10.3. Процес макетування номера і полоси

Не можна макетування відривати від процесу підготовки матеріа­лів газети. Тільки той, хто має чітке уявлення про зміст і значення матеріалів, відібраних для публікації в майбутньому номері, зможе грамотно підготувати його макет.

Макетування номера, як правило, здійснюється по полосах. Спо­чатку складається план внутрішніх полос, де розміщуються менш оперативні матеріали, потім зовнішніх — першої та останньої. В останню чергу макетується та полоса, на якій друкуються найопе-ративніші повідомлення і яка найчастіше змінюється й перевер­стується. Макети здають до друкарні пополосно, згідно з графіком.

До складання макета найчастіше приступають іще до закінчен­ня процесу підготовки ілюстраційних матеріалів. Коли завершується робота над матеріалами будь-якої полоси, закінчується її макет, його разом з оригіналами надсилають до друкарні. Потім продовжуєть­ся підготовка матеріалів іншої полоси та її макета.

Отже, складання макета полоси має завершувати роботу над її матеріалами. Недопустимо складати цей макет заздалегідь, а потім підганяти під нього матеріали, хоч би яким зовнішньо привабли­вим він здавався. Тільки у виняткових випадках, наприклад, під час готування святкового чи тематичного номера, коли оформлю-вач знає приблизний обсяг матеріалів, можна попередньо прикину­ти макет газети, розробити можливі його варіанти.

Однак оформлювач не повинен чекати закінчення роботи над усіма оригіналами номера, щоб почати складання макета. Макету­вання — це процес, який починається задовго до завершення підго­товки оригіналів, ще під час відбору матеріалів до номера. Вже в подальшій роботі над матеріалами проглядається оформлення май­бутнього макета. Не випадково говорять про вміння бачити май­бутній номер. Ще на початку складання макета досвідчений оформ­лювач чітко уявляє собі його характер — розподіл основних мате­ріалів по полосах, їх розташування, головні особливості їх оформ­лення. Із завершенням роботи над матеріалами полос номера цей уявний макет уточнюється і встановлюється на газетних аркушах.

Подивимось, як конкретно макетується окремий матеріал.

"На відкриття" другої полоси газети формату А 3 заплановано публікацію "Українські гроші". Обсяг її — 92 рядки (включно із заголовком) на 2 ³/₄ квадрата. Перший, найпростіший варіант по­становки матеріалу — на одну колонку. Оригінальніший вид роз­верстки — на 5 колонок вузеньким "горищем". Для цього загальну кількість рядків ділять на п'ять (за кількістю колонок). Отже, "горище" буде висотою у 18 рядків. Однак обидва варіанти можуть не влаштувати оформлювана: як традиційність і звичність верстки, так і екстравагантність іноді служать причиною відхилення того чи того варіанта. Він може не влаштувати, наприклад, ще й тому, що заголовок для цього занадто малий. А якби заголовок уміщу­вав 4—5 слів, це, напевно, примусило б досвідченого оформлювача відмовитися від постановки матеріалу в одну колонку.

Однак є й інші варіанти розверстки. Можна, скажімо, розверста­ти матеріал на дві колонки по 46 рядків, чи на три по 31, чи на чотири по 23 рядки. Усі ці варіанти секретар прогадує уявно і зупиняється на тому, який є кращим для певного матеріалу і який дає краще сполучення з графічним ансамблем полоси й номера.

Отже, за стандартного формату набору і верстки може бути до п'яти варіантів постановки одного матеріалу. Звісно, публікації більшого розміру менш рухомі. Але навіть великий матеріал можна зверстати чотирма способами: у дві, три, чотири чи п'ять колонок.

Не слід забувати ще одну обставину. Хоч би як матеріал був поставлений, він охоплюватиме ту саму площу, яка дорівнюватиме добуткові кількості рядків в оригіналі на стандартний формат на­бору. І цей добуток є величиною постійною.

Але не завжди і не всі газети застосовують стандартний формат набору. Зустрічається (а іноді навіть необхідно) використання різних форматів, тобто використання колонки нестандартної для цієї газе­ти ширини. Скажімо, необхідно так поставити "Українські гроші", щоб усе місце на полосі, що залишиться, заповнила підбірка про нові політичні партії. У цьому випадку "Українські гроші" або підуть "горищем", або треба підшукати підверстку (якщо матеріал розміщувати в одну колонку). Однак матеріал можна розмістити так, щоб він зайняв усю колонку зверху донизу. Як відомо, площа, під матеріал — величина постійна (92 рядки х 2 ³/₄ квадрата). Отже, зі збільшенням у матеріалі кількості рядків (у цьому випадку треба, щоб публікація зайняла 125 рядків у висоту) пропорційно зменшу­ється формат набору. Складаємо рівняння:

92 х 2 ³/₄ = 125 х X;

92 х 2 ³/,

Узагальнююча формула має такий вигляд: невідомий формат дорівнює добуткові стандартного формату і кількості рядків у ма­теріалі стандартного формату, поділеному на необхідну кількість рядків невідомого формату.

