризація інформаційного масиву та виділення первинних одиниць аналізу відбуваєт ься на основі критерію «цілісності судження про предмет». У ході виконання дослідження ці одиниці аналізу структуризуються у вигляді проблемного графа, що складається з декількох нормативно заданих рівнів (тематичний, проблемний, атрибутивний і т.д.), у який включаються всі без винятку елементи авторського тексту.

Надалі елементи текстового масиву індексуються в залежності від локалізації в системі проблемного графа, після чого відбувається їхній розподіл за матричним класифікатором, тобто співвіднесення з поняттями, застосовуваними в суспільних науках для характеристики процесів цілевважання суб'єктів

зовнішньополітичної діяльності (глобальні, регіональні, локальні, короткострокові, довгострокові цілі і тощо).

По заповненні матричного класифікатора здійснюється квантифікація інформаційного масиву та математичне опрацювання результатів. Висновки узагальнюються й оцінюються під кутом зору прогностичної спрямованості. При їх формулюванні може мати місце сполучення з традиційними методами дослідження.

Додаткові можливості застосування контент-аналізу відкриває використання лінгвістичних і психолінгвістичних методів.

Таким чином, методика контент-аналізу дозволяє розширити уявлення про реальні політичні процеси. Вибір кількісного або якісно-кількісного варіанта її застосування залежить від характеру конкретного проекту та кваліфікації дослідника. При цьому треба враховувати, що якісно-кількісний підхід потребує вищої фахової підготовки та більш трудомісткий.

Івент-аналіз у дослідженнях міжнародних ситуацій і процесів (подійний аналіз) є одним із найпоширеніших методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Ця методика заснована на спостереженні за ходом та інтенсивністю подій із метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. При цьому, якщо спочатку переважала практика проведення «загального», ненаправленого

аналізу подій, тобто просування до аналітичних висновків як би «знизу», відштовхуючися від емпіричних даних, то надалі все більшу значимість стали набувати нормативні моделі, запропоновані дослідником (цільовий івент-аналіз) і їхнє наступне наповнення фактологічним матеріалом (підхід «зверху»). Але, в принципі, обидва види подієвого аналізу продовжують достатньо успішно застосовуватися.

У першому випадку дослідник не намічає заздалегідь, які саме елементи досліджуваного процесу (ситуації) відзначатиме. Він виділяє в попередньому порядку лише самий безпосередній об'єкт спостереження. У другому випадку використовується структуризований підхід до збору інформації. У цих цілях заздалегідь визначається, які з елементів досліджуваного процесу або ситуації мають найбільше значення. Але зазвичай обидва види спостереження органічно сполучаються.

Один із ранніх і найбільш відомих проектів із застосуванням методики івент-аналізу в дослідженнях міжнародних відносин є інформаційний банк (банк Азара) із проблем міжнародних конфліктів, у який наприкінці 70-х рр. XX ст. були включені відомості, що стосуют ься 135 країн, і було зафіксовано 500 тис. подій за ЗО років. Ціллю цього проекту було вивчення механізмів розвитку явищ і закономірностей конфліктної поведінки. Крім того, Е. Азару належить заслуга введення в науковий обіг важливого засобу виміру подієвої динаміки - тринадцятибальної шкали «співробітництво- ворожість», що одержала назву «шкала Азара». Методика івент- аналізу може бути з успіхом застосована і для аналізу процесу міжнародних переговорів: частоти внесення пропозицій сторонами, що беруть участь у них, динаміки вчинків і т.д. Прикладом використання івент-аналізу для дослідження переговорів може бути робота М. Блейкера, який вивчав динаміку поступок на переговорах СРСР і Японії у питанні продажу КВЖД у 30-ті рр.

Івент-аналіз у прикладному дослідженні може використовуватися як джерело інформації для побудови гіпотез, перевірки даних, отриманих іншими методами, знаходження додаткових відомостей про досліджуваний об'єкт.

Застосування методики івент-аналізу полягає в сприйнятті, виділенні та реєстрації всіх (або тільки основних) фактів, що стосуються поведінки досліджуваного об'єкта, змін його соціального середовища, умов функціонування та розвитку, значимих із погляду мети дослідження. Робота з цією методикою відрізняється особливо високим ступенем систематизації та планомірності. Водночас івент- аналіз завжди підпорядкований загальній меті дослідження, і це робить добір емпіричного матеріалу селективним, тобто змушує при упорядкуванні інформаційної бази реєструвати одні ([»акти та не брати до уваги інші.

Конкретне застосування методики івент-аналізу передбачає, по-перше, упорядкування інформаційного банку даних (або підключення до вже існуючих інформаційних систем), гіо-друге, розчленовування цього масиву на окремі одиниці спостереження та їх кодування за принципом «що-де-коли», по-третє, співвіднесення виділених фактів і явищ із прийнятою у зв'язку з задачами проекту системою сортування.

Процес використання методики івент-аналізу полягає, насамперед, у побудові системи класифікації тих фактів і явищ, які утворюють досліджувану ситуацію і відповідають поставленим завданням. Найпростішим прикладом попередньої класифікації може служити сортування даних за принципом «хто це робить: свої/чужі».

