Жанри журналістики. Їх залежність від об’єкта відображення, призначення твору і масштабу охоплення дійсності та літературно-стилістичних засобів.

Складна діалектична природа будь-якого журналістського жанру. “Змістовність” форми - говорять

про неї. “Стабільність у змінності”. Складна ця природа “в руки” дається не відразу. Вивчити назви жанрів у

журналістиці, їх ознаки, звичайно, не так складно. Але володіти цією гнучкою змінною “упаковкою”

набагато складніше. Жанр журналістського твору завжди визначається ЗАДУМОМ, ЗМІСТОМ, РОЛЛЮ,

яку виконує данний твір на сторінках газети, МАСШТАБАМИ і СПОСОБАМИ УЗАГАЛЬНЕННЯ в ньому

дійсності, хоча щоденна журнадістська практика дає достатньо підстав для зворотніх висновків. Справа в

тому, що журналістське замовлення штатному чи позаштатному авторові нерідко апріорно визначає і жанр

виступу (напишіть репортаж, зробіть кореспонденцію, потрібен нарис...). 38

У добре продуманому плані, редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми. Про

один і той же предмет, явище, подію можна написати твори різних жанрів. Але практика показує, що навіть

досвідчений журналіст не завжди може виконати літературне замовлення у запрограмованому жанрі.

Бувають випадки, коли детально продумана в редакції концепція розбивається об тверду реальність, і

журналіст замість фейлетону, приносить до редакції позитивний нарис. Важливо зрозуміти, що ті чи інші

жанри в процесі історичного розвитку журналістики сформувались об”єктивно і причиною їх виникнення є

потреба різнобічного відображення дійсності. Вони не є ні вічними, ні застиглими, раз і назавжди даними.

Які ж критерії поділу журналістики на жанри? В сучасній науці утвердилася думка, що об”єктивно

існує не один, а декілька таких критеріїв.

УВАГА!

1. Перший з них - ОБ”ЄКТ ВІДОБРАЖЕННЯ. Тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в

основу журналістського виступу. Звичайно, про одне й те ж явище можна написати замітку, а можна роман.

Так, поштовхом для написання Л.Толстим “Анны Карениной” послужила замітка з газет. Щодо характеру

об”єкта відображення, то всю сукупність творів журналістики можна поділити на дві нерівнозначні жанрові

групи: твори, які безпосередньо відображають дійсність (замітка, кореспонденція, репортаж, нарис,

фейлетон, памфлет та ін.) і твори, які характеризуються опосередкованим об”єктом пізнання (рецензія,

огляд преси, звіт, частково інтерв”ю). У другому випадку журналіст має справу з уже відображеною кимось

дійсністю. Автор співставляє відображене із життям, із власною громадянською позицією. Він оцінює, як

відображене у творі, виступі, промові, явище, подію, так і дійсні явища, події, факти.

2. ДРУГИМ і чи не найважливішим критерієм поділу творів журналістики на жанри є

ПРИЗНАЧЕННЯ того чи іншого виступу. Дуже багато залежить від того, яку мету ставить перед собою

редакція і конкретний автор. Одна справа, коли автор хоче просто повідомити про той чи інший факт, В

даному випадку маємо справу із хронікою, заміткою. Коли ж необхідно відтворити подію, автор вдається до

звіту чи репортажу. Позиція людини, її погляд на те чи інше явище, її думки, висновки вимагають

діалогічної форми відтворення реальності. І тут вступає у права такий жанр, як інтерв”ю у його

різноманітних модифікаціях - від фіксації висловлювання людини до аналітичного діалогу між журналістом

і його співрозмовником. Необхідність не просто повідомити про щось, а проаназізувати явище, сукупність

фактів, суспільні процеси, поставити ту чи іншу висунуту життям проблему викликала до життя такі жанри,

як кореспонденція, стаття. Нарис дає можливість розкрити ті чи інші тенденції, явища, процеси через

зображення людини, колективу людей. Це один з найбільш людинознавчих жанрів, що зближає

журналістику з художньою літературою. Подібне можна сказати і про такі складні жанри публіцистики як

фейлетон, памфлет.

3. Тісно зв”язаний з призначенням твору є ТРЕТІЙ КРИТЕРІЙ - МАСШТАБ ОХОПЛЕННЯ

ДІЙСНОСТІ, МАСШТАБ УЗАГАЛЬНЕННЯ. Цей критерій дає можливість не тільки розрізнити матеріали

інформаційно-описові та аналітичні, а й диференціювати літературні різновиди у групі аналітичних жанрів.

Це особливо впадає у вічі при зіставленні таких усталених форм публіцистики як кореспонденція, коментар,

стаття, огляд. Вони, крім інших ознак, різняться саме широтою охоплення життя, масштабністю

узагальнень.

4. Нарешті, четвертим критерієм поділу творів журналістики на жанри є ОСОБЛИВОСТІ

ЛІТЕРАТУРНО-СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ вираження задуму. Одні мовно-стилістичні прийоми

використуються в інформації, інші - в нарисі чи фейлетоні. Те, що виглядає цілком природньо у діловій

кореспонденції (аналіз цифр, послідовний виклад і аналіз фактів, технологічних процесів), не підходить для39

нарису, де характерне художнє відтворення дійсності. Фейлетон, наприклад, нерідко з початку і до кінця

тримається саме на мовно-стилістичних засобах іронії та сарказму.

Таким чином, ми виділили чотири суттєвих ознаки, що характеризують специфічность того чи

іншого публіцистичного жанру. І найголовніше: жанр визначається не якоюсь одною із цих ознак, а за всіма

ознаками в їх сукупності.

Жанри журналістики прийнято групувати на три групи:

1.Інформаційні.

2.Аналітичні.

3.Художньо-публіцистичні.

До першої групи відносять замітку, звіт, інтерв”ю, репортаж, інформаційну кореспонденцію (жанри,

головне завдання яких повідомити, відтворити, описати факт, подію. явище).

До другої групи прийнято відносити аналітичну кореспонденцію, статтю з її різновидами, огляд, лист,

огляд преси. Тобто твори, головне призначення яких аналізувати. узагальнювати, робити висновки, давати

рекомендації.

До третьої групи відносять нарис, фейлетон, памфлет, інші модифікації так званої художньої

публіцистики.

Але поділ журналістських творів на жанрові групи і жанри досить умовний. Життя, жива

журналістика і практика завжди багатша за наукові уявлення про неї. Живу творчість важко вкласти у

прокрустове ложе схем і класифікацій.