Отже, щоб забезпечити достатню точність макета полоси, необхідно визначити обсяг текстового матеріалу і площу, яку займуть кліше, а також усі заголовки та відбивки. Про останнє часто забувають, що призводить до непорозумінь під час верстки. Площу, яку займають заголовки, визначають також у рядках основного тексто­вого шрифту газети. Для цього кегль шрифту, яким набрано заго­ловок, треба розділити на кегль текстового шрифту. Якщо, наприк­лад, однорядковий заголовок набрано в одну колонку шрифтом кегля 24, то, поділивши 24 на 8, дізнаємося, що він займає площу, висотою у три петитні рядки. Через те, що заголовок відділяється від тексту матеріалу, розміщеного над ним, пробілами по 6—8 пунктів, на ці відбивки треба додати ще рядок, який дорівнює кеглю основного текстового шрифту. Таким чином, заголовок з усіма відбивками в нашому прикладі буде займати чотири петитні рядки.

Якщо заголовок зверстати не в одну, а в кілька колонок, то знай­дену величину відповідно збільшують: при двох колонках — удвічі, при трьох — утричі й т. д.

У дво-, трирядковому чи більше заголовку знайдена величина множиться на кількість рядків заголовка. При цьому слід врахувати і пробіли по 2—4 пункти між рядками багаторядкового заголовка.

Заголовки та відбивки на полосі займають у середньому 15— 20% її площі.

Зараз ми розглянемо особливості макетування добірки. Дотепер ми розглядали статтю "Українські гроші" як єдиний матеріал. Те­пер уявімо, що це добірка заміток: "Ілюзія чи реальність" — 23 рядки, "Коли з'явиться гривня?" — 20 рядків, "Конвертований ку­пон" — 26 рядків.

Будь-яка добірка на перших етапах макетування, під час роботи над ескізами, розглядається як єдиний матеріал, що налічує А + Б + С рядків, де А, Б, С — кількість рядків у кожній замітці плюс 20— 25% загальної суми рядків на заголовок.

У подальшій роботі над макетом слід розверстувати замітки в добірці. Варіанти її розверстування залежать насамперед від того, як розміщено добірку в макеті. Якщо її зверстано в одну колонку, то замітки розміщуються одна під одною у запланованому порядку.

У розверстці на дві колонки можливі такі способи постановки заміток:

3. Симетрична верстка. Кожна замітка розміщується у дві ко­лонки. Матеріали розміщуються один за одним згідно з планом. Звісно, симетрія тут відносна, залежно від тої чи іншої виключки заголовків, застосування набору з відступом та ін.

4. Асиметрична верстка, "внакрут". У цьому випадку одна за­мітка йде за іншою, як у разі верстки в одну колонку. Якщо друга замітка розривається, її закінчення ставлять у другій колонці зверху.

5. Верстка з підкресленою асиметрією. Перша замітка роз­верстується на дві колонки чи у одну широку колонку подвійного формату. Знизу зліва ставиться клішована рубрика (плашка), а під нею — замітка в одну колонку. Справа зверху, на одному рівні з рубрикою, ставиться третя інформація. У таких випадках доводиться робити набір заміток шрифтами різних кеглів, щоб мати можливість поставити плашку. До речі, кліше тут служить засобом розведення заголовків заміток, що стоять поряд.

У разі розверстки добірки на три колонки кількість варіантів розміщення збільшується передусім за рахунок асиметричної вер­стки.

1. Асиметрична верстка

А. Верстка "внакрут". Плашка — на першу колонку, замітки — одна за одною.

Перш ніж говорити про наступні варіанти, необхідно зупинити­ся на процесі пошуків кращого способу розміщення. Послідовність дій оформлювача має бути такою. Замітки верстаються "внакрут". Виявляється, що, помінявши місцями першу і другу замітки, прийдемо до прямої верстки.