Не менш важливим питанням є також визначення одиниці спостереження, яка повинна однозначно інтерпретуватися, не припускати двозначного тлумачення та бути співвідносною з політологічними, соціологічними або політико-психологічними термінами. Зазвичай у залежності від цілей дослідження виділяють два види одиниць спостереження - суб’єкти політичних відносин і їх дії (акції).

У якості суб'єктів політичних відносин частіш усього розглядаються держави, політичні інститути та рухи, лідери. У залежності від цілей дослідження можна зосередити увагу на вербальній або фізичній категоріях дій, що складають структуру подійної динаміки.

Потім необхідно зробити вибір ознак спостереження, за якими можна буде судити про ту міжнародну ситуацію, яка цікавить дослідника.

Фіксація результатів спостереження може відбуватися шляхом класифікації фізичних і вербальних дій і їхнього кодування: «хто, що, кому, коли». Додатковим засобом ідентифікації фізичних і вербальних акцій служать також індикатори дії: суб'єкт (актор) - тип

• ціль. Якщо це передбачено метою дослідження, для кодування акцій може бути застосоване і виділення змісту кожної дії: ворожнеча/нейтралітет/співробітництво.

Надалі весь аналізований період розбивається на інтервали, у межах кожного з них порівнюються події та явища, що спостерігаються. Інтенсивність окремих видів дій може бути оцінена чисто статистично або ж за допомогою шкали. Цікаві результати може дати також застосування кореляційного аналізу зв'язків між окремими параметрами.

Як і усяка прикладна методика, івент-аналіз має сильні та слабкі сторони. До його безумовних переваг варто віднести високий ступінь об'єктивності інформації про події, а отже, і надійності як основи для прийняття практичних рішень. Проте ця методика як у «ручному», так і в «машинному» варіанті є дуже трудомісткою процедурою, що потребує достатньо високого рівня кваліфікації виконавців. Крім того, у ряді випадків існує небезпека перебільшення можливостей біхевіористського підходу як до побудови програми дослідження в цілому, так і при формулюванні категорій, використовуваних при класифікації подій.

Когнітивне картування в дослідженнях міжнародних ситуації\ та процесів. При вивченні та прогнозуванні зовнішньої політики і міжнародних відносин важливим є те, як особи, що приймають рішення, бачать ту або іншу ситуацію. Тому психологічні аспекти зовнішньополітичної практики привертають увагу широкого кола дослідників. У 70-ті рр. XX ст. поряд із такими підходами, як аналіз політичних біографій і впорядкування психологічних портретів, значну популярність завоював порівняно новий напрямок у вивченні особливостей індивідуального (рідше

групового) політичного мислення суб'єктів міжнародних відносин - когнітивне картування.

Ця методика народилась у рамках одного з головних напрямків сучасної закордонної психології - так званої когнітивної психології, що концентрує свою увагу на особливостях організації, динаміки та формування знань людини про оточуючий світ. Прихильники когнітивного підходу вважають, що подібним шляхом можна пояснювати та прогнозувати поведінку особистості в різноманітних ситуаціях.

Центральним поняттям когнітивної психології виступає «схема» (карта). Вона є графічним відображенням присутнього у свідомості людини плану (стратегії) збору, переробки та збереження інформації, а отже, є основою його уявлень про минуле, реальне та ймовірне майбутнє. Когнітивна карта - це як би розумове зображення обшару. Вона приймає інформацію та спря мовує її аналіз. Саме ці особливості методу були взяті на озброєння дослідниками персоніфікованого рівня політичної (у тому числі й зовнішньополітичної) діяльності.

Когнітивне картування, застосовуване в сфері вивчення міжнародних відносин, орієнтоване на встановлення того, як той чи інший політичний діяч (або група) бачить певну політичну проблему. Даний метод одержав розвиток у роботах О. Холсті, Р. Аксельрода та деяких інших авторів. Зокрема, на його основі вчені США М. Боєм і М. Шапіро зробили досить точний прошоз тих рішень, які приймуть політичні лідери в близькосхідному конфлікті.

Застосування методики когнітивного картування передбачає, по-перше, виявлення основних понять, якими оперує політичний діяч, по-друге, вказівки існування між ними причинно-наслідкових зв’язків, по-третє, оцінку її значимості та «щільності». Для цього по ходу читання тексту (висловлень, виступів) конкретної особи малюють схему-графік, на якому фіксуються основні теми (точки) змісту та відображаються причинно-наслідкові зв'язки між н лми.

Причинно-наслідкові зв’язки при побудові схеми графіка вказуються стрілками, спрямованість яких визначається в залежності від авторської логіки. Рівень розміщують кожної з тем фіксується

відповідно до кількості причинно-наслідкових звязків, центром яких вона є. Якщо середні показники близькі, то ці теми розташовують на одному щаблі. У результаті формується багаторівнева графічна карта, що включає певну множину взаємозалежних понять. Бачення ситуації, яке вона фіксує, може характеризуватися більшою або меншою широтою, відбивати поточне положення справ, запізнюватися або випереджати події і т. д. Проте всі ці моменти встановлюються на етапі опрацювання результатів, отриманих у ході когнітивного картування.

