Гендерні стереотипи в структурі українського телебачення

Ще з далеких часів стать людини була чи не найпершою ознакою для аналізу її положення в системі соціальних відносин. Подібні обставини не дають обійти повз поняття гендерної рівності в нашому суспільстві. Оскільки не можна говорити про політичні, економічні, соціальні права і свободи людини там, де існує дискримінація за статевою ознакою.

Питання “гендеру” є предметом досліджень багатьох науковців, як вітчизняних, так і зарубіжних. Термін підкреслює правові відносини і норми, де складовими компонентами є позиції чоловіка і жінки. Гендерні стереотипи – поширений різновид соціальних стереотипів, готові шаблони думок й позицій, з якими важко сперечатися навіть використовуючи ґрунтовні аргументи [1]. Вони часто приписують людям, залежно від статі, певні психологічні властивості, норми поведінки, рід занять, професії тощо. Особливо серйозним я вважаю вплив гендерних стереотипів у сфері засобів масової інформації.

Актуальність даного дослідження полягає у надзвичайній позиції ЗМІ в утвердженні гендерної культури в сьогоднішньому суспільстві, формуванні здорових поглядів громадськості на права жінки й чоловіка.

Метою статті є дослідження специфіки існування гендерних стереотипів в українському телебаченні, а також аналіз їхнього впливу на свідомість глядачів.

Як відомо з історії, журналістику вважають “четвертою владою” - це якнайкраще описує її надзвичайно високий рівень впливу на населення. Однак, щоб розглядати питання місця гендерного стереотипу в системі ЗМІ, необхідно сформувати саме поняття “гендеру”.

Г. Даудова запропонувала такий вислів: “Гендер – це система цінностей чоловіків і жінок, їх ролей, характеристик і зв’язків, набутих ними, як особистостями, в процесі взаємовідносин і взаємодії, що визначається громадсько-політичним і соціально-економічним контекстом їх життя…” [1].

Більшість науковців пояснюють поняття "гендерних стереотипів", як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що базуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про "маскулинне" (чоловіче) та "фемінне" (жіноче). Вони формуються віками та закріплюються навіть на підсвідомому ментальному рівні нації [2].

Оскільки наразі звідусіль чути гучні викрики про демократію в її чистому вигляді, обмеженість гендерних стереотипів негативно впливає на громадську думку суспільства та спотворює уявлення населення про ідеали поведінки та взаємовідносин чоловіка і жінки.

Наразі існує порівняно широкий спектр досліджень проблеми гендерної рівності у газетній журналістиці. Питанню гендерної специфіки текстів у засобах масової комунікації присвячені роботи українських дослідників: А. М. Волобуєвої, І. Кіянка, С. Кушнір, Н. Ф. Остапенко, Н. М. Сидоренко, Т. І. Старченко, Р. І. Федосєєвої та російських науковців: Н. І. Ажгіхіної, О. А. Вороніної, О. М. Здравомислово, Г. С. Двіняніної, А. В. Кириліної та ін. [2].

Однак не так багато ґрунтовних досліджень на тему використання гендерних стереотипів на ТВ, що знову ж таки говорить про актуальність й новизну цього дослідження.

На жаль журналістика не може повністю існувати без стереотипів. Наразі телебачення найбільше, порівняно з іншими видами ЗМІ стає схожим на фабрику по їхньому створенню. Саме завдяки телебаченню в нашому житті з’явилось і вже перестало сприйматись, як чуже, слово “феміністка”. Сталося це, перш за все, завдяки популярним ток-шоу "Я сама" і "12 рішучих жінок", що представляли думку цілком реальних феміністок, багато хто з яких досить скоро стали справжніми зірками екрана [4].

Поширенню течії – фемінізму, як ідеології для сильних, незалежних від чоловіків жінок, сприяла і поява великої кількості закордонних серіалів, що демонстрували сильну жінку: “Нікіта”, “Зена” тощо, тематичних програм й подібних реклам. Дивлячись на подібні образи по телевізору, жінки й все суспільство змінює уявлення про внутрішню силу жінки. На сьогодні, цей жіночий рух вже став цілком сформований і не залежить від чергової порції реклами. Значно більше телебачення сприяє поширенню гендерних стереотипів іншого типу.

Постає проблема, суть якої в тому, що стереотипність керує мозком населення, забираючи у жінок і чоловіків можливість реалізувати свій багатий потенціал, а інколи може навіть призвести до ґендерної дискримінації – порушення прав людини за статевою ознакою.