Б. Відкриваємо добірку плашкою, під нею стане 20-рядкова заміт­ка "Коли з'явиться гривня?". На другу колонку ставимо "Ілюзію чи реальність", набрану боргесом. Третій стовпець займе замітка "Конвертований купон". Але треба мати на увазі, що міняти місця­ми замітки можна тільки тоді, коли вони рівнозначні.

В. Звідси — такий спосіб розташування: перша колонка — кліше і 20-рядкова замітка. Матеріали, що залишилися, розверстуються один за одним на дві колонки.

Нерідко в газетах буває комплект плашок різного розміру. Якщо в розглянутому прикладі є кліше на дві колонки висотою у 5 рядків і на одну — 10 рядків, то з'являться додаткові можливості.

Г. Набравши 20-рядкову замітку нонпареллю, відкриваємо пер­шу колонку. На дві сусідні — ставимо плашку, під нею — 23-ряд-кову замітку. І на три стовпці внизу розмістимо публікацію, що залишилась.

Д. Набір нонпареллю замітки "Коли з'явиться гривня?" дозво­ляє поставити її на дві колонки (10 рядків висотою кожна), а поруч — 10-рядкову одноколонкову плашку. Дві замітки, що залишилися, розверстаємо внизу поруч одна з одною, набравши меншу на 4, а більшу — на 4 ¹/₄ квадрата.

Е. МожнА залишити верх таким, як у попередньому варіанті, а кожну з заміток, що залишилися, поставити у три колонки. Саме з цього варіанта й витікає природно-симетрична верстка добірки.

2. Симетрична верстка

А. Рубрику "врізаємо" в рамку чи ставимо плашку на три ко­лонки. Кожну замітку розверстуємо на три колонки одна під од­ною.

Б. Є ще одна можливість зверстати добірку симетрично. Стави­мо замітку "Ілюзія чи реальність", набрану боргесом, у першу ко­лонку. На ній буде розміщено кліше, а під ним — "Коли з'явиться гривня?". І у третьому стовпці стане останній матеріал. Однак, перш ніж застосувати цей варіант, слід подумати, чи доцільно виділяти першу публікацію.

Тепер розгляньмо п'ятиколонкову добірку, яка має багато спільно­го з чотирьохколонковою.

1. Асиметрична верстка

А. Прийом "внакрут". Тут ми не знайдемо принципово нових рішень. Перед оформлювачем — дві проблеми: розміщення плаш­ки і можливе невдале застосування заголовків заміток. Підрахуй­мо. Добірка займає у висоту 18 рядків. Отже, від першої замітки у другу колонку перейдуть 11 рядків, а 1 рядок — на четверту. Ста­вимо 7 рядків з другого матеріалу, тобто заголовок і 1 рядок тек­сту, 18 — перейдуть у третю колонку і 11 — у четверту. Отже, плашку доведеться ставити у верхньому лівому або правому кутку. Тут виявляється, що, ущільнивши за рахунок кегля заголовки чи більше зекономивши на текстовому шрифті двох перших заміток, ми можемо розверстати добірку по-іншому.

Б. Першу і другу замітки розверстаємо на три колонки одну під одною. Останній матеріал разом із плашкою займе четвертий і п'я­тий стовпці.

2. Верстка, близька до симетрії

Прийом "внакрут" незручний через неясність із заголовками та залишки матеріалів, що переходять на наступні колонки. При другому варіанті розташування матеріали значно витягнуті по горизонталі, а це ускладнює читання, погіршує поліграфічне виконання. Тому найбільш естетичний (а для верстальника простий) спосіб верстки — різноформатний.

Ширину набору визначаємо за формулою

(Потрібний формат) = (стандартний формат набору) х х (кількість стандартних рядків у матеріалі) : (висота добірки в рядках)

Після підрахунку отримаємо відповідно 4 7₂> 4 і 5 квадратів. Матеріали ставимо поруч. Заголовки відповідно відводимо ліворуч, по центру і праворуч.

Усі ці прийоми у разі узагальнення зводяться до трьох основних, кожен із яких має свої переваги та недоліки.

3. Верстка "внакрут" дозволяє використовувати багато варіантів асиметричної та симетричної верстки; передбачає можливу поста­новку заголовків знизу добірки, три-, дворядкові закінчення і навіть — "висячі" рядки на окремих колонках за горизонтальної верстки (низьким "підвалом" чи "горищем").