Основою для такої інтерпретації слугує виділення ключових понять авторської логіки, оцінки ступеня розробленості кожного з них (за кількістю направлених причинно-наслідкових зв'язків). У випадку, якщо це необхідно, може бути проведене також хронологічне групування гем у межах графіка, що дозволяє вловити «стрибки» значимості тих або інших проблем, на які орієнтований політичний діяч. Крім того, критерієм, який часто використовується для оцінки, є ступінь складності масштабу й організації когнітивної карти (наприклад, карга-огляд або карта-стратегія), що залежить від повноти репрезентативності просторових стосунків і присутності вираженої точки відліку розвитку авторської логіки.

Для вивчення когнітивних карт використовують різні методики: від простих частотних підрахунків до багатомірного шкалювання, що дозволяє відновити структуру образу за результатами метричних або порядкових оцінок відстаней між точками схеми. Але в практичному плані ефективнішим представляється «читання» когнітивних карт за допомогою

усталених політологічних понять і найбільш доступних

математичішх підрахунків.

Інформативними при аналізі результатів когнітивного картування можуть бути такі моменти: співвідношення внутрішпьо- та зовнішньополітичної тематик, загальнолюдських цінностей і конкретних політичних проблем (докладна розробка питань оборони - ступінь конфронтаційності бачення картини світу), загальна інтенсивність емоційності, співвідношення числа позитивних і негативних почуттів, використання образних

порівнянь, характер співвідношення емоційної та пізнавальної сфер мислення конкретної людини.

Ці й інші показники, значимість яких враховується в залежності від глибини опрацьованих ієрархічних зв'язків когнітивної карти, можуть використовуватися як для оцінки сприйняття зовнішньополітичних проблем певним діячем (у тому числі й у динаміці), так і з метою порівняння його когнітивного стилю з іншими. Цікавим представляється і питання про встановлення національних особливостей когнітивного стилю політичних лідерів.

Когнітивне картування є апробованим і достатньо ефективним засобом аналізу індивідуального та групового мислення в сфері міжнародних відносин, сприйняття політичними діячами зовнішньополітичних ситуацій і процесів. Проте на сьогоднішній день ця методика застосовується рідше, ніж контент-аналіз. Вона більш трудомістка та не дозволяє проводити опрацювання за допомогою ЕОМ на початкових сгадіях дослідження. Методика когнітивного картування в застосуванні складніша підходів, заснованих на логічному сортуванні образних і раціональних конструкцій у висловлюваннях різноманітних політичних діячів (психологічне портретування).

Вказуючи на «слабкі сторони», слід зазначити її відрив від змісту мотивів ціннісних орієнтацій особистості, які, по суті, й породжують той або інший когнітивний стиль. Іншими словами, методика когнітивного картування може бути більш результативною у випадку поєднання з іншими засобами прикладного аналізу, у тому числі й традиційними.

Міждисциплінарні методики прикладного аналізу міжнародних ситуацій і процесів - контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картування - органічно ввійшли в широкий науковий обіг, іноді як відносно самостійний дослідницький інструментарій, а подекуди «вбудовуючись» у комплексні проекти, які реалізуються на основі сучасної обчислювальної техніки. Проте дотепер їх використовували переважно закордонні спеціалісти. Вітчизняний досвід у цьому плані поки досить обмежений.

Метою аналітика незалежно від місця його діяльності, є визначення ефективно існуючого устрою та технологій його реалізації в контексті швидкості та якості прийнятих рішень на всіх ланках і гілках державної влади.

Суть методу Дельфі полягає в тому, що експерти заповнюють спеціальні опитувальники та проблеми, що розглядаються. Кожний із них індивідуально формує свій прогноз, який потім передасться всім експертам, що беруть участь в обговоренні. Вони знайомляться з думкою колег і, можливо, коректують власний попередній висновок на базі нових ідей або інформації. Ця процедура повторюється три-чотири рази, доггоки в кінцевому результаті всі експерти не прийдуть до єдиної думки. Метод мозкового штурму - психологічний ( автор А. Осборн). В його основі чітка думка, процеси генерування ідей і їх оцінки необхідно відокре­мити. А. Осборн запропонував вести генерування ідей в умовах, коли критика заборонена. Навпаки, всіляко заохочується кожна ідея, навіть жартівлива та явно безглузда. Для цього відбирають невелику та за можливості різнорідну групу (6-8 осіб). Висловлені думки записуються на магнітофон чи стенографуються. Одержаний матеріал віддають групі експертів для оцінки га відбирання перспективних ідей Успіх значною мірою залежить від керівника, який повинен уміти вести засідання згідно з визначеними правилами, задавати питання, володіти необхідними прийомами, підказувати чи уточнювати висловлені думки тощо. Мозковий штурм допомагає розв’язувати організаційні, рекламні, легкі технічні задачі, а складні питання йому непідвладні.

Мозкова атака (брейнстормінг) - процедура груповою креативного мислення, засіб отримання від групи осіб великої кількості ідей за короткий проміжок часу. Вважається за норму, якщо протягом 1,5 години (дві академічні) група продукує до сотні ідей. Керівником креативпої групи на фірмі часто буває одісн із менеджерів.

Відомо немало різновидів схем мозкової атаки. Тут ми з урахуванням особливостей керування наших керівників

виробництвом пропонуємо ту, що рекомендується довідником для британських менеджерів. Дана схема включає ряд фаз.

