Запит на екологічну інформацію

____________________________________________________________________________________________ (назва державного органу, установи, організації, підприємства) ____________________________________________________________________________________________ (адреса державного органу, установи, організації, підприємства) ____________________________________________________________________________________________ (прізвище, ім’я, по батькові запитувача, його повна адреса або назва громадської організації, її адреса згідно з державною реєстрацією)

Прошу Вас надати мені (нам) таку інформацію_______________________

Зазначена інформація:

а) стосується моїх (наших) екологічних прав та інтересів;

б) викликає громадський інтерес і не вимагає необхідності формулювати свою зацікавленість у ній.

Моє (наше) право на одержання зазначеної інформації гарантується чинним законодавством України, а саме:

1. Конституцією України, статті 16, 32, 34, 40, 50.

2. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», стаття 9.

3.Основами законодавства України про охорону природи, ст. 6.

4. Законом України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», стаття 4.

5. Законом України «Про відходи», стаття 14.

6. Законом України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», стаття 4.

7. Законом України «Про інформацію», статті 9, 35, 47.

8. Міжнародною Конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища», ратифікованою Верховною Радою України 6.07.1999 року.

Інформацію прошу (необхідне зазначити)

а) видати особисто;

6) вислати за адресою;

в) надати можливість ознайомитися.

У разі відмови в наданні інформації прошу дати письмову аргументовану відповідь, яка за необхідності дозволить оскаржити Ваші дії в судовому порядку.

Дата

Підпис

Примітки: а) запит направляється листом на замовлення з повідомленням про вручення; 6) квитанція про відправлення листа й офіційне повідомлення про відмову в наданні інформації є необхідними в разі звернення до суду.

У разі відмови в наданні інформації слід апелювати до вищого органу в порядку підлеглості або до суду. Оригінальний спосіб використовують журналісти газети «Аргументы и факты». Спочатку вони радять звернутися до вищих посадових осіб в установі. Якщо ваше звернення не було ефективним, варто попросити зробити це вашого головного редактора. Якщо це теж не спрацьовує, журналісти знов йдуть «брати бастіон», але вже не просячи, а погрожуючи. Вони кажуть, що надрукують у газеті ім’я, прізвище та телефон посадової особи, яка відмовляє надати інформацію, з тим, аби читачі самі зверталися до цієї людини персонально. Ураховуючи мільйонну аудиторію, низку важких робочих днів буде забезпечено.

Сьогодні практика офіційних запитів інформації в державних органах поширена досить широко. Проте, так само широко розповсюджена і практика відмов держорганів у наданні інформації.

Звичайно, запит не проігнорують зовсім, бо це може призвести до судового розгляду. Але може надійти відповідь, що носить формальний характер. Чи обґрунтування відмови відповіді на запит, зокрема відсутність потрібної інформації в організації або посилання на те, що дана інформація становить державну таємницю. Більш складною може виявитися ситуація, якщо журналіст потребує не просто інформації про стан навколишнього середовища, а конкретного документа. Крім екологічної інформації, у ньому можуть міститися також і дані, віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом. Наявність таких відомостей може зробити недоступним для громадськості весь документ. У деяких випадках ефективним тут може виявитися компромісний шлях – часткове копіювання даних із документа, завіреного офіційною особою.

Саме з такими труднощами стикається журналіст, звертаючись у різні організації. Тому надзвичайно корисними є такі поради:

1. Варто з’ясувати як можна точніше, які саме організації мають потрібну інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе направити запит потрібному адресату.

2. Не менш важливою умовою ефективності звернення журналіста є точність, визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури. Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.

3. Дотримуватись правил ділового листування. Тільки письмовий запит є тим документом, на який зобов’язана надійти офіційна відповідь. Запит, зроблений в усній формі, може бути проігнорований. Якщо інформація отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти, що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового розгляду.

4. Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні документуватися. Це стане в нагоді при подальшій роботі з організацією, при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так і отримані відповіді.

5. Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини змушують журналіста звертатися з листом, досить відвертим за змістом, важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста полягає в тому, щоб одержати відповідь на свій запит, тому належить бути коректним навіть у тих випадках, коли немає особливої симпатії до адресата.

Отже, отримання інформації з офіційних джерел перетворюється на досить складну і тривалу процедуру. Але якщо інформація важлива для журналіста, він має її пройти. Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації через прес-службу чи відділ відомства по зв’язках з громадськістю, а іноді – через налагодження дружніх відносин безпосередньо з чиновником-власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді журналіст звертається в неурядові екологічні організації, яких сьогодні стає все більше. Такі об’єднання прагнуть допомогти суспільству у вирішенні тих проблем, які державні органи не вирішують чи вирішують не найкращим чином.

На думку відомого канадського журналіста українського походження Віктора Маларека, «стосунки між журналістом та його джерелом можна розглядати, як емоційний та складний танок, вишуканий і напружений». Для прикладу наведемо його рекомендації.