4. Розверстка кожної замітки на кількість рядків, відведених на добірку, за макетування у два чи три стовпці надає добірці чіткості та є додатковим засобом об'єднання матеріалів; за розверстки ма­леньких (до 15 рядків) заміток на три колонки і середніх на чоти­ри та п'ять важче сприймати текст.

3. У разі горизонтальної постановки добірки (на 4 та більше ко- лонок) потрібні додаткові підрахунки, якщо замітки розміщуються одна за одною, але це — найдоцільніший щодо сприйняття спосіб постановки матеріалів.

Які ж є способи об'єднання матеріалів у добірку, тематичну по­лосу?

Щоб виділити добірку на полосі та надати їй цілісного вигляду, ми можемо:

• поставити рубрику чи "шапку";

• відбити добірку лінійками чи помістити її в рамку;

• поставити кліше;

• однаково оформити заголовки (розбити на однакову кількість рядків, набрати шрифтом однієї гарнітури, одного кегля і накрес­лення з однаковою виключкою);

• однаково оформити текст, зокрема: розверстати всі замітки на рівну кількість колонок, набрати всі матеріали на однаковий формат, застосувати одну текстову гарнітуру, накреслення і кегль для набору всіх матеріалів, уніфікувати оформлення введених аб­заців, епіграфів тощо.

Навіть застосування лише одного засобу чи елемента дозволяє досягти бажаного результату: виділити добірку. Але так робиться, як правило, у тому разі, коли необхідно з'єднати матеріали, подібні за якоюсь зовнішньою ознакою. Здебільшого добірка потребує силь­ніших засобів об'єднання, тому ці засоби та елементи застосову­ються комплексно: 3—4 для однієї добірки.

Добірки, що є постійними в газеті, оформлюються таким чином, щоб читач міг швидко відшукати матеріали, які його цікавлять. Для цього обраний комплекс засобів закріплюється за такою добір­кою і повторюється з номера в номер. Крім того, сильними засоба­ми виділення добірки в газеті є закріплення за добіркою постійно­го місця на полосі.

Що ж до тематичних полос, то тут велике значення як засіб ви­ділення має час їх появи в газеті, тобто кожна тематична полоса має виходити у визначений день тижня. Велику роль відіграють "шапки" та рубрики, іноді кліше. Як один із головних засобів виді­лення часто використовується уніфікація гарнітур заголовних шрифтів.

Газети, які застосовують 1—2 гарнітури у заголовках, для виді­лення тематичної полоси можуть узяти ще одну, контрастну і неха­рактерну для звичайних полос.

Чимало переваг і недоліків макета закладено вже у плані полоси. Скажімо, якщо вирішено розташувати на сторінці всього 2—3 мате­ріали, то й висококваліфікованому оформлювачеві буде важко зро­бити оригінальний макет. Макет може бути грамотним, акуратним, але він повторить загальну схему побудови тих полос, що вже були. І навпаки, якщо передбачаються на полосі одна велика, дві середнього розміру публікації, достатня кількість заміток та ілюстрацій, то це надає широкі можливості для створення привабливої сторінки.

У макетуванні полоси застосовуються декілька прийомів. Усі вони мають рівні права на існування, і використання якогось із них по­яснюється конкретними умовами. Загальноприйнятими є такі:

3. Планово-композиційний. У цьому випадку матеріали розвер­стуються на бланку в тій послідовності, в якій вони позначені у плані, починаючи з верхніх кутків — лівого (парні сторінки) і пра­вого (непарні) і закінчуючи відповідно (розташованим по діагоналі) нижнім кутом. Може бути і зворотня постановка, починаючи з низу полоси.

4. Традиційний. Він передбачає постановку на "горищі" чи в "підвалі" найбільшого матеріалу, який по діагоналі зрівноважуєть­ся з іншою, подібною за розмірами публікацією. Цей спосіб у редакці­ях, як уже зазначалося, називають "млином" або "вертушкою".

5. Акцентований прийом макетування. У цьому випадку най-значніша публікація розміщується в центрі полоси здебільшого в оточенні дрібних заміток. Макет будується так, щоб цей матеріал відразу привернув увагу читачів, навіть тоді, коли він знаходиться поза геометричним центром сторінки.

Тепер спробуємо змакетувати полосу, у плані якої значиться до­бірка "Українські гроші" (92 рядки), "Єдність чи кругова порука?" (220), огляд преси "Ода до незалежності" (100), замітка "Нове поко­ління вибирає зарплату" (50).

Перше, що належить зробити, — проаналізувати план. З фор­мального погляду полоса ідеальна для верстки: є великі, середні матеріали, добірки і замітки. Негативний момент — незаплановані фотоілюстрації. Однак у досвідченого оформлювача завжди є запас кліше і фотографій.