1. Підготовка. Вибір проблеми для опрацьовування шляхом індивідуальних реактивних прийомів. Наприклад

а) проблема - «Як досягти успіху на сучасному ринку?»;

б) її опрацьовування за допомогою запропонованих у попередньому розділі питань;

в) вибір головного шляху вирішення висунутої проблеми;

г) тестування всіх шляхів, що з'являються в полі свідомості.

Така підготовча робота дає можливість менеджерові оцінити

суть проблеми та зробити висновок про головні напрями групової діяльності.

2. Формування креативної групи. Найбільший успіх мозкової атаки буде забезпечений при дотриманні наступних умов:

• група повинна складатися приблизно з десяти осіб;

• соціальний статус осіб має бути приблизно рівним;

• у групу повинно входити всього лише декілька чоловік, досвідчених у даній проблемі, щоби надати повний простір уяві учасників. Особи, що володіють спеціальними знаннями, дуже майстерні в тій або іншій справі - небажані. їх прЕігнення осмислювати висловлювані ідеї у відповідності з наявним досвідом може сковувати уяву;

• обговорення проблеми повинне проходити в комфортній і невимушеній обстановці. Учасники мають бути в стані релаксації. Крісла потрібно розташовувати по колу. Стіл необов'я жовий. Необхідно мати дві-три класні дошки;

• керівник повинен головувати. Йому слід утримуватися від тиску на учасників. У групі призначаються секретарі-спосгерії ачі, які фіксують вислови та поведінку ораторів.

3. Процедура мозкової атаки. Тут виділяють три етапи:

Вступ. Триває до 15 хвилин. Ведучий говорить про суть

методу, роз'яснює правила дії учасників, оголошує проблему, наприклад: «Як досягти успіху на сучасному ринку?». Питання записують на дошці. Ведучий пояснює причину висунення вибраної

геми, потім просить учасників запропонувати свої варіанти формулювань, які також фіксують.

Генерсщія ідей. Учасники дискусії у вільній формі висловлюють свої ідеї, які фіксуються на дошці секретарями або асистентами. Як тільки відбувається затримка з висуненням нових думок, ведучий просить учасників порозмірковувати над проблемою, подивитися на дошку.

Пауза. Після неї зазвичай починається новий спалах ідей. Якщо такий не наступає, ведучий видасть бланки з питаннями, відповіді на які його породжують.

4. Висновок. Тут можуть мати місце два варіанти:

«Класичний». Ведучий дякує учасникам за виконану роботу та повідомляє, що висловлені ідеї будуть доведені до відома фахівців, здатних оцінити їх з погляду застосування на практиці. Якщо в учасників брейнстормішу виникнуть нові ідеї, то вони можуть передати їх письмовому вигляді керівникові дискусії. Це не краща процедура завершення «мозкової атаки», тому практикують й інші закінчення занять.

Полегшений варіант. Оцінка ідей здійснюється самими учасниками брейнстормінгу. Тут використовуються різні прийоми:

1. Учасники дискусії розробляють критерії оцінки ідей, які виписують на дошці, розташовуючи їх за ступенем важливості.

2. Висунуті думки групуються по відповідних підставах, які визначаються їх змістом.

3. Відбирається найперспективніша група ідей, яка оцінюється відповідно до певних критеріїв.

4. Тестування ідей методом «від осоружного»: «Яким чином дана ідея, якщо її реалізувати, провалиться?».

5. Визначаються найбільш «дикі» пропозиції, які намагаються переробити в практично можливі.

6. Кожен учасник знов проробляє «мозкову атаку», створюючи на основі вже зафіксованих ідей щось нове.

7. Група вибирає найбільш цінні ідеї, розташовує їх за ступенем важливості та пропонує для впровадження в практику.

8. Розповсюдження цінних порад про те, як досягти успіху на ринку у сфері виробництва:

• планування та прогнозування;

• маркетинг;

• оперативне управління виробництвом.

Моніторинг як метод аналізу міжнародних відносин. Для прийняття обгрунтованих управлінських рішень регіональні органи влади мають володіти повною інформацією стосовно динаміки макроекономічних і регіональних індикаторів соціально- економічного та бюджетно-фінансового розвитку та мати можливість здійснювати аналіз, моделювання і прогнозування за зазначеними параметрами.

Ефективну підтримку у вирішенні подібних завдані, може забезпечити застосування сучасних інформаційних технологій. Системи автоматизації аналітичної та прогнозної діяльності фахівців і керівництва органів державної влади дозволяють організувати процеси збору, зберігання й обробки необхідної інформації та використовувати отримані результати під час прийняття управлінських рішень.

При вирішенні цілого ряду завдань А. Ейлер використ ав ідею відтворення великих кількостей за допомогою кругів, які дістали назву «Кола Ейлера». Цей метод дає ще наочніше уявлення про можливий спосіб зображення умов, залежності, стосунків у логічних завданнях. Між сумісними поняттями може бути тотожність (рівнозначність), перетини або частковий збіг об’ємів, підпорядкування. Між несумісними - супідрядність, протилежність, протиріччя.

