Утвердження морально-етичних цінностей у регіональній пресі

(НА МАТЕРІАЛІ ГАЗЕТ “ЗАПОРОЗЬКА СІЧ” ТА “СУББОТА+”)

Українська журналістика народилася разом із своєю державою і не мала підґрунтя для сталого розвитку. Отримана незалежність у вираженні ідей та думок перетворилася на вседозволеність: “Свобода отримання інформації все частіше сприймається як свобода від будь-якої етики та моралі. Культивування насилля, розтління, аморальності, пороку у якості життєвих нормативів, пропаганда гедонізму призводить до деградації навіть такого явища, як маса” [1].

Радянський інститут преси як такий сприймався здебільшого негативно, адже асоціювався перш за все з неприпустимими в демократичній журналістиці поняттями партійності, пропаганди та агітації (“Партійність – головна та визначальна характеристика позиції журналіста” [2, с.12]). Але при цьому негативному ставленні до тодішньої ідеології варто взяти до уваги те, що попри виконання вказівок держави, радянська журналістика виконувала ще й інші функції. Зокрема, утверджувала позитивні моральні пріоритети, чого бракує сучасній пресі. Метою цієї статті є аналіз утвердження морально-етичних цінностей в запорізьких газетах. Завдання дослідження: 1) виявити функції журналістики, котрі сприяють утвердженню морально-етичних пріоритетів; 2) розглянути втілення морально-етичних цінностей у пресі. Об’єктом дослідження виступили регіональні видання “Запорозька Січ” та “Суббота+” за період з вересня по листопад 2011 року.

Розглядом проблеми утвердження морально-етичних вартостей у сучасній журналістиці займалися В. Буряк, Д. Кузнєцов, Й. Лось. І. Михайлин, Г. Першке, Є.Сверстюк. Особливо відзначимо працю львівського науковця “Публіцистика й тенденції розвитку світу”. Проблема сьогоднішньої ідеології також досить ґрунтовно розглянута в матеріалах науково-практичної конференції “Духовні цінності в сучасному інформаційному суспільстві”, де, зокрема, йде мова про те, що критичне ставлення до соціальної дійсності – важливий елемент розвитку особистості, реалізації її індивідуальності. Індивід бачить суспільні проблеми, які виникають із протиріччя внутрішнього та зовнішнього, а критика, у свою чергу, призводить до реформування соціальних відносин. Важливе місце в цьому посідає ідеологія – суспільна або державна [3].

Як пише А. Москаленко, “людина стала більше знати, але чи стала вона моральнішою <…>, збагатившись знаннями? Звичайно, ми розуміємо, що знання і мораль не завжди синхронно розвиваються. Ніде правди діти. В царині моральної свідомості у нас чимало негативних явищ” [4, с.222]. На кризове становище сьогоднішньої журналістики звертає увагу і Й.Лось, відзначаючи що “моральну та екологічну кризу людства породив матеріалізм, який є втіленням егоїзму і насильства. <…> Раціональний принцип життя (успіх і ефективність), цивілізація кількості й простору, “зовнішня людина” поступово витіснили на периферію свідомості органічний спосіб життя (любов до ближнього, служіння єдиній Правді…”), цивілізацію якості, “внутрішню людину”, тобто визначальні духовні та інтелектуальні чинники” [5, с. 11].

Необхідність порушення питання утвердження морально-етичних цінностей та створення нової ідеології очевидна. Адже ситуація, коли ідеологія відсутня зовсім або коли її змістом не є духовно-ціннісні пріоритети, сприяє занепаду соціо-культурного розвитку суспільства” [3, с.83-85]. Як наголошує Й.Лось, історія світоглядної сфери передала нам приклади не тільки схаотизованого руху, що призводило до руйнівної роботи інтелекту. “Ідеологічні вартості, скристалізовані морально, донині слугують властивим (бо ж рятівним!) орієнтиром для прийдешніх поколінь”, - пише науковець, розуміючи під цими цінностями в першу чергу християнські орієнтири [5, с. 85]. І дійсно, за свідченням Є.Ахмадуліна, зараз заперечувати значення ідеології не варто, тому що “сутність ідеологічної функції журналістики полягає у тому, щоб постійно сприяти зростанню та розвитку свідомості мас шляхами всебічної орієнтації у дійсності” [6, с. 221-222].

