logo search
Науковий пошук 2012, №5, Ч

Рубрика “медіаконтент” у журналі “телекритика”

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що проблема медіакритики мало досліджувана в науковій сфері журналістської діяльності, зокрема, сама рубрика “Медіаконтент” в електронному журналі “Телекритика”.

Метою статті є розгляд рубрики “Медіаконтент” в електронному журналі й аналіз професійно-етичних стандартів журналу.

Проблемою дослідження медіакритики в ЗМІ, моніторингом теленовин, телепрограм займалися О. Короченський [7], Р. Баканов [1], Б. Потятиник [11−13] тощо. На сайті “Медіаграмотність” представлені моніторингові публікації, створені в межах дослідження дотримання професійних стандартів у телевізійних новинах, підсумкових інформаційно-аналітичних тижневиках та політичних ток-шоу українських телеканалів.

Перш ніж досліджувати медіакритику в “Медіаконтенті”, треба дати визначення самому цьому терміну і явищу в журналістиці. Медіакритика (медійна критика, критика засобів масової комунікації) – це сегмент журналістики, що аналізує та оцінює медійний продукт. Медіакритика має схожість із критикою різних видів мистецтва: театру, кіноіндустрії, політичною та соціальною публіцистикою, художньо-публіцистичною літературою, есеїстикою. Сама ж медійна критика не може існувати поза журналістикою, її жанровою розгалуженістю, а тому завжди будуть тексти для досліджень. Хоча існують матеріали, у яких критика й оціночна точка занадто малоймовірна і несуттєва. Взагалі, медікритику можна поділити на популярну та спеціалізовану (адресовану вужчій цільовій аудиторії). Спеціалізованою можна назвати медіакритику, адресовану вужчим цільовим групам: працівникам медіа та/або суміжних гуманітарних сфер, прихильникам тих чи інших жанрів або навіть окремих медіа, “кваліфікованим глядачам (читачам, слухачам)” – людям, яким притаманне глибоке сприйняття й аналіз медійного продукту.

У демократичних державах медіаграмотність є пріоритетним засобом протистояння деструктивному та маніпулятивному впливу медіа на суспільство. Тому дуже важливо бути обізнаним у медіакритиці. Пересічному споживачеві медійного контенту самостійно дуже важко зрозуміти суть медіа, орієнтуватись в інформаційному просторі, навчитись критично ставитись до медійного контенту, відрізняти якісну та правдиву інформацію, виявляти маніпулятивні спроби впливу на громадську думку та не піддаватись їм, довідатись про свої інформаційні права та можливості їх використання.

Медіакритика може брати участь у перегляді, трансформації, оновленні сталих критеріїв норми, еталонності, результатом чого може бути соціальна переоцінка зусиль і досягнень як творців медійного змісту, так і діяльності ЗМІ.

Медіакритика надає широкі можливості для публічного обговорення нормативної бази інформаційного виробництва, творчості працівників медійного змісту. Зокрема, їй належить надзвичайно важлива роль у постійному перегляді, вдосконаленні й оновленні нормативної системи професійної етики.

Українські реалії зводять опосередкований вплив медіакритики до мінімуму. Разом із тим, більшість професіоналів медійного ринку стежить за джерелами спеціалізованої критики (“медіа про медіа”). Тож, хоча поки що медіакритики не можуть пишатись тим, що їхній позитивний або негативний висновок визначає успіх або провал телепроекту, серіалу чи газети, у багатьох випадках їхня думка впливає на ухвалення менеджерських рішень. Є навіть поодинокі “жертви” медіакритики – журналісти чи телеведучі, чиє звільнення мотивувалось несхвальними відгуками в пресі, хоча поважність таких мотивів викликає сумніви. Український читач i глядач потребує i заслуговує на професiйну оцінку журналiстики. Професiйна, у нашому розумiннi, – це розумна журналістська критика про журналістику, що робиться з чесними намiрами, ґрунтується на фактах, а не на чутках та домислах, служить громадянам, а не урядам i видавцям, i зрештою прагне одного – пошуку правди.