Безліч усіх дійсних чисел Ейлер зображував за допомогою цих кругів: N - множинність натуральних чисел, 7, - безліч цілих чисел, 0 - безліч

раціональних чисел, И - безліч усіх дійсних чисел (мал. 1.15). Мал. 1.15. Кола Ейлера

Рівнозначними (мал. 1.16) виступають поняття, в яких мислиться один і той же предмет. Об'єми цих понять повністю

співпадають.

Наприклад:

А - найбільше місго України

В - столиця України

Мал. 1.16. Рівнозначність у колах Ейлера

Відносно підпорядкування (мал. 1.17) знаходяться поняття, одне з яких повністю входить в об'єм іншого. Поняття з більшим об'ємом А називається таким, що підпорядковує, з меншим об'ємом В - підлеглим. Якщо відносно підпорядкування знаходяться загальні поняття, то поняття, що підпорядковує, є родом, підлеглий - видом. Відношення «рід» - «вид» широко використовується в логічних операціях, що виконуються над поняттями, - узагальнення,

обмеження, визначення, ділення.

Наприклад:

А - населений пункт

В - місто

Мал. 1.17. Підпорядкування в колах Ейлера

У перетині (мал. 1.18) перебувають поняття, що мають деякі загальні ознаки, тобто об'єм одного з них частково входить до

іншого.

Наприклад:

А - студент

В - спортсмен

Мал. 1.18. Перетину колах Ейлера

/Два поняття перебувають у супідрядності стосовно третього (мал. 1.19), якщо вони не мають загальних елементів об'єму, та це третє поняття є таким, що підпорядковує кожне з них:

Наприклад:

А - дерево В - хвойне дерево З - листяне дерево

Мал. 1.19. Супідрядність в колах Ейлера

У протиріччі (мал. 1.20) знаходяться поняття, одне з яких містить деякі ознаки, а друге їх заперечує, не замінюючи іншими:

Наприклад:

А - чорний;

В - не чорний

Мал. 1.20. Протиріччя в колах Ейлера

У відношенні протилежності (мал. 1.21) перебувають поняття одне з яких містить деякі ознаки, а інше заперечує їх, замінюючи

абсолютно протилежними.

Наприклад:

А - чорний В - білий

Мал. 1.21. Протилежність у колах Ейлера

При зображенні взаємозв'язків більш ніж двох понять

спочатку визначаються стосунки одне з одним, а потім

вималювується загальна схема, що її відображає (мал. 1.22).

Наприклад:

А - «студент»

В - «волонтер»

З - «спортсмен»

О - «студент ВНУ»

Мал. 1.22. Зображення стосунків більш ніж двох понять у колах Ейлера

Таким чином, інформаційний працівник у сучасних умовах

повинен знати як інтелектуальні способи опрацювання документної

інформації, так і сучасні комп'ютерні технології.

Список рекомендованих джерел:

1. Автоматизированные информационные технологии в экономике: [учебник] / [Под ред. проф. Г. А. Титоренко]. — М.: Компьютер, 1998. — 400 с.

2. Береза А. М. Основи створення інформаційних систем : [навч. посіб.] / А. М. Береза . - К.: КНЕУ, 1998. - 140 с.

3. Блюменау Д. И. Информационный анализ/синтез для форми­рования вторичного потока документов / Д. И. Блюменау. — СПб. : Профессия. — 2002. — 240 с.

4. Воробьев Г. Г. Документ: информационный анализ /

Г. Г. Воробьев. — М. : Наука, 1973. — 256 с.

5. Галузинський Г. П. Сучасні технологічні засоби обробки інформації : [навч. посіб.] / Г. П. Галузинський, І. В. Гордієнко. — К. :КНЕУ, 1998.-224 с.

6. Горбаченко Т. Г. Аналітико-синтетичпа переробка документної

інформації : [навч. посіб. для дистанційного навчання] /

Т. Г. Горбаченко. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Університет «Україна», 2008. — 312 с.

7. Денисенко В. Маленькі дискурси про велику політику, ще більшу науку про неї та їх моральні підстави / В. Денисенко. // Журнал «І». - Число ЗО. - 2004. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/ji-junior/N30-l/denysenko.htTii.

8. Інформаційне законодавство : [збірник законодавчих актів] : у 6 т./ [За заг. ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа]. - Т. 5. Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 328 с.

9. Кобєлєв О. М. Проблема визначення інформаційно-анал ітичної діяльності / О. М. Кобєлєв // Матеріали Міжнар. наук. конф. [«Соціальні комунікації»], (26 — 27 лют. 2009 р., м. Харків). - У 2

ч.-Ч. 1. - X., 2009. - С. 88-90.

10. Крол Э. Все об ІЩегпеі : [пер с англ.] / Э. Крол — К .: Тортово- издательское бюро ВНУ, 1995. — 592 с.

11. Кулешов С. Г. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми / С. Г. Кулешов. -К., 1995. - С. 13-16.

12. Кушнаренко Н. Н. Документоведение / Н. Н. Кушнаренко. — 7-е изд., стереотип. — К.: Знання, 2006. — 459 с.

13. Основи інформаційних систем : [навч. посіб.] / [За ред. проф. В. Ф. Ситника]. - К.: КНЕУ, 1997. - 252 с.

