logo
Проблематика еомунікації_

2. Статті про інвалідів - мова та етикет

Як і інші меншини, права яких ущемляються більшістю, інваліди чутливі до слів, якими їх називають. Для того, аби покращити сприйняття себе громадськістю, інваліди пропагують власні визначення і поняття, які не викликають жалю чи інших негативних асоціацій. Наприклад, дуже часто в пресі можна зустріти слово «каліка». Воно «ріже» око, ми відчуваємо незручність тому, що це надрукували. Проте англійський аналог – інвалід - вже цілком придатний для вживання. Самі інваліди вважають, що це вірне слово. В Україні поки що не прижилася політично коректна термінологія, яка припускає шанобливе звертання до всіх людей.

Правила коректної мови, коли ви говорите або пишете про інвалідів

Використовуйте:

Інвалід, людина, що має інвалідність, люди, що мають інвалідність, інваліди. Людина з обмеженими можливостями, людина з обмеженими функціями

Не використовуйте

Хворий, каліка, покалічений, деформований, неповноцінний, дефективний (ніколи!)

(Далі у тексті подається рекомендований вираз, через тире – не рекомендований)

Людина, що використовує інвалідну коляску - Прикований до інвалідної коляски.

Природжена інвалідність - Природжений дефект, нещастя.

Має ДЦП (або інше) - Страждає ДЦП.

Дитина із затримкою в розвитку, людина із затримкою в розвитку - «гальмо» (ніколи!), недоумкуватий.

Людина з синдромом Дауна - «Даун», «монголоїд» (ніколи!)

Людина з епілепсією, людина, схильна до епілептичних припадків - епілептик, припадочний.

Психічнохворі люди; люди з душевним або емоційним розладом - божевільний, псих.

Людина з труднощами у спілкуванні; незряча людина, людина, що погано бачить; людина, яка погано чує; яка не чує - глухий, сліпий, сліпий, як кріт (ніколи), глухонімий, глухий, як пень, німа людина.

Чому так говорити не можна?

Деякі з перерахованих слів таких питань не викликають. Очевидно, що, назвавши людину «гальмом» або «дефективним», ви образите його. Проте інші слова і звороти стали цілком звичними. Чому ж ми вважаємо, що вони образливі і не рекомендуємо користуватися ними в мові?

Для того, щоб це було зрозуміло, поглянемо на результати одного дослідження. На п’яти семінарах, в яких брали участь люди з різними формами інвалідності із різних регіонів України, їм пропонували написати, які відчуття і асоціації викликає у них те або інше слово або вираз. Ось найтиповіші приклади:

Дуже поширений вираз «прикутий до візка» асоціюється в інвалідів з приреченістю, ланцюгами.

Слова «глухий», «німий» - неможливість спілкування, контакту.

«Хворий» - значить, треба лікувати.

Слова «глухий», «паралітик», «неповноцінний», «безрукий», «хворий» викликають співчуття і жалість.

Гидливість викликають слова «каліка», «недоумкуватий», «Даун», «псих», «ненормальний», «шизик». Вони, окрім того, викликають страх, пов'язаний із непередбачуваністю, небезпекою.

Вирази «людина з обмеженими можливостями», «людина на візку», «людина з травмою хребта», «людина з інвалідністю», «незряча» - викликають цілком нейтральні асоціації.

Слово «інвалід» викликає різні відчуття, але в цілому, більшість людей вважає його прийнятним.

Деякі зі зворотів здаються, на перший погляд, надуманими і безглуздими. Швидше за все, в повсякденній мові широко не використовуватиметься «людина з обмеженими можливостями». По-перше, цей зворот дуже довгий, незграбний, а, по-друге, не точний: за великим рахунком, можливості будь-якої людини в тій чи іншій мірі є обмеженими. Так само люди навряд чи вживатимуть в усній мові «людина, що має душевні розлади», або «людина, що зазнає труднощі при пересуванні».

З другого боку, є сленг, яким користуються інваліди, спілкуючись між собою. Вони вважають нормальним вживання таких слів, як «опорник», «спинник», «шийник», «колясочник». Проте навряд чи можна чекати, що ці вирази можуть вживатися широко і будуть зрозумілі публіці.

Ще одне, на що потрібно звернути увагу: вибираючи слова і вирази, слід уникати стереотипів. «Жертви» - це надмірно драматичний образ вічно нещасної і безпорадної людини. «Герой, який, не дивлячись ні на що подолав труднощі і веде нормальне життя» - теж дуже поширений образ. Створюючи його в такому ключі, автор непомітно впадає в протекційний тон. Крім того, пам'ятайте, що, прагнучи акуратності і коректності, потрібно уникати узагальнень і припущень. Не соромтеся питати у самих інвалідів, як буде правильніше.