3. Соціологія молоді

Почнемо з парадоксу: до становлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17 – 30 річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але чи можна було трактувати їх як певну соціальну групу? Ні. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості – їх одружували і вони з дитинства “стрибали” просто в доросле життя.

До XVII століття у західноєвропейських мовах слова, які означали молодих людей чоловічої статі (“boy” (англ.), "garson” (франц.), “knabe” (нім.) – всі три слова перекладаються як “хлопець”), служили для позначення молодого мужчини (приблизно до 30 років), який веде незалежний спосіб життя. Спеціальних слів для позначення дітей і підлітків чоловічої статі у віці від 7 до 16 років не існувало. Слово “дитина” передавало радше стосунки родичання, ніж вікові особливості. Тільки з XVII століття почала складатися нова концепція дитинства. Вона остаточно визріла вже в індустріальному суспільстві.

Сучасний молодіжний вік утворився на підставі двох зустрічних процесів, які відбувалися в індустріальних суспільствах: акселерації – прискореного статевого дозрівання, що знаменує собою раніше закінчення дитинства – з одного боку, і безперервне відкладення терміну вступу в професійне життя, внаслідок збільшення періоду тривалості навчання – з другого.

Кого можемо вважати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко. Адже не існує об’єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід в категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій, а дорослими ставали внаслідок звершення суспільно значимих дій, таких як одруження, народження першої дитини, вбивство хижого звіра, першого ворога або завдання ворогові удару під час збройної сутички, т. зв. coup. Сьогодні ж найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня – закінчення школи, отримання паспорта. Що ж до верхньої межі, то вона є ще більш умовною, наприклад, сьогодні державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 28 років (в окремих випадках для наукової молоді до 35 років). За радянських часів верхньою межею молодіжного віку вважали 28 років – верхню межу терміну перебування у лавах комсомолу; при бажанні можна вважати верхньою межею, скажімо, 35 років – вікову межу, до якої ще донедавна дозволялося вступати на стаціонарне відділення вищих навчальних заходів. А загалом, можемо сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і провадить відповідний стиль життя.

Отже, молодь – це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками. Стан цієї суспільної групи може бути окреслений як перехідний.

Молодь в усі часи була найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства.

Американський учений Імре Емері підрахував середній вік лідерів соціальних революцій. Виявилося, що середній вік протестантської реформації і американської революції становив 36 років, французької революції – 34 роки, модернізації Японії – 36 років, молодотурецької революції – 30 років, а революції в Росії – 42 роки. Вчений встановив, що вік революційних лідерів на 25-35 років менший, ніж вік політичних лідерів періоду стабільності.

Український історик і політолог Іван Лисяк-Рудницький однією з головних причин поразки української революції 1917-1921 років називає надмірну молодість її провідників: “… Серед них багато мали тільки по двадцять кілька років! Навіть відносно старша група (покоління Петлюри й Винниченка) складалася з людей, що мали небагато понад тридцятку. Грушевський, завдяки своїй сивій бороді та силою контрасту до молодиків, що його оточували, робив у Центральній Раді враження старого “січового діда”. Але навіть цей “патріярх” мав ледве 51 рік (нар. 1866 р.), отже як на державного мужа був у середньому віці. Це засилля молоді вносило в наші визвольні змагання ентузіязм та духа жертвенности, але разом з тим недосвідченість, студентський догматизм, перевагу темпераменту та сантиментів над розумною волею”.

Висока соціальна активність молоді зумовлена її перехідним станом. У соціальному плані старші покоління мають стабільнішу, традиційну структуру діяльності, впорядкованіший спосіб життя. Це означає, що їх життєва програма є менш варіантною, для неї характерна обмеженість соціальних ролей, а звідси, відповідно, і жорсткіше залучення в соціальні інститути (професійні, сімейні, політичні та ін.). Доки домінантою суспільного розвитку є стабільність, проблеми поколінь, пов’язаної з підвищеною активністю молоді, не існує. Доступ до соціально значимих ролей закономірно пов’язується з процесом дорослішання.

Але роль молоді змінюється в періоди соціальних потрясінь. Перехідність, маргінальність, відсутність глибокої життєвої вкоріненості молоді спонукує її до пошукової активності, часто до внутрішніх конфліктів між життєвими цінностями і стилем життя. У підсумку – схильність до афективного, незваженого сприйняття дійсності, сприйнятливість до екстремізму, радикалізму в думках і поведінці. Дуже характерним для молоді є вибір об’єктів наслідування, які не вписуються у звичне культурне тло (молодіжна субкультура).