Тема 8. Соціальна стратифікація.

План.

1. Соціальна диференціація і соціальна нерівність

2. Соціальна мобільність та її види.

3. Тенденції розвитку соціальної структури в сучасній Україні

СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА НЕРІВНІСТЬ

Нерівність властива для всіх типів людського суспільства. Навіть у примітивних суспільствах, де не існує майнової різниці, є нерівність між різними індивідами, між чоловіками і жінками, між молодими і старими, тощо. Нерівності призводять до суспільних розшарувань, поділів. Ті, хто перебуває у привілейованому становищі, стараються зберегти свої переваги, а ті, хто займає упосліджене становище, хочуть змінити його на краще. Нерівності, отже, породжують суспільне напруження, призводять до масових суспільних збурень, зіткнень, революцій. Разом з тим, нерівність є стимулом для того, щоб старатися зайняти краще місце в суспільстві, працювати над собою, щоб отримати доступ до більшої кількості матеріальних та інших благ. Нерівності, відтак, є потужним джерелом суспільної енергії, яке підживлює, стимулює позитивні суспільні процеси, але й можуть привести до неконтрольованого вибуху і суспільної катастрофи.

Теорії соціальної нерівності поділяються на два принципових напрямки: функціоналістський і конфліктологічний ( марксистський ).

Функціоналісти,у традиціях Еміля Дюркгейма, виводять соціальну нерівність із розподілу праці: механічного (природного, статево-вікового) і органічного (який виникає внаслідок навчання і професійної спеціалізації). Для нормального функціонування суспільства необхідне оптимальне поєднання всіх видів діяльності, але деякі з них, з точки зору суспільства є важливішими, ніж інші, тому в суспільстві завжди мають бути спеціальні механізми, які заохочують тих людей, котрі виконують важливіші функції, наприклад, через нерівномірність в оплаті праці, надання певних привілеїв тощо.

Конфліктологи підкреслюють домінуючу роль у системі соціального відтворення диференціюючих (таких, які розподіляють суспільство на прошарки) відносин власності і влади. Від того, кому дістається контроль над значимими суспільними ресурсами, а також на яких умовах – залежить характер формування еліт і характер розподілу соціального капіталу.

Послідовники Карла Маркса, наприклад, головним джерелом соціальної нерівності вважають приватну власність на засоби виробництва, яка породжує соціальне розшарування суспільства, його поділ на антагоністичні класи. Перебільшення ролі цього фактора привело Маркса та його послідовників до ідеї, що із ліквідацією приватної власності на засоби виробництва вдасться позбутися соціальної нерівності.

З давніх давен багато мислителів намагалися з’ясувати чи може існувати суспільство без соціальної нерівності. У всіх народів можна знайти легенди про те, що у давнину існував „золотий вік” – час, коли всі люди були рівними і жили у достатку і злагоді. Однак на практиці ідеї соціальної рівності жодному суспільству не вдалося втілити на практиці. Це, зокрема, пояснюється тим, що соціальна нерівність не зумовлена якимось одним фактором, а є багатовимірною і виявляється у найрізноманітніших ланках суспільства та сферах суспільного життя: нерівність батьків і дітей, керівників і підлеглих, лідерів і послідовників – все це є способи організації суспільства, моделі впорядкування суспільних стосунків.

Відомі чотири головні історичні типи організації соціальної нерівності – рабство, касти, стани і класи.

Рабство– форма при якій одна людина виступає власністю іншої, раби становлять найнижчий прошарок суспільства, який позбавлений усіх прав і свобод.

Каста – соціальна страта, членством у якій людина зобов’язана винятково своїм народженням. Між кастами існують практично нездоланні бар’єри: людина не може змінити касту у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби представників різних каст. Класичним прикладом кастової організації суспільства є Індія. Хоча з 1949 року в Індії проголошено політичну боротьбу з кастовістю, у цій країні ще й сьогодні існує 4 основні касти і 5000 неосновних; особливо стійким кастовий лад є на півдні, у бідніших регіонах, а також у селах. Однак індустріалізація і урбанізація руйнують кастову систему тому, що важко дотримуватися кастових розмежувань у переповненому незнайомими людьми місті. Пережитки кастового ладу існують також в Індонезії, Японії, інших країнах. Своєрідною кастовістю відзначався режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці: у цій країні білі, чорні і „кольорові” (азіати) не мали права разом жити, вчитися, працювати, відпочивати. Місце у суспільстві визначалося приналежністю до певної расової групи. В 1994 році апартеїд було ліквідовано, але пережитки його будуть існувати ще не одне покоління.