За визначенням А. Москаленка, функція включає в себе і мету, і засоби, виражає сутність, суспільне призначення преси, визначає роль преси як соціального інституту [4]. Преса, звернена до масової аудиторії, орієнтує увагу в певному напрямку, сприяє управлінню свідомістю та поведінкою мас. Таке суспільне призначення преси й виявляється у функціях, які орієнтовані на утвердження вищих моральних цінностей. Спираючись на сучасних дослідників етики, під найвищими цінностями будемо розуміти в першу чергу сенсожиттєві категорії, категорію щастя, добра, любові, родини та шлюбу [7; 8].

Так, А.Москаленко виділяє пропагандистську функцію і визначає її як таку, що утверджує ментальність, осмислює питання історії, етносу, національних ідей та загальнолюдських цінностей, розглядаючи виконання пресою таких завдань як настійну необхідність в умовах становлення правової держави [4, с. 172]. З питанням ментальності тісно пов’язане поняття духовного творіння, яке означає духовна праця, у результаті якої виникають духовні цінності. Розгляд журналістики в рамках духовного виробництва, як пише Г.Першке, випливає з того, що журналістика є духовною діяльністю, яка “виробляє ідеальну продукцію, призначену для задоволення духовних потреб” [9, с. 60]. Журналістика бере участь у формуванні ідеальних суспільних стосунків. На духовній діяльності та її продуктах засновані всі суспільні результати, які є в журналістиці. Дослідження журналістики як сфери духовного виробництва неможливе без зв’язків з усіма сферами суспільного життя [8, с. 63]. Г.Перше впевнений, що духовне виробництво, тобто утвердження моральних цінностей, є основою розробки категорій теорії журналістики. Однак розглянемо, як реалізується “духовне виробництво” на практиці.

Провідне місце у проаналізованих нами публікаціях газети “Запорозька Січ” посідає пропагування патріотизму. Патріот, як визначає М.Юрій, це людина, яка високо цінує свою країну, традиції та культуру, у яких народилася, щиро встає на її захист. Патріотизм — турбота про благо батьківщини, що прямо пов’язана із відповідальністю — у тому числі за негативні процеси [9]. В аналізованому виданні утверджують скоріше локальний патріотизм, зокрема, це простежується у таких публікаціях, в яких висвітлюється:

-історична тематика: “Перші кроки Олександрівська” (№173, 10.09, с.6), “Першому гербу міста — 200 років” (№174, 13.09, с.5), “Петро Ребро: “Історія закохана в Запоріжжя”” (№189, 04.10, с.5);

-тема Другої світової війни: низка публікацій у рубриці “Выпуск городского совета ветеранов” (№168, 03.09, с. 4-5), замальовка “Наказ отца сыну с фронта” (№185-187, 29.09, с. 11), що була надрукована у рамках естафети “Пам’ять жива”, приуроченої до 70-річчя оборони обласного центру;

-мовна культура: “Благословенний мужністю предків і обов’язку” (про книгу “Батьківські чоботи” Ол.Кривошия), “Антисуржик. Шануймо рідну мову!” (обидві - №179, 20.09, с.6);

-сучасні події: звіт “Мэр призвал горожан к активности” (№175-177, 15.09, с.2-3), анонс “Приходьте на виставку “Моя люба країна”“ (№183, 24.09), розширена замітка про запорізького довгожителя “Сто лет Григория Христиченко”, проблемна стаття “У Запорожья есть город-близнец, но нет музея казацкого флота” (№185-187, 29.09), репортаж “Краски Запорожья “Барвистій Україні”, у якому губернатор Бори Петров говорить, що “Запорожский регіон – гордость страны, а задача власти – приумножать его богатство и силу” (№165-167, 01.09. с.11).

