Багатогарнітурний систематизований стиль.

Останні три стилі — малогарнітурний, багатогарнітурний систе­матизований та багатогарнітурний несистематизований — застосо­вуються і можуть застосовуватись у будь-якій газеті, бо немає об'єк­тивних перепон для кожного з цих способів шрифтового оформ­лення заголовків.

Щодо використання одногарнітурного стилю, то проведений аналіз його структури й композиції не дає змоги стверджувати, що тут порівняно з іншими засобами можна досягти такого ж взаємовиді-лення публікацій на газетній полосі, як це відбувається за вживан­ня кількох гарнітур. Такий стиль дуже обмежує можливості виділення основних заголовків.

Наприкінці хочеться сказати, що в структурі графічного оформ­лення газети велику роль відіграє правильний вибір титульних і текстових шрифтів. їхні величина й малюнок вказують на зна­чущість того чи іншого матеріалу.

Якщо говорити про текстові шрифти, то для кожної газети найбільш раціональним є вживання двох основних гарнітур і кількох додаткових.

Щодо титульних, цілком достатньо мати в ужитку три основні гарнітури — Газетну рублену, Журнальну рублену і Звичайну жир­ну. І як додаткові — Брускову, Заголовну газетну, Шкільну. Процес оформлення заголовка

Цей процес складається з кількох етапів. У секретаріаті редакції насамперед перевіряють запропонований варіант заголовка з по­гляду літературної і смислової завершеності: чи відповідає він змістові матеріалу, вимогам, що ставляться до заголовка. Водночас у секретаріаті уточнюють вид заголовка, його роль на полосі.

Якщо заголовок складається з кількох слів, то, в разі потреби, його поділяють, додержуючись правил змістового поділу, на рядки. Уточ­нюють у секретаріаті встановлення кожного рядка: або симетрично, по центральній осі, або з виключенням у правий чи лівий бік.

Потім починається шрифтове оформлення заголовка. Щоб вер­стальник або лінотипіст на СК (рядковідливній великокегельній машині) міг правильно набрати заголовок, треба дати йому всі не­обхідні вказівки. Які саме?

Для кожного заголовка слід зазначити шість основних характе­ристик дібраного шрифту:

• його гарнітуру;

• кегль;

• насиченість (світлий, напівжирний, жирний);

• щільність (нормальний, вузький чи широкий);

• нахил (прямий чи курсив);

• великий чи малий.

Щоб навчитися розпізнавати шрифти, необхідно:

• вивчити ознаки накреслень гарнітур;

• знати основні риси засічок;

• засвоїти контрасти літер;

• запам'ятати найхарактерніші особливості літер, які входять до тієї чи тієї гарнітури;

• набути навичок грамотного користування титульними шриф­тами.

Слід запам'ятати найпоширеніші шрифтові гарнітури.

1. Група рублених шрифтів (Журнальна рублена, Газетна рубле- на, Стародавня, Плакатна, Агат).

2. Група шрифтів із ледве помітними засічками (Жовтнева).

3. Група медієвальних шрифтів (Літературна, Банниківська, Заголовна газетна).

4. Група звичайних шрифтів (Звичайна, Звичайна нова, Кузаняна).

3. Група брускових шрифтів (Брускова газетна, Балтика, Рекла­ма).

4. Група нових малоконтрастних шрифтів (Нова газетна, Шкільна, Бажанівська).

У додаткову групу входять імітаційні гарнітури (рукописні), а також шрифти, малюнки яких не мають яскраво виражених графіч­них ознак і не можуть бути віднесені до будь-якої з шести груп стандарту, — декоративні, "1812 рік", машинописні:

Мш — гарнітура Машинописна;

Шр — шрифт "1812 рік".

Серія шрифтів монопольного користування:

Мс — гарнітура Московська;

Ц — гарнітура Центральна;

Рд — гарнітура Радянська;

Сп — гарнітура Супутник;

Ав — гарнітура Авангард.

Серія нових шрифтів:

Ю — гарнітура Юність;

Гф — гарнітура Графіка;

Лі — гарнітура Лідія;

Гн — гарнітура Граніт.

Серія каліграфічних гарнітур:

РЖ — гарнітура рукописна Жихарева;

РК — гарнітура рукописна Коробкової;

РКС — гарнітура рукописна Кулькова — Сергєєвої;

Кл — гарнітура рукописна Каліграфічна;

Серія старих шрифтів:

Гд — гарнітура Герольд;

Др — гарнітура Стародавня.

Отже, спочатку зазначають умовну літерну назву шрифтової гар­нітури.

Далі потрібно вказати насиченість шрифту (відносну товщину штрихів). Для цього використовують непарні числа, визначені та­кими цифрами:

1 — світле накреслення шрифту;

З — напівжирне накреслення шрифту;

5 — жирне накреслення шрифту.