Стан – соціальна група, яка володіє певними правами і обов'язками, закріпленими звичаєм або законом і які передаються в спадок. За часів феодалізму у Європі існували, наприклад, такі привілейовані стани, як дворянство та духовенство і непривілейований – так званий „третій стан”, який складався із ремісників та купців, а також залежні селяни. Перехід із одного стану до другого був дуже утруднений, практично неможливий, хоча окремі винятки вкрай рідко, але траплялися. Скажімо, простий козак Олексій Розум, волею долі ставши фаворитом російської імператриці Єлизавети, перетворився на російського вельможу, графа, а його брат Кирило став гетьманом України.

Класи (у широкому сенсі) – соціальні страти в сучасному суспільстві.Це відкрита система, бо, на відміну від попередніх історичних типів соціального розшарування, вирішальну роль тут відіграють особисті зусилля індивіда, а не його соціальне походження. Хоча для того, щоб перейти з однієї страти в іншу також доводитися долати певні соціальні бар'єри. Тобто синові мільйонера завжди легше досягнути вершин суспільної ієрархії. Скажімо, у числі 700 найбагатших людей світу, за підрахунками журналу “Форбс”, 12 Рокфеллерів і 9 Меллоунів, хоча найбагатша на сьогодні людина у світі – Білл Гейтс – аж ніяк не був сином мільйонера, він навіть університету не закінчив.

Крім того, соціальні прошарки сучасного суспільства не володіють закріпленими у законах привілеями і мають однакові політичні права.

Такі суспільства у яких перехід із однієї страти до іншої є утрудненим називається закритим суспільством. Відповідно, суспільства для яких властиві вільні переходи людей вгору і вниз соціальною драбиною, називаютьвідкритим суспільством.

Належить розрізняти поняття „закрите суспільство” і „відкрите суспільство” в соціологічному і в політологічному плані. В політологічному сенсі закрите суспільство – це таке суспільство де ускладнене переміщення людей та інформації з однієї країни до іншої, а в соціологічному сенсі закрите суспільство – це таке суспільство де ускладнене переміщення людей з однієї страти до іншої. Наприклад, СРСР в політологічному сенсі слова був закритим суспільством, а в соціологічному – до певної міри відкритим. За рівнем вертикальної мобільності з радянським суспільством могло зрівнятися хіба що американське.

Щоб описати соціальну нерівність, соціологи застосовують термін соціальна стратифікація.

Соціальна стратифікація – це сукупність розміщених у вертикальному порядку соціальних прошарків (з лат.stratum– прошарок іfatio- роблю).

Автором терміну є американський учений російського походження Пітірім Сорокін. Поняття „стратифікація” він запозичив з геології. У цій науці стратифікацією називають горизонтальне залягання різних шарів геологічних порід.

Пітірім Олександрович Сорокін (1889-1968) народився в на Вологодщині, у сім'ї росіянина, ювеліра і селянки комі. Закінчив Петербурзький університет, магістр права. Був активістом партії правих есерів. У 1919 році заснував соціологічний факультет і став його першим деканом. У 1922 році разом з групою учених і політичних діячів був висланий Леніним із Росії. З 1923 року працює у США в університеті Міннесоти, а в 1930 році засновує соціологічний факультет у Гарвардському університеті, запросивши на роботу Роберта Мертона і Толкотта Парсонса. Саме на 30-50 роки випадає пік наукової творчості вченого. Всесвітню відомість йому приносить чотиритомна монографія “Соціальна і культурна динаміка” (1937-1941).

Якщо соціальна структура виникає з приводу суспільного розподілу праці, те соціальна стратифікація, тобто ієрархія соціальних груп – з приводу суспільного розподілу результатів праці (соціальних благ).