14. Полян М. П. Источники информации / М. П. Полян // Вісник Книжкової палати. — 2003. — №4. — С. 17.

15. Про інформацію : [Закон України] // Україна: інформація і свобода слова. — К., 1997. — С. 58-78.

16. Про основні засади розвитку інформаційного суспілктва в Україні на 2007 — 2015 роки : [ Закон України] // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 12. - С. 102.

17. Слободяник М. С. До питання про структуру і проблематику сучасного документознавства / М. С. Слободяник // Документознавство та інформаційна діяльність: наука, освіта, практика. — К., 2003. — С. 51—52.

МОДУЛЬ 2

АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНА ОБРОБКА ДОКУМЕНТІВ (АСОД)

фактографічні картотеки, бібліографічні покажчики, різноманітні інформаційні видання) та нетрадиційними (бібліографічні, реферативні га фактографічні БД).

Бібліографування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі реєстри можуть бути різними: бібліографічними, архівними, кінематографічними, Інтернетними тощо. Бібліографічні описи характеризують опубліковані паперові видання, архівні — архівні документи, кінематографічні — кінематографічні матеріали (кінофільми), Інтернетні — веб-сторінки Інтернету.

Види та структуру бібліографічного опису задають стандарти чи спеціально укладені норми. У списках літератури (журналах, книгах, статтях) їх дозволяється спрощувати.

Періодичні збірники бібліографічних описів, які містять дані про нові публікації, називають сигнальною інформацією. В Україні їх публікує УкрІНТЕІ.

У наш час існує низка систем бібліографування, які дають змогу створювати бібліографічні бази даних, вести їх і використовувати для пошуку потрібної літератури. Вони є в усіх великих бібліотеках.

У наш час системи бібліографування доступні через канали зв'язку Інтернету. Проте там є й такі електронні бібліотеки, які містять не лише каталоги, а й тексти самих авторів.

Крім бібліотечних, існують системи бібліографування, призначені для користувачів, наприклад, авторів. Вони дають змогу кожному авторові створити індивідуальну базу даних бібліографічних описів (її поповнення можливе у двох режимах: вручну, а також через Інтернет безпосередньо з електронних каталогів бібліотек).

Індексування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, який полягає у визначенні їх основної теми та її записі певною інформаційно-пошуковою мовою.

Інформаційно-пошукова мова (ІПМ) — це штучна або обмежена природна мова, призначена для опису тем документів і проведення за її допомогою інформаційного пошуку. ІПМ може

бути створена на основі природної чи штучної мови. Приклад обмеженої природної мови - мова ключових слів (окремих слів чи словосполучень, що зустрічаються в тексті га відображають його основну тему), спеціально укладеної штучної мови - Універсальна десяткова класифікація (УДК).

У наш час існують комп'ютерні лінгвістичні системи (КЛС), які автоматично визначають тематику текстів документів. Вони використовуються й для індексування сторінок Інтернету.

Інформаційний пошук — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого отримувач інформації (реципієнт) на основі сформульованого ним ІПМ запиту отримує з їх масиву ті, що за певними критеріями відповідають його вимозі.

Анотування — вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, під час якого генерують короткий гексі (у середньому до 600 знаків), що дає характеристику змісту, ({юрми, цільового та реципієнтського (тобто читацького, слухацького, глядацького тощо) призначення документа.

Як правило, анотацію подають разом із бібліографічним описом документа.

Реферування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого генерують короткий текст (у середньому до 1000 знаків), що передає основний зміст документа.

Органи науково-технічної інформації друкують збірники реферативної інформації (журнали), в яких за певною темою розміщують реферати всіх нових документів, опублікованих в Україні та світі. У нас це робить УкрІНТЕІ та деякі інші уповноважені державою організації. За кордоном також є великі центри реферативної інформації (наприклад, у Росії — ВІНІТІ, у СІІ1А — CAS тощо).

Систем реферування, які функціонували б у режимі промислової експлуатації, поки що не створено. Проте вже зараз існує низка експериментальних систем, за допомогою яких ведуть дослідження технології реферування текстів.

Коректура — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого перевіряють відповідність копії оригіналові. Якщо знаходять помилки, то їх виправляють і у копії, й в оригіналі. Але ця процедура належить уже не до коректури, а до такого виду аналітико-синтетичного опрацювання як редагування (див. про нього нижче).

Потреба в проведенні коректури виникає, наприклад, після передруковування тексту видання зі ЗМІ, його набирання з рукописного оригіналу тощо. Алгоритм проведення цього процесу такий: у копії й оригіналі документа в одній і тій самій позиції порівнюють, чи стоїть там один і той самий знак. Коли знаки не тотожні, це означає, що в копії є спотворення, яке потрібно усунути.

Коректуру за таким алгоритмом (познакове порівняння двох файлів) в автоматичному режимі виконують сучасні текстові процесори (наприклад, Microsoft Word).

Редагування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого їх приводять у відповідність до існуючих стандартів і здійснюють творчу оптимізацію. Серед таких норм слід виділити юридичні, етичні, естетичні, політичні, релігійні, композиційні, логічні, лінгвістичні, психолінгвістичні, видавничі та поліграфічні.