Слід відзначити, що патріотична категорія часто поєднується з іншими цінностями – зокрема, родинними, як у публікації “Сто лет Григория Христиченко” (№185-187), релігійними, як в замальовці про посвяту солдатів “…І ляжуть на плечі погони, мов неньок теплі долоні” (№193, 08.10), де автор згадав, що майбутніх вояків благословив протоієрей. Стосовно інших морально-етичних пріоритетів, то у “Запорозькій Січі” також інколи трапляється релігійна тематика (“В гостях у правящего архиерея”, “В православный кабинет психологической помощи приходят даже атеисты” (№235, 06.12)), категорія добра (матеріали “Дружба как умение” (№170-172), “Искра, согревающая обездоленных детей Запорожья” (№200)).

Трохи інша ситуація з утвердженням морально-етичних цінностей у газеті “Суббота+”. Певним чином до утвердження моральних категорій можна віднести пропаганду здорового способу життя, що постає у публікаціях “Влад Демин: “Расскажу запорожским детям, что здоровый образ жизни приведет их к победе” (№43, 27.10), “Запорожская молодежь вводит моду на спорт” (№45. 10.11, с.44) та статті-темі номеру “Запорожье под. градусом” (№40, с.8-9). В останній публікацій, до речі, є вріз з інформацією про священнослужителя, який “избавляет от п’янства и наркомании”, однак вона є досить сумнівною.

Релігійна тематика висвітлюється лише в інформаційних матеріалах таких, як фотофат “Запорожские священники помолились за жертв ДТП” (№47. 24.11, с.4), замітка “Запорожские чиновники проигнорировали архиепископа” (№40, 06.10, с. 5).

Цікаво, що яскраво підкреслюються певні морально-етичні категорії в деяких “замовних” матеріалах. Наприклад, “Готовьте для всей семьи легко!” (№47, 24.11, с. 52), де звертаються до родинних цінностей, та репортаж “Люди с большим серцем”, у якому автори розповідають про відвідання представників бізнесу інтернатів та апелюють до категорій добра, щастя, милосердя. Проте в цьому випадку, звісно, моральні цінності виступають лише засобом маніпуляції, а не самоціллю.

З газетою “Суббота+” пов’язане скоріше явище анти-утвердження моральних категорій та анти-реалізації ідеологічної функції. Лідер у цьому – публікації газети-вкладки “Субботы+” - “Гвозди”, де регулярно з’являються матеріали, які розвінчують цінності родини та шлюбу (“Скромные запорожские разводы” (№37, 15.09, с. 32), “DJ Конь: “Семья в мои планы не входит”“ (№45, 10.11, с. 31), “Запорожские женоненавистники не знают, за что их ненавидят” (№47, 24.11, с. 32); пропагують аморальну поведінку. Окремо виділимо рубрику “Большая перемена”, де розглядають проблеми молоді і дуже часто – не досить коректно, як, наприклад, у публікаціях “Научите расходиться тихо” (№43, 27.10), “Запретные темы” (№45, 10.11, с. 26). Враховуючи, що рубрика, призначена для дітей, знаходиться поряд із сенсаційними та часто аморальними матеріалами “Гвоздей”, таке ставлення до відповідальності за вплив інформації на підлітків не можна назвати адекватним. Навіть коли мова йде про те ж утвердження здорового способу життя, заголовки або загальне забарвлення публікації має такий характер, що раде не відмовляє від певної невірної поведінки, а навпаки (“Запорожская молодежь рано взрослеет” (№46, 17.11).

На підставі проаналізованих матеріалів можемо говорити про те, що газета “Запорозька Січ” у цілому виконує ідеологічні функції та реалізовує втілення морально-етичних цінностей, хоча б частково справляється зі своїми обов’язками як частини соціального інституту. Однак, на нашу думку, варто розширити спектр морально-виховних функцій, не зупиняючись тільки на патріотизмі. “Суббота+”, в свою чергу, утверджує переважно анти-моральні цінності. Можливо, порушені проблеми притаманні не лише запорізьким, але й іншими регіональним виданням. Не треба бути спеціалістом, щоб розуміти: утвердження моральних ідей, підтримка споконвічних духовних традицій, без яких неможливо уявити гармонійний розвиток суспільства, нині не є основними пріоритетами сучасної преси, орієнтованої в першу чергу на комерцію. “Проблема створення інформаційної культури на руїнах посттоталітарної, імперської структури – надзвичайно складна справа” [4, 228], однак сподіватися на краще та робити певні кроки задля зміни курсу української журналістики – варто.