Рубрика “Медіаконтент” спрямована на аналіз та оцінку теленовин, різних політичних передач, журналістські рецензії, аналітичні й оглядові статті про телепроекти та їх творців, етичні питання. Специфіка полягає в тому, що на фоні всього іншого матеріалу “Телекритики” (новинарних рубрик у медіа-сфері, рубрик у медійній площині загалом, їх розділів) матеріал “Медіаконтенту” подає не лише результати аналізу регіональних чи столичних телеканалів, а ще й дає оцінку цьому, продукує аудиторію до власного аналізу та вивчення медіа. Тобто, медіакритика в контексті рубрики “Медіаконтент” інформує і, певним чином, формує громадську думку про стан телебачення в Україні, про політичну заангажованість чи непричетність, про етичні сторони телепередач, систему медіа взагалі.

Поняття контексту є ключовим для окреслення української медіакритики. Автори тут оперують реаліями, образами, алюзіями, безпосередніми посиланнями (гіперлінками), поняттями, зокрема й жаргонізмами, знайомими переважно співробітникам медіа [4]. Якщо в популярному форматі авторові достатньо висловити враження про якість нового проекту на певному телеканалі, то тут предметом аналізу та оцінки стали також історія певного жанру, телеканалу, творців та учасників цього проекту, редакційна та кадрова політика телеканалу, вплив, який справляють на нього власники, влада чи політичні сили, його економічний стан тощо. Усі ці аспекти, зазвичай невідомі аудиторії, є знайомими та зрозумілими медійникам “Телекритики” та дозволяють зробити глибші висновки.

Загальнодоступне образно-смислове середовище, створюване ЗМІ, стало одним із напрямів медіакритики “Медіаконтенту”. При чому наочне зіставлення та глибоке порівняння різних джерел медіа-інформації дозволяє розібратись не лише в сутності конкретного прикладу, але й допомагає зрозуміти принципи, напрями, певні політичні впливи на той чи інший телеканал.

Загалом структура рубрики вдало виконує, окрім основних, функцію саморегуляції медійного простору через вплив на настрої аудиторії, яка змінює свої умови або споживацьку поведінку; або ж безпосередньо через журналістів, власників чи керівників телеканалів [4]. Медійна індустрія від такого інколи спирається на суб’єктивність дослідження та аналізу, але фактичний результат залишається результатом доступним для аудиторії. Тому, “можливо, медіакритика і є той самий науково-прикладний напрям, предметом якого стануть динамічні моделі медійної галузі ноосферології” [2].

Основу рубрики складає моніторинг телепередач, новин, політичних програм та ток-шоу, а також критика телеканалів взагалі, телепередач, телекіно; авторська колонка. Автором колонок чи критичних матеріалів має бути “досвідчений фахівець-медійник, і нерідко серйозність сприйняття аудиторією його матеріалів пропорційна вагомості особистого авторитету в професійних колах. Також це може бути визнаний експерт у галузі, суміжній із журналістикою” [3].

Для більшого розуміння суті медіакритики розглянемо моніторинговий результат Марини Дорош “Моніторинг АУП: влада домінує в новинах” (08.11.2011) [6]. Суть дослідження полягає в тому, що протягом шести місяців досліджувалась тематика теленовин, їхня збалансованість, повторюваність резонансних і міжнародних подій; присутні коментарі і висновки експертів з медіа-галузі. І як засвідчує цей моніторинг, існує певний дисбаланс у представленні політичних сил. Результати на жовтень підтверджують “тенденцію диспропорційності уваги та синхронів на користь влади: в середньому, 69% проти 24% по увазі та 76% проти 18% по синхронах. Найбільша частка синхронів у представників опозиції на каналі “Україна” (41%, у вересні 26%) та Новому каналі (32%)” [6].

Відсоткові співвідношення даного дослідження показали, що новини за останні місяці стали менш політичними, а найбільше приділялось уваги внутрішній політиці, діяльності органів влади, соціальній сфері, злочинності, теми економіки і фінансів також скоротились. “Щодо збалансованості новин, то 20% новин подаються з декількома точками зору (у вересні – 20%, у червні – 15%, у квітні – 23%, в лютому – 19%, у грудні – 18%). Новий канал та СТБ надають найбільше повідомлень із декількома точками зору (32% та 25% відповідно), найменше – Перший національний – 13% (у вересні – 4%)” [6].