Наприклад, у ЗМІ (редакції газети) редагують тексти чергового номера, у книжкових видавництвах — тексти монографій, підручників, енциклопедій, словників, на підприємствах — тексти інструкцій із використання виробів закладу. У процесі опрацювання редактор може запропонувати авторові змінити якусь частину тексту, видалити її чи, навпаки, додати нову.

У пані час для ручного опрацювання текстів використовують текстові процесори, про які йшла мова вище. Поруч із цим усе ширше починають використовувати й системи комп'ютерного редагування, функціонування яких базується на визначенні складності тексту, автоматизації контролю орфографії, пунктуації/ деяких норм стилістики тощо.

Переклад — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого одиниці мови тексту оригіналу

замінюють одиницями іншої еквівалентними за змістом, за умови максимального збереження наявної в тексті оригіналу інформації.

З середини XX ст. дослідники-лінгвісти намагаються створити системи, призначені для перекладу текстів із однієї мови на іншу. На сучасному етапі це можливо, однак результатом є текст, що має суттєві вади (морфологічні, семантичні, синтаксичні тощо).

Проте не треба забувати, що системи комп'ютерного перекладу призначені для перекладу в основному науково-те хнічних текстів. Тут вони забезпечують прийнятні результати, особливо враховуючи мінімальну тривалість процесу та його низьку вартість. Крім того, розробники вдосконалюють свої системи, а тому кількість невдалих перекладів постійно зменшується.

У наш час існує низка систем комп'ютерного перекладу. Одна з них (РУТА-ПЛАЙ) працює в оболонці текстового процесора Microsoft Word.

Хоча це видасться несподіваним, проте останнім часом японські лінгвісти віднайшли ще одну ділянку для застосування систем комп'ютерного перекладу — це системи для перекладу мов тварин. Більше того, вони не тільки дослідили, а й сконструювали сисгему, яка перекладає близько сотні звуків котів на мову людини фразами на зразок «Дай їсти», «Дай пити», «Приголуб мене», «Відчепися» тощо.

Готування оглядів — це вид аналітико-сингегичного опрацювання текстів документів, у процесі якого за певною темою підбирають низку документів, проводять критичну оцінку, систематизацію й узагальнення наявної в них інформації, а далі на Цій основі генерують нове повідомлення (огляд), що завершується висновками. Його обсяг для науковців, як правило, необмежений, а Для керівних працівників не повинен перевищувати 1—2 сторінки.

Огляди на основі аналізу десятків чи сотень документів ¹ отують фахівці з великим досвідом роботи (аналітики). Автоматизація цього виду аналітико-синтетичного опрацювання текстів внаслідок її найвищої складності практично неавтоматизована.

Отже, аналітико-синтетична переробка документної інформації — це перетворення документів у процесі їх аналізу та вилучення потрібних відомостей, а також оцінка, зіставлення, узагальнення та подання їх у вигляді, що відповідає інформаційному запиту.

2. Методи аналітико-синтетичної обробки даних

Із кожним роком зростає обсяг і потужність інформаційного потоку. Упорядкувати та тримати його в контрольованому руслі можна тільки за допомогою автоматизованих систем обробки та переробки інформації.

• експеримент;

• метод експертних оцінок;

• опитування;

• методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші.

Спостереження - це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ навколишнього світу, які виступають об'єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емп: ричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об'єктів реальності, роблячи їх вихідними для наукового дослідження.

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:

передбачуваність (проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

• планомірність (виконується за планом, складеним відповідно до завдання);

• цілеспрямованість (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес);

• вибірковість (дослідник активно шукає потрібні об'єкти, риси, явища);

• системність (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ Дійсності з метою встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об'єктам дослідження. Метод буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:

• прирівнювати лише гі явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність;

• зіставлення повинно здійснюватися за найважлиЕіішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення.

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об'єктивних явищ. Найпростіші узагальнення полягають у сполученні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об'єднання). Складнішим є комплексне узагальнення. При ньому група об'єктів із різними основами з'єднується в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від специфічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметам.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища безпосередньо або опосередковано можуть порівнюватись із будь-яким іншим об'єктом чи еталоном. У першому випадку виходять якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Зіставлення ж об'єктів із еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Таке порівняння називають вимірюванням.

Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент (від лат. experimentum - спроба, дослід) - апробація знання досліджуваних явищ у контрольованих або штучно створених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно та цілеспрямовано впливає на нього шляхом створ?ння штучних чи застосування звичайних обставин, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при їх повторенні. Експеримент - важливий елемент наукової практики. Він вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення експеримент набуває при вивченні екстремальних умов. Тз розвитком науки та техніки його сфера значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності. Його проводять при:

• необхідності відшукати в об'єкта раніше невідомі властивості;

• перевірці правильності теоретичних побудов;

• демонстрації явища.

Переваги цього методу вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

• є можливість досліджувати явище «у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;

• в експериментальних умовах можна вивчати властивості об'єктів;

• існує можливість повторюваності, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є потреба.