Для визначення щільності (ширини) шрифту в індексації засто­совуються парні числа (наступний етап):

2 — нормальне накреслення;

4 — вузьке накреслення;

6 — широке накреслення шрифту.

Для позначення курсивного шрифту використовують такий гра­матичний розділовий знак, як коса риска (/). Прямі шрифти циф­рових позначок не мають.

Особливості позначень умовної індексації добре характеризуються в такій таблиці (її розглянуто в книзі Балаша, с. 47):

Таблиця 3. Умовна індексація шрифтів

Приклади:

ЖР/3 — Журнальний рублений напівжирний курсив; Лі — Літературний світлий прямий шрифт; ПІ/3 — Шкільний напівжирний курсив;

БГ 36 — Брусковий газетний прямий напівжирний широкий шрифт;

Бж 32 — Бажанівська нормальна напівжирна пряма гарнітура;

Останній компонент індексації вказує на розмір шрифту — кегль. (ЖР 32—42 вел).

Окрім друкарських шрифтів, редакції застосовують й інші графічні засоби для оформлення заголовного комплексу. До них відносять передусім клішовані елементи. У практиці часто вико­ристовуються текстові клішовані елементи, рідше — зображально-текстові і зовсім рідко — зображальні чи символічні. Останні ви­конують дві функції: заміну рубрики (наприклад, у спортивному розділі до матеріалу про якийсь вид спорту дають відповідний ма­люнок — символ) чи доповнення до заголовного комплексу в ціло­му, як уточнення теми, ідеї, часу й місця дії. Наприклад, до матеріа­лу про жнива — знімок комбайна тощо. Тут символ наче ілюструє ту ж набірну рубрику.

За способом виконання клішовані елементи називають мальовани­ми. Але це правильно лише тоді, коли оригіналом служить малюнок.

Нерідко з цією метою використовуються і фотографії, і монтажі з літер та фотографій, і переведені на негатив знімки текстів. Надру­кований текст виходить білим на чорному тлі (виворітка). Великі можливості у цій площині відкриває друк, де оформлювальні елемен­ти можуть створюватись безпосередньо під час монтажу полоси.

Клішовані елементи — сильний засіб виділення заголовного ком­плексу в цілому. Вони сприймаються на рівні ілюстрацій. Тому їх кількість має бути обмеженою. У редакції намагаються використо­вувати на сторінці не більш як один-два клішовані елементи.

Сучасна поліграфія дозволяє у графіці заголовного комплексу широко застосовувати кольорові варіації. Додатковим кольором виділяють у газеті важливу "шапку", рубрику. Кольором можна не тільки виділяти безпосередньо смислові елементи, а й створювати для них інше тло.

Висновки

Газетний заголовок — це назва статті, кореспонденції чи іншого матеріалу, де стисло висловлено його основний зміст. Заголовок має специфічні особливості, які відповідають характерові подій, типові газети, жанрові публікації. Газетний заголовок відображає позиції автора, в ньому використовуються різні засоби художньої виразності. Усі ці особливості, звичайно, необов'язково поєднуються в якомусь конкретному заголовку. Але в роботі зважати на ці ви­моги необхідно.

Усі характеристики заголовків, що належать як до змісту, розмі­щення на газетних сторінках, так і до їх шрифтового оформлення, знаходяться в тісній діалектичній єдності. У заголовку зміст і фор­ма становлять нерозривне ціле. Якщо у змісті заголовка є недо­ліки, то їх не можна приховати ніяким оформленням. Навпаки, добре оформлений заголовок контрастуватиме зі змістом, ще більше підкреслюючи прорахунки в ньому.

Тому, працюючи над заголовком, треба враховувати всі найваж­ливіші вимоги до нього.

Заголовок "працює" на читача, якщо він відображає зміст мате­ріалу, якщо він грамотний, якщо він оригінальний. І, звичайно, мідяка не вартий той заголовок, який свіжо звучить завдяки перекручен­ню змісту матеріалу чи зневажанню правил граматики.

Отже, щоб у газетному номері "працював" кожен заголовок окре­мо і вся система заголовків, важливо пам'ятати про них на всіх етапах випуску газети, починаючи з читання оригіналу і закінчую­чи перекладом підписних полос перед здачею до друку.

Основними критеріями оцінювання якості газетного заголовка є:

• змістовність заголовка;

• точність висловленої в ньому теми або головної думки;

• ясність і простота форм;

— нестандартність, оригінальність, бо, як відомо, шаблон, штамп несумісні з будь-яким мистецтвом, тим більше з мистецтвом газет­ної верстки;

— правильне графічне оформлення.

Основне завдання — безперервно поліпшувати звучання заго­ловного "оркестру" газетного номера.