Стереотипність у телебаченні прийшла до нас ще з радянських часів, коли ТВ формувало у нашій уяві ідеальний образ “жінки-трудівниці” та жінки-матері – ці дві характеристики описували робочу й особисту сферу життя жінки, позбавляючи людину навіть думки, що щось може буди не за таким планом. Чоловік того часу теж був створений, як певний тип, що повністю підкорюється партії – в робочій сфері, а значить – відіграється на жінці в особистій! Патріархальне суспільство скрізь побудоване на стереотипі цих розділень [3].

Зміна в суспільстві, розпад СРСР вплинули на зміну типів людини, зокрема образу жінки. З’явився новий символ – жінки-красуні, який буквально заполонив телеефіри. Нова жінка – дуже емоційна, сексуальна молода істота, якій, загалом, малою мірою властиві розум і воля. Наразі українське телебачення ставить образ такої жінки на першому й головному місці – звернемось до реклами, адже саме вона акумулює почуття і досвід суспільства, формує світосприйняття і впливає на психіку населення. Реклама має найбільший відбиток використання оголеного тіла. Через це жінка розглядається тільки як товар. І виходить так, що “вартість” жінки виражається тільки у “вартості” її тіла, а розум, інтелект, воля, здібності — усе це віднесено у сферу чоловічого і тільки там і існує [3]. Чоловік зображується, як розумний експерт, жінці ж відведено роль некомпетентної, зацикленої на побуті особи. Такі ролики формують уявлення про жінку, лише як іграшку для чоловіка, а зображення надто худорлявих оголених дівчат затверджує принцип: чим худіша, тим гарніша, призводить до впливу на підсвідомість, появи відчуття неповноцінності. Проблема нашого телебачення – в надмірній зацикленості на красі жінки, воно робить її головним критерієм в її описі. Тоді як насправді треба робити акценти на тому, що людина говорить, а не як вона виглядає!

Дуже поширений чітко змальований образ “домогосподарки”, яка займається пранням, шиє, прибирає, а весь її світ обмежується домом і хатніми справами. Та чи справді українська жінка саме така? Використання в телебаченні подібних образів-стереотипів, призводить до неправильного сприйняття дійсності глядачами. Зображення настільки обмежених образів жінок призводить до створення в реальної жінки відчуття неправдивої ідеальності, до якої треба прагнути.

Пригадаємо, рекламу прального порошку “Тайд”, “Аріель” тощо. В усіх рекламних роликах пранням займаються саме жінки, наче акцентуючи на тому, що жінка повинна бути прачкою! Особливого впливу зазнають слогани, типу: “Чоловіку дістається піца, а мені плями від піци ” – саме такі цитата створюють у глядача уявлення про правильне життя, де чоловік забруднює, а жінка – пере, і ніяк не навпаки! У більшості сюжетів випливає така картина: жінки прибирають, готують, перуть, доглядають за дітьми, а чоловіки – споживають продукти роботи своїх “половинок” [3].

Однак не слід думати, що від гендерних стереотипів страждають тільки жінки. Реклама зображає чоловіків, шляхом визначення їх протилежними до жінок. Для чоловіків характерна відмова від, так званих “жіночих рис”. Табу на емоційність, вироблений стереотип переможця викликає у багатьох чоловіків, які не бажають або не вміють йти слідом за цими стереотипами, стреси, розпач, хвороби. Телебачення показує чоловіка майстром своєї справи, успішність якого визначається кількістю грошей та високим соціальним статусом [4]. Телебачення показує чоловіків більш егоїстичними, товстошкірими, зарозумілими, нездатними до співпереживання. Вони краще справляються з керівними посадами і більше розуміються на політиці, економіці, науці. Однак, більшість чоловіків не можуть бути багатими і впливовими, внаслідок чого в них формується занижена самооцінка. Щоб відчувати себе успішними, вони повинні постійно працювати ще довше і тяжче,а такий спосіб життя нерідко призводить до стресового стану.

Але насправді подібного роду стереотипи зовсім не важливі в реальному житті, проте люди, не розуміючи цього, продовжують прислухатись до побаченого на блакитному екрані та ламати себе, в гонитві за бажаними ідеалами. Наразі саме стереотипна поведінка часто заважає бути насправді успішними, швидше досягати своєї мети, бути самими собою. Ніщо не заважає людині в житті більше, ніж стереотипи. І ніщо не “дарує” людині так багато стереотипів, як телебачення.

Підводячи підсумки, можна сказати, що телебачення, формуючи гендерні стереотипи, аж ніяк не позитивно впливає на позиції своїх глядачів. Це говорить про справжню необхідність кардинально змінювати політику подачі жіночих і чоловічих образів та відмовлятись від затверділих, недемократичних позицій. Саме тому дане дослідження потребує подальшої детальної розробки.