Розділ “Критика” має свою специфіку. Суть полягає у тому, що кожна стаття – такий собі критичний аналіз телепрограми, аналіз тематики, етичності та загальної конструкції передачі. На прикладі критичної статті Інни Долженкової “Від селянки до містянки” можна простежити точний і наскрізний аналіз проекту каналу “1+1” “Краса по-українськи”. Суть полягала у відборі з різних районів України фіналісток для різних конкурсів у Києві. Тому суддів в обличчі наших зірок відправили в різні області. Аналіз передачі не лише дав аудиторії оцінку шоу, рівень проведення та рейтинг, але і показав “справжність” наших зірок естради, неупередженість їх власної думки та поведінки взагалі. Чи не головним об’єктом критики став співак Віталій Козловський. Його поведінку на проекті, “зірковість” свого “Я” та неупереджений вибір судді авторка статті розкритикувала. “Віталік усю дорогу щосили корчив із себе велику зірку. Він навіть намагався перетворити свою появу в Опішнянському РАЦСі на якесь небувале диво” [5]. Тут показано не суб’єктивну думку авторки, а саме висвітлення проблеми поведінки зірок, поведінки і конкурсанток. Хоча плюсом в дослідженні були все ж таки позитивні риси нашої ментальності.

Рубрика “Авторська колонка” містить у собі синтез об’єктивної критики журналіста та змістовного аналізу автора колонки, що надає підстави на основі прочитаного робити власний аналіз програми чи теленовин. За форматом рубрика являє собою публіцистичний огляд змісту телепрограм, кадрових та організаційних змін на телебаченні, загальні міркування щодо якості та впливу телевізійного продукту, аналіз найяскравіших, кумедних та скандальних кадрових моментів, казусів. Автор не намагається подати остаточні і критичні висновки в своєму аналізі. Критик лише аналізує, досліджує, підкреслює щось у даній статті, наштовхує аудиторію робити свої власні висновки, співставляти з іншими програмами чи телеканалами в цілому, обирати для себе медіапростір.

Стаття Наталії Лігачової “Остаться без “Телетриумфа” слабо?” коротко і змістовно висвітлює основну проблему відбору номінантів на премію “Телетріумф” [8]. Свою думку авторка не могла не показати в цій статті, адже жінка знайома безпосередньо з учасниками та організаторами проекту.

У розділі вдалим є також те, що відвідувачі мають змогу коментувати статті, залишати власні приклади. Нерідко можна побачити медійну критику в одному напрямку. Тобто аудиторія сприймає інформацію на власний розсуд, але не має змоги відповісти. Як правило, надавалось право самостійного вибору: переключити канал, обирати іншу телепередачу, дивитись інші новини на розсуд глядачів. У “Медіаконтенті” відбувається контакт зі споживачами інформації. Люди можуть коментувати опублікований критичний матеріал чи брати участь у моніторингах та в опитуваннях на медійну тематику.

У “Медіаконтенті” також є розділи “Телятина” та “Рентген”. У “Телятині” представлені відеоматеріали з публічними людьми, коментаріями авторів та оцінкою. А у “Рентгені” подано аудіоматеріали, коментарі та дійсний аналіз дослідження медіа.

Загалом “Медіаконтент” дозволяє розкрити всі функції медіакритики. Не можна не підкреслити, що “у цілому, медіакритика надає орієнтований вплив на аудиторію” [7].

Отже, можна стверджувати, що медікритика в Україні вийшла на новий рівень оцінки журналістами медійного матеріалу. Медіакритика в рубриці “Медіаконтент”здійснює критичне пізнання й оцінку соціально значимих, актуальних культурно-творчих, професійно-етичних, правових, економічних і технологічних аспектів інформаційного виробництва на телебаченні з акцентом на творчу сторону створення медійного змісту.