«Починаючи роботу з потенційним джерелом, треба залишатись якомога більш розпливчастим. Перед тим, як вскочити в річку, перевіряють температуру води. Так можна дуже легко відвернути від себе потенційне інформативне джерело, заявивши одразу: «Як мені стало відомо, населення, що проживає в маленькому містечку у північній частині провінції Онтаріо, п’є радіаційно забруднену воду, про що ви знали протягом багатьох років. Чому така бездіяльність?» Такий підхід може перерізати всі нитки, що ведуть до справи й ускладнить ваше розслідування, якщо взагалі його не припинить. Підхід має бути спокійним і дружнім. Почніть фразою: «Я тут оце працюю над питанням якості води в північній частині Онтаріо, і сподіваюся, що ви мені допоможете». Це обеззброює. Це є правдиво. І це відкриває двері для подальшого діалогу.

Я працював за екологічною тематикою в центральній канадській газеті «Глоуб енд Мейл». Якось улітку я полетів до уранового шахтарського містечка Елліот Лейк на півночі провінції Онтаріо, щоб поглянути на гори токсичних відходів, утворених у результаті вторинної переробки руди, які протягом десятиліть звалювалися на околиці міста.

Кружляючи літаком над містом, я побачив бліде знебарвлення води в озері неподалік від місця звалища відходів. Пізніше я довідався, що вода з озера з високим ступенем забрудненості проникає також до системи річки Змійки, що протікає через цей регіон. Відповідаючи на запитання, де жителі беруть питну воду, мер містечка відповів, що вони отримують її по трубах із кристально чистого озера вгорі системою водозбору. Я також дізнався, що нижче по течії Змійки знаходилось селище Спеніш Рівер, яке, на свою біду, брало воду прямо з річки.

Я послав запити у федеральний та провінційні екологічні департаменти про наявність звітів з якості питної води в містах на території північної частини Онтаріо. На цьому шляху інформації не існувало. У своїй записній книжці я розшукав ім’я та телефон технолога з проблем питної води, який працював у провінційному уряді Онтаріо. Він виявився напрочуд корисним джерелом інформації, і чим довше я з ним розмовляв, тим глибшою ставала моя повага до нього, як до порядного й небайдужого громадянина. Тож я запитав його про рівень радіації в питній воді, на що отримав пораду прочитати один із документів для громадського користування, які, як правило, нікого не цікавлять, збираючи пил на бібліотечних полицях. Документ засвідчував, що радіаційний рівень у річці Змійці втричі перевищує допустимі норми для питної води в провінції Онтаріо. Я також переконався, що в селищі Спеніш Рівер про ці висновки ніхто не чув. Не знали там, і на яку небезпеку вони наражаються, п’ючи воду.

Мене турбував ще один факт. Це була початкова школа для дітей з слабкими розумовими здібностями, яких привозили туди на автобусах. Побачивши дітей, що пили воду в школі, я вирішив негайно привернути до цього увагу уряду Онтаріо. Мій матеріал вийшов на першій сторінці «Глоуб енд Мейл». Реакція міністра з питань захисту навколишнього середовища Джорджа Керра була миттєвою. Він виступив із заявою про впровадження спеціальної системи для очищення води, що кардинально б знизила рівень радіації. Він же звинуватив мене в збиранні «смажених» фактів. І назвав страхополохом, говорячи, що якби в мене вистачило терпцю трошки далі зазирнути у проблему, то я б пересвідчився, що науковці й технічний персонал його департаменту розпочали сумлінну роботу над проектом очищення води ще за декілька місяців до виходу того клятого матеріалу на перших сторінках «Глоуб енд Мейл».

Не відаючи того, пан Керр сам себе спіймав на брехні. Мій (на той час уже добрий знайомий і прекрасно інформований) технолог подзвонив, що має для мене деякий матеріал. У той вечір, під час домовленої зустрічі, він передав мені конверта, в якому знаходилася не таємна інформація, а матеріали дослідження, що вийшли друком для громадського користування двадцять років тому. Це був звіт комісії, яка провела аналіз якості питної води поблизу містечка Елліот Лейк. Уже на першій сторінці матеріали звіту попереджали про серйозний ризик для здоров’я, як короткостроковий, так і на віддалений період, що існував для жителів селища Спеніш Рівер, якщо вони й надалі вживатимуть забруднену радіацією воду з річки Змійки. Звіт закликав до негайного створення спеціальної системи для очищення води. Але протягом 10 років нічого не було зроблено. Звіт, що збирав пилюку на полиці, був підписаний ніким іншим, як членом комісії з питань водоресурсів провінції Онтаріо Джорджем Керром!

Розвиваючи стосунки з важливим для мене джерелом, я зумів набрати матеріал, замість простого визначення проблеми та її описання. Оскільки мені вдалося притягнути до відповідальності уряд, той імітував здивування і занепокоєння, перш ніж почав діяти швидко й рішуче.

Для того, щоб мати успіх узагалі, а особливо при розробці розслідування, журналістам треба дбайливо ставитися до пошуків джерел інформації, на якому б напрямку вони не працювали – чи то політика, урядові справи, криміналістика, юриспруденція, освіта, охорона здоров’я, екологія, питання праці, бізнес тощо».