На першому етапі, редагуючи матеріали, ми всю увагу приділяє­мо їхнім змісту і стилю, літературному опрацюванню. І забуваємо часом, що з тими ж вимогами, не менш суворо і не менш відпові­дально треба підходити до заголовків. Адже для читача будь-яка стаття, кореспонденція, замітка починаються саме з заголовка — цієї "візитної картки" матеріалу.

Треба стежити, щоб зміст заголовка не суперечив змістові мате­ріалу, як у цьому прикладі:

Рубрика: "Заходів ужито".

Заголовок: "Устаткування під відкритим небом".

Особливо уважно треба підходити до складання макета і втричі уважніше — до перегляду зверстаних полос. Ми тут маємо справу вже з системою заголовків номера, яка майже завжди вимагає су­ворого редакторського ока.

Слід обов'язково подивитися, як заголовки взаємодіють, чи не суперечать вони один одному за змістом.

Варто відповідальному секретареві поспішити з відправкою ма­кета до друкарні, як на полосах з'являються повтори.

Такої одноманітності можна позбутися, якщо уважно складати макет, бути особливо пильним під час перегляду зверстаних полос.

Запитання і завдання для самоперевірки

3. Що таке газетний заголовок? Назвіть його призначення.

4. Які форми виявлення конкретності заголовка?

5. У чому виявляється взаємозалежність між жанром матеріалу і заголовком?

6. Назвіть вимоги до заголовків.

7. Які помилки найчастіше трапляються в оформленні заго­ловків?

8. Які різновиди газетних заголовків ви знаєте?

9. Що таке рубрика і які особливості її оформлення?

10. За якими правилами утворюються рядки в заголовку?

11. Назвіть види розміщення заголовків у газеті.

3. На які групи розділяються газетні заголовки за способом їх виконання?

4. Що таке "афішка"?

5. Як добираються шрифтові гарнітури заголовків?

6. Що таке складний заголовок?

7. Що означає "глуха" верстка заголовка?

8. Назвіть правила розчленування заголовка на рядки.

9. Назвіть правила оформлення заголовного комплексу?

Література

1. Балат A.B. Техника оформления газетной полосы. — 2-е изд., испр. и доп. — Минск: Изд-во БГУ, 1977. — С. 60—83.

3. Бессонов А. Газетный заголовок. — Л., 1958. — 62 с.

4. Блисковский З.Д. Муки заголовка. — М.: Книга, 1972. — 55 с.

4. Галкин С. И. Оформление газеты и журнала: от элемента к системе: Общее и особенное в художественно-техническом конструи- ровании периодических изданий. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

— С. 69—77.

5. Горожанкин И. А, Горевалов С. И., Губаева Л. И., Козлов В. А. От рукописи к оттиску: Учеб. пособие по курсу "Технические средства редакции газеты". — Львов: Воен. ин-т культуры, 1991.

— С. 103—111.

6. Грабельников А. А. Процесс выпуска номера газеты: Текст лекций. — М.: Изд-во УДН, 1985. — С. 23—27.

3. Гуревич С. М. Номер газеты: Лекция. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. — С. 25-38.

4. Гуревич С. М. Оформление и выпуск районной газеты. — М.: Книга, 1969. — С. 31—51.

5. Гуревич С. М., Вычуб Г. С. Организация работы редакции и труда журналиста: Метод, указания для студентов веч. и заоч. отд-ний фак. и отд-ний журналистики гос. ун-тов // Теория и практика советской журналистики. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987.

— С. 35—36.

3. Ковтун В. Ф., Цыганов О. В. Максимум выразительности. — М.: Сов. Россия, 1972. — С. 43—66.

4. Кулаков А. Н. Заголовок и его оформление в газете: Учеб. пособие. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. — 87 с.

5. Оформление периодических изданий / Под ред. А. П. Кисе­лева. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — С. 56—69.

6. Оформления газети: Методичт поради студентам. — К.: КДУ, 1978. — С. 22—27.

7. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление газеты: Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд., перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 123—160.

8. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление газе­ты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. — С. 39—44.

9. Толкачев Е. В. Заголовок в газете. — М.: Искусство, 1959. — 62 с.

10. Толкачев Е. В. О техническом оформлении газеты: Заметки выпускающего. — М.: Искусство, 1956. — С. 14—25.

11. Учебная верстка: Метод, указания для студентов-заочников / Сост. А. Н. Кулаков. — 2-е изд., перераб. и доп. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. — С. 11 — 15.

12. Цукасов С. Б. В штабе газеты. Секретариат газеты: тради­ции, опыт, проблемы. — М., 1976. — С. 104—106.

20. Цыпленков K.M. Лицо газеты. — М.: Моск. рабочий, 1963.

— С. 53—62.

21. Чичикина Н. Д. Оформление газеты. — Ростов н/Д: Изд-во Рост, ун-та, 1966. — С. 18—19.