Починаючи макетування, зробимо декілька ескізів. Визначимо, скільки і яких ілюстрацій треба помістити на цій сторінці. Поста­вимо на "горище" "Українські гроші", під нею горизонтально на п'ять колонок розверстаємо статтю "Єдність чи кругова порука?", затим — огляд преси і, нарешті, замітку. На кліше залишається 100—120 рядків.

Аналізуємо ескіз. Кліше такого розміру занадто велике для ма­лоформатної полоси. Отже, потрібні дві ілюстрації: можливо, їх доведеться "розвести", тобто розмістити на різних місцях сторінки. Крім того, стає зрозуміло, що статтю краще розташувати горизон­тально, бо це створює ілюзію її зменшення. Але якщо цей матеріал буде витягнутий по горизонталі, то необхідно створити контраст — поставити добірку вертикально на першу колонку. Відтак з'яв­ляється другий ескіз: першу колонку заповнює добірка, високим "горищем" на чотири колонки йде стаття, внизу праворуч два ос­танні стовпці займає огляд преси. Між ними й добіркою заверстує­мо замітку.

Можливе й інше рішення: перенести огляд у "підвал", що дозво­лить нам розверстати великий і середній матеріал. Переміщуємо його ліворуч, розверстуємо на чотири колонки висотою 25 рядків. Між "підвалом" і добіркою виникає пусте місце. Заповнити її просто: можна збільшити кегль заголовка або набрати білим великим кеглем текст, або розмістити добірку на 2,5 квадрата і потім узяти її у рамку. Замітку залишимо на старому місці. "Чобіток" справа можна заповнити ілюстраціями.

Аналізуємо цей варіант. Можливо, що основну схему рішення ми знайшли. Однак заверстати на місце, що залишилось, ілюстрації, виходить, підкреслити монотонність верхньої частини полоси. А втім, ми ж підібрали ілюстрації. Як з'ясувалося, нема потрібної фотографії. І для того, щоб підкреслити вертикально-горизонталь­ний характер верстки, бажано знайти одну горизонтальну, іншу — вертикальну. Припустімо, ми знайшли кліше, що його можна по­ставити поруч із заміткою. її доведеться розверстати на три колон­ки, а зверху полоси поставити горизонтальний знімок.

Яким же буде остаточний варіант? Полосу відкриваємо добіркою "Українські гроші". Беремо її в рамку, в зв'язку з чим набираємо на 2,5 квадрата, за формулою підраховуємо, що вона матиме 100 рядків. Верх полоси заповнюємо фото (15 квадратів х 18 рядків), підпис до ілюстрації ставимо праворуч на 5 квадратів. Відбива­ємо знімок лінійкою, яка має бути слабкішою від нижньої: з одного боку, знімок треба відбити, а з іншого — він "притягується" до статті. Щоб стаття не відлякувала читача своєю масивністю, "зану­римо" заголовок. "Підвалом" на перші чотири колонки ставимо огляд преси. Над ним три колонки займає замітка, а праворуч — іще фото. Так виглядає один із варіантів оформлення полоси.

У чому ж переваги цього макета? Чітке керування читацькою увагою. Завдяки застосуванню "млина" і пов'язаному із ним чергу­ванню різних публікацій досягнуто виділення кожного матеріалу. Цьому сприяє зрівноваження графічних плям — двохнабірних і трьохклішованих. Фото різняться за конфігурацією, площею, жан­ром. Тобто, все зводиться до того, щоб підкреслити різноманітність, самостійне значення кожної публікації.

Щоправда, є й недоліки. По-перше, багатопланові портрети кра­ще вміщувати у верхній частині полоси. По-друге, одноманітно — на чотири колонки — розверстано статтю і огляд преси, що наче зближує їх. Тут жодного разу не повторюється та сама верстка матеріалів з однаковою кількістю колонок.

Такий принцип верстки публікацій слід узяти за правило: маке­тувати полоси таким чином, щоб на них не стикалися публікації, розміщені на однаковій кількості колонок (окрім одноколонкових). У цьому відношенні 6 колонок у малоформатній газеті (як 8, 9 і 10 на великому форматі) мають перевагу перед 5 (6 і 7 відповідно).

