1. Законодавство про вибори Президента України в контексті діяльності змі

Вибори – це період, протягом якого у правлячих партій і політичних лідерів, що балотуються, виникає дуже сильне бажання маніпулювати засобами масової інформації і контролювати процес подачі фактів.

Політичні вибори – це виклик, який загострює необхідність представлення громадянам усіх фактів, суджень та ідей, що виникають у ході кампанії. І журналісти виступають в ролі вістівників, завдяки яким голос народу чути крізь шквал політичних дебатів.

Виборче законодавство незалежної України має досить складну історію свого створення, яка пов’язана із низкою особливостей становлення нашої держави, з пануючою у певні історичні проміжки політичною кон’юнктурою, що потребує адаптації вітчизняного законодавства до своїх вимог.

З часу проголошення незалежності ми маємо вже третю, оновлену, редакцію Закону України „Про вибори Президента України”, ухвалену Верховною Радою України 18 березня 2004 року. Потреба вдосконалення законодавства про вибори Президента була зумовлена тим, що усі попередні редакції його мали досить значні недоліки та прогалини. Нова редакція Закону має суттєві якісні та кількісні переваги. Ми не будемо зупинятися на усіх з них, розглянемо лише ті, які стосуються діяльності ЗМІ. А саме на одному з найважливіших і найскладніших моментів етапів виборчого процесу – передвиборчої агітації.

Як показує практика виборів, найбільше порушень спостерігається саме на цьому етапі виборчих перегонів. Відповідальну і навіть вирішальну роль у проведені передвиборчої агітації відіграють ЗМІ, яким належить здійснювати агітаційну, просвітницьку та інформаційну функції. Це, зокрема, підтверджується тим, що на виборах Президента 1999 р. найбільшу частину коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України було спрямовано на ведення передвиборчої агітації саме у ЗМІ - 71,68 %, у тому числі їх левова частка припадає на телебачення – 52, 66 %, на радіо –

11, 78%, на пресу – 10,25 %.

Нова редакція закону деталізувала цей виборчий етап. Зміни принесли багато позитиву, але водночас створили і багато проблем.

Проведення передвиборної агітації регламентується розділом VIII Закону. Цей розділ налічує 8 статей, якими встановлено строки і засоби проведення передвиборної агітації, її форми, використання зМІ різних видів під час проведення агітації, процедуру і строки проведення теледебатів, заборони та обмеження щодо ведення передвиборної агітації тощо. Слід зазначити, що у новий Закон увійшли норми з правових актів, прийнятих Центральною виборчою комісією перед президентськими виборами 1999 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України, за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів, та за рахунок коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.

У новій редакції Закону знову закріплено право кандидатів на пост Президента на рівні умови ведення передвиборчої агітації. Однак, як показує практика та аналіз норм Закону, цей принцип реалізувати вповні було вкрай проблематично.

На жаль, нова редакція закону не розв’язала проблему співвідношення категорій “передвиборна агітація” та “політична реклама”. Безумовно, це є найбільш дискусійним питанням щодо ведення передвиборної агітації кандидатами на пост Президента у ЗМІ.

Неприємним нововведенням Закону є положення частини шостої статті 60, згідно з яким ЗМІ усіх видів зобов’язані не пізніш як за 130 днів до дня проведення виборів встановити розцінки на вартості одиниці ефірного часу та одиниці друкованої площі на комерційну політичну рекламу (агітацію). Розмір цих розцінок не повинен перевищувати відповідний середньозважений показник, що передує останній квартал року, що передує року проведення виборів. Що ж це означає? Це показник, який розраховується засобом масової інформації за такою формулою:

СЗП = В : К,

де: СЗП – середньозважений показник вартості одиниці друкованої площі або ефірного часу в ЗМІ; В – виручка засобу масової інформації від розповсюдження комерційної реклами за четвертий квартал 2003 року; К – кількість одиниць друкованої площі (ефірного часу), фактично використаних для розповсюдження комерційної реклами за четвертий квартал 2003 року. Слід зазначити, що ЗМІ, які зареєстровані після закінчення четвертого кварталу 2003 р., розраховують середньозважений показник вартості одиниці друкованої площі на підставі даних за весь період з початку їх діяльності і до 23 червня 2004 р.

Зважаючи на реальний стан діяльності медіа у світі та в Україні було прийнято рішення про те, що ЗМІ можуть розраховувати середньозважений показник окремо для робочих днів, а також окремо для вихідних і святкових днів, а також окремо для різних за кількістю потенційної аудиторії ефірного часу чи друкованої площі.

Кількість потенційної аудиторії визначає засобом масової інформації самостійно, виходячи з таких показників як часові проміжки мовлення електронного (аудіовізуального) засобу масової інформації (мається на увазі “прайм-тайм”, інші години), та місце розміщення реклами в друкованому ЗМІ (на першій і останній сторінці, на інших сторінках) та поліграфічне виконання (у звичайному поліграфічному виконанні, в особливому поліграфічному виконанні тощо).

Законом детально розписано порядок використання електронних та друкованих ЗМІ, однак, цей порядок не є досконалим. Зокрема, це стосується проведення теледебатів між кандидатами на пост Президента, порядку надання кандидатам друкованої площі та ефірного часу за рахунок коштів Державного бюджету, що виділяються на проведення виборів.

Нова редакція Закону не наділяє Центральну виборчу комісію реальними важелями впливу на порушників порядку проведення передвиборчої агітації. Фактично безконтрольним з боку Центральної виборчої комісії ц виборчій кампанії, що наближається, можуть стати друковані ЗМІ, адже Закон не зобов’язує їх друкувати свої розцінки та надсилати їх до ЦВК, як це повинні робити електронні (аудіовізуальні) ЗМІ. Це також є проблемою рівності самих ЗМІ.