Дослідження об'єкта проходить поетапно. Щоразу застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу та його первинної систематизації використовують опитування (анкетування, інтерв'ювання, тестування), експертні оцінки, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоби вони відповідали поставленій меті. Може бути декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем період ичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дослідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування. Воно проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, засобів його функціонування. Метод використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування на початковому етапі дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію, інколи проводиться двічі. Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальною групою експертів (5-7 осіб) із метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти

підбираються за ознакою їх формального професійного статусу (посади, наукового ступеня, стажу роботи тощо).

На другому етапі дослідження методи, що використовуються, мають цільове призначення (обробка отриманих даних, встановлення залежності кількісних і якісних показників аналізу, інтерпретація їх змісту). Вибір і послідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний, метод

імплікаційних шкал та інші.

Останнім часом учені-міжнародники дедалі частіше звертаються до математичних методів при здійсненні політичних досліджень, що дає їм змогу розширити традиційні методи якісного аналізу й тим самим підвищити точність прогнозних оцінок. Використання кількісних методів виправдане в практиці вивчення міжнародних ситуацій і процесів. Вони, по-перше, дають можливість виокремити раніше непомічені взаємозв’язки між суб'єктами міжнародних відносин, по-друге, виключно важливі при виявленні прихованих ресурсів і можливостей взаємодії на міжнародній арені, по-третє, необхідні для уточнення альтернатив можливих сценаріїв розвитку умов і способів дії. Проте існують і певні труднощі. Часто доводиться враховувати багато суб'єктивних моментів, об'єктів, що не піддаються розчленуванню, іноді буває складно здійснити формалізацію або недостатньою є кількість інформації.

До найпоширеніших математичних засобів обробки даних у сфері прикладного аналізу міжнародних відносин, належать факторний і кластерний аналізи.

Факторний аналіз застосовується за наявності причин для обмеження кількості змінних. Основна ідея методу полягає в тому, що змінні, щільно скорельовані між собою, вказують на одну й ту ж саму причину. Використовуючи факторний аналіз, можна згрупувати твердження, навівши їх у стислому вигляді. Тут трапляються випадки, коли з-поміж багатопараметричних об'єктів спостереження потрібно вилучити частину параметрів або замінити

меншою кількість певних функцій так, щоби це не позначилося на повноті інформації. Вирішення такого завдання має сенс у межах моделі, найбільш наближеної до багатьох реальних ситуацій. Прикладом є модель факторного аналізу. Поняття «факторний аналіз» та аналіз причинно-наслідкових зв'язків (коли вивчається вплив різних факторів, їх поєднань, комбінацій) на результативну ознаку не слід плутати (що часто трапляється). Сутність методу факторного аналізу полягає у вилученні опису множини характеристик, що вивчається, та заміні йото меншою кількістю інформаційно ємкісних змінних. Останні виконують роль своєрідних функцій вихідних ознак.

Вивчення спеціальної літератури вітчизняних і зарубіжних учених дає підстави стверджувати, що статистична природа факторного аналізу має такі методичні властивості:

• спирається переважно на спостереження над природним варіюванням змінних;

• досліджувана сукупність не вибирається довільно, отже, змога виявляти основні фактори;

• не потребує висування попередніх гіпотез. Навпаки, факторний аналіз сам може слугувати методом висунення гіпотез, а також виступати їх критерієм, що базуються на даних, одержаних іншими способами;

• не вимагається апріорних здогадок (залежними чи ні є змінні), факторний аналіз не гіпертрофує причинні зв'язки та вирішує питання про їх ступінь у процесі подальших досліджень.

Кластерний аналіз застосовується для розподілу багатьох об'єктів на задану або невідому кількість класів на основі певного математичного критерію певної класифікації. Кластер (англ. cluster

• пучок) — скупчення, група елементів, що характеризуються спільною якістю, властивістю. Критерій якості класгеризації відображає такі неформальні вимоги:

• у групі об'єкти повинні бути щільно взаємопов'язані між собою;

• об'єкти різних груп мають бути далекими один від одного;

• за будь-яких рівних умов розподіл об'єктів на групи повинен бути рівномірним.

Сутність кластерного аналізу зводиться до групування (класгеризації) сукупності з різноманітними ознаками з метою одержання однорідних груп-кластерів. Перевага методу полягає в тому, що його математичний апарат дає змогу знайти та виділити реально існуюче в ознаковому просторі нагромадження об'єктів (точок) на підставі одночасного групування за великою кількістю ознак. Більше того, він дає можливість виявити й описати структурні закономірності, забезпечивши формування однорідних класів об'єктів.

Основою формування ознакових просторів кластер-анализу є вибір змінних. Цей важливий етап здійснюється у дві стадії. Перша - формування первинної гіпотези про набір ознак, які впливають на досліджуване явище; друга — уточнення гіпотези за результатами фахових консультацій (опитувань) спеціалістів. Завершеною стадією вважається постановка завдання за умови її узгодженості з вимогами математичного апарату та можливостями обчислювальної техніки.

Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру й оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням.

Отже, математичні підходи в аналізі міжнародних відносин використовуються для вирішення тактичних (локальних) питань і розгляду стратегічних (глобальних) проблем. Математика тут виступає корисним інструментом для побудови моделей міжнародних відносин різного рівня складності. Як правило, їх застосовують не для отримання числових результатів, а визначення наявності відповідей якоїсь властивості, наприклад, стійкості, усталеності певної політичної ситуації.