Наступний етап — знаходження принципової схеми наступної сторінки. Одним з основних правил оформлення є те, що основна схема не має повторюватись у номері. Тому під час роботи з наступною сторінкою треба намагатися, щоб верстка її була не горизонтально-вертикальною, а вертикально-горизонтальною, а розверстка не здійснювалася за схемою "1 + 4".

Ще одну полосу може бути створено завдяки поєднанню варі­антів, застосованих у попередніх випадках.

Складання макета рекомендується починати з розміщення знач­них за обсягом матеріалів — великих статей, добірок, потім указувати розташування ілюстрацій; на місці, що залишилося, розміщують дрібні замітки. Якщо на полосі необхідно надрукувати добірку, на макеті треба показати чи позначити її розташування в цілому, а тоді вказати, як будуть розверстані матеріали, що її складають.

Можлива й інша послідовність складання макета. Спочатку роз­міщують самостійні публікації та фото, потім великі тексти з ілюс­траціями. На місці, що залишиться, вміщують маленькі замітки.

Свої особливості має макет першої полоси. Тут насамперед визна­чають розташування заголовної частини газети — залишають її на звичайному місці у лівому верхньому кутку, на перших двох-трьох колонках переміщують праворуч або вниз (мова йде про ті заголовні частини, які менші від формата всієї полоси). Залежно від цього розміщують передову статтю — під заголовною частиною чи зліва від неї "на відкриття" номера. У будь-якому разі треба вирішити питання, як використати шпігель.

У деяких редакціях вважають, що макет — це приблизний план розташування матеріалів. Ні! Макет — точне креслення майбут­ньої полоси. На ньому належить визначити місце для матеріалів, заголовків, кліше, лінійок, рамок, відбивок. Перевірка розрахунком під час макетування іноді не дозволяє оформлювачеві здійснити якийсь задум. Як, наприклад, зверстати на одну колонку матеріал, у якому 140 рядків петиту? Можна набрати текст новою газетною нонпареллю на 2,5 квадрата. Це дасть 154 рядки за довжини газет­ної колонки в 168 нонпарельних рядків. Інші 14 чи 18 рядків підуть на заголовок і рамку. Можна зробити так: вилучити рядків 25 петиту, і текст стане на одну колонку. Склавши макет, оформлювач іще раз перевіряє його. Потім обробляють оригінали, тобто вказу­ють специфікацію, особливості набору кожного матеріалу: формат, кегль, гарнітуру шрифту і накреслення.

Процес макетування газети забирає багато часу. Прагнення ско­ротити цей час, полегшити працю оформлювача привело журналістів до спроби моделювання процесу підготовки макета. Воно реалізу­валося з допомогою використання стандартних макетів. У деяких газетах їх розробляють досить детально — по 10—15 варіантів на кожну сторінку, хоча можна обійтися трьома еталонами. Основою цих варіантів є модель сторінки газети — визначений характер публікацій, постійні, закріплені за цією сторінкою тематичні руб­рики і звичне їх розташування на полосі, особливості технічного оформлення її матеріалів тощо. Готуючи макет, оформлювач відпо­відно до полоси чергового номера використовує один зі стандарт­них варіантів макета. Звісно, цей стандартний макет полоси потім більшою чи меншою мірою індивідуалізується з допомогою різних засобів оформлення відповідно до характеру матеріалів.

Чим більше стандартних варіантів кожної полоси має оформлю­вач у своєму розпорядженні, тим різноманітнішим стає оформлення сторінок номера, тим більше можливостей мають журналісти й полі­графісти для того, щоб уникнути шаблонів у верстці та оформленні видання. Використання стандартних макетів дозволяє зекономити час і сили.

Для нормального використання макетів-стандартів необхідно робити сторінки за блочним принципом; мати реально діючий графік частоти публікацій.

На кожну сторінку номера, що виходить у визначений день тиж­ня, розробляється стандартна схема розміщення блоків.

Розглядаючи теми макетування, слід брати до уваги особливості макетування полос на 5—6 колонок.

Незважаючи на те, що багато малоформатних газет перейшли на шість колонок, п'ятиколонкові ще не повністю вичерпали свої мож­ливості. У деяких випадках колонка шириною 2 ³/₄ квадрата має певні переваги. По-перше, широкий набір є ощадливішим. Ширина полоси без пробілів для макетування на 5 колонок 13 кв. 36 п., а на 6 — 13 кв. 24 п. Зменшення на цицеро означає втрату 11 рядків на 2 ³/₄ квадрата на кожній полосі; крім того, вузький набір часто примушує лінотипіста чи оператора комп'ютерної верстки "розга­няти" текст, ставити максимально великі пробіли між словами та вбирати "рідкі" рядки. Тут, мабуть, втрачається ще не один десяток рядків. По-друге, колонка тексту, набраного боргесом чи корпусом на 2 ³/₄ квадрата, безперечно, є зручнішою для читання, ніж вузька. По-третє, в розверстці на п'ять колонок простіше позбутися небажаної симетрії по вертикалі.

Щоправда, деякі видання використовують п'ять колонок занадто одноманітно. Іноді всі полоси робляться за одним шаблоном: за­верстується матеріал на перші дві колонки, потім на три, що лиши­лися. "Підвали", звичайно, вносять деяку різноманітність, але у принципі нічого не міняють. І така формула — "2 + 3" застосо­вується понадміру.

Такий метод розверстки не відповідає сучасним вимогам. По-перше, як єдино можлива і правильна ця формула застаріла. По-друге, одноманітне розташування матеріалів сторінки і номера ро­бить їх схожими один на одного, а це викликає в читача підозру, що й публікації в цих газетах мало чим різняться одна від одної.

Звісно, такі методи оформлення не розкривають усіх можливос­тей п'ятиколонкової верстки. "Стояки", тобто вертикально постав­лені статті, кореспонденції, добірки та пов'язані з цим перерізи по­лос зверху вниз трапляються часто. Але не варто забувати, що в сучасному виданні бажані перерізи — горизонтальне пересічення вертикалей. Та навіть без підрізок, "млинів" та інших засобів, які роблять полоси несхожими, схеми розверстки не вичерпуються формулами "2 + 3" і "4 + 1". Нешаблонно виглядають верстки, зма-кетовані за принципом "1 + 3 + 1" чи "2 + 1 + 2".

І все ж саме в кількості варіантів розверстки полягає один з головних недоліків п'ятиколонкової верстки. Ці чотири варіанти — об'єктивне обмеження. А іноді обставини складаються так, що на одну колонку не вистачає матеріалу. У такому разі недосвідчені оформлювачі використовують штамп, інші — різну інформацію.

Однак ефективне використання різних форматів можливе тільки за таких умов: оформлювачеві слід мати добрий смак і певний досвід; за постійними розділами треба закріпити визначені місця на полосі; газета має випускатися безгранковим способом; працівни­ки друкарні повинні мати достатню кваліфікацію. Інакше структура видання буде хаотичною, неорганізованою, і читач не зможе знайти той матеріал, який його цікавить. До речі, різноманітність верстки завжди обумовлена чіткою організацією сторінок, жорсткою струк­турою. Ці якості дозволяють розробляти для кожної полоси маке-ти-стандарти, але це не означає, що верстка буде шаблонною.

Є ще один спосіб, який дозволяє позбутися штампів при макету­ванні — шестиколонкова верстка. її перевага полягає у збільшенні кількості варіантів розверстки матеріалів. За п'ятиколонкової є чотири основні варіанти поєднання. Розміщення публікацій на шести з семи: "5 + 1" та "4 + 2", "1 + 4 + 1", "З + З", "З + 1 + 2", "2 + 2 + 2", "2 + 1 + 2 + 1". Якщо робити перестановки, то можна налічити 32 підваріанти. Те саме спостерігається і з переходом на вужчий формат набору газети А 2. 7 колонок дають 10 варіантів розверстки, 8 стовпців — 15, 9 — 20, 10 — 29.1 це — без підваріантів! Переводити на новий спосіб макетування зручніше таку газету, де багато інформаційних матеріалів та дещо обмежено розміри й кількість середніх і великих публікацій. Тоді на сторінці малого формату можна планувати один великий матеріал (150—180 рядків), два середні (до 100 рядків), 1—2 ілюстрації, а місце, що залишилося, заповнити замітками. Це — схема співвідношення середньої кількості публікацій на полосі. І першою умовою можливості переходу на шестиколонкову верстку є зменшення розміру великих статей і кореспонденцій та збільшення кількості заміток.

Друга умова: текст має набиратися петитом. Деякі видання, що перейшли на шість колонок, набирають матеріал боргесом чи кор­пусом.

І все ж у багатьох малоформатних газетах співвідношення вели­ких і малих публікацій наближається до оптимального рівня, і набір тексту робиться петитом. Для таких видань перехід на шестико-лонкову верстку — не данина моді, а вираз об'єктивної тенденції.

Тепер розгляньмо особливості макетування газет формату А 2. У принципі виготовлення графічного плану сторінки формату А 2 не відрізняється від подібного процесу в малоформатній газеті.

Перехід газети з малого формату на великий викликає в оформ-лювача труднощі психологічного порядку, пов'язані зі сприйман­ням розмірів матеріалів. Передусім змінюється поняття великого і малого. Прослідкуємо це на прикладі середніх за розмірами кліше. У виданні формату А 2 середній розмір ілюстрації — 70—80 рядків (2,5 квадрата), у малоформатній — 40—50 (2 ³/₄ квадрата). Якщо підрахувати середні розміри великих кліше, то виявляється, що в першому випадку вони дорівнюють 120 рядкам, у другому — 75— 80. Середній розмір матеріалу в газеті А 2 — 300, A3 — 180 рядків. Водночас 150—180 рядків — середній обсяг публікації у велико­форматному виданні. Отже, поняття великого й середнього зміщу­ється на порядок, тоді як поняття малих обсягів залишаються рів­ними.

На сторінці формату А 2 простіше створити контраст між вели­ким і малим, легше зрівноважити два великі матеріали тощо. Ось чому такі способи макетування, як "млин" чи "цвях", у великофор­матних газетах застосовувати ефективніше. Причому таке змінен­ий естетичних закономірностей — об'єктивне явище, тому що заве­ликі матеріали в малоформатній газеті не дозволяють використати пропозицію, роблять її оформлення важким. Щоправда, існують способи подолання об'єктивних недоліків оформлення, властивих формату А 3.

Можливість постановки великих (120—140 рядків х 2,5 квадра­та) і маленьких (20 рядків х 2,5 квадрата) зображувальних матеріа­лів створює на полосі формату А 2 яскравий контраст великого і малого, дозволяє зробити знімок важливим засобом виділення тек­стового матеріалу. У цьому плані можливості малоформатних ви­дань, не переведених на офсет, обмежені. Припустімо, що ілюстра­ція 15 рядків х 2,5 квадрата доступна для кожного матеріалу. Але не можна на маленькій полосі ставити знімок на 5—10 рядків більше. Це — марнотратство у використанні газетної площі, і такий знімок нічим не зрівноважити. А от 100—120-рядкова фотографія на полосі А 2 цілком зрівноважується заголовком великого матеріа­лу. Якшо він набраний, скажімо, рубленим жирним 72 і поставле­ний на 5 колонок, то й сприймається як насичена чорна пляма такого ж розміру. Згадаймо, що площа, накрита фарбою в напівтоно-вих кліше, складає приблизно 50—60% загальної площі ілюстрацій.

Нарешті, ще одна особливість великоформатних газет — кількість колонок. Якщо в одному номері друкується 10—12 великих і се­редніх матеріалів, то практично кожний виступ може мати свій варіант розверстки. Водночас на п'ятиколонковій сторінці пробле­матично уникнути повторення загальної схеми розверстки полос (чотири варіанти постановки).

З розверсткою матеріалів на ту чи іншу колонку, але у вужчому аспекті (в якому вигляді та чи інша формула найбільш прийнятна), пов'язана проблема ритму полоси. Річ у тім, що чергування кількості колонок, куди поставлені ті чи інші матеріали, створює певний ритм. Наприклад, можна розверстати за формулою "1 + 4 + 1", а можна і "4 + 1 + 1". Виходячи з правила контрасту великого й малого, варто визнати, що перший підваріант є органічнішим, він більш підхо­дить сучасній газеті. Якщо ж формувати полосу за другим підварі-антом, то в першій колонці краще розмістити добірку з дрібних заміток, а в другій — суцільний матеріал. І навпаки, заповнення перших чотирьох колонок декількома матеріалами потребує пре-бивки. Значить, першою буде колонка з суцільного тексту, а за нею — стовпець з окремими замітками.

Ще одне суттєве питання: рівновага графічних плям. На поло­сах першими привертають увагу читача кліше й заголовки вели­ких матеріалів. Вони мають розглядатися як графічні плями. За­головки середніх і дрібних матеріалів, набрані напівжирним і жир­ним шрифтом, мають вигляд лінійок і повинні знаходитись у гар­монії з жирними лінійками та між собою. Тому при ескізному ма­кетуванні великі плями кліше й заголовків, лінії лінійок та дрібних заголовків бажано зображати з найбільшою наочністю, щоб одразу ж установити чи не порушується графічна рівновага. А затим роз­мічаючи заголовки, слід враховувати, яким титулам відведено роль плям